Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/8996/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2026 року м. Рівне Справа № 569/8996/25 Провадження № 22-ц/4815/867/26 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Хилевич С.В., Шимків С.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Скрипнюка Віталія Радіоновича на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 18 лютого 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Деренько Роман Іванович, про визнання шлюбу недійсним, в с т а н о в и в : В провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебувала справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Деренько Р.І., про визнання шлюбу недійсним. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року позовну заяву залишено без розгляду. 05 лютого 2026 року від представника відповідача Скрипнюка В.Р. надійшла заява про компенсацію здійснених витрат з позивача в розмірі 18 000 грн 00 коп. відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України. В обґрунтування заяви представник відповідача Скрипнюк В.Р. вказує на те, що позов ґрунтувався на припущеннях, без додання до позовної заяви жодного доказу на підтвердження позовних вимог та обставин справи, що в свою чергу вказує на безпідставність позовних вимог. Позовна заява подана лише з однією метою,- відтягнути момент отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину. Тобто, позов було подано недобросовісно. Неприбуття позивача та його представника на судові засідання у призначені судом дати та час, вказує на зловживання цими учасниками своїми правами задля затягування розгляду справи, і є нічим іншим, як необґрунтованими діями. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 лютого 2026 року заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок. У задоволенні решти вимог відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скрипнюк В.Р., не погоджується з постановленою ухвалою, вважає її необґрунтованою, незаконною та такою, що підлягає скасуванню через неправильне застосування судом норм процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що адвокатом відповідачки Скрипнюком В.Р. надані послуги з надання правничої допомоги, що включають ряд робіт з підготовки до судового розгляду, участь в судових засіданнях, прибуття до суду та очікування засідань, які не відбувались через відсутність позивачів, загальною тривалістю 18 годин. Договір між клієнтом та адвокатом передбачав, що вартість однієї години роботи адвоката становить 1000 гривень. Вказує, що за наслідками розгляду справи відповідачка могла бути позбавлена права на частину спадкового майна, тому розмір таких витрат був пропорційним до предмета спору, значенням справи для сторін. Зайвих робіт адвокатом не здійснювалося. Позивач клопотання про зменшення суми на відшкодування понесених відповідачем судових витрат не подавав. В жодне судове засідання ні позивач ні відповідач не з`явилися. На думку апелянта зменшення судом з власної ініціативи розміру відшкодування витрат понесених відповідачем на правничу допомогу не узгоджується з діючими нормами процесуального права та правовою позицією ВСУ. Посилається на висновки Верховного Суду у справах №275/150/22, №755/9215/25, №904/3583/19, №755/9215/15, №911/4242/15, №922/1350/18 за змістом яких обов`язок доводити не співмірність витрат на правничу допомого покладається на сторону, а суд позбавлений можливості зменшувати розмір відшкодування витрат за власною ініціативою. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу за межами строку, визначеного ухвалою про відкриття апеляційного провадження. Ухвалу про відкриття апеляційного провадження отримано 11 квітня 2026 року, тоді як відзив надіслано 23 квітня 2026 року. За таких обставин колегія суддів залишає відзив без розгляду. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що в провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебувала справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Деренько Р.І., про визнання шлюбу недійсним. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року позовну заяву залишено без розгляду відповідно до норм статей 223, 257 ЦПК України, в зв`язку з повторною неявкою позивача, повідомленого належним чином, в судові засідання без повідомлення причин неявки, не надходження від нього заяви про розгляд справи за його відсутності. При цьому, провадження в справі відкрито 08 травня 2025 року та до залишення 03 лютого 2026 року позову без розгляду відповідач добросовісно реагувала на відкриття в справі провадження вчиненням відповідних процесуальних дій, зокрема подавала через свого представника заяву про ознайомлення з матеріалами справи, відзив на позовну заяву, заяву про розгляд справи за відсутності позивача, заяву про приєднання доказів до матеріалів справи, заяву про стягнення судових витрат, та понесла судові витрати, оскільки зверталася за професійною правничою допомогою до адвоката. У зв`язку з цим відповідачка звернулася із заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу. Як правильно вказав суд першої інстанції, залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача є підставою для відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України. Представник відповідача Скрипнюк В.Р. на підтвердження витрат за надання правничої допомоги в розмірі 18 000 грн 00 коп. подав докази, а саме: Договір про надання правничої допомоги №82 від 23 червня 2025 року; акти виконаних робіт від 07 липня 2025 року та від 20 січня 2026 року як додатки до вказаного Договору, в яких зазначено детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом; рахунки-фактури №92 від 07 липня 2025 року та №93 від 20 січня 2026 року; квитанції про оплату від 07 липня 2025 року та від 21 січня 2026 року. Таким чином, представником відповідача Скрипнюком В.Р. підтверджено понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу. Суд першої інстанції, встановивши наявність підстав для компенсації витрат на правничу допомогу у зв`язку із залишенням позову без розгляду, визнав підтвердженим факт їх понесення. Водночас, врахувавши, зокрема, предмет спору, а також критерії реальності, необхідності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до відшкодування розміру витрат з 18 000 грн до 3 000 грн, які визнав справедливим розміром компенсації. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду зважаючи на наступне. Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та інші, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Під час визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 19.02.2020 в справі № 755/9215/15, від 12.05.2020 в справі № 904/4507/18, від 22.05.2024 року в справі № 754/8750/19. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначила, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55). Зважаючи на таке правове регулювання та судову практику слід вказати, що відсутність заяви про неспівмірність судових витрат не знімає обов`язку суду при вирішенні питання про стягнення судових витрат керуватись ч.3 ст.141 ЦПК України, виходити з критеріїв реальності (дійсності, необхідності) та розумності їхнього розміру, обгрунтованості, принципів справедливості та пропорційності. Саме з урахуванням цих положень суд першої інстанції оцінив заявлені до відшкодування витрати та дійшов правильного висновку про наявність підстав для їх часткового відшкодування. Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд був позбавлений права визначати розмір компенсації за відсутності відповідного клопотання позивача, є необґрунтованими. Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду в частині застосування статті 137 ЦПК України не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки у цій справі суд вирішував питання не про зменшення розміру витрат у порядку статті 137 ЦПК України, а про визначення розміру їх відшкодування з урахуванням критеріїв, передбачених частиною третьою статті 141 ЦПК України, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скрипнюк В.Р., залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 18 лютого 2026 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів. Судді: Боймиструк С.В. Хилевич С.В. Шимків С.С.