Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/21300/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2026 року м. Рівне Справа № 569/21300/25 Провадження № 22-ц/4815/521/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Боймиструк С.В., судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Крутня Івана Володимировича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, в с т а н о в и в: Представник позивача ТОВ «Рівнетеплоенерго» звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 12696,71 грн. та судові витрати по справі у розмірі 3028 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» здійснює відпуск теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 маючи на праві власності нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 , яке знаходиться у багатоквартирному будинку не сплачує на користь теплопостачальної організації кошти за опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку, за теплову енергію витрачену на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції). Позивачем з дотриманням вимог Правил № 830 та Методики розподілу здійснено розрахунок заборгованості та виявлено несплату відповідачем коштів за теплову енергію на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення у розмірі 12 696 грн. 71 коп. 28 листопада 2025 року від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій просить: стягнути з ОСОБА_1 як співвідповідача по справі та співвласника нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 суму у розмірі 8 680 грн. 84 коп. основного боргу за надані послуги на постачання теплової енергії для задоволення загальнобудинкових потреб на опалення; стягнути з відповідачів на користь ТОВ «Рівнетеплоенерго» витрати по сплаті судового збору. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» заборгованість в розмірі 8680 грн. 84 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» судовий збір у розмірі 1514,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» судовий збір у розмірі 1514,00 грн. У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крутень І.В., не погоджується з ухваленим рішенням в частині задоволених позовних вимог, вважає його таким, що винесене із порушенням норм матеріального та процесуального права, так як воно базується на неповно з`ясованих обставинах справи, які мають значення для правильного її вирішення, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що хоча рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 серпня 2020 року у справі № 569/2971/17 за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення, ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року дію зазначеного рішення було зупинено до закінчення його перегляду в касаційному порядку та поновлено лише постановою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року. Також зазначає, що на спірне приміщення тривалий час були накладені арешти в межах заходів забезпечення позову, які скасовані лише у червні 2025 року, а державну реєстрацію права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення він здійснив 14 травня 2025 року. Посилається на те, що до зазначеного часу був позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися приміщенням, а тому не отримував послуг з постачання теплової енергії та не повинен нести обов`язок щодо їх оплати за період з 01 листопада 2021 року по 01 червня 2025 року. Зазначає, що не укладав із ТОВ «Рівнетеплоенерго» договорів про надання житлово-комунальних послуг, проєкти відповідних договорів йому не надавалися, а тому, на його думку, між ним та позивачем не виникло зобов`язальних правовідносин. Крім того, апелянт вважає, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту споживання ним житлово-комунальних послуг у спірний період, а позивач не довів наявності правових підстав для стягнення з нього заборгованості. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» від 24.03.2025 № 155, зокрема створено робочі комісії для фіксації комерційних споживачів в житлових будинках, в тому числі прибудовах. 14.05.2025 року Комісією, що діє на підставі Наказу, проведено опис комерційних споживачів у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено Протокол обстеження житлового будинку. Згідно з Протоколом виявлено, що у будинку за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться нежитлове приміщення, у якому розміщено офісне приміщення рекламно-комп`ютерного інформаційного бюро. Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 із 10.02.2010 року загальною площею 28,2 кв.м. перебуває у приватній власності у розмірі 1/1 частки у ОСОБА_3 . На підставі рішення суду від 10 серпня 2020 року у справі №569/2971/17, що набрало законної сили, ОСОБА_1 набув на праві власності 1/2 частки нежитлового приміщення (приміщення офісу) за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі маючи на праві власності нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 , яке знаходиться у багатоквартирному будинку не сплачують на користь теплопостачальної організації кошти за опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку, за теплову енергію витрачену на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції). Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 обладнано приладом комерційного обліку теплової енергії Sharky 775, що підтверджується Актами первинного та повторного допуску до експлуатації вузла обліку теплової енергії. Згідно наданого розрахунку заборгованості, за період 01.11.2021 року по 01.06.2025 у відповідачів наявна заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 17361,68 грн. Станом на дату подачі позову 06.10.2025 року заборгованість становить у розмірі 12 696 грн. 71 коп. Як вбачається, з матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_2 сплачено заборгованість у розмірі 4015,87 грн. та 1132,00 грн. Позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» як співвідповідача по справі та співвласника нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 частину заборгованості, яка з урахуванням сплачених ОСОБА_4 коштів складає 8 680 грн. 84 коп. Отже, судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що нежитлове приміщення (офіс) площею 28,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у багатоквартирному будинку. Також встановлено, що на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 серпня 2020 року у справі № 569/2971/17 ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частку зазначеного нежитлового приміщення, а інша 1/2 частка належить ОСОБА_2 . Не оспорюється сторонами й те, що будинок обладнаний вузлом комерційного обліку теплової енергії, а ТОВ «Рівнетеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії. Також сторонами не заперечується, що на спірне приміщення здійснювалися нарахування за теплову енергію на задоволення загальнобудинкових потреб опалення за період з 01 листопада 2021 року по 01 червня 2025 року. Крім того, не є спірними обставини щодо вирішення спору про поділ майна подружжя у справі № 569/2971/17, зупинення ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року дії рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 серпня 2020 року, подальшого поновлення його дії постановою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року, а також накладення та подальшого скасування арештів на спірне нерухоме майно. В межах доводів та вимог апеляційної скарги спір між сторонами фактично зводиться до питання про наявність у ОСОБА_1 обов`язку брати участь у відшкодуванні витрат на теплову енергію, використану для задоволення загальнобудинкових потреб опалення, за спірний період з огляду на зупинення дії рішення суду та накладення арештів на належну йому частку нерухомого майна. За змістом статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів. Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Одним із різновидів комунальних послуг є послуги з постачання теплової енергії та гарячої води (ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. За змістом п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, а також норм і правил. Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення встановлено у розділі IV Методики розподілу. Згідно з п.

12. Розділу IV Методики розподілу обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/ будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/ опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень. Згідно з пунктом 38 Розділу «Порядок оплати послуг» Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (із змінами) (далі Правила № 830) Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання). Згідно з пп. 12 п. 42 розділу «Права та обов`язки споживача» Правил № 830 Споживач має право відключитися від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Мінрегіону від 26 липня 2019 р. № 169; це право не звільняє споживача від зобов`язання відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції). Підпунктом 13 п. 45 розділу «Права та обов`язки споживача» Правил № 830 визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний у разі відключення його приміщення від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) в установленому законодавством порядку відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16). Згідно положень частини четвертої статті 319 ЦК України, власність зобов`язує. Статтею 322 Цивільного кодексу України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, при вирішенні даного спору колегія суддів звертає увагу, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18. Аналізуючи викладене слід дійти висновку, що положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Таким чином, закон покладає обов`язок утримання квартири та сплати житлово-комунальних послуг на власника квартири у багатоквартирному будинку. Той факт, що відповідач не проживав чи не була зареєстрована у належному йому приміщенні не є визначальним, виходячи з того, що згідно зі статтею 317 ЦК України, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. На користь вказаному свідчать прийнята Верховним Судом правова позиція, висловлена у постановах від 19.08.2020 р. у справі № 703/2200/15-ц, від 02.04.2020р. у справі № 757/29813/17-ц, згідно з якою не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності, не звільняє його як власника квартири від обов`язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг. Обов`язок співвласника брати участь у витратах на утримання належного йому майна є наслідком самого права власності. Оскільки право ОСОБА_1 на 1/2 частку спірного приміщення (як одного з подружжя) остаточно підтверджене судовим рішенням, яке набрало законної сили та залишене без змін судом касаційної інстанції, на нього поширюються передбачені законом обов`язки співвласника, у тому числі щодо участі у відшкодуванні витрат на загальнобудинкові потреби за спірний період. При цьому наявність між сторонами спору про поділ спільного майна подружжя не впливає на обов`язок співвласників нести витрати, пов`язані з утриманням такого майна. Існування спору між співвласниками щодо належності часток у майні не може покладати ризик несплати обов`язкових платежів на виконавця комунальної послуги. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що зупинення ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року дії рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 серпня 2020 року виключало виникнення у ОСОБА_1 обов`язку щодо оплати послуг на задоволення загальнобудинкових потреб опалення. Сам по собі факт зупинення дії судового рішення на час його касаційного перегляду не змінює правової природи спірних нарахувань та не звільняє особу від обов`язків, які є похідними від належності їй майна. Відповідно до статей 319, 322 ЦК України, власність зобов`язує, а власник зобов`язаний утримувати належне йому майно. Обов`язок щодо участі у витратах на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та оплаті теплової енергії, використаної для задоволення загальнобудинкових потреб, виникає у зв`язку з належністю особі права власності на приміщення у такому будинку та не ставиться законом у залежність від фактичного користування приміщенням, можливості розпорядження ним або наявності спору щодо такого права. Посилання апелянта на накладення арешту на нерухоме майно також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Арешт майна є заходом забезпечення позову та обмежує можливість його відчуження чи іншого розпорядження, однак не припиняє права власності особи та не звільняє власника від обов`язку утримувати належне йому майно і нести витрати, пов`язані з його утриманням. Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Крутня Івана Володимировича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Судді: Боймиструк С.В. Ковальчук Н.М. Шимків С.С.