Постанова Чернівецький апеляційний суд № 720/1440/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2026 року м. Чернівці Справа № 720/1440/24 Провадження №22-ц/822/838/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Литвинюк І. М., суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б. учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року, головуючий у І-й інстанції Павлінчук С. С., ВСТАНОВИВ: У червні 2024 року «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 26 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний кредитний договір №102029767, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 6000 грн на умовах, визначених кредитним договором, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме, надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. Даний кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства в електронній формі. 17 січня 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» (Клієнт) та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Фактор) укладено договір факторингу N 17/01-2022-54, відповідно до якого Клієнт відступає Факторові право грошової вимоги до боржників виключно в частині тих сум заборгованості, що визначені в Реєстрах боржників (пункту 2.3.) Відповідно до даних реєстру боржників до договору №17/01-2022-54 убачається, що ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №102029767 від 26 вересня 2021 року на загальну суму 25 464 грн. 10 січня 2023 року відповідно до договору про відступлення №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги первісного кредитора до боржників, за договорами позики, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. Відповідно до даних реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року новому кредитору перейшло право вимоги, у тому числі до ОСОБА_2 . Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 36 864 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 6000 грн; заборгованість за процентами 30 534 грн, комісією 330 грн. Просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №8318139 від 26.09.2021 в загальному розмірі 36 864 грн та судові витрати. Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором №102029767 від 26 вересня 2021 року у розмірі 25 134 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено кредитний договір в електронному вигляді, який підписаний одноразовим ідентифікатором, за умовами якого відповідач отримав кредит у визначеному розмірі. Кредитор свої зобов`язання перед позичальником виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит, однак останній взяті на себе за договором зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості. Факт надання коштів відповідачу за кредитним договором підтверджується сукупністю доказів, зокрема платіжним дорученням та листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», згідно з якими кредитні кошти були успішно зараховані на картковий рахунок відповідача. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що за умовами договору сторони погодили нарахування процентів щоденно на залишок кредиту, проте проценти за користування кредитом слід нараховувати за перших 30 днів (строк початкового кредитування) + пролонгація на пільгових умовах + 60 днів (максимально можливий строк кредитування з урахуванням усіх пролонгацій на базових умовах). На зазначене рішення суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та норм процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу, який би беззаперечно підтверджував, що кошти у сумі 6000 грн були перераховані саме на картковий рахунок, який належить Відповідачу, та саме на виконання умов кредитного договору № 102029767 від 26.09.2021, а отже, не доведено і виникнення у Відповідача зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів. Суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність заборгованості за відсотками у сумі 19 134 грн, не навів у рішенні жодного власного математичного розрахунку, що унеможливлює перевірку правильності визначеної до стягнення суми, оскільки в рішенні відсутні відомості щодо бази розрахунку (залишку тіла кредиту), застосованої процентної ставки (0,63% чи 5%), кількості календарних днів нарахування. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували вчинення Відповідачем активних дій щодо продовження строку кредитування. У відзиві ТОВ «Коллект Центр» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує на те, що відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення №32974940 26.09.2021 було перераховано грошові кошти у розмірі 6 000,00 грн на картку № НОМЕР_1 . Отримувач коштів Відповідач, призначення: кошти згідно договору № 102029767 Крім того, наданою АТ «Приват банк» випискою підтверджується зарахування 26.09.2021 на рахунок Відповідача кредитних коштів у сумі 6000 грн. Заперечення Відповідача про відсутність доказів його звернення з метою пролонгації, відомостей про строк пролонгації та оновлених графіків платежів є некоректними. Пункти 2.3.1.1 та 2.3.1.2 Договору, а також розділ 6 Правил передбачають механізм автоматичної пролонгації за певних умов, зокрема здійснення платежу (комісії за управління та обслуговування кредиту та/або частки заборгованості). Подібні дії (сплата коштів) є акцептом пропозиції про пролонгацію і не потребують окремих заяв чи інших письмових документів, якщо це передбачено договором та правилами. Укладений між сторонами Договір відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін. Позичальник був ознайомлений з умовами Договору, висловив своє волевиявлення шляхом підписання Договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит, в іншій частині рішення не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається. Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що 26 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний кредитний договір №102029767, згідно з п.1.1 якого кредитодавець зобов`язується на визначених договором умовах, на визначений п.1.3. договору строк надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.4. договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора «R35959», який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, вказаний у п.10 кредитного договору. Згідно з п.1.2, 1.3 кредитного договору сума кредиту становить 6000 грн, кредит надається загальним строком на 30 днів. Дата повернення кредиту (дата платежу) 26.10.2021. Комісія за надання кредиту 330 грн, яка нараховується за ставкою 5,5 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.п.1.5.1 договору). Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,63 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.п.1.5.2 договору). Стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.п.1.6 договору). Відповідно до п.п.2.1 кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково шляхом переказу на картковий рахунок. За змістом п.6.1., п.7.1 кредитного договору договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МІЛОАН» та набуває чинності з моменту його укладання в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту. 26 вересня 2021 року кредитодавець перерахував кредитні кошти на платіжну картку з маскою № НОМЕР_1 у розмірі 6000 грн, що підтверджується платіжним дорученням ТОВ «МІЛОАН» №32974940 від 09.06.2021. Вказані обставини також підтверджуються випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7-250312/17355-БТ від 20.03.2025 по картковому рахунку № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 . З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 25.12.2021 ТОВ «МІЛОАН» нараховано відповідачу заборгованість в сумі 25 464 грн, з яких 6000 грн тіло кредиту, 19 134 грн - відсотки за правомірне користування кредитними коштами, 330 комісія за надання кредиту. 17 січня 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» (Клієнт) та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Фактор) укладено договір факторингу N 17/01-2022-54, відповідно до якого Клієнт відступає Факторові право грошової вимоги до боржників виключно в частині тих сум заборгованості, що визначені в Реєстрах боржників (пункту 2.3.) Відповідно до пункту 7.1 договору сторони домовились, що розмір Фінансування за Реєстром Боржників складає 2 026 481,75 грн. Згідно із наданого платіжного доручення від 18 січня 2021 року убачається, що ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перерахувало на рахунок ТОВ «МІЛОАН» 2 026 481,75 грн. 17 січня 2022 року ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» складено Акт приймання-передавання Реєстру Боржників за договором Факторингу №17/01-2022-54 від 17 січня 2022, що підтверджується копією акту приймання-передавання. Відповідно до даних реєстру боржників до договору №17/01-2022-54 убачається, що ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №102029767 від 26 вересня 2021 року на загальну суму 25 464 грн. З розрахунку заборгованості ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» вбачається, що у період з 17 січня 2022 року по 23.02.2022 (38 днів) товариством нараховано заборгованість по відсоткам у розмірі 11 400 грн, а загальна заборгованість по кредиту становить 36 864 грн. 10 січня 2023 року відповідно до договору про відступлення №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги первісного кредитора до боржників, за договорами позики, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. 10 січня 2023 року ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» підписано акт прийому передачі реєстру боржників за Договором N 10-01/2023 про відступлення прав вимоги від 10 січня 2023 року, відповідно до якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників кількістю 207

307. Відповідно до даних реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року новому кредитору перейшло право вимоги, у тому числі до ОСОБА_2 . Із розрахунку заборгованості ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» вбачається, що позивачем відсотки за користування кредитними коштами не нараховувались, а відповідач не виконав свої зобов`язання перед новим кредитором, у зв`язку із чим відповідачу була нарахована заборгованість у розмірі 36 864 грн. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію"). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію"). Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним». У справі, яка переглядається, встановлено, що 26 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний кредитний договір №102029767, згідно з п.1.1 якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених договором, на строк, визначений п.1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.4. договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора «R35959», який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, вказаний у п.10 кредитного договору. Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання. Відповідно до Закону договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №102029767 від 26 вересня 2021 року в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором R35959». Без здійснення вказаних дій відповідачем договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23). Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів та виникнення обов`язку щодо погашення заборгованості зі сторони відповідача. Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та у порядку, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та фінансові компанії», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку. У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)). Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Як вбачається з умов кредитного договору № 102029767 від 26 вересня 2021 року, кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми на картковий рахунок. Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, будучи обізнаним про підписання кредитного договору, графіком погашення кредиту та сплати відсотків, відповідач не вчиняв дії щодо захисту, на його думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24). У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. За обставин цієї справи, перерахування кредитних коштів у розмірі 6000 грн на зазначений позичальником у кредитному договорі картковий рахунок № НОМЕР_1 підтверджено платіжним дорученням ТОВ «МІЛОАН» № 32974940 від 26 вересня 2021 року. Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 6000 грн за договором №102029767 від 26 вересня 2021 року підтверджується випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7-250312/17355-БТ від 20.03.2025 по картковому рахунку НОМЕР_2 , який емітовано на ім`я ОСОБА_1 , що є належним та допустимим доказом виконання первісним кредитором обов`язку з надання кредитних коштів. За встановлених судом обставин укладення кредитного договору, перерахування первісним кредитором на банківську картку відповідача грошових коштів у розмірі обумовлених кредитним договором та водночас заперечення факту надання йому кредитних коштів є суперечливими. У такий спосіб відповідач намагається уникнути належного виконання зобов`язання. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність обставини перерахування відповідачу за кредитним договором №102029767 від 26 вересня 2021 року. У цій частині помилковими є аргументи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні первинні фінансові документи про видачу кредиту, з огляду на позицію Верховного Суду, наведену у постанові 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20 (провадження № 61-7018св21), відповідно до якої Закон України «Про електронну комерцію» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним. ТОВ «МІЛОАН» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Первісний кредитор не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки ТОВ «МІЛОАН» є фінансовою установою, який здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-які первинні бухгалтерські документи стосовно рахунків відповідача фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про належне виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо перерахування кредитних коштів відповідачу за укладеним кредитним договором шляхом їх безготівкового зарахування на вказаний відповідачем рахунок, що підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів у справі. За таких обставин, доведено факт отримання кредиту та виникнення у позивача права вимоги до відповідача. Щодо розміру заборгованості за кредитним договором, слід зазначити наступне. Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, за умовами кредитного договору строк кредитування, визначений у пункті 1.3 договорів, максимально міг бути продовженим на 60 днів, а тому проценти за користування кредитом слід нараховувати за перших 30 днів (строк початкового кредитування) + пролонгація на пільгових умовах + 60 днів (максимально можливий строк кредитування з урахуванням усіх пролонгацій на базових умовах). Узгоджений сторонами строк початкового кредитування закінчився 26 жовтня 2021 року. У подальшому пролонгація строку кредитування та нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами здійснювалось на підставі положень п.п.1.5.2., 2.3.1.1 кредитного договору (під час вчинення відповідачем дій спрямованих на пролонгацію договору на пільгових умовах) та на підставі п.п.1.5.2., 2.3.1.1 кредитного договору (пролонгація на базових умовах). Таким чином, з урахуванням усіх пролонгацій, загальний строк кредитування по цьому кредитному договору закінчився 25 грудня 2021 року. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при визначенні погодженого сторонами строку кредитування, в межах якого у кредитодавця наявне право нараховувати проценти за користування кредитом, не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) та Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла наступних висновків. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому. Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання. Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)). На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35). Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)). При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки. Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17. У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору від 26 вересня 2021 року №102029767 сторони погодили, що строк кредитування складає 30 днів. Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,63 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.п.1.5.2 договору). Підпунктом 2.2.2 кредитного договору передбачено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених підпунктом 2.2.3. В свою чергу підпунктом 2.2.3 серед іншого встановлено, що після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Підпунктом 2.3.1 передбачено, що продовження строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах. У підпункті 2.3.1.2 договору обумовлено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Матеріали справи не містять доказів погодження сторонами продовження строку дії кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Зазначена норма розміщена законодавцем в Главі 16 «Правочини» Розділі 1 «Загальні положення про правочини». З вищенаведених умов кредитного договору вбачається, що умови договору одночасно містить конструкцію, яка є характерною для норми статті 212 ЦК України, яка регулює умовні правочини, у даному випадку - правочин під відкладальною умовою, а саме порушення кредитного зобов`язання як підставу для збільшення погодженого сторонами тридцятиденного строку кредитування та продовження нарахування процентів за користування кредитом, але не більше ніж 90 днів. За своєю правовою природою така умова є відкладальною, оскільки на час укладення договору невідомо чи буде виконано позичальником обов`язок щодо повернення кредиту та сплати процентів по закінченню тридцятиденного строку кредитування. Однак, за наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у сфері охоронних відносин, зокрема, статті 625 ЦК України. Пов`язуючи одночасно продовження строку дії кредитного договору та сплату процентів за користування кредитом саме з порушенням кредитного зобов`язання, сторони встановили фактично договірний процент як частину основного зобов`язання за неправомірне користування кредитними коштами, що суперечить зазначеній вище практиці Великої Палати Верховного Суду. У цій частині колегія суддів приходить до висновку, що невиконання позичальником умов щодо повернення кредиту та сплати процентів у передбачений договором строк, тобто до 26 жовтня 2021 року, не може бути одночасно правомірним та неправомірним та мати наслідком продовження строку кредитування, оскільки в даному випадку строк виконання зобов`язання вже настав. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21. З урахуванням вищевикладеного, розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №102029767 від 26 вересня 2021 року, який підлягає стягненню на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», становить 7134 грн, з яких: 6 000 гривень - тіло кредиту, 1134 грн - проценти за користування кредитом за період з 26 вересня 2021 року по 26 жовтня 2021 року за процентною ставкою 0,063%. Отже, висновки суду в частині розміру заборгованості за відсотками, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог статті 376 ЦПК України є підставою до зміни судового рішення у вказаній частині. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). За подачу позову ТОВ «Коллект Центр» сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн. За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3633,60 грн. Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено частково на 19,35% (7 134/ 36864 х 100). Оскільки позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено частково, суд розподіляє судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, а саме: з ОСОБА_1 на користь «Коллект Центр» підлягає стягненню 585,91 грн (3028 х 19,35%), а з ТОВ «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 - 2930,49 грн (3633,60 х 80,65%). Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, слід провести взаємозалік судових витрат у справі та стягнути з «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 2344,58 грн (2930,49 585,91). Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року змінити. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит №102029767 від 26 вересня 2021 року в розмірі 7134 гривень, яка складається: 6 000 гривень - тіло кредиту, 1134 гривень - проценти за користування кредитом. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2344 гривні 58 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий І. М. Литвинюк Судді: І. Н. Лисак І. Б. Перепелюк