Ухвала КЦС ВС № 274/6983/22

УХВАЛА 10 червня 2026 року м. Київ справа № 274/6983/22 провадження № 61-5779св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Петрова Є. В., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року в складі судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року в складі колегії суддів Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитом, визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, зняття заборони на відчуження майна та стягнення переплачених коштів, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитом, визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, зняття заборони на відчуження майна та стягнення переплачених коштів. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що 12 листопада 2007 року між нею та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір № ZRSWGK0000000003 зі сплатою 11,04 % річних на залишок кредиту, строком до 12 листопада 2027 року. На забезпечення виконання зазначених кредитних зобов`язань між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк» 12 листопада 2007 року укладено договір іпотеки № ZRSWGK0000000003, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира). Позивач зазначала, що згідно з пунктом 7.1 кредитного договору банк зобов`язався надати їй грошові кошти зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з періодом сплати з 1 по 5 число кожного місяця. Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору річна процентна ставка становила 11,04 % на залишок кредиту. Відповідно до пункту 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США більше ніж на 10 % порівняно з курсом долара США до гривні, встановленого Національним банком України (далі - НБУ) на момент укладення цього договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розмір відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності зміненої процентної ставки. Зазначала, що з листа АТ КБ «ПриватБанк» від 08 червня 2022 року позивач дізналася про зміну банком відсоткової ставки 05 листопада 2008 року на 13,083 %, а також зменшення відсоткової ставки 19 липня 2010 року до 12,583 %. Однак позивач звертала увагу на те, що жодного повідомлення про зміну відсоткової ставки вона не отримувала, у зв`язку з чим вважає такі дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо односторонньої зміни базової відсоткової ставки з 11,04 % на 13,083 % (05 листопада 2008 року) та на 12,583 % (19 липня 2010 року) неправомірними. Також позивач зазначала, що згідно з пунктом 7.1 кредитного договору банк зобов`язався надати ОСОБА_1 грошові кошти зі сплатою винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати. Відповідно до наданого банком позивачу розрахунку заборгованості за кредитом за період 01 листопада 2007 року до 26 жовтня 2022 року вбачається щомісячне стягнення комісії у розмірі 40,00 дол. США в рахунок погашення заборгованості. Загальна сума утриманої щомісячної комісії станом на 26 жовтня 2022 року становить 6 880,00 дол. США. Одноразово утримана комісія у день видачі кредиту становить 600,00 дол. США. Отже, загальний розмір коштів, отриманих як комісія, становить 7 480,00 дол. США. Позивач зазначала, що умова договору про стягнення комісії є нікчемною, у зв`язку з чим наявні підстави для здійснення перерахунку заборгованості за кредитом. Крім того, позивач зазначала, що з наданого банком розрахунку заборгованості вона дізналася також про збільшення тіла кредиту в загальному розмірі на 1 012,91 дол. США. Також у період збільшення тіла кредиту на відповідну суму разом з основним платежем здійснювався додатковий платіж клієнта, тобто банк збільшував тіло кредиту за рахунок сплачених нею коштів. У зв`язку з неправомірним збільшенням банком в односторонньому порядку відсотків за кредитом, тіла кредиту, неправомірним отриманням комісії та здійсненням нею щомісячних платежів у більшому розмірі позивач вважала, що вона достроково виконала свої зобов`язання за кредитним договором. У зв`язку з виконанням нею основного зобов`язання - припиняється і іпотека. Так, відповідно до висновку судового експерта Тарасюка С. Ю. за результатом проведення судово-економічної експертизи від 22 листопада 2023 року № 22/23 заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 станом на 02 березня 2017 року повністю погашена та станом на 26 жовтня 2022 року виникла переплата у розмірі 18 513,65 дол. США. З метою досудового врегулювання спору позивач 02 листопада 2022 року звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про здійснення перерахунку заборгованості за кредитним договором, у якій просила про: зарахування неправомірно утриманої комісії загальним розміром 7 676,00 дол. США у рахунок погашення основної суми заборгованості та відсотків за кредитом; припинення іпотеки за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, предметом якого є спірна квартира; зняття заборони на відчуження майна; повернення їй переплачених коштів у сумі 18 701,34 дол. США. Однак зазначена вимога залишилися без задоволення. Посилаючись на викладене, позивач просила суд, з урахуванням уточненої позовної заяви: - визнати неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо односторонньої зміни відсоткової ставки за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, а саме 05 листопада 2008 року з 11,04 % на 13,083 %, 19 липня 2010 року до 12,583 %; - зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 за базовою ставкою у розмірі 11,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з відрахуванням неправомірного збільшення тіла кредиту, а також зарахуванням сплаченої комісії (винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, щомісяця у період сплати) на інші кредитні платежі згідно з встановленим у кредитному договорі порядком; - визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у зв`язку із повним виконанням; - визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 та зняти заборону на відчуження спірного майна; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача переплачені нею кошти за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у сумі 18 513,65 дол. США в еквіваленті за курсом НБУ на дату здійснення платежу. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 15 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо односторонньої зміни відсоткової ставки за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, а саме 05 листопада 2008 року з 11,04 % на 13,083 %, 19 липня 2010 року до 12,583 %. Зобов`язав АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 за базовою ставкою у розмірі 11,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з відрахуванням неправомірного збільшення тіла кредиту, а також зарахуванням сплаченої комісії (винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, щомісяця у період сплати) на інші кредитні платежі згідно зі встановленим у кредитному договорі порядком. Визнав припиненими зобов`язання за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у зв`язку з його повним виконанням. Визнав припиненою іпотеку за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, предметом якого є спірна квартира, у зв`язку із чим зобов`язав зняти заборону на відчуження майна. Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 переплачені кошти за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у сумі 18 473,65 дол. США в еквіваленті за курсом НБУ на дату здійснення платежу. Вирішив питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умови кредитного договору, за якими позивач повинна сплатити відповідачу, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ці умови договору є нікчемними. Щодо неправомірного збільшення відсоткової ставки за кредитом суд зазначив, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку у тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Врахувавши те, що банк не надав суду доказів надіслання позивачу повідомлення про зміну розміру відсоткової ставки, суд дійшов висновку, що дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо односторонньої зміни базової відсоткової ставки 05 листопада 2008 року з 11,04 % на 13,083 % є неправомірними. Щодо зміни відсоткової ставки 19 липня 2010 року до 12,583 % суд, урахувавши те, що банк на неодноразове звернення позивача та на вимогу суду додаткової угоди про зміну відсоткової ставки не надав, а надав лише таку угоду після проведення експертизи, дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про направлення справи для доопрацювання судової експертизи. При цьому суд, урахувавши бездіяльність відповідача у справі та положення частини першої статті 109 ЦПК України, дійшов висновку про можливість встановити дійсний розмір зобов`язання без урахування зміни відсоткової ставки 19 липня 2010 року до 12,583 %. Також суд урахував, що у пункті 5 висновку експерта зазначено, що такий розмір заборгованості враховується за здійсненим банком розрахунком заборгованості, в якому береться до уваги збільшення відсоткової ставки з 11,04 % на 13,083 % з 05 листопада 2008 року та до 12,583 % з 19 липня 2010 року. Також, урахувавши висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи, відповідно до якого встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором повністю погашена та станом на 26 жовтня 2022 року виникла переплата у розмірі 18 513,65 дол. США, суд дійшов висновку, що між сторонами припинилися правовідносини за кредитним договором у зв`язку з виконанням позивачем свого зобов`язання у повному обсязі та, як наслідок, наявні підстави для припинення зобов`язань за договором іпотеки та виключення обтяження нерухомого майна позивача з Державного реєстру іпотек. Однак суд, урахувавши заяву відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача переплачених коштів у розмірі 18 473,65 дол. США. При цьому суд керувався тим, що про порушення своїх прав позивач дізналася лише у листопаді 2022 році з листа банку. Також суд вважав, що, заявляючи вимоги про визнання припиненою іпотеки та зняття заборони на відчуження належного позивачу майна та про здійснення перерахунку, внаслідок застосування наслідків нікчемної умови договору, позивач тим самим заявляє негаторний позов, до якого позовна давність не застосовується. Зобов`язання за кредитним договором були виконані ОСОБА_1 у повному обсязі станом на 02 березня 2017 року, після чого всі наступні платежі рахуються як неправомірно утримані банком, що вказує на те, що саме з 02 березня 2017 року можливий початок застосування позовної давності до вказаної позовної вимоги.Отже, у цій вимозі позовна давність може бути застосована лише щодо періодичного платежу зі сплати комісії, здійсненого у березні 2017 року, оскільки трирічний строк давності закінчується у квітні 2020 року, коли вони були продовжені змінами в законодавстві. Так, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором позивач 03 березня 2020 року сплатила платіж з комісії у сумі 40,00 дол. США, а тому щодо цього платежу суд застосував позовну давність. Житомирський апеляційний суд постановою від 07 квітня 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, зазначивши про те, що такі висновки прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та не спростовані доводами апеляційної скарги. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У травні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, також суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 367/836/18, від 11 вересня 2024 року у справі № 274/7675/21, від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц. Заявник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірні дії банку щодо зміни в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки та ненадання відповідачем доказів на підтвердження повідомлення позивача про таку зміну умов кредитного договору. Зазначає, що на виконання пункту 2.3.1 кредитного договору АТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 про підвищення відсоткової ставки з 05 листопада 2008 року, направивши їй лист від 03 жовтня 2008 року № 20.1.3.2/6-22855/3763 на адресу: АДРЕСА_2 . Також під час розгляду справи у суді першої інстанції на виконання вимог ухвали суду від 27 квітня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало на адресу суду клопотання та CD-диск № 07041814, який містив такі дані: - копію кредитного договору від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 з додатком № 1; - докази видачі кредиту та сплати комісії; - лист та реєстр відправлення листа про підвищення відсоткової ставки; - копію додаткової угоди від 19 липня 2010 року про зміну відсоткової ставки; - розрахунок боргу станом на 26 жовтня 2022 року, в якому наявна інформація про розмір процентної ставки та її зміни у розрізі ставок за кожною зміною. У зв`язку з великим обсягом витребуваних документів, більше ніж 1 000 сторінок, документи були підписані ЕЦП та надані на електронному носії. Звертає увагу на те, що ухвала Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2023 року не містила вимог щодо формату витребуваних документів. Тому, надавши витребувані документи на електронному носії, АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі виконало вимоги зазначеної ухвали суду. Крім того, зазначені докази, а саме лист (повідомлення) про підвищення відсоткової ставки, направлений на адресу позивача, та копію додаткової угоди від 19 липня 2010 року про зміну відсоткової ставки, відповідач надавав суду 24 квітня 2024 року разом із клопотанням про направлення справи на доопрацювання судовому експерту. У зв`язку з чим заявник вважає необґрунтованими висновки судів про ненадання банком доказів направлення позивачу листа про зміну відсоткової ставки, оскільки такі докази були надані суду двічі - в електронному та друкованому вигляді. Крім того, зазначає, що згідно з виписками про рух коштів за рахунком позивача від дати укладання договору до листопада 2008 року ОСОБА_1 вносила щомісячні платежі у розмірі 249,08 дол. США. Починаючи з грудня 2008 року, ОСОБА_1 вносила кошти у більшому розмірі, а саме 276,56 дол. США, що свідчить про обізнаність позивача про зміну відсоткової ставки та погодження з такою зміною. Зазначеного суди не врахували. Також заявник вважає, що суди залишили поза увагою заяву банку про застосування до вимог позивача позовної давності. Зазначає, що, звернувшись у 2022 році з цим позовом, позивач пропустила позовну давність до вимог щодо оскарження дій АТ КБ «ПриватБанк» щодо зміни відсоткової ставки з 05 листопада 2008 року. Стосовно вимоги про визнання неправомірними дій АТ КБ «ПриватБанк» щодо односторонньої зміни 19 липня 2010 року відсоткової ставки за кредитним договором з 13,083 % до 12,583 % заявник зазначав таке. У пункті 1 додаткової угоди від 19 липня 2010 року визначено, що починаючи з 19 липня 2010 року, новий розмір річної відсоткової ставки становить 12,58 %. Ця додаткова угода підписана ОСОБА_1 , що, у свою чергу, спростовує доводи позивача про односторонні дії АТ КБ «ПриватБанк» зі зміни відсоткової ставки. Вважає, що належним способом захисту щодо оскарження зміни відсоткової ставки з 19 липня 2010 року з 13,083 % до 12,583 % є визнання зазначеної додаткової угоди недійсною, проте таких вимог ОСОБА_1 не заявляла. Крім того, протягом трьох років з дати укладання додаткової угоди ОСОБА_1 її не оскаржувала, а тому, звернувшись у 2022 році з цим позовом, пропустила позовну давність. Також відповідач не погоджується із висновком суду першої інстанції, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася із листа відповідача від 07 листопада 2022 року, яким було відмовлено у задоволенні її заяви щодо проведення перерахунку заборгованості за кредитом, оскільки про зміну відсоткової ставки від 05 листопада 2008 року позивач була обізнана та погоджувалася з цим, що підтверджується внесенням нею з грудня 2008 року платежів у зміненому розмірі. Також із позивачем узгоджено зміну відсоткової ставки 19 липня 2010 року шляхом підписання додаткової угоди до кредитного договору. Тому, звернувшись до суду 02 грудня 2022 року, позивач пропустила позовну давність до вимог про визнання дій банку щодо зміни відсоткової ставки неправомірними та за здійсненими платежами до 02 грудня 2019 року, тому суд мав застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити у задоволенні відповідних вимог. Крім того, зазначає, що суди, дійшовши висновків, що умови кредитного договору, за якими позивач повинна сплатити відповідачу, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ці умови договору є нікчемнини, мали взяти до уваги висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду, щодо застосування позовної давності до вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У липні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою від 26 травня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області. Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2025 року. Ухвалою від 16 лютого 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду. Ухвалою від 25 лютого 2026 року Верховний Суд передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою від 25 травня 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду повернув справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Фактичні обставини, з`ясовані судами 12 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке перейменоване в АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZRSWGK0000000003,відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у пункті 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені у розділі 7 договору (т. 1, а. с. 10-12). Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 12 листопада 2007 року до 12 листопада 2027 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 20 000,00 дол. США на придбання нерухомості, а також на сплату страхових платежів у сумі 5 200,00 дол. США у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору. Періодом сплати вважати період з 1 до 5 числа кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 249,08 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії. Відповідно до пункту 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США більше ніж на 10 % порівняно з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення цього договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності зміненої процентної ставки. Згідно з додатком № 1 до кредитного договору від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 початковий внесок - 20 000,00 дол. США, річна процентна ставка - 11,04 %, щомісячна винагорода - 0,20 %, разова винагорода за надання фінансового інструмента - 3,00 % (т. 1, а. с. 13). На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 12 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № ZRSWGK0000000003, згідно з яким позивач передала в іпотеку банку спірну квартиру (т. 1, а. с. 14-16). 12 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір особистого страхування № ZRSWLK0000000003 та договір страхування майна № ZRSWGK0000000003 (т. 1, а. с. 17, 18). 01 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою щодо надання їй інформації про стан заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року на дату звернення шляхом надання відповідного детального щомісячного розрахунку заборгованості з моменту укладення договору, а також виписку за рахунком. Також ОСОБА_1 просила банк надати їй інформацію щодо відсоткової ставки за кредитом, а також інформацію про утримання з неї разової винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 3 % від суми наданого кредиту та щомісячної винагороди у розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту (т. 1, а. с. 19). Листом від 08 червня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-220601/4635 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило позивача, що у зв`язку зі зміною облікової ставки НБУ у банку виникло право збільшити відсоткову ставку за кредитом. Враховуючи, що з 30 квітня 2008 року банк не змінював процентну ставку, право на її підвищення залишається за банком. Також повідомляв, що банк направляв ОСОБА_1 лист (повідомлення) щодо зміни відсоткової ставки за договором. Звертав увагу, що оскільки право банку збільшити процентну ставку шляхом надсилання відповідного повідомлення було реалізовано до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», банк діяв відповідно до вимог укладеного договору та в межах чинного законодавства України. Також повідомляв, що було змінено відсоткову ставку 05 листопада 2008 року на 13,083 %, а 19 липня 2010 року банк провів зменшення відсоткової ставки до 12,583 % (т. 1, а. с. 20). 15 червня 2022 року ОСОБА_1 направила до НБУ скаргу, посилаючись на те, що їй не було надано АТ КБ «ПриватБанк» інформації про утримання з неї щомісячних комісійних платежів, розрахунок заборгованості за договором та виписку за її особовим рахунком (т. 1, а. с. 21, 22). 26 жовтня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 виписку за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 за період з 01 листопада 2007 року до 26 жовтня 2022 року, згідно з яким залишок кредиту станом на 26 жовтня 2022 року становить 10 114,10 дол. США; залишок тіла кредиту на початок періоду - 20 000,00 дол. США, залишок тіла кредиту на кінець періоду - 9 792,55 дол. США. Також згідно з цією випискою з ОСОБА_1 утримувалась комісія. Інформація про відсоткову ставку, за якою нараховувалися відсотки за кредитом, відсутня (т. 1, а. с. 23-31). 03 листопада 2022 року позивач на адресу АТ КБ «ПриватБанк» направила заяву, згідно з якою просила банк припинити іпотеку за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 та зняти заборону на відчуження майна (т. 1, а. с. 33). 02 листопада 2022 року позивач здійснила розрахунок кредитної заборгованості, відповідно до якого наявне повне виконання нею зобов`язання перед АТ КБ «ПриватБанк» та наявність переплати у розмірі 18 701,34 дол. США (т. 1, а. с. 34, 35). Листом уповноваженої особи АТ КБ «ПриватБанк» від 07 листопада 2022 року відмовлено позивачу у задоволенні її запиту щодо перерахунку кредитної заборгованості та зняття обтяження з нерухомості та повернення коштів (т. 1, а. с. 36). Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 22 листопада 2023 року № 22/23 заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 повністю погашена та станом на 26 жовтня 2022 року виникла переплата у розмірі 18 513,65 дол. США (т. 1, а. с. 123-146). Позиція та висновки Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу у касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. У частині першій статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передання справи на розгляд Великої палати Верховного Суду з огляду на таке. Мотиви передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду У цій справі, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії банку щодо зміни розміру процентної ставки за кредитним договором, зобов`язати здійснити перерахунок заборгованості за кредитом, визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором та іпотекою, зняти заборону на відчуження майна і стягнути переплачені кошти. Суди встановили, що 12 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило найменування на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZRSWGK0000000003, відповідно до якого позичальник отримала кредит зі сплатою процентів у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 12 листопада 2027 року. Відповідно до пункту 2.3.1 кредитного договору банк мав право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, зокрема у разі зміни курсу долара США, облікової ставки НБУ, розміру відрахувань до резервних фондів або середньозважених ставок за кредитами банків України. При цьому договором передбачено обов`язок банку направити позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати набрання чинності такої зміни. Суди також установили, що 05 листопада 2008 року банк збільшив процентну ставку з 11,04 % до 13,083 % річних, а 19 липня 2010 року зменшив її до 12,583 % річних. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що повідомлення про зміну процентної ставки вона не отримувала, а тому вважала такі дії банку неправомірними. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що банк не надав належних доказів повідомлення позивача про зміну процентної ставки. При цьому суди застосували правовий висновок, відповідно до якого боржник вважається належно повідомленим про зміну процентної ставки лише тоді, коли банк не тільки направив повідомлення про зміну умов договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що неотримання позичальником повідомлення саме собою не свідчить про неправомірність зміни процентної ставки, якщо банк направив таке повідомлення у порядку, визначеному договором. Крім того, банк посилається на те, що подальше виконання позичальником зобов`язань виходячи зі зміненого розміру процентної ставки свідчить про її обізнаність щодо зміни умов кредитування та прийняття таких умов. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 464/9975/14 та від 01 липня 2021 року у справі № 505/3492/15-ц дійшов висновку, що у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура такої зміни, дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора та інші обставини справи. Водночас у цих постановах зазначено, що боржник вважається належно повідомленим про зміну процентної ставки лише за умови, якщо банк не тільки направив повідомлення, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Не погодившись із таким підходом, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою від 25 травня 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду повернув справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Об`єднана палата зазначила, що порушене колегією суддів питання фактично стосується необхідності відступлення від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, а тому вирішення такого питання належить до повноважень Великої Палати Верховного Суду. У постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого боржник вважається належно повідомленим про збільшення процентної ставки за кредитним договором лише за умови, якщо банк не тільки направив повідомлення про зміну умов договору, а й довів факт його вручення позичальнику під розписку. Саме цей висновок надалі був відтворений у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 464/9975/14 та від 01 липня 2021 року у справі № 505/3492/15-ц. Колегія суддів вважає, що зазначений правовий висновок Верховного Суду України потребує перегляду з огляду на його невідповідність загальним засадам договірного права та істотну зміну підходів Верховного Суду до оцінки юридично значущих повідомлень і поведінки сторін цивільних правовідносин. За змістом статей 626, 627 ЦК України договір є домовленістю сторін, а сторони є вільними у визначенні його умов. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У частині третій статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором або не випливає з характеру його зміни. Отже, якщо сторони під час укладення договору погодили умову про право банку за настання визначених договором обставин змінювати процентну ставку в односторонньому порядку із дотриманням погодженої сторонами процедури, така умова є складовою досягнутої сторонами домовленості та підлягає виконанню нарівні з іншими умовами договору. Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності 09 січня 2009 року, ЦК України доповнено статтею 1056-1, частиною другою якої встановлено, що визначений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Отже, на момент укладення кредитного договору та прийняття банком рішення про збільшення процентної ставки 05 листопада 2008 року законодавство не містило заборони на погодження сторонами умови про право банку за настання визначених договором обставин змінювати процентну ставку в односторонньому порядку. Тому правова оцінка дій банку у цій справі безпосередньо пов`язана з визначенням правового значення погодженої сторонами умови договору та наслідків її реалізації до набрання чинності Законом № 661-VI. У справі, яка переглядається, кредитним договором передбачено право банку змінювати процентну ставку за настання визначених договором умов та встановлено порядок реалізації такого права. При цьому договір не містить вимоги про обов`язкове укладення додаткової угоди або отримання окремої письмової згоди позичальника на кожну таку зміну. Колегія суддів вважає, що висновок Верховного Суду України про необхідність доведення виключно факту особистого вручення повідомлення фактично нівелює погоджений сторонами договірний механізм зміни процентної ставки та не враховує правову природу договірних відносин, заснованих на принципах свободи договору, обов`язковості взятих сторонами зобов`язань та добросовісності учасників цивільних правовідносин. Крім того, такий підхід не враховує положення частин другої та третьої статті 205 ЦК України і частини другої статті 642 ЦК України, відповідно до яких воля сторони може виражатися шляхом конклюдентних дій, а вчинення особою дій відповідно до запропонованих умов договору є прийняттям такої пропозиції. На переконання колегії суддів, потребує вирішення питання, чи є визначальним критерієм належного повідомлення позичальника виключно доведення факту особистого вручення відповідного повідомлення під розписку, чи таке питання повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, зокрема умов договору, погодженого сторонами способу повідомлення, факту направлення повідомлення та подальшої поведінки сторін після зміни процентної ставки. У новітній практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду неодноразово наголошувалося, що особа несе ризик наслідків невчинення дій щодо отримання кореспонденції, направленої за повідомленою нею адресою, а сам факт неотримання поштового відправлення не завжди свідчить про неналежне повідомлення особи. Тому застосування критерію, за яким належне повідомлення позичальника про зміну процентної ставки можливе виключно за умови доведення банком факту особистого вручення повідомлення під розписку, фактично покладає на кредитора відповідальність за обставини, які перебувають поза межами його контролю та можуть залежати від поведінки самого боржника. Саме від вирішення наведеного питання залежить правильне застосування положень статей 205, 626, 627, 629, 642, 651, 653 ЦК України у подібних правовідносинах та правильне вирішення цього спору. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, у частині висновку про те, що належне повідомлення позичальника про зміну процентної ставки можливе виключно за умови доведення банком факту вручення відповідного повідомлення адресатові під розписку. Колегія суддів вважає, що виключна правова проблема у цій справі полягає у визначенні співвідношення принципу свободи договору, обов`язковості погоджених сторонами умов кредитного договору та вимог щодо належного повідомлення позичальника про зміну процентної ставки, а також у визначенні значення подальшої поведінки позичальника для встановлення факту прийняття змінених умов договору. Вирішення цього питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики у спорах, що виникають із кредитних договорів, укладених до набрання чинності Законом № 661-VI, та потребує відступлення від наведених висновків Верховного Суду України. З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про необхідність передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 274/6983/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитом, визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, зняття заборони на відчуження майна та стягнення переплачених коштів за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко В. В. Пророк