Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/7492/15-ц

Справа № 344/7492/15-ц Провадження № 22-ц/4808/463/23 Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів - Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є., за участю секретаря - Працун В.В. учасники справи позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року, ухвалене судом у складі судді Пастернак І.А., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У травні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 29.05.2007 року було укладено кредитний договір №IFU0GK00000356, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 41 625, 00 доларів США терміном до 29.05.2037 року, та зобов`язувався сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленому кредитним договором. Позивач свої зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що відображено у розрахунку заборгованості до договору № IFU0GK00000356. В порушення умов кредитного договору та положень ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за даним договором не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 16.03.2015 року складає 34 386,54 доларів США, яка складається з: 29 378,74 доларів США - заборгованість за кредитом; 2477,14 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 441, 70 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 440,57 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань, а також штрафи відповідно до договору: 11,48 доларів США - штраф (фіксована частина), 1636,91 доларів США - штраф (процентна складова). У зв`язку з викладеним просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість у розмірі 34386,56 доларів США, що за курсом 21,77 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.03.2015 року складає 748595,00 грн за кредитним договором № IFU0GK00000356 від 29.05.2007 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №IFU0GK00000356 від 29.05.2007 року в сумі 31 077, 51 доларів США, з яких: 29 378,74 доларів США заборгованість за кредитом; 50,38 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом за період з 29.05.2007 року по 24.10.2008 року; 11,48 доларів США штраф (фіксована частина) та 1 636,91 доларів США штраф (процентна складова), що за курсом 21,77 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.03.2015 року складає 676 557,39 грн. Вирішено питання щодо судових витрат. Не погодившись з вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк», звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, відповідно до пункту 2.3.1 договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США. Згідно розрахунку заборгованості, наданого суду при зверненні до суду, відсоткова ставка була збільшена з 26.10.2008 року, з цього ж моменту було збільшено щомісячний платіж, який повинен вносити клієнт на погашення заборгованості. Збільшення відсоткової ставки до 13,20 % річних відбулось 26.10.2008 року, до внесення змін до Цивільного кодексу України, а саме - статті 1056-1 ЦК України, якою передбачено заборони зміни фіксованої процентної ставки за договором кредитодавцем в односторонньому порядку. Надалі процентна ставка була знижена з 30.07.2010 року, що жодним чином не порушує права та інтереси клієнта. Позивач вважає, що правомірно здійснював підвищення відсоткової ставки, про що було повідомлено відповідача шляхом направлення йому листів-повідомлень. Відповідач не звернувся до установи банку, щодо непогодження з ним умов договору та продовжував здійснювати погашення заборгованості за договором свідчить про те, що відповідач знав про підвищення відсоткової ставки, був з нею згоден та у відповідності до ст. 642 ЦК України, своїми діями підтвердив правомірність такого підвищення. Крім того зазначив, що якщо суд не погодився з наданим банком розрахунком заборгованості що відсотків за період з 26.10.2008 року по 16.03.2015, він повинен був встановити дійсний розмір заборгованості (з урахуванням умов договору та вищевказаних норм матеріального права), а не відмовляти у стягненні відсотків. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача відкрито за відсутності документів, що підтверджують повноваження представника банку, яким подана апеляційна скарга. Посилається на те, що ч.4 ст.62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджується довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Відповідно до рішення №254 Ради адвокатів України «Про затвердження роз`яснення щодо можливості представництва юридичної особи адвокатом, який працює в ній за трудовим договором» від 16 листопада 2017 року, адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу з дотриманням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах за умови укладання з такою юридичною особою договору про правову допомогу з дотриманням усіх вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до ст. 58 ЦПК України в порядку самопредставництва юридичної особи може діяти лише керівник, інший уповноважений законом, статутом, положенням, трудовим договором або представник, який є адвокатом. Зі змісту довіреності, яка надана представнику скаржника вбачається, що позивач уповноважує ОСОБА_2 представляти його інтереси в судах, але цей документ відсутній в переліку тих, що дають право на самопредставництво юридичної особи, тому відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження і апеляційне провадження підлягає закриттю. Зазначив, щонезгода скаржника в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення частини заборгованості по відсотках не підтверджено належними та допустимими доказами, не додано відповідних документів, які б спростували висновок суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання позичальникові у жовтні 2008 року письмового повідомлення про зміну процентної ставки. Банк самостійно, всупереч домовленостям, які містяться у кредитному договорі змінив процентну ставку, вийшовши за межі договірних відносин, чим порушив ст.. 13 ЦК України. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року відзив ОСОБА_1 в частині обґрунтування незгоди відповідача з рішенням Івано-Франківського міського суду від 31 січня 2023 року залишено без розгляду. ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року та ухвалити нове рішення нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції визнаючи належними та допустимими докази порушив положення ст. 76-78, 81, 100 ЦПК України, а саме не перевірив належним чином на відповідність електронного цифрового підпису на доданих позивачем паперових копіях електронного документу та безпідставно визнав допустимими і належними докази, які виконані в автоматизованому режимі, тобто такими, що виконані в електронній формі, без відповідного цифрового підпису. У судовому засіданні не вирішив клопотання відповідача про витребування оригіналів тих доказів, які подані позивачем у копіях, що підтверджується звукозаписом судового засідання. Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ст. 100 ЦПК України, якою передбачено, що паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 1.37 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», оскільки в оскаржуваному рішенні відсутнє посилання сторони позивача, чи суду першої інстанції на наявність укладеного між сторонам спору договору про розрахунково-касове обслуговування - послуги, у тому числі у вигляді електронного документа, що позбавляло сторону позивача посилатися на подачу документів у вигляді електронного документу, а тим більше на паперові копій електронного документа, не засвідченого цифровим підписом. Вказує, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах №191/3566/17 від 13.08.2020 року, №372/223/17 від 06.05.2020 року, №703/3063/18 від 27.03.2020 року, №205/7263/18 від 20.03.2020 року, №755/18920/18 від 29.01.2020 року, в яких сформовано правовий висновок про те, що встановлення обставин, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанції. Вважає, що факт отримання кредиту і його розрахунок не доведено належними та достовірними доказами, оскільки підтверджується лише кредитним договором, договором іпотеки та розрахунком заборгованості, який не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254. Суд першої інстанції був позбавлений об`єктивно і неупереджено дослідити суму заборгованості за відсутності належних і допустимих доказів, а саме на предмет, коли саме виникла, які відсотки і за який період нараховувалися позивачем. Скаржник посилається на те, що описова частина рішення суду в якій зазначена заборгованість за кредитним договором не відповідає сумі, яка зазначена у вступній частині оскаржуваного рішення. Суд в порушення вимог процесуального законодавства не навів розрахунок заборгованості за кредитом із урахуванням правильної відсоткової ставки Суд першої інстанції констатував факт зміни відсоткової ставки з 10,08% до 13,20% річних у період з 26.10.2008 року за відсутності доказів надсилання позичальникові у жовтні 2008 році письмового повідомлення про зміну процентної ставки, проте ні позивач, ні суд першої інстанції не навели розрахунок заборгованості за кредитом із урахуванням правильної відсоткової ставки. Суд першої інстанції не навів відповідних розрахунків заборгованості за кредитом у розмірі 29378, 74 дол. США, яка зазначена у вступній, описовій і резолютивній частині оскаржуваного рішення, та чому дана сума лишилася незмінною, оскільки відповідач здійснював погашення заборгованості за процентною ставкою 10,08%. Висновки суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом 50,38 дол. США у період з 29.05.2007 року по 24.10.2008 року не підтверджені відповідними доказами. Суд першої інстанції не навів у оскаржуваному рішенні мотивів чому відсоткова ставка 3,12% із тіла кредиту за період з 29.05.2007 по 24.10.2008 роки склала 50,38 дол. США Зазначає, що платежі, які сплачені відповідачем за відсотковою ставкою 10,08% не могли призвести до виникнення заборгованості, а навпаки, свідчили про дострокове погашення кредиту. Вказує, що безпідставне підняття відсоткової ставки позивачем, призвело до формування заборгованості, яка суперечить умовам кредитного договору, оскільки, відсутність у відповідача будь-якої заборгованості до 2014 року при умові дострокового погашення ним кредитної заборгованості за відсотковою ставкою 10,08%, взагалі позбавляло позивача звертатися до суду із позовом. Суд першої інстанції не звернув увагу на дану обставину та помилково стягнув штрафи, а саме: 11,48 дол. США - штраф (фіксована частина) і 1 636,91 дол. США - штраф (процентна складова). Зазначає, що суд першої інстанції не навів у оскаржуваному рішенні детального розрахунку щодо кожної позовної вимоги і не вказав за який саме період проводить стягнення, що є неприпустимим у цивільному судочинстві. Судом першої інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду, в яких суд дійшов висновку, що положення статті 261 ЦК України визначає моментом початку відліку строку позовної давності неналежне виконання стороною свого зобов`язання. 3 урахування того факту, що позичальник повинен повертати суму щомісячними платежами, то у випадку прострочення зобов`язання кредитор може захистити своє право на повернення коштів у судовому порядку по кожному такому простроченому платежу, а тому, і строки позовної давності повинні розраховуватися на щомісячній основі. Судом першої інстанції не зроблено розрахунку заборгованості за кредитним договором на щомісячній основі, що свідчить про невідповідність рішення вимогам діючого законодавства, а тому є таким, що підлягає до скасування. Скаржник посилається на те, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не з`явився на виклик до суду у день проголошення оскаржуваного рішення, не відповідають обставинам справи, оскільки поштову кореспонденцію було доставлено засобами поштового зв`язку лише після того, як відбулося судове засідання і відповідач не мав змоги взяти участь у розгляді справи і скористатися правом заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи на вирішення якої поставити питання дослідження наявності заборгованості. У судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» апеляційну скаргу банку підтримав в межах її доводів, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечував. У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без відповідача по справі, який повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до положень статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що була чинна до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язків досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази про направлення такого повідомлення та отримання його ОСОБА_1 та дійшов висновку, що позивач звернувшись до суду з позовом у травні 2015 року не мав права вимагати у відповідача дострокової сплати всієї суми кредиту, однак дійшов висновку про стягнення всієї суми заборгованості за кредитом. Суд першої інстанції встановив, що 26.10.2008 року банк змінив розмір відсоткової ставки з 10,08 % до 13,20 % річних, в матеріалах справи відсутні докази надсилання позичальникові у жовтні 2008 році письмового повідомлення про зміну процентної ставки та дійшов висновку, що нарахування позивачем у період з 26.10.2008 року по 16.03.2015 року процентів за користування кредитом за ставкою 13,20% річних не ґрунтується на умовах кредитного договору та нормах чинного законодавства, та дійшов висновку, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню кредитна заборгованість, нарахована у період з 29.05.2007 року по 24.10.2008 із розміру відсоткової ставки 10,8% річних, що складає 50,38 доларів США, за період з 26.10.2008 року по 16.03.2015 року суд відмовив за необґрунтованістю та недоведеністю. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею та штрафом, суд враховуючи положення статті 549 ЦК України, дійшов висновку про стягнення з відповідача лише штрафу у його фіксованій частині в розмірі 11,48 доларів США та процентній складовій в розмірі 1 636,91 доларів США. Суд дійшов висновку, про необґрунтованість заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача суми комісії. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не в повній мірі відповідають вимогам закону та встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 29.05.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № IFU0GK00000356. Відповідно до п.1.1 та 1.2 договору, банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу або перерахування на рахунок, зазначений у п.7.1 договору. Позичальник доручає банку здійснювати погашення заборгованості за цим кредитним договором у передбачені ним терміни за рахунок коштів, розміщених на рахунку позичальника, що відповідає платіжній картці, яка емітована ПриватБанком. Відповідно до п. 7.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 29.05.2007 року по 29.05.2037 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 31 500,00 доларів США на наступні цілі: купівля квартири, а також у розмірі 10 125,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках згідно порядку, передбачених пукатими 2.1.3., 2.2.7 договору зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 0.84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з «20» по «25» число кожного місяця. Згідно ордеру - розпорядження від 29.05.2007 року відповідачу було видано кредитні кошти згідно кредитного договору у сумі 31500, 00 доларів США. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний) платіж у сумі 344, 57 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Згідно з наданим АТ КБ «ПриватБанк» розрахунком станом на 16.03.2015 року у відповідача утворилася заборгованість перед банком у розмірі 34 386,54 доларів США. З яких,: 29 378,74 доларів США заборгованість за кредитом; 2 477,14 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 441, 70 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 440,57 доларів СШАпеня за несвоєчасність виконання зобов`язань, а також штрафи відповідно до договору: 11,48 доларів США штраф (фіксована частина), 1636,91 доларів США штраф (процентна складова). Відповідно до пункту 2.3.1. кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого Національним банком України на момент укладення цього договору; зміні облікової ставки Національного банку України; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищезазначеному порядку можливо у границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка Національного банку України, розміру відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США. Встановлено, що з 26.10.2008 року банк змінив розмір відсоткової ставки з 10,08 % до 13,20 % річних. 30.07.2010 року позивач змінив розмір відсоткової ставки з 13, 20 % до 12,70 % річних. Матеріали справи не містять доказів виконання позивачем п.2.3.1 кредитного договору, а саме направлення позичальникові письмового повідомлення про зміну процентної ставки 26.10.2008 року та 30.07.2010 року. Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції). Споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті у відповідній редакції). 10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, також Закон України «Про захист прав споживачів». Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів(висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16). Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; аб о 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності16 жовтня 2011 року). Тобто,частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. 29.05.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № IFU0GK00000356. 27 травня 2015 позивач через порушення позичальником зобов`язань подав позов, зокрема, про дострокове повернення всієї суми кредиту. Згідно розрахунку заборгованості, який надано позивачем, на час подання позовної заяви відсутня прострочена заборгованість за тілом кредиту. Порядок направлення вимоги про дострокове повернення кредиту передбачений пунктом 2.3.3 кредитного договору. Відповідно до вказаного пункту договору банк має право змінити умови договору зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користуванням, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач направляв відповідачу повідомлення про дострокове повернення кредитної заборгованості. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Такий правовий висновок, викладений у постанові Великої палати Верховного суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц. Всупереч вимог ст.ст.12,81 ЦПК України банк до суду першої інстанції не наддав належних і допустимих письмових доказів на підтвердження того факту, що він направив досудову вимогу про дострокове повернення кредиту, тому висновок суду про стягнення з відповідача строкової заборгованості за весь період кредитування за тілом кредиту не відповідає вимогам Закону. Разом з тим, відповідно до ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості 27 травня 2015 року на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції заборгованість за кредитним договором відповідачем не сплачена. З урахуванням вказаних обставин, колегія суддів вважає можливим стягнути заборгованість за тілом кредиту за період з 27.05.2015 року по 20.06.2023 року. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції для встановлення обставин, що мають значення для справи та перевірки доводів апеляційної скарги відповідача, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи було задоволено клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитним договором з урахуванням здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, виходячи з процентної ставки 10, 08 %. З наданого розрахунку вбачається, що на дату звернення позивача до суду поточна заборгованість за кредитним договором складала 26716, 34 долара США. Згідно кредитного договору № IFU0GK00000356 від 29.05.2007 року кредит надавався терміном по 29.05.2037 року. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню кредитна заборгованість за період з 27.05.2015 року по 20.06.2023 року у сумі 8432, 82 долара США (22657, 56 : 266 місяців (27.05.2015 по 29.05.2037) = 85, 18 доларів США (щомісячний платіж за тілом кредиту); 85, 18 * 99 місяців (27.05.2015 по 20.06.2023) = 8432, 82). Оскільки позивачем не дотримано вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, то відсутні підстави для стягнення достроково заборгованості за тілом кредиту і вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості за період з 20.06.2023 року по 29.05. 2037 року не підлягають задоволенню. Враховуючи висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та те, що позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості в іноземній валюті, кредит надавався в іноземній валюті , то кредитна заборгованість підлягає стягненню в іноземній валюті. Що стосується стягнення заборгованості за відсотками, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Отже, якщо сторони кредитного договору досягли домовленості щодо усіх його істотних умов, у тому числі щодо надання його умовами права банку на збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури. У спірних правовідносинах така процедура передбачена умовами підпункту 2.3.1. кредитного договору. Колегія суддів зазначає, що відносини між сторонами виникли з приводу споживчого кредитування, кредит позивачу надавався кредитною установою на споживчі цілі, а отже, на відносини між учасниками розгляду цього спору, як зазначалося вище, поширюються правила законодавства про захист прав споживачів. Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів із дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Таким чином, у частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» законодавцем запроваджене імперативне правило, застосовуване до споживчих правовідносин, яким визначаються правові наслідки неповідомлення або неналежного повідомлення банком позичальника-споживача про будь-яку зміну відсоткової ставки за кредитом. Таким єдиним наслідком недотримання банком - кредитною установою - порядку запровадження відсоткової ставки за кредитом є недійсність такого правочину. Відповідно правового висновку, що викладений у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 761/37819/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 310/80/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 211/1578/13, від 05 грудня 2018 року у справі № 761/31801/16-ц, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Оскільки в матеріалах справи немає відомостей про отримання ОСОБА_1 повідомлення про збільшення з 26 жовтня 2008 року процентної ставки з 10, 08 % до 13,20 % річних, а АТ КБ «Приватбанк» таких доказів не надало, законними та обґрунтованими є висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем процедури зміни процентної ставки за кредитним договором в односторонньому порядку. Разом з тим, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про стягнення процентів за користування кредитом з 29.05. 2007 року по 24.10.2008 року у розмірі 50, 38 доларів США та відмови позивачу у стягненні процентів за період з 26.10.2008 року по 16.03.2015 року за необґрунтованістю. Такий висновок суду не ґрунтується на вимогах закону. Позивач має право на стягнення заборгованості за процентами за заявлений період із розрахунку 10, 08 %, а доводи апеляційної скарги позивача, що збільшення процентної ставки до 13, 20 % відбулося з додержанням вимог закону не заслуговує на увагу, з підстав, викладених вище. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц зазначено, що «стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України)». «Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону». Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що відсутність точної дати невиконання відповідачем конкретного щомісячного зобов`язання із урахуванням початку перебігу строку позовної давності і переривання цього строку не дозволяє встановити, якою саме є наявна заборгованість і за якою саме частиною зобов`язання вона підлягає стягненню. Як вбачається із матеріалів справи, в кредитному договорі сторони визначили, що періодом сплати за кредит вважати період з 20 по 25 число кожного місяця, щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 344, 57 доларів США. Тобто, відповідач щомісяця повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 344, 57 доларів США. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Згідно з частинами першою, третьою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, які підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Як вбачається із розрахунку заборгованості, який додано позивачем до позовної заяви, із виписок по рахунку по кредитному договору (т.с.2) відповідач періодично здійснював платежі на погашення кредитної заборгованості у період з 2007 по 2014 роки. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Апеляційним судом не встановлено, що позивач звертаючись до суду з вимогами про стягнення процентів пропустив строк в частині платежів, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині не заслуговують на увагу. Відповідач свого розрахунку заборгованості за процентами, виходячи із процентної ставки 10, 08 % суду не надав. Із наданого позивачем розрахунку заборгованості по процентам, виходячи із процентної ставки 10, 08 % нарахована сума процентів за спірний період - складає 22138, 56 доларів США, відповідачем сплачено 20596, 30 доларів США. Заборгованість про процентам за спірний період складає 1542, 26 доларів США, яка підлягає стягненню з відповідача. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16. Відтак, відсутні підстави для стягнення комісії. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15. Відповідно до п.5.4 кредитного договору при порушені позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором, більш ніж на 30 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн плюс 5% від суми позову. Колегія суддів вважає, нарахування пені є безпідставним, на користь позивача підлягає стягненню сума штрафу (фіксована частина) 250 грн, що складає за курсом НБУ станом на 20.06.2023 року 6, 84 доларів США та 1636, 91 доларів США (процентна складова). Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України). Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на момент розгляду справи судом першої інстанції), та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 7 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій. Згідно правового висновку, що міститься у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. У частинах другій, третій, п`ятій ст.100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач та його представник заявляли клопотання про витребування оригіналів електронних доказів - розрахунку заборгованості, кредитного договору, додаткової угоди. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаного клопотання, посилаючись на те, що копії доданих доказів належним чином завірені та не викликають сумнівів. Відповідач та його представник під час розгляду справи у суду першої інстанції не заявляли клопотання про витребування оригіналів електронних доказів виписок по рахунку, що підтверджується технічним записом судового засідання від 02.12.2016 року. Зауважень з приводу неправильності чи не повноти копії кредитного договору, розрахунку, виписок по рахунку зі сторони відповідача матеріали справи не містять. Не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронних доказів за наявності в матеріалах справи паперових копії цих доказів за відсутності обґрунтованих сумнів у їх відповідності оригіналу (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-20329св19). Оскільки позивач надав суду, належним чином завірені паперові копії кредитного договору, розрахунку заборгованості, виписок по рахунку, матеріали справи не містять клопотань про витребування оригіналів електронних доказів, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем ставились під сумнів надані копії, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про порушення судом ст.100 ЦПК України та вважає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження заборгованості за кредитним договором. ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» подано представником, повноваження якого не були належним чином підтверджені та наявності підстав для закриття апеляційного провадження. Колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, виходячи з наступного. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 356 ЦПК України апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До апеляційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника. За частиною четвертою статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Положення наведених норм права дають підстави для висновку, що повноваження адвоката як представника сторони мають бути підтверджені ордером або довіреністю цієї сторони, що посвідчує такі повноваження. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі №303/4297/20 зазначено, що «починаючи з 29 грудня 2019 року, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва. Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України, частина перша статті 56 ГПК України; близький за змістом припис є у частині першій статті 55 КАС України). Інакше кажучи, процесуальні закони визначили, що представники сторін, третіх осіб, а також осіб, які за законом мають право звертатися до суду в інтересах інших, можуть діяти у судовому процесі або за правилами самопредставництва, або як власне представники. Останніми можуть бути: адвокати, законні представники, а у випадках, визначених у процесуальних законах, зокрема у малозначних справах, справах незначної складності, - інші особи (стаття 60 ЦПК України, стаття 58 ГПК України, стаття 57 КАС України). Повноваження саме цих представників підтверджують документи, визначені у частинах першій і четвертій статті 62 ЦПК України, частинах першій і четвертій статті 60 ГПК України, частинах першій і четвертій статті 59 КАС України. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» подано та підписано представником банку адвокатом Н.В. Сокуренко. На підтвердження повноважень представника до апеляційної скарги додано копію довіреності та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що відповідає вимогам, встановленим ч.4 ст.62 ЦПК України. Інших документів на підтвердження повноважень адвоката ЦПК України не вимагає. Тому посилання відповідача на безпідставність відкриття апеляційного провадження не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не з`явився на виклик до суду у день проголошення оскаржуваного рішення, не відповідає обставинам справи, відповідач не мав змоги брати участь у судовому засіданні, оскільки поштову кореспонденцію було доставлено йому після того, як відбулося судове засідання, що позбавило його скористатися своїми правами для захисту, зокрема щодо призначення судової економічної експертизи. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Пунктом третім частини третьої статті 376 ЦПК передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем судової повістки - повідомлення про судове засідання, яке було призначено на 31.01.2023 року на 14 год 00 хв. Оскільки скаржник посилається на порушенням норм процесуального права в тому числі і на не повідомлення його про судове засідання, колегія суддів вважає, рішення Івіано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача в частині того, що неповідомлення його про розгляд справи порушило його право заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи, оскільки справа розглядалася у суді з 29.05.2015 року. Під час розгляду справи ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року було задоволено клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи (т.с.1 а.с.114). Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 02.02.2021 року було задоволено клопотання представника відповідача про призначення судової економічної експертизи (т.с.3 а.с.15). 15.03.2021 року на адресу суду надійшло повідомлення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку (т.с.3 а.с.19-22). Ухвалою суду від 16 березня 2021 року було поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 12.05.2021 року на 9 год 20 хв. Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням представника відповідача, відповідач не надав суду доказів, які б унеможливили відповідача заявити повторно клопотання про проведення судової економічної експертизи до 31.01.2023 року. З урахуванням вище викладеного, на підставі ч.1 п.п.1,3, 4, п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заявлених вимог АТ КБ «ПриватБанк». Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість за кредитним договором №IFU0GK00000356 від 29.05.2007 року в розмірі 11 618, 83 дол. США, яка складається: 8432,82 дол. США - заборгованість за кредитом за період з 15.03.2015 року по 20.06.2023 року, 1542,26 дол. США - заборгованість за відсотки за період з 20.06.2007 року по 16.03.2015 року, 1643,75 дол. США - штраф.У задоволенні інших позовних вимог слід відмовити. Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання позовної заяви АТ КБ «ПиватБанк» сплачено 3654, 00 грн (т.с.1 а.с.18), за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 809, 45 грн (т.с.3 а.с.104, 117). ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 5481, 00 грн (т.с.3 а.с.134). Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З урахуванням положень ч.10 ст.141 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 343, 82 грн Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення. Заявлені вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», код ЄРДПОУ 14360570, місце знаходження: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, заборгованість за кредитним договором №IFU0GK00000356 від 29.05.2007 року в розмірі 11 618, 83 дол. США, яка складається: 8432,82 дол. США - заборгованість за кредитом за період з 15.03.2015 року по 20.06.2023 року, 1542,26 дол. США - заборгованість за відсотки за період з 20.06.2007 року по 16.03.2015 року, 1643,75 дол. США - штраф. У задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», код ЄРДПОУ 14360570, місце знаходження: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , витрати по сплаті судового збору в сумі 343,82 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 23 червня 2023 року. Головуючий В.М. Луганська Судді В.А. Девляшевський Є.Є. Мальцева