Постанова Миколаївський апеляційний суд № 488/1241/25

20.07.26 33/812/305/26 Справа №988/1241/25 Провадження №33/812/305/26 Категорія: ч.5 ст. 126 КУпАП П О С Т А Н О В А Іменем України 20 липня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді Базовкіної Т.М., із секретарем судового засідання Чистою В.В., за участі захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 адвоката Чикилевської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції клопотання захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 адвоката Чикилевської Оксани Володимирівни про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, яку ухвалив суддя Корабельного районного суду міста Миколаєва Федорченко А.А. у приміщенні цього суду 04 червня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на п`ять років, у с т а н о в и в : Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 272481 від 15 березня 2025 р. водій ОСОБА_1 15 березня 2025 р. о 18:06 год. по пр. Богоявленському, 558 у м. Миколаєві, керував транспортним засобом TOYOTA RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не маючи права керувати транспортним засобом, повторно протягом року. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.1.а Правил дорожнього руху. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані працівником поліції за ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі КУпАП). Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2025 р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 40800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на п`ять років та стягнуто 605 грн. 60 коп. судового збору в дохід держави. 02 липня 2026 р. захисник ОСОБА_1 адвокат Чикилевська О.В. подала до суду апеляційну скаргу на постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2025 р., в якій просить скасувати постанову судді суду першої інстанції та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Також заявниця просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді. Мотивуючи клопотання про поновлення строку, захисник Чикилевська О.В. зазначила, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, за зазначеною працівниками поліції адресою не проживав, про постанову він дізнався лише, коли в червні 2026 р. оформлював автомобіль у Територіальному сервісному центрі на іншу особу. Копію вищезазначеної постанови суду представник ОСОБА_1 отримала 25 червня 2026 р. Заслухавши захисника ОСОБА_1 адвокат Чикилевська О.В., яка підтримала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, перевіривши доводи, викладені в клопотанні, апеляційний суд, дослідивши матеріали справи в межах, що стосуються строку звернення з апеляційною скаргою, виходить з таких міркувань. Відповідно до положень ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Чинні норми КУпАП в частині права на оскарження постанови судді місцевого суду є гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників судового розгляду і за аналогією з правом на доступ до суду, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, визначають порядок реалізації цього права, його законну мету. Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права. Так, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби. Також у рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41). Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства про адміністративні правопорушення та своєчасного виконання ними передбачених КУпАП певних процесуальних дій. Інститут строків в процесі розгляду справ про адміністративні правопорушення сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого учасник справи може оскаржити рішення про накладення на нього адміністративного стягнення; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду в порядку апеляційного перегляду постанови суду першої інстанції, постанова набирає чинності та пред`являється державою в особі її компетентних органів до виконання. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Сам строк звернення до апеляційного суду - це проміжок часу з дня винесення судом першої інстанції постанови у справі про адміністративні правопорушення, протягом якого особа має право звернутися до суду з апеляційною скаргою. Початок перебігу строку звернення до суду починається з дня винесення судом першої інстанції відповідної постанови. За загальним правилом перебіг строку на звернення до апеляційного суду зі скаргою починається від дня винесення постанови суду першої інстанції, а підстави його поновлення у разі пропуску пов`язані з доведенням цією особою обставин поважності його пропуску, тобто обставин незнання особи про складення відносно нею протоколу про адміністративне правопорушення, розгляду справи в суді та як наслідок цих обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів або наявність інших об`єктивних причин, що стали перешкодою для вчасного подання апеляційної скарги. В цьому разі порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Інститут строків в справах про адміністративні правопорушення сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Розумні строки в судочинстві з розгляду справ про адміністративні правопорушення - це найкоротші за конкретних обставин строки, протягом яких правопорушник чи його захисник повинні вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів). Поважними причинами пропуску процесуального строку є причини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з апеляційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне оскарження постанови суду першої інстанції, та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Зокрема підставою для поновлення такого строку може бути неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., рішення у справах «Александр Шевченко проти України» п. 27, та «Трух проти України»). Тому, в розумінні положень статті 294 КУпАП строк, передбачений на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними. Оцінюючи обставини звернення захисника Антонова Р.О. з клопотанням про поновлення строку на оскарження постанови суду від 04 червня 2025 р. з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень статті 294 КУпАП слід врахувати, що вказаною нормою встановлено строки звернення до апеляційного суду в порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого перегляду судового рішення у справах про адміністративні правопорушення, який повинен діяти добросовісно. Апеляційний суд не приймає як поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявником, з наступних міркувань. У справі «Індепендент ньюс енд медіа» та «Індепендент ньюспейперс» проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що юридична визначеність передбачає повагу до принципу остаточності рішень. Відхилення від цього принципу виправдане лише в тому випадку, коли воно здійснене як зумовлене обставинами значного та непереборного характеру. Як вбачається з матеріалів справи, постанова судді першої інстанції відносно ОСОБА_1 була винесена судом 04 червня 2025 р. у його відсутність. Вказану постанову судом йому було направлено 05 червня 2025 р. засобами поштового зв`язку (а.с.16). Однак, конверт повернувся до суду з відміткою «за закінчення терміну зберігання». Хоча матеріали справи і не містять відомостей про отримання оскаржуваної постанови ОСОБА_1 , в них наявні постанови державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28 серпня 2025 р. та 29 серпня 2025 р. про закінчення виконавчих проваджень №78769490 та №78769811Ю, в яких проходило виконання постанови судді у справі №488/1241/25, на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення) згідно з виконавчим документом, відповідно, щодо стягнення з ОСОБА_1 40800 грн штрафу та судового збору у розмірі 605 грн 60 коп. Наведені фактичні обставини справи та наявні у ній докази спростовують твердження заявника про необізнаність ОСОБА_1 щодо ухвалення відносно нього оскаржуваної постанови. Таким чином станом на день винесених державним виконавем Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) від 28 серпня 2025 р. та 29 серпня 2025 р. постанов про закінчення виконавчого провадження, ОСОБА_1 був обізнаний про винесену Корабельним районним судом м. Миколаєва від 04 червня 2025 р. постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки фактично виконав її в повному обсязі, натомість дій щодо оскарження постанови не вчинив. Будь-яких обставин, які апеляційний суд може розцінити як об`єктивні та непереборні, і які б перешкоджали поданню апеляційної скарги в найкоротший строк після обізнаності ОСОБА_1 про винесену відносно нього постанову у клопотанні не зазначено, доказів таких обставин суду також не надано, тобто ОСОБА_1 пропустив строк на апеляційне оскарження на тривалий час без поважних причин. Зокрема, враховуючи, що постанова суду виконана, а з часу її виконання, що дорівнює обізнаності про її винесення, пройшло десять місяів, апеляційний суд не може врахувати як поважну причину попуску цього строку, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовем та проходить військову службу й бере участь в активних бойових діях. Апеляційний суд вважає, що саме зволікання з реалізацією права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зі своєчасною подачею апеляційної скарги мала наслідком подання апеляційної скарги з суттєвим порушенням процесуального 10-ти денного строку. Отже, захисником особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не надано апеляційному суду доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції. За таких обставин суд вважає, що строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції апелянтом був пропущений без поважних причин та не підлягає поновленню. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Відмовити захиснику особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 адвокату Чикилевській Оксані Володимирівні у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Корабельного районного суду міста Миколаєва від 04 червня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на п`ять років. Апеляційну скаргу разом з додатками повернути особі, яка її подала. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду Т.М.Базовкіна