Ухвала Велика Палата ВС № 274/6983/22

УХВАЛА 15 липня 2026 року м. Київ cправа № 274/6983/22 провадження № 14-74цс26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачкиСтупак О. В., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року в складі судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року в складі колегії суддів Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитом, визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, зняття заборони на відчуження майна та стягнення переплачених коштів, УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк») про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитом, визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, зняття заборони на відчуження майна та стягнення переплачених коштів.

2. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що 12 листопада 2007 року між нею та Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ЗАТ «КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір № ZRSWGK0000000003 зі сплатою 11,04 % річних на залишок кредиту строком до 12 листопада 2027 року.

3. На забезпечення виконання зазначених кредитних зобов`язань між нею та ЗАТ «КБ «Приватбанк» 12 листопада 2007 року укладено договір іпотеки № ZRSWGK0000000003, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира).

4. Позивачка зазначала, що згідно з пунктом 7.1 кредитного договору банк зобов`язався надати їй грошові кошти зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з періодом сплати з 1 по 5 число кожного місяця. За додатком № 1 до кредитного договору річна процентна ставка становила 11,04 % на залишок кредиту.

5. Відповідно до підпункту 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США більше ніж на 10 % порівняно з курсом долара США до гривні, встановленого Національним банком України (далі - НБУ) на момент укладення цього договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності зміненої процентної ставки.

6. З листа АТ «КБ «Приватбанк» від 08 червня 2022 року позивачка дізналася про зміну банком відсоткової ставки 05 листопада 2008 року на 13,083 %, а також зменшення відсоткової ставки 19 липня 2010 року до 12,583 %.

7. Жодного повідомлення про зміну відсоткової ставки ОСОБА_1 не отримувала, у зв`язку із чим вважає такі дії АТ «КБ «Приватбанк» щодо односторонньої зміни базової відсоткової ставки з 11,04 % на 13,083 % (05 листопада 2008 року) та на 12,583 % (19 липня 2010 року) неправомірними.

8. Також позивач зазначала, що згідно з пунктом 7.1 кредитного договору банк зобов`язався надати ОСОБА_1 грошові кошти зі сплатою винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати.

9. Відповідно до наданого банком позивачці розрахунку заборгованості за кредитом за період із 01 листопада 2007 року до 26 жовтня 2022 року вбачається щомісячне стягнення комісії у розмірі 40,00 дол. США в рахунок погашення заборгованості. Загальна сума утриманої щомісячної комісії станом на 26 жовтня 2022 року становить 6 880,00 дол. США. Одноразово утримана комісія у день видачі кредиту становить 600,00 дол. США. Отже, загальний розмір коштів, отриманих як комісія, становить 7 480,00 дол. США.

10. Позивачка зазначала, що умова договору про стягнення комісії є нікчемною, у зв`язку із чим наявні підстави для здійснення перерахунку заборгованості за кредитом.

11. Крім того, позивачка зазначала, що з наданого банком розрахунку заборгованості вона дізналася також про збільшення тіла кредиту в загальному розмірі на 1 012,91 дол. США. Також у період збільшення тіла кредиту на відповідну суму разом з основним платежем здійснювався додатковий платіж клієнта, тобто банк збільшував тіло кредиту за рахунок сплачених нею коштів.

12. У зв`язку з неправомірним збільшенням банком в односторонньому порядку відсотків за кредитом, тіла кредиту, неправомірним отриманням комісії та здійсненням нею щомісячних платежів у більшому розмірі позивачка вважала, що вона достроково виконала свої зобов`язання за кредитним договором. У зв`язку з виконанням нею основного зобов`язання - припиняється і іпотека.

13. Так, відповідно до висновку судового експерта Тарасюка С. Ю. за результатом проведення судово-економічної експертизи від 22 листопада 2023 року № 22/23 заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «КБ «Приватбанк» за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 станом на 02 березня 2017 року повністю погашена та станом на 26 жовтня 2022 року виникла переплата у розмірі 18 513,65 дол. США.

14. З метою досудового врегулювання спору позивачка 02 листопада 2022 року звернулася до АТ «КБ «Приватбанк» із заявою про здійснення перерахунку заборгованості за кредитним договором, у якій просила про: зарахування неправомірно утриманої комісії загальним розміром 7 676,00 дол. США у рахунок погашення основної суми заборгованості та відсотків за кредитом; припинення іпотеки за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, предметом якого є спірна квартира; зняття заборони на відчуження майна; повернення їй переплачених коштів у сумі 18 701,34 дол. США. Однак зазначена вимога залишилися без задоволення.

15. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд, з урахуванням уточненої позовної заяви: - визнати неправомірними дії АТ «КБ «Приватбанк» щодо односторонньої зміни відсоткової ставки за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, а саме: 05 листопада 2008 року - з 11,04 % на 13,083 %, 19 липня 2010 року - до 12,583 %; - зобов`язати АТ «КБ «Приватбанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 за базовою ставкою у розмірі 11,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з відрахуванням неправомірного збільшення тіла кредиту, а також зарахуванням сплаченої комісії (винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, щомісяця у період сплати) на інші кредитні платежі згідно із встановленим у кредитному договорі порядком; - визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у зв`язку із повним виконанням; - визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 та зняти заборону на відчуження спірного майна; - стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» на користь позивачки переплачені нею кошти за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у сумі 18 513,65 дол. США в еквіваленті за курсом НБУ на дату здійснення платежу. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

16. Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 15 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав неправомірними дії АТ «КБ «Приватбанк» щодо односторонньої зміни відсоткової ставки за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, а саме: 05 листопада 2008 року - з 11,04 % на 13,083 %, 19 липня 2010 року - до 12,583 %. Зобов`язав АТ «КБ «Приватбанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 за базовою ставкою у розмірі 11,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з відрахуванням неправомірного збільшення тіла кредиту, а також зарахуванням сплаченої комісії (винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, щомісяця у період сплати) на інші кредитні платежі згідно зі встановленим у кредитному договорі порядком. Визнав припиненими зобов`язання за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у зв`язку з його повним виконанням. Визнав припиненою іпотеку за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, предметом якого є спірна квартира, у зв`язку із чим зобов`язав зняти заборону на відчуження майна. Стягнув з АТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 переплачені кошти за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у сумі 18 473,65 дол. США в еквіваленті за курсом НБУ на дату здійснення платежу. Вирішив питання розподілу судових витрат.

17. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умови кредитного договору, за якими позивачка повинна сплатити відповідачу, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ці умови договору є нікчемними.

18. Щодо неправомірного збільшення відсоткової ставки за кредитом суд зазначив, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку за умови, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Оскільки банк не надав суду доказів надіслання позивачці повідомлення про зміну розміру відсоткової ставки, суд визнав неправомірними дії АТ «КБ «Приватбанк» щодо односторонньої зміни базової відсоткової ставки 05 листопада 2008 року з 11,04 % на 13,083 %.

19. Щодо зміни відсоткової ставки 19 липня 2010 року до 12,583 % суд, з огляду на ненадання банком відповідної додаткової угоди на неодноразові звернення позивачки та вимогу суду (угоду надано лише після проведення експертизи), відмовив у задоволенні клопотання відповідача про направлення справи для доопрацювання судової експертизи. Урахувавши бездіяльність відповідача та положення частини першої статті 109 ЦПК України, суд визнав за можливе встановити дійсний розмір зобов`язання без урахування зміни відсоткової ставки до 12,583 % з 19 липня 2010 року. Згідно з пунктом 5 висновку експерта наведений розмір заборгованості визначено за розрахунком банку, який враховує обидва підвищення ставки - з 11,04 % до 13,083 % (з 05 листопада 2008 року) та до 12,583 % (з 19 липня 2010 року).

20. Також, суд урахував висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором повністю погашена та станом на 26 жовтня 2022 року виникла переплата у розмірі 18 513,65 дол. США. Тому суд дійшов висновку, що між сторонами припинилися правовідносини за кредитним договором у зв`язку з виконанням позивачем свого зобов`язання у повному обсязі та, як наслідок, наявні підстави для припинення зобов`язань за договором іпотеки та виключення обтяження нерухомого майна позивача з Державного реєстру іпотек.

21. Однак суд першої інстанції, урахувавши заяву відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки переплачених коштів у розмірі 18 473,65 дол. США. При цьому суд керувався тим, що про порушення своїх прав позивач дізналася лише у листопаді 2022 році з листа банку. Також суд вважав, що, заявляючи вимоги про визнання припиненою іпотеки та зняття заборони на відчуження належного позивачу майна та про здійснення перерахунку внаслідок застосування наслідків нікчемної умови договору, позивачка тим самим заявляє негаторний позов, до якого позовна давність не застосовується.

22. Зобов`язання за кредитним договором були виконані ОСОБА_1 у повному обсязі станом на 02 березня 2017 року, після чого всі наступні платежі рахуються як неправомірно утримані банком, що вказує на те, що саме з 02 березня 2017 року можливий початок застосування позовної давності до вказаної позовної вимоги. Отже, у цій вимозі позовна давність може бути застосована лише щодо періодичного платежу зі сплати комісії, здійсненого у березні 2017 року, оскільки трирічний строк давності закінчується у квітні 2020 року, коли вони були продовжені змінами в законодавстві. Так, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором позивачка 03 березня 2020 року сплатила платіж з комісії у сумі 40,00 дол. США, а тому щодо цього платежу суд застосував позовну давність. Короткий зміст постанови апеляційного суду

23. Постановою від 07 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд апеляційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк» залишив без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року - без змін.

24. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, зазначивши про те, що такі висновки прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та не спростовані доводами апеляційної скарги. Короткий зміст касаційної скарги

25. У травні 2025 року АТ «КБ «Приватбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

26. У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, також суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 367/836/18, від 11 вересня 2024 року у справі № 274/7675/21, від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц.

27. Заявник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірні дії банку щодо зміни в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки та ненадання відповідачем доказів на підтвердження повідомлення позивача про таку зміну умов кредитного договору.

28. Зазначає, що на виконання пункту 2.3.1 кредитного договору банк повідомив ОСОБА_1 про підвищення відсоткової ставки з 05 листопада 2008 року, направивши їй лист від 03 жовтня 2008 року № 20.1.3.2/6-22855/3763 на відповідну адресу.

29. На виконання ухвали суду першої інстанції від 27 квітня 2023 року АТ «КБ «Приватбанк» надало суду клопотання та електронний носій інформації (CD-диск), який містив, зокрема, копію кредитного договору з додатком, докази видачі кредиту та сплати комісії, лист і реєстр його відправлення щодо підвищення відсоткової ставки, копію додаткової угоди від 19 липня 2010 року про зміну відсоткової ставки, а також розрахунок заборгованості станом на 26 жовтня 2022 року з деталізацією зміни відсоткової ставки. З огляду на значний обсяг витребуваних документів (понад 1 000 сторінок) вони були засвідчені електронним цифровим підписом і подані в електронній формі.

30. АТ «КБ «Приватбанк» вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про ненадання банком доказів направлення позивачу повідомлення про зміну відсоткової ставки, оскільки ухвала суду першої інстанції від 27 квітня 2023 року не містила вимог щодо формату витребуваних документів, а відповідні докази (лист (повідомлення) про підвищення відсоткової ставки та копію додаткової угоди від 19 липня 2010 року) подавалися суду двічі в електронній та паперовій формі.

31. Крім того, зазначає, що згідно з виписками про рух коштів за рахунком позивача від дати укладення договору до листопада 2008 року ОСОБА_1 вносила щомісячні платежі у розмірі 249,08 дол. США. Починаючи з грудня 2008 року ОСОБА_1 вносила кошти у більшому розмірі, а саме 276,56 дол. США, що свідчить про обізнаність позивача про зміну відсоткової ставки та погодження з такою зміною. Зазначеного суди не врахували.

32. Також АТ «КБ «Приватбанк» вважає, що суди залишили поза увагою заяву банку про застосування до вимог позивачки позовної давності.

33. Звернувшись у 2022 році із цим позовом, позивачка пропустила позовну давність до вимог щодо оскарження дій АТ «КБ «Приватбанк» щодо зміни відсоткової ставки з 05 листопада 2008 року.

34. Стосовно вимоги про визнання неправомірними дій АТ «КБ «Приватбанк» щодо односторонньої зміни 19 липня 2010 року відсоткової ставки за кредитним договором з 13,083 % до 12,583 % банк зазначав, що у пункті 1 додаткової угоди визначено, що починаючи з 19 липня 2010 року новий розмір річної відсоткової ставки становить 12,58 %.

35. Ця додаткова угода підписана ОСОБА_1 , що, у свою чергу, спростовує доводи позивачки про односторонні дії АТ «КБ «Приватбанк» зі зміни відсоткової ставки. Вважає, що належним способом захисту щодо оскарження зміни відсоткової ставки з 19 липня 2010 року з 13,083 % до 12,583 % є визнання зазначеної додаткової угоди недійсною, проте таких вимог ОСОБА_1 не заявляла. Крім того, протягом трьох років з дати укладення додаткової угоди ОСОБА_1 її не оскаржувала, а тому, звернувшись у 2022 році із цим позовом, пропустила позовну давність.

36. Тому, звернувшись до суду 02 грудня 2022 року, позивачка пропустила позовну давність до вимог про визнання дій банку щодо зміни відсоткової ставки неправомірними та за здійсненими платежами до 02 грудня 2019 року, тому суд мав застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити у задоволенні відповідних вимог.

37. Крім того, зазначає, що суди, зробивши висновки, що умови кредитного договору, за якими позивачка повинна сплатити відповідачу додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є нікчемними, мали взяти до уваги висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду, щодо застосування позовної давності до вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

38. У липні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції

39. Ухвалою від 26 травня 2025 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.

40. Ухвалою від 16 лютого 2026 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду призначив справу до судового розгляду.

41. Ухвалою від 25 лютого 2026 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

42. Ухвалою від 25 травня 2026 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду повернув справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

43. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2026 року справу № 450/2430/24 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

44. У постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого боржник вважається належно повідомленим про збільшення процентної ставки за кредитним договором лише за умови, якщо банк не тільки направив повідомлення про зміну умов договору, а й довів факт його вручення позичальнику під розписку.

45. На обґрунтування підстав для відступу колегія суддів зазначила, що вказаний правовий висновок Верховного Суду України потребує перегляду з огляду на його невідповідність загальним засадам договірного права та істотну зміну підходів Верховного Суду до оцінки юридично значущих повідомлень і поведінки сторін цивільних правовідносин.

46. Проаналізувавши статті 626, 627, 651, 653 ЦК України, колегія суддів зробила висновок, що якщо сторони під час укладення договору погодили умову про право банку за настання визначених договором обставин змінювати процентну ставку в односторонньому порядку із дотриманням погодженої сторонами процедури, така умова є складовою досягнутої сторонами домовленості та підлягає виконанню нарівні з іншими умовами договору.

47. Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності 09 січня 2009 року, ЦК України доповнено статтею 1056-1, частиною другою якої встановлено, що визначений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

48. Отже, на момент укладення кредитного договору та прийняття банком рішення про збільшення процентної ставки 05 листопада 2008 року законодавство не містило заборони на погодження сторонами умови про право банку за настання визначених договором обставин змінювати процентну ставку в односторонньому порядку.

49. Тому правова оцінка дій банку у цій справі безпосередньо пов`язана з визначенням правового значення погодженої сторонами умови договору та наслідків її реалізації до набрання чинності Законом № 661-VI.

50. У справі, яка переглядається, кредитним договором передбачено право банку змінювати процентну ставку за настання визначених договором умов та встановлено порядок реалізації такого права. При цьому договір не містить вимоги про обов`язкове укладення додаткової угоди або отримання окремої письмової згоди позичальника на кожну таку зміну.

51. Колегія суддів вважає, що висновок Верховного Суду України про необхідність доведення виключно факту особистого вручення повідомлення фактично нівелює погоджений сторонами договірний механізм зміни процентної ставки та не враховує правову природу договірних відносин, заснованих на принципах свободи договору, обов`язковості взятих сторонами зобов`язань та добросовісності учасників цивільних правовідносин.

52. Крім того, такий підхід не враховує положення частин другої та третьої статті 205 ЦК України і частини другої статті 642 ЦК України, відповідно до яких воля сторони може виражатися шляхом конклюдентних дій, а вчинення особою дій відповідно до запропонованих умов договору є прийняттям такої пропозиції.

53. На переконання колегії суддів, потребує вирішення питання, чи є визначальним критерієм належного повідомлення позичальника виключно доведення факту особистого вручення відповідного повідомлення під розписку, чи таке питання повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, зокрема умов договору, погодженого сторонами способу повідомлення, факту направлення повідомлення та подальшої поведінки сторін після зміни процентної ставки.

54. Тому Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначив про необхідність відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, у частині висновку про те, що належне повідомлення позичальника про зміну процентної ставки можливе виключно за умови доведення банком факту вручення відповідного повідомлення адресатові під розписку.

55. Також колегія суддів наголосила, що у цій справі наявна виключна правова проблема, яка полягає у визначенні співвідношення принципу свободи договору, обов`язковості погоджених сторонами умов кредитного договору та вимог щодо належного повідомлення позичальника про зміну процентної ставки, а також у визначенні значення подальшої поведінки позичальника для встановлення факту прийняття змінених умов договору. Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для прийняття цієї справи до розгляду Щодо виключної правової проблеми

56. Однією з підстав передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів визначила наявність виключної правової проблеми щодо співвідношення принципу свободи договору, обов`язковості погоджених сторонами умов кредитного договору та вимог щодо належного повідомлення позичальника про зміну процентної ставки, а також у визначенні значення подальшої поведінки позичальника для встановлення факту прийняття змінених умов договору.

57. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

58. Оскільки критеріїв виключності правової проблеми процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників (ухвали від 10 липня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 910/8130/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі №758/733/18, від 29 березня 2023 року № 910/17401/21 тощо).

59. За усталеним підходом Великої Палати Верховного Суду, для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно в їх сукупності, зокрема: - справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; - існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми; - існують якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема: а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 910/11820/20, від 29 березня 2023 року у справі № 748/1335/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 369/6092/20, від 20 листопада 2024 року у справі № 307/3096/22, від 29 січня 2025 року у справі № 910/2201/24 тощо).

60. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

61. Справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки очевидною, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

62. Виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.

63. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

64. З наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 403 ЦПК України випливає, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.

65. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для вирішення питання щодо виключної правової проблеми має бути підтверджено той факт, що проблема наразі існує або може виникнути через юридичну невизначеність питання.

66. Отже, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, Касаційний цивільний суд має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним критеріями, зокрема навести інші справи, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо.

67. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не навела випадків, що свідчать про застосування судами касаційної інстанції різних підходів щодо співвідношення принципу свободи договору, обов`язковості погоджених сторонами умов кредитного договору та вимог щодо належного повідомлення позичальника про зміну процентної ставки, а також у визначенні значення подальшої поведінки позичальника для встановлення факту прийняття змінених умов договору.

68. Оскільки колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не обґрунтувала наявність виключної правової проблеми за кількісним та якісним критеріями, то Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що мотиви, зазначені в ухвалі від 10 червня 2026 року, не свідчать про її наявність, а висновок про таку виключність за відсутності якісного та кількісного критеріїв є передчасним.

69. З огляду на зазначене підстав для прийняття цієї справи Великою Палатою Верховного Суду до розгляду з підстав, визначених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, немає. Щодо відступу від висновків Верховного Суду України

70. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).

71. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України).

72. Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що правовідносини у порівнюваних справах є подібними. Як у справах № 6-57цс12, 6-82цс16, 6-2315цс16, 6-1374цс17 від висновків Верховного Суду України у яких колегія суддів просить відступити, так і у справі, що переглядається, виникли подібні правовідносини щодо належного повідомлення позичальника про зміну процентної ставки.

73. З огляду на подібність правовідносин у наведених справах Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2025 року, обґрунтованими й такими, що містять підстави для прийняття справи до провадження відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України та частини третьої статті 403 ЦПК України.

74. Констатуючи наявність підстав для прийняття справи до розгляду, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

75. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

76. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

77. Виходячи з наведеного цю справу, яка приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).

78. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України). Керуючись частиною першою статті 402, частинами третьою та п`ятою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Прийняти до розгляду справу № 274/6983/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитом, визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, зняття заборони на відчуження майна та стягнення переплачених коштів. Призначити справу № 274/6983/22 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 16 вересня 2026 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика,

8. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідачка О. В. Ступак Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк О. В. Білоконь К. М. Пільков О. Л. Булейко С. О. Погрібний О. А. Губська Т. Г. Стрелець А. А. Ємець М. Ю. Тітов В. В. Король І. В. Ткач О. В. Кривенда В. Ю. Уркевич