Постанова КГС ВС № 910/5808/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Київ Справа № 910/5808/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Жукова С. В., Картере В. І., за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І., представники учасників справи: представник ОСОБА_1 - адвокат Шульга А. В., представник ОСОБА_2 - адвокат Бєляй В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича (вх. № 87/2026) та ОСОБА_1 (вх. № 95/2026) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 у складі колегії суддів: Отрюха Б. В - головуючого, Станіка С. Р., Тищенко А. І. у справі № 910/5808/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича до 1) ОСОБА_3 ; 2) ОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_5 ; 3) Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайсон Інвестмент Групп"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр "Енергія -Сервіс"; 3) ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння у межах справи № 910/8428/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд", ВСТАНОВИВ: Обставини справи

1. У провадженні Господарського суду міста Києва на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа № 910/8428/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд" (далі - ТОВ "Укрщеббуд"). 2. 29.04.2014 між ТОВ "Тайсон Інвестмент Групп" (продавець) та ТОВ "Укрщеббуд" (покупець) укладено шість договорів купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка (цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; кадастровий номер 3222480400:05:004:0123, площа 2,4045 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349836732224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0124, площа 4,6549 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349864332224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0125, площа 3,6307 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349886232224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0126, площа 2,408 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349906832224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0127, площа 5,772 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349927132224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0131, площа 4,9367 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 350115732224). 3. 29.04.2014 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права власності ТОВ "Укрщеббуд" на зазначені вище земельні ділянки.

4. Спірні земельні ділянки перебували в іпотеці у Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" (далі - ПАТ "Банк національний кредит") на підставі Договору іпотеки від 06.12.2010 № 04-589/1-1, укладеного між Банком та ТОВ "Тайсон Інвестмент Групп" (іпотекодавець), який є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_5 по договору кредиту від 06.12.2010 № 24Ф/2010/05-588/2-1, укладеному між ПАТ "Банк національний кредит" та ОСОБА_5 .

5. Ці земельні ділянки одночасно були предметом забезпечення грошових вимог кредитора - ПАТ "Банк національний кредит" у справі № 910/8428/18 про банкрутство ТОВ "Укрщеббуд" за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 06.12.2010 № 24Ф/2010/05-588/2-1 та наразі є предметом забезпечення грошових вимог кредитора - ОСОБА_1 у справі № 910/8428/18.

6. За змістом додаткового рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц визнано недійсними укладені між ПАТ "Банк національний кредит" та ТОВ "Тайсон Інвестмент Групп" договір іпотеки № 04-589/1-1 від 06.12.2010 та договір про внесення змін до договору іпотеки № 2248 від 12.04.2012; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи про іпотеку за номерами: 5518082, 5518093 від 06.12.2010 року, 5518155, 5518148, 5518222, 5518212, 5518194, 5518185, 5518138, 5518127, 5518253, 5518251 від 06.12.2010; в рахунок погашення заборгованості за Договором позики від 01.09.2010, укладеного між ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" та ТОВ "Тайсон Інвестмент Групп" у розмірі 6 000 000,00 грн.; звернуто стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності за ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" на земельні ділянки що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка за кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123 площею 2,4045 га, 3222480400:05:004:0125 площею 3,6307 га, 3222480400:05:004:0127 площею 5,7720 га, 3222480400:05:004:0126 площею 2,4080 га, 3222480400:05:004:0124 площею 4,6549 га, 3222480400:05:004:0131 площею 4,9367 га.

7. Указане додаткове рішення оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2018. 8. 27.07.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права власності за ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" на спірні земельні ділянки. 9. 28.07.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Г. О. здійснено виконавчий напис №593 про стягнення з ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) невиплачені в строк до 27.07.2018 на підставі Договору позики грошові кошти в розмірі 20 000 000,00 грн. 10. 30.07.2018 приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л. А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження АСВП № 56880854 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 593 від 28.07.2018. 11. 01.08.2018 ОСОБА_6 звернувся до приватного виконавця із заявою-згодою на отримання в рахунок часткового погашення боргу в розмірі 20 000 000,00 грн земельних ділянок.

12. В межах зазначеного виконавчого провадження 01.08.2018 приватним виконавцем Виконавчого округу Дніпропетровської області, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловського Г.О. від 28.07.2018 № 593, прийнято постанову про передачу майна - спірних земельних ділянок, стягувачу - ОСОБА_6 в рахунок погашення боргу ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" в розмірі 20 000 000,00 грн. 13. 03.08.2018 на підставі постанови приватного виконавця від 01.08.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірні земельні ділянки. 14. 09.08.2018 Товарною біржею "Січеславська правова" на замовлення ОСОБА_6 проведено аукціон, за результатами якого складений протокол № 1, відповідно до якого переможцем аукціону став у ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), який придбав лот № 5 (земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123, 3222480400:05:004:0124, 3222480400:05:004:0125, 3222480400:05:004:0126, 3222480400:05:004:0127, 3222480400:05:004:0131) за 26 000 000,00 грн з ПДВ. 15. 09.08.2018 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений договір купівлі-продажу майна, предметом якого є лот № 5: земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123, 3222480400:05:004:0124, 3222480400:05:004:0125, 3222480400:05:004:0126, 3222480400:05:004:0127, 3222480400:05:004:0131, які знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка.

16. Зазначений договір не був нотаріально посвідчений.

17. У справі наявна розписка, складена в простій письмовій формі, на якій міститься підпис ОСОБА_6 . Однак, розписка не містить реквізитів договору купівлі-продажу, а також суми, яка була сплачена. 18. 10.08.2018 на виконання зазначеного договору купівлі-продажу від 09.08.2018 сторонами складений акт приймання-передачі майна. Цього ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права приватної власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_3 . 19. 20.06.2019 рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/5812/19 задоволено позов ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнано за ОСОБА_4 право власності на земельні ділянки кадастрові номери: 3222480400:05:004:0125 та 3222480400:05:004:0126; визнано за ОСОБА_3 право власності на земельні ділянки кадастрові номери: 3222480400:05:004:0123, 3222480400:05:004:0124, 3222480400:05:004:0127, 3222480400:05:004:0131. 20. 26.07.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні зміни щодо права власності на спірні земельні ділянки. 21. 29.01.2020 постановою Дніпровського апеляційного суду від у справі № 202/2234/16-ц додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 скасовано, відмовлено у задоволенні позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами - за ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" про звернення стягнення на предмет застави.

22. У постанові Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2020 у справі № 202/2234/16-ц зазначено, що договір позики не посвідчувався нотаріально, отже жодних прав іпотекодержателя (в тому числі права звернення стягнення на заставлене майно у будь-який спосіб) за таким договором ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" не набувало; докази державної реєстрації іпотеки на користь ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс", як іпотекодержателя, у матеріалах справи відсутні. Отже, переважного права на задоволення своїх вимог за рахунок земельних ділянок ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" не набувало. Короткий зміст позовної заяви

23. У зв`язку з наведеними обставинами у квітні 2020 року ТОВ "Укрщеббуд" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Реверука П. К. звернулося до Господарського суду міста Києва суду з позовом про витребування у ОСОБА_3 чотирьох земельних ділянок (2,4045 га, 4,6549 га, 5,772 га, 4,9367 га) та ОСОБА_4 двох земельних ділянок (3,6307 га, 2,408 га).

24. Позов мотивований тим, що земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, а станом на день подання позову право власності на них зареєстровано за відповідачами, наявні підстави для застосування статей 387, 388 ЦК України та витребування майна з чужого незаконного володіння з метою включення його до складу ліквідаційної маси боржника. Короткий зміст відзиву ОСОБА_4 . 25. 27.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив ОСОБА_4 на позовну заяву.

26. ОСОБА_4 зазначила про те, що відповідно до матеріалів справи майно було придбане ОСОБА_3 за оплатним договором; вартість майна становила 26 млн.грн та стало спільною сумісною власністю відповідачів, а надалі за рішенням суду задоволено позов про поділ майна подружжя.

27. За ОСОБА_4 цим рішенням визнано право власності на дві земельні ділянки. Відповідач зазначила про те, що зазначені земельні ділянки не можуть бути витребувані на користь позивача, оскільки це призведе до втручання у право мирного володіння майном. Короткий зміст письмових пояснень третьої особи 28. 25.05.2020 Господарський суд міста Києва залучив до участі у справі ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, оскільки зазначена особа є правонаступником іпотекодержателя - ПАТ "Банк Національний Кредит", зокрема щодо спірних земельних ділянок (забезпеченого кредитора).

29. У письмових поясненнях третя особа - ОСОБА_1 - підтримав позов ТОВ "Укрщеббуд" про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Зазначив, що є законним іпотекодержателем спірних земельних ділянок, оскільки права іпотекодержателя перейшли до нього від ПАТ "Банк Національний Кредит" за договором про відступлення прав вимоги від 19.07.2019.

30. ОСОБА_7 зазначив, що вибуття земельних ділянок із власності ТОВ "Укрщеббуд" відбулося поза волею власника, а після кількох переходів права власності останніми зареєстрованими власниками стали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , до яких і заявлено позов. У зв`язку з цим третя особа вважає наявними підстави для витребування майна від нинішніх набувачів. Короткий опис руху справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій 31. 14.12.2020 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позову.

32. ОСОБА_4 оскаржила це рішення до суду апеляційної інстанції у повному обсязі. Стверджувала про наявність чинного судового рішення про поділ майна подружжя, на підставі якого за нею зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки. Крім того, посилаючись на гарантії статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвеція), скаржниця зазначала, що навіть якщо втручання у право власності переслідує легітимну мету та ґрунтується на законі, воно повинно відповідати критерію справедливого балансу між суспільним інтересом та захистом прав конкретної особи. На думку ОСОБА_4 , у цьому випадку такий баланс не дотримано, оскільки негативні наслідки правової невизначеності, зумовленої подальшим скасуванням судового рішення, яке було підставою для вибуття майна, фактично перекладаються виключно на відповідача як добросовісного набувача. 33. 02.06.2021 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 залишено без змін. 34. 06.07.2021 ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду 02.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у цій справі.

35. У касаційній скарзі ОСОБА_4 наполягала на тому, що спірні земельні ділянки не можуть бути витребувані у неї, оскільки відповідачка набула їх на підставі нескасованого судового рішення про поділ майна подружжя. 36. 23.09.2021 Верховний Суд ухвалив постанову про скасування вказаних судових рішень, а справу № 910/5808/20 направив до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

37. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що судами попередніх інстанцій здійснено розгляд позову ТОВ "Укрщеббуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука П. К. без належного з`ясування та визначення суб`єктного складу учасників спірних правовідносин.

38. Під час нового розгляду справи згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 до участі у даній справі залучено: - ТОВ "Тайсон Інвестмент Групп", ТОВ "Науково-виробничий центр "Енергія-Сервіс", ОСОБА_6 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів; - Публічне акціонерне товариство "Банк Національний Кредит" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. 39. 27.01.2022 під час нового розгляду ОСОБА_4 подала письмові пояснення. Заперечувала проти задоволення позову, виходячи з того, що спірне майно не може бути витребуване у неї у порядку статей 387, 388 ЦК України, оскільки вибуло з володіння попереднього власника в межах процедури примусового виконання судового рішення. На думку ОСОБА_4 , передача 03.08.2018 спірних земельних ділянок ОСОБА_6 на підставі постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу в межах виконавчого провадження є набуттям майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а тому таке майно відповідно до частини другої статті 388 ЦК України не підлягає витребуванню від добросовісного набувача.

40. Відповідачка також стверджувала, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки придбав його за результатами публічної процедури продажу, покладаючись на чинні на той момент юридичні підстави набуття права власності продавцем, а також на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які не містили відомостей про будь-які перешкоди для набуття такого майна. При цьому відповідач наголошує, що на момент придбання майна судове рішення, яке стало підставою для вибуття майна з володіння позивача, скасоване не було, а сам він не був учасником відповідного судового спору та не був обізнаний про його існування.

41. На обґрунтування цієї позиції відповідачка посилалася на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких добросовісний набувач, який придбав майно в межах публічної процедури примусової реалізації, не повинен нести негативні наслідки порушень, допущених іншими особами, оскільки публічний характер такої процедури має забезпечувати юридичну визначеність та стабільність майнового обороту.

42. Окремо ОСОБА_4 зазначала, що частина спірного майна була набута нею на підставі рішення суду про поділ спільного майна подружжя, у зв`язку з чим вона вважає себе законним власником відповідного майна.

43. Крім того, відповідачка повторно наголошувала на тому, що задоволення позову призведе до непропорційного втручання у їхнє право на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки вони набули спірне майно добросовісно, покладаючись на чинні судові рішення, дії органів примусового виконання та офіційні дані державного реєстру, а тому не повинні нести негативні наслідки подальшого перегляду чи скасування юридичних підстав, які існували на момент набуття права власності. На її думку, позбавлення їх спірного майна за таких обставин покладатиме на них індивідуальний та надмірний тягар, несумісний із вимогами справедливого балансу між інтересами сторін.

44. Крім того, ОСОБА_4 подала заяву про застосування позовної давності, оскільки вважала, що перебіг позовної давності розпочався 12.04.2016 - дата ухвалення рішення суду у справі у справі № 202/2234/16-ц, на підставі якого майно вибуло із володіння позивача. 45. 18.07.2022 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення відповідача ОСОБА_3 .

46. Відповідач заперечив проти задоволення позову, посилаючись насамперед на те, що спірне майно не може бути витребуване у порядку статей 387, 388 ЦК України, оскільки вибуло з володіння попереднього власника в межах процедури примусового виконання судового рішення. На його думку, передача 03.08.2018 земельних ділянок ОСОБА_6 на підставі постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні є законним набуттям права власності у порядку виконання судового рішення, а відтак відповідно до частини другої статті 388 ЦК України таке майно не підлягає витребуванню від наступного добросовісного набувача.

47. Відповідач також зазначив, що ОСОБА_3 набув спірне майно за результатами відкритої публічної процедури продажу, а саме аукціону, організованого товарною біржею, за наслідками якого між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, підписано акт приймання-передачі майна та здійснено державну реєстрацію права власності. На думку відповідача, такий спосіб набуття майна сам по собі свідчить про законність придбання та добросовісність набувача.

48. На підтвердження своєї добросовісності відповідач посилається на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу у Державному реєстрі речових прав були відсутні відомості про арешти, заборони відчуження, обтяження чи права третіх осіб на спірне майно. У зв`язку з цим відповідач стверджує, що як добросовісний набувач мав право покладатися на офіційні відомості державного реєстру і не був зобов`язаний перевіряти історію попередніх переходів права власності чи з`ясовувати обставини вибуття майна з володіння первісного власника.

49. Обґрунтовуючи цю позицію, відповідач посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, відповідно до яких добросовісний набувач, який придбав майно в межах публічної процедури реалізації, не повинен нести негативні наслідки порушень, допущених іншими особами у попередніх правовідносинах, а публічний характер такої процедури має забезпечувати юридичну визначеність та стабільність цивільного обороту.

50. Крім того, відповідач посилався на гарантії статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практику ЄСПЛ, стверджуючи, що витребування спірного майна за таких обставин становитиме непропорційне втручання у його право на мирне володіння майном. На його думку, він набув майно законним способом, добросовісно покладаючись на чинні на той момент юридичні підстави переходу права власності, офіційні дані державного реєстру та результати публічної процедури реалізації майна, а тому не може нести негативні наслідки можливих порушень, допущених іншими особами або органами.

51. ОСОБА_3 наголосив на відсутності власної причетності до спору, в межах якого було ухвалено судове рішення, що стало підставою для вибуття майна з володіння позивача, зазначаючи, що не був учасником відповідної справи, не знав про її існування та не міг впливати на її перебіг або результати.

52. Також відповідач звернув увагу на поведінку самого позивача, вказуючи, що останній упродовж тривалого часу не вчиняв активних дій щодо захисту свого права на спірне майно, що, на його думку, також має враховуватися при оцінці справедливого балансу інтересів та пропорційності втручання у право власності відповідача. 53. 18.07.2022 від обох відповідачів до суду надійшли заяви про застосування позовної давності.

54. За результатом нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі № 910/5808/20 відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Укрщеббуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука П.К. про витребування майна з чужого незаконного володіння.

55. Суд не встановив обставин недобросовісного набуття права власності відповідачами, тому дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову. 56. 26.01.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі № 910/5808/20 залишено без змін.

57. Апеляційний господарський суд погодившись з висновком суду першої інстанції, не застосував статтю 388 ЦК України, оскільки дійшов висновку, що в даному випадку витребування майна у відповідачів буде втручанням держави у право відповідачів мирно володіти своїм майном та покладенням надмірного тягаря на добросовісних набувачів спірного майна.

58. Ліквідатор ТОВ "Укрщеббуд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023. 59. 07.06.2023 Верховний Суд постановою касаційну скаргу ТОВ "Укрщеббуд" в особі ліквідатора Реверука П. К. задовольнив частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 скасував; а справу № 910/5808/20 в скасованій частині передав на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

60. Постанова Верховного Суд мотивована тим, що, за надзвичайної ситуації, що склалася (оголошення "повітряної тривоги"), апеляційний господарський суд мав вирішити питання про відкладення розгляду справи, застосовувавши відповідні процесуальні норми крізь призму загальних засад господарського судочинства, дотримання гарантій прав осіб на участь у розгляді їх справи, а також обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав. 61. 11.09.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 залишено без змін.

62. Апеляційний господарський суд прийняв до уваги доводи ліквідатора щодо відсутності волі власника під час вибуття майна з його володіння. Разом з тим, зазначив, що у цій справі не встановлено обставин, які свідчать про недобросовісність відповідачів, натомість їх добросовісність не ставиться під сумнів. Суд зазначив, що за наявними в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостями зазначений реєстр не містив відомостей про наявність обтяжень щодо спірного майна. Водночас, станом на момент проведення Товарною біржею "Січеславська правова" на замовлення ОСОБА_6 аукціону з продажу спірних земельних ділянок та укладення договору купівлі-продажу майна від 09.08.2018 між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ), Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містив відомості про права власності на спірні земельні ділянки, зареєстроване за фізичною особою ОСОБА_6 .

63. Також апеляційний господарський суд встановив, що ліквідатор ТОВ "Укрщеббуд" обмежився заходами щодо витребування спірних земельних ділянок у цій справі, однак не звертався до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу з метою захисту майнових прав та інтересів ТОВ "Укрщеббуд", тому суд дійшов висновку, що ліквідатором не вжито заходів з метою встановлення в судовому порядку наявності у цих договорів ознак, притаманних фраудаторним правочинам.

64. Відтак, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор ТОВ "Укрщеббуд" не вжив заходів з метою з`ясування у встановлений спосіб економічної обґрунтованості та розумності зазначених вище договорів купівлі-продажу, їх відповідності фінансовим інтересам ТОВ "Укрщеббуд" та наявності підстав для покладення відповідальності на особи, які уклали ці договори.

65. Дослідивши зміст рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/8428/18 (911/1567/17), апеляційний господарський суд встановив, що місцевим господарським судом під час розгляду зазначеної справи не досліджено, а ліквідатором не зазначено аргументів щодо сумнівності оспорюваного правочину боржника. Разом з тим суд зазначив, що, зважаючи на подання такого позову в межах справи про банкрутство, ліквідатор під час ліквідаційної процедури повинен був вчиняти дії, націлені на збільшення активу боржника, що в цьому випадку ним зроблено не було.

66. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачі є добросовісними набувачами, які законним шляхом набули своє майно, тому у них не може бути витребувано майно, оскільки в діях позивача наявна воля на маніпуляцію зі спірним майном, спрямована на створення преференцій у задоволенні вимог ПАТ "Банк національний кредит", а на теперішній час вимог його правонаступника - ОСОБА_1 , забезпечених заставою спірного майна боржника, та можливе уникнення задоволення вимог інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Укрщеббуд", грошові вимоги яких визнані ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 у справі № 910/8428/18.

67. При вирішенні питання співмірності втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, з урахуванням встановлених судом обставин, господарський суд дійшов висновку про порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право відповідачів мирно володіти своїм майном за заявленими ліквідатором ТОВ "Укрщеббуд" вимогами є заходом, спрямованим на задоволення вимог ПАТ "Банк національний кредит" (його правонаступника - ОСОБА_1 ), тому особистий інтерес позивача у цій справі не спрямований на захист його порушеного права власності на спірне майно, а також не переслідує суспільний інтерес, тому не є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям. 68. 29.05.2024 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду ухвалив постанову, якою скасував рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023, а справу № 910/5808/20 - направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

69. Верховний Суд зазначив, що під час провадження у справі про банкрутство потрібно чітко встановити, в яких випадках втручання у мирне володіння майном є пропорційним, оскільки і боржник-власник і кінцевий добросовісний набувач наділені захистом їх права на мирне володіння спірним майном, передбаченим положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

70. Касаційний суд вважав передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, витребування спірних земельних ділянок призведе до непропорційного втручання у право власності добросовісного набувача.

71. Наголосив, що окрім пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, суди попередніх інстанцій застосували статтю 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначили, що задоволення позову у цьому випадку призведе до непропорційного до легітимної мети навантаження на відповідачів.

72. Разом з тим, за висновком Верховного Суду, суди попередніх інстанцій, не дослідивши та не надавши оцінку наявності законних підстав та не встановивши чи наявна у вимозі ліквідатора боржника легітимна мета, також не встановили важливість спірних земельних ділянок для відповідачів, цільове призначення цього майна та обставини його використання (з якою метою воно було придбане відповідачами), вплив втрати такого майна на їх майновий стан відповідачів та можливість компенсації відповідачам вартості такого майна, волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

73. Верховний Суд звернув увагу, що саме по собі посилання на статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції та зазначення судами про непропорційність втручання у право власності в контексті витребування майна чи відмови у його витребуванні у добросовісного набувача повинні бути обґрунтованими, а кожна із сторін у цій справі повинна довести в порядку, передбаченому положеннями статей 13, 74, 76-77 ГПК України, що втрата такого майна є непоправною та невідворотною. Новий розгляд справи у суді першої інстанції 74. 09.04.2025 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/5808/20 позов задоволено. Витребувано у відповідачів на користь позивача спірні земельні ділянки.

75. Суд першої інстанції врахував, що з 27.07.2018 по 10.08.2018 всі спірні земельні ділянки, які належали позивачу змінили трьох власників (1. ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс",

2. ОСОБА_6 ,

3. ОСОБА_3 ).

76. При цьому, як встановив суд: - 27.07.2018 ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" зареєструвало своє право власності на земельні ділянки (тобто через більш ніж два роки після прийняття додаткового рішення індустріального районного суду міста Дніпропетровська, яке в подальшому було скасовано); - 28.07.2018 приватним нотаріусом здійснено виконавчий напис №593 про стягнення з ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) невиплачені в строк до 27.07.2018 на підставі Договору позики грошові кошти в розмірі 20 000 000,00 грн; - 30.07.2018 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого вказаного напису нотаріуса; - 01.08.2018 ОСОБА_6 звернувся до приватного виконавця із заявою-згодою на отримання в рахунок часткового погашення боргу в розмірі 20 000 000,00 грн земельних ділянок; 77. 01.08.2018 приватним виконавцем винесено постанову про передачу майна стягувачу ОСОБА_6 в рахунок погашення боргу; 78. 03.08.2018 на підставі зазначеної постанови приватного виконавця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки за ОСОБА_6 ; 79. 09.08.2018 на замовлення ОСОБА_6 , проведено аукціон, за результатами якого переможцем аукціону став ОСОБА_3 , який придбав земельні ділянки за 26 000 000,00 грн.

80. Суд зазначив, що під час проведення Товарною біржею "Січеславська правова" на замовлення ОСОБА_6 аукціону з продажу спірних земельних ділянок та укладення договору купівлі-продажу майна від 09.08.2018 на користь ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були наявні відомості про арешт нерухомого майна ТОВ "Укрщеббуд": дата державної реєстрації 26.02.2018, державний реєстратор Гаркавенко А.В., Оболонський районний ВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві, підстава для державної реєстрації: відомості з ДЗК від 26.02.2018, постанова про арешт майна боржника, серія та номер: 55873787 від 23.02.2018, обтяжувач: Оболонський районний ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, код ЄДРПОУ 35018577. Зазначене обтяження було скасоване лише - 16.08.2018, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії яких наявні в матеріалах справи.

81. Окрім того, як встановив суд, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на аукціоні договір купівлі-продажу майна від 09.08.2018 не був посвідчений нотаріально.

82. За оцінкою суду, ці обставини в сукупності свідчать про відсутність розумності та обачності в діях відповідачів при придбанні спірних земельних ділянок та наявність ризиків, які вони можуть понести.

83. Суд зазначив, що позивач був незаконно позбавлений права власності на спірні земельні ділянки без його відома і поза його волею, а тому має законне і гарантоване Конституцією України право повернути своє майно. Відповідно в даному випадку витребування майна у відповідачів на користь позивача як первісного законного власника не буде порушувати ні норми Конституції України та ЦК України, ні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

84. При цьому, за висновком суду, у випадку відмови первісному законному власнику у витребуванні його майна, у такого власника немає жодних інших способів захисту своїх прав і фактично його буде позбавлено права власності без жодних компенсацій, що є порушенням як норм Конституції України так і положень про захист права власності Конвенції.

85. В свою чергу, останній добросовісний набувач має законні способи захистити свої права у разі витребування у нього майна на користь первісного власника. Зокрема, у разі якщо позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутись до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

86. З огляду на викладені обставини та наведені норми, суд дійшов висновку, що при витребуванні від останніх добросовісних набувачів на користь первісного власника спірних земельних ділянок, принцип пропорційності не порушується, адже такі добросовісні набувачі мають правові способи відновлення своїх прав.

87. Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності судом встановлено, що підставою для звернення до суду з цим позовом стала постанова Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2020 у справі № 202/2234/16-ц, якою скасовано додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц, на підставі якого спірні земельні ділянки вибули із власності ТОВ "Укрщеббуд".

88. Таким чином, за висновком суду, позовну давність на звернення до суду з цим позовом не пропущено. Апеляційне провадження та короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

89. Не погодившись з цим рішенням, ОСОБА_3 оскаржив його до суду апеляційної інстанції.

90. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що правочин, за яким ОСОБА_3 придбав спірне майно відповідає усім ознакам дійсності правочину і його правомірність не ставиться під сумнів. Також скаржником зазначено, що відповідачі є добросовісними набувачами спірного майна, а також, що відповідачі не знали та не могли знати про наявність будь-яких дефектів при відчуженні майна позивачем у 2016 році навіть якщо такі дефекти були, та на момент придбання майна ОСОБА_3 , жодним судовим рішенням не було встановлено дефекту волі позивача щодо відчуження майна.

91. Скаржник зазначив, що на момент придбання ОСОБА_3 спірного майна, за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за продавцем ОСОБА_6 щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження. Аналогічне стосується й продавця ОСОБА_6 , який також не знав і не міг знати про наявність будь-яких дефектів при відчуженні майна позивачем у 2016 році. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що враховуючи добросовісність відповідачів, витребування майна може бути розцінено, як втручання в право власності і буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не буде дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. 92. 08.12.2025 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 скасовано та ухвалено нове - про відмову у позові.

93. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ліквідатор ТОВ "Укрщеббуд" обмежився заходами щодо витребування спірних земельних ділянок у цій справі, втім не звертався до суду з позовом про визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу від 29.04.2014 з метою захисту майнових прав та інтересів ТОВ "Укрщеббуд", відтак, за висновком суду, ліквідатором не вжито заходів з метою встановлення в судовому порядку наявності у цих договорів ознак, притаманних фраудаторним правочининам, з огляду на значне збільшення обсягу боргових зобов`язань ТОВ "Укрщеббуд", спричиненим внаслідок придбання за цими договорами спірних земельних ділянок, обтяжених іпотекою.

94. За висновком суду, ліквідатор ТОВ "Укрщеббуд" не вжив заходів з метою з`ясування у встановлений спосіб економічної обґрунтованості та розумності договорів купівлі-продажу, на підставі яких позивач набув спірне майно, їх відповідності фінансовим інтересам ТОВ "Укрщеббуд" та наявності підстав для покладення відповідальності на осіб, які уклали ці договори.

95. На підставі встановлених обставин суд виходив з того, що в діях позивача наявна воля на маніпуляцію зі спірним майном, спрямована на створення преференцій у задоволенні вимог ПАТ "Банк національний кредит", а на теперішній час вимог його правонаступника - ОСОБА_1 , забезпечених заставою спірного майна боржника, та можливе уникнення задоволення вимог інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Укрщеббуд", грошові вимоги яких визнані згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 у справі №910/8428/18.

96. За оцінкою суду, особистий інтерес позивача не спрямований на захист його порушеного права власності на спірне майно, а також не переслідує суспільний інтерес, який має бути спрямований на утвердження у країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно, відтак не є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.

97. Суд зазначив, що сам по собі факт скасування додаткового рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення, в тому числі і що стосується набуття відповідачами спірних земельних ділянок. У даному випадку, а ні ОСОБА_6 , а ні відповідач 1 - ОСОБА_3 та відповідач 2 - ОСОБА_4 на момент набуття права власності на спірні земельні ділянки, не могли знати про те, що у червні 2019 року ПАТ "Банк Національний Кредит" та ТОВ "Тайсон Інвестмент Групп" подадуть апеляційну скаргу на додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі №202/2234/16-ц, а тим паче, що 29.01.2020 таке рішення буде скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду, крім того вони не були учасниками вказаної справи.

98. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Укрщеббуд" в особі ліквідатора не спростував належними та допустимими доказами презумпцію добросовісності відповідачів щодо набуття у власність спірного майна, а добросовісність відповідачів щодо набуття спірного майна підтверджується більш вірогідними наявними доказами у справі. Зокрема, придбавши на торгах 09.08.2018 спірне майно відповідач-1 здійснив відповідну державну реєстрацію, відкрито володів цим майном, і в подальшому внаслідок поділу майна подружжя, спірні земельні ділянки у червні 2019 року зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачами, які також відкрито володіли цим майном.

99. Північний апеляційний господарський суд зазначив, що висновок місцевого господарського суду про відсутність розумності та обачності в діях відповідачів при придбанні спірних земельних ділянок не відповідає дійсним обставинам справи.

100. У постанові апеляційного суду також наголошено про те, що витребування майна від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , добросовісність яких встановлена судом, може бути розцінено, як втручання в право власності і буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не буде дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

101. Враховуючи всі обставини справи, необхідний баланс не буде дотримано, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будуть нести "індивідуальний і надмірний тягар". Крім того, оскільки відповідачі мають намір використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, тому втрата майна призведе до суттєвого впливу на майновий стан відповідачів, які будуть змушені шукати способи компенсації своїх втрат.

102. Суд зазначив, що за описаних вище обставин, покладення на добросовісних набувачів майна індивідуального та надмірного тягаря, вказує про недотримання балансу інтересів у цій справі та призводить до порушення принципу пропорційності і як наслідок порушення права власності відповідачів, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки конкуруючий суспільний інтерес ліквідатора у поверненні майна до ліквідаційної маси не може вважатися співмірним із тими наслідками, яких зазнає життя відповідачів. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ А. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

103. У касаційних скаргах ТОВ "Укрщеббуд" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука П. К. та ОСОБА_1 просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20.

104. ТОВ "Укрщеббуд" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука П. К. обґрунтовує свою касаційну скаргу підставами, визначеними у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції: не врахував висновки Верховного Суду щодо права власника витребувати своє майно із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України; не застосував статтю 41 Конституції України, а також пункт 2 частини першої статті 3, частини першу, другу статті 321 та статтю 330 ЦК України; не врахував пункт 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", а також актуальну практику Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18; а також практику Верховного Суду про витребування майна в межах справ про банкрутство, висловлену у постановах від 15.02.2022 у справі №911/3034/15(911/3692/20); від 20.07.2022 у справі №902/858/15(902/541/21); від 08.11.2022 у справі №15/143-б(910/11414/21), від 14.05.2025 у справі № 15/68-10(902/1563/23), від 28.03.2023 у справі № 904/3214/18 (922/2714/20), від 22.11.2023 у справі № 914/948/21(914/3388/21), від 09.08.2018 у справі № 927/876/17, від 11.09.2018 у справі № 910/9555/16, правові висновки Верховного Суду України, викладені у поставах від 15.03.2017 у справі №3-1515гс16, від 25.01.2017 у справі №3-1533гс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16, від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16; не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.04.2023 у справі №200/18309/18; від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15(911/3692/20); від 18.05.2022 у справі № 335/10446/18, від 01.07.2021 у справі 759/14793/14-ц та висновки Вищого господарського суду України у постанові від 20.10.2016 у справі № 924/157/16, а також пункт 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав"; не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, викладених у постанові від 26.05.2022 у справі №1-23-32/135-08-4825); не врахував висновків Верховного Суду в межах цієї ж справи, як це передбачено частиною першою статті 316 ГПК України.

105. ОСОБА_1 обґрунтовує свою касаційну скаргу підставами, визначеними у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції: не врахував висновків Верховного Суду щодо права власника витребувати своє майно із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України; не застосував статтю 41 Конституції України, а також пункт 2 частини першої статті 3, частини першу, другу статті 321 та статтю 330 ЦК України; не врахував пункту 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", а також практику Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, практику Верховного Суду про витребування майна в межах справ про банкрутство, висловлену у постановах від 15.02.2022 у справі №911/3034/15(911/3692/20); від 20.07.2022 у справі № 902/858/15(902/541/21); від 08.11.2022 у справі №15/143-б(910/11414/21); не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.04.2023 у справі №200/18309/18; від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15(911/3692/20); від 18.05.2022 у справі № 335/10446/18, від 01.07.2021 у справі 759/14793/14-ц, постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2016 у справі № 924/157/16, а також пункті 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав"; не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, викладених у постанові від 26.05.2022 у справі №1-23-32/135-08-4825); не врахував висновків Верховного Суду в межах цієї ж справи, як це передбачено частиною першою статті 316 ГПК України.

106. Скаржники вважають, що ТОВ "Укрщеббуд" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука П. К. та ОСОБА_1 вважають, що суд апеляційної інстанції, попри встановлення факту вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волею, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для його витребування у кінцевих набувачів. На думку скаржників, такий висновок суперечить положенням статей 387, 388 ЦК України та наведеним ними висновкам Верховного Суду, відповідно до якої власник має право витребувати майно від останнього набувача незалежно від кількості подальших відчужень, якщо майно вибуло з його володіння не з його волі.

107. Також скаржники не погоджуються з висновком апеляційного суду про непропорційність втручання у право власності відповідачів. На його думку, суд безпідставно надав пріоритет інтересам останніх набувачів, не врахувавши, що позивач був незаконно позбавлений свого майна, тоді як добросовісний набувач не позбавлений інших способів захисту, зокрема права на відшкодування збитків від відчужувача.

108. Третя особа наголошує на тому, що обставини придбання спірного майна, з огляду на швидку зміну власників, спосіб набуття права та відсутність нотаріального посвідчення правочину, ставлять під сумнів добросовісність відповідачів.

109. Крім того, скаржники заперечують проти висновків апеляційного суду щодо неналежності обраного способу захисту. На їх переконання, саме віндикаційний позов є належним способом повернення майна боржника до ліквідаційної маси, що відповідає повноваженням ліквідатора у процедурі банкрутства. Висновки апеляційного суду про необхідність оскарження інших правочинів або вчинення додаткових дій скаржник вважає такими, що не стосуються предмета спору.

110. Також скаржники стверджують, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені під час попередніх переглядів цієї справи, зокрема щодо права первісного власника на витребування майна, яке вибуло поза його волею, що, на його думку, свідчить про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Б. Короткий зміст клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, заперечень на клопотання та позиція Суду

111. Третя особа ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване наявністю виключної правової проблеми, яка, на його думку, полягає у необхідності формування єдиного підходу щодо застосування статті 388 ЦК України у спорах про витребування майна від добросовісного набувача, якщо таке майно вибуло з володіння власника поза його волею. Також заявник вказує на необхідність вирішення питання щодо дотримання балансу між захистом прав первісного власника та добросовісного набувача, а також визначення належного способу захисту у випадку повернення майна боржника в межах ліквідаційної процедури.

112. На обґрунтування клопотання ОСОБА_1 також зазначає про тривалий та неодноразовий розгляд справи судами різних інстанцій, що, на його думку, свідчить про наявність правової невизначеності у відповідних правовідносинах.

113. У запереченнях ОСОБА_3 просить відмовити у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначаючи, що наведені у клопотанні доводи не свідчать про наявність виключної правової проблеми у розумінні процесуального закону та практики Великої Палати Верховного Суду.

114. Зокрема, заявник вказує, що доводи клопотання фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, необхідності переоцінки встановлених обставин та доказів, а не до існування правової невизначеності чи відсутності сталої судової практики. Навпаки, на думку заявника, сам скаржник у касаційній скарзі посилається на наявну практику Верховного Суду, що спростовує твердження про відсутність єдиного підходу.

115. Також відповідач вважає, що заявником клопотання не доведено ані кількісного, ані якісного критеріїв виключної правової проблеми, зокрема не підтверджено, що порушене питання має системний характер, виникає у невизначеній кількості спорів або не може бути вирішене у межах звичайного касаційного перегляду колегією Касаційного господарського суду.

116. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

117. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 29.03.2023 у справі №910/17401/21 вказала критерії, які має застосовувати суд під час вирішення питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

118. Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях неодноразово вказувала, що зміст виключної правової проблеми полягає в тому, що у справі, переданій на розгляд Великої Палати, вбачається різне застосування норм матеріального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в застосуванні спірних відносин. Крім того, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

119. Кількісний показник означає, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

120. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, і перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

121. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.

122. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

123. Заявник не обґрунтував належним чином кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а посилання лише на відсутність правового висновку щодо певних питань не може свідчити про наявність виключної правової проблеми.

124. Враховуючи зазначене та те, що заявник не обґрунтував наявність виключної правової проблеми, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з тих мотивів, які заявлені третьою особою. В. Короткий зміст клопотання про зупинення касаційного провадження, заперечень на нього та позиція Суду 125. 25.06.2026 до Верховного Суду надійшло клопотання відповідача - ОСОБА_3 про зупинення касаційного провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/20182/23 (911/1606/20).

126. У клопотанні зазначено, що Великою Палатою Верховного Суду прийнято до розгляду справу № 910/20182/23 (911/1606/20), у якій вирішуються питання права, що, на думку відповідача, є подібними до тих, які виникли у цій справі

127. Зокрема, клопотання мотивоване тим, що Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі має надати висновки щодо значення категорії добросовісного набувача у спорах про існування та реалізацію іпотеки, правових наслідків переходу права власності на предмет іпотеки за відсутності на момент такого переходу запису про іпотеку в Державному реєстрі речових прав, а також щодо можливості реалізації прав іпотекодержателя у разі, коли запис про іпотеку був припинений або відсутній у реєстрі, хоча сама іпотека не припинилася.

128. У судовому засіданні суд відмовив у задоволенні клопотання про зупинення касаційного провадження у цій справі.

129. Так, колегія суддів не вбачала підстав для зупинення касаційного провадження, оскільки правовідносини у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не є подібними до правовідносин у цій справі. Так, у справі № 910/20182/23 (911/1606/20) предметом спору є правомірність звернення стягнення іпотекодержателя на предмет іпотеки, перед Великою Палатою Верховного Суду у вказаній справі постало питання, чи є достатнім і правомірним застосування у сфері іпотеки підходу, за якого відсутність запису в Державному реєстрі та посилання набувача на довіру до Державного реєстру автоматично виключають можливість реалізації прав іпотекодержателя, попри відсутність у спеціальному законі такої підстави припинення іпотеки.

130. Тоді як у справі, що переглядається, предметом спору є витребування власником нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України.

131. Отже, хоча в обох справах порушуються окремі питання, пов`язані з правовим статусом добросовісного набувача, спірні правовідносини відрізняються за предметом спору, способом судового захисту, різними фактичними обставинами справ, а відтак і відмінним правовим регулюванням, а тому відсутні підстави для зупинення касаційного провадження відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

132. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

133. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

134. Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

135. ЦК України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.

136. Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

137. Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

138. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.

139. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

140. Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.

141. Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.

142. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

143. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 у цій справі № 910/5808/20 наголосив на тому, що неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).

144. Разом з тим, положеннями зазначеної норми не зазначено наслідки у випадку, якщо за встановлених обставинами справи одночасно встановлено і відсутність волі у власника під час вибуття з його володіння майна і наявність добросовісного оплатного набуття права власності відповідачем-володільцем спірного майна.

145. Зміст статті 388 ЦК України (в редакції статті, чинній на момент подання позову у цій справі) дає підстави для висновку про те, що єдиною безумовною підставою для відмови у задоволенні віндикаційного позову до добросовісного відповідача є продаж спірного майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

146. Водночас, безумовною підставою для задоволення віндикаційного позову власника до добросовісного набувача спірного майна є отримання такого майна добросовісним набувачем безоплатно.

147. З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України Конвенція є частиною національного законодавства, відтак принципи, проголошені у Конвенції, підлягають застосуванню національними судами.

148. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: (1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; (2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; (3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.

149. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

150. Критеріями сумісності заходу втручання у право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини: - чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

151. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.

152. Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

153. У питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, ЄСПЛ визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

154. Водночас колегія суддів враховує, що заходи захисту, на які посилається ЄСПЛ, стосуються не лише втручання держави, а й приватних осіб, і можуть мати превентивний або виправний характер.

155. Так, ЄСПЛ встановив, що навіть у "горизонтальних" відносинах (тобто у відносинах, заснованими на юридичній рівності між їх учасниками) можуть бути застосовані міркування про суспільний інтерес, які передбачають накладення певних зобов`язань на державу. Тобто відповідні заходи, необхідні для захисту права власності, можуть бути застосовані у справах, пов`язаних із судовими процесами між особами чи компаніями (див. справи "Zolotas v. Greece (no. 2), 2013, § 39; Saraз and Others v. Turkey, 2021, § 70).

156. Коли справа стосується звичайних економічних відносин між приватними сторонами, такі позитивні зобов`язання є більш обмеженими. Тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не може тлумачитися як така, що накладає на Договірні держави будь-які загальні зобов`язання покривати борги приватних осіб.

157. Аналіз змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції свідчить про те, що зазначена норма не містить чітких процедурних вимог або зобов`язань процесуального характеру, що стосуються як державних органів, так і у справах між приватними сторонами. Якщо втручання у право на мирне володіння "майном" вчинене приватною особою, то для держави виникає позитивне зобов`язання забезпечити у своїй правовій системі відповідні процедури, щоб майнові права були достатньо захищені законом і щоб існували ефективні засоби правового захисту, за допомогою яких "жертва втручання" може відстояти свої права.

158. Так, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що держави зобов`язані забезпечити судові процедури, які пропонують необхідні процесуальні гарантії, тобто, дозволяють національним судам і трибуналам ефективно та справедливо вирішувати спори між приватними особами (див. справи "Kotov v. Russia" [ВП], 2012, § 114; "Sovtransavto Holding v. Ukraine", 2002, § 96; "Anheuser-Busch Inc. v. Portugal" [ВП], 2007, § 83; "Freitag v. Germany", 2007, § 54; "Shesti Mai Engineering OOD and Others v. Bulgaria", 2011, § 79; "Plechanow v. Poland", 2009, § 100; "Ukraine-Tyumen v. Ukraine", 2007, § 51; "Antonopoulou v. Greece" (ріш.), 2021, § 57; "Nikolay Kostadinov v. Bulgaria", § 54).

159. Водночас у "горизонтальних" відносинах - відносинах між боржником у справі про банкрутство та набувачем майна, що витребовується до ліквідаційної маси боржника, положення Конвенції застосовуються лише у тій межі, що не суперечить суті правозахисних відносин, а не в усіх випадках витребування майна у набувача в процедурах банкрутства.

160. Отже, незалежно від суб`єкта звернення до суду (чи це фізична, чи юридична особа), держава повинна забезпечувати таким особам можливість захистити свої права, в тому числі, і шляхом надання можливості звернення до суду з відповідним позовом. При цьому суд повинен забезпечити розгляд такого позову з дотриманням відповідних матеріальних та процесуальних норм, якими передбачено захист відповідного права заявника-позивача.

161. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 у цій справі № 910/5808/20 зазначив, що для застосування положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов`язковому з`ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору.

162. Колегія суддів враховує, що у цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що спірні земельні ділянки вибули з володіння позивача на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване.

163. Оскільки позивач під час розгляду цієї справи в усіх судових інстанціях не ставив під сумнів статус відповідачів як добросовісних набувачів спірного майна та правовою підставою свого позову визначив саме пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, у касаційного суду відсутні підстави для надання оцінки правовідносинам сторін у цій частині.

164. Аналіз судової практики свідчить, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц). Така практика Великої Палати Верховного Суду ґрунтувалася на аналогічній практиці Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15), яка є сталою, послідовною та доступною.

165. Крім того, власник, за наявності підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

166. Суд першої інстанції встановив, що у справі наявна лише розписка, складена в простій письмовій формі, на якій міститься підпис ОСОБА_6 . Однак, встановлено, що розписка не містить реквізитів договору купівлі-продажу, а також суми, яка була сплачена за придбане ОСОБА_3 майно. Водночас навіть за відсутності у справі належних доказів сплати ОСОБА_3 зазначеної у відповідному договорі суми, у суду немає достатніх підстав вважати, що майно було набуто безоплатно, оскільки підставою набуття відповідачами у власність спірного майна був договір купівлі-продажу з визначеною ціною майна, який (договір) належить до оплатних правочинів.

167. При цьому колегія суддів враховує, що ЄСПЛ у рішенні від 04.12.2025 у справі "Космацька проти України" (CASE OF KOSMATSKA v. UKRAINE) зазначив, зокрема, таке "Щодо частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України, яка стосувалася витребування майна у добросовісного набувача, який отримав це майно безкоштовно від особи, яка не мала права його відчужувати, Суд погоджується з аргументом заявниці, що її застосовність була також очевидно сумнівною, оскільки заявниця явно придбала зазначену землю на підставі договорів купівлі-продажу, тобто не безкоштовно, як це передбачено цією нормою. Національні суди не згадували жодних інших частин цієї статті, які могли б слугувати підставою для визнання права власності заявниці недійсним".

168. Як зазначено вище, Верховний Суд, скасовуючи раніше ухвалені судові рішення про відмову у позові, наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали оцінку наявності законних підстав та не встановили чи наявна у вимозі ліквідатора боржника легітимна мета, також не встановили важливість спірних земельних ділянок для відповідачів, цільове призначення цього майна та обставини його використання (з якою метою воно було придбане відповідачами), вплив втрати такого майна на їх майновий стан відповідачів та можливість компенсації відповідачам вартості такого майна, волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

169. Касаційний суд враховує, що хоча суди першої та апеляційної інстанції встановили, що спірне майно вибуло з володіння позивача незаконно поза його волею, однак на виконання вказівок постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.05.2024 у цій справі дійшли протилежних висновків щодо можливості його витребування у відповідачів.

170. У цій справі суди встановили, що у 2014 році позивач набув у власність шість земельних ділянок, які були предметом забезпечення грошових вимог ПАТ "Банк національний кредит" та наразі є предметом забезпечення грошових вимог правонаступника банку - ОСОБА_1 у справі про банкрутство позивача.

171. Верховний Суд у постанові від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20), на яку посилаються скаржники, зазначив, що ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. Поряд з цим суттєве значення має й принцип судового нагляду у процедурах банкрутства, оскільки з моменту стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Наведений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства.

172. У контексті вказаної правової позиції колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та зазначає, що втручання у право мирного володіння майном у цій справі переслідує легітимну мету, що відповідає суспільному (публічному) інтересу, оскільки спрямоване на забезпечення належного функціонування процедури банкрутства, збереження майна, яке підлягає включенню до ліквідаційної (конкурсної) маси боржника, а також захист прав та законних інтересів кредиторів, які розраховують на справедливе задоволення своїх вимог у порядку, встановленому законом

173. Необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що втручання здійснюється виключно в інтересах окремого кредитора, не враховує правової природи ліквідаційної процедури.

174. Після відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор діє не у власних інтересах і не в інтересах окремого кредитора, а як особа, наділена законом повноваженнями щодо формування ліквідаційної маси та максимально можливого задоволення вимог кредиторів відповідно до встановленої законом черговості. Одним із його основних обов`язків є виявлення та повернення до ліквідаційної маси майна боржника, яке вибуло з його володіння поза його волею або без належних правових підстав.

175. Отже, повернення такого майна спрямоване не на задоволення приватного інтересу окремого кредитора, а на досягнення цілей процедури банкрутства, яка покликана забезпечити справедливе задоволення вимог усіх кредиторів відповідно до встановленого законом порядку. За таких обставин втручання у право мирного володіння майном відповідачів переслідує легітимну мету у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

176. При цьому окремо Верховний Суд зауважує, що у даному випадку легітимна мета та суспільний інтерес саме у нинішній справі суттєво зводиться до створення атмосфери неприйнятності такого порядку, коли суттєва очевидно цінна у грошовому розумінні частина ліквідаційної маси вибуває від боржника за додатковим судовим рішенням, що було публічно оприлюднено через тривалий час та у подальшому було скасоване, та змінює протягом відносно короткого часу низку власників. Навіть зміна власників очевидно цінного активу протягом відносно нетривалого часу мала створити атмосферу ризикованості набуття права власності, тим більше, що протягом останніх декількох десятиліть така схема використовувалася задля створення «щита добросовісності» та уникнення можливості повернення майна первісному власнику. При цьому нинішній власник мав можливість і повинен був діяти таким чином аби перевірити історію зміни власників набутого об`єкту, тим більше з огляду на значну площу та цільове призначення спірних земельних ділянок (для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку).

177. Суспільний інтерес у цій категорії спорів полягає не лише у відновленні порушеного майнового становища конкретної особи, а й у забезпеченні ефективності механізмів банкрутства, які покликані гарантувати впорядкований, справедливий та передбачуваний розподіл активів боржника між усіма кредиторами. Недопущення вибуття майна з ліквідаційної маси поза межами передбаченої законом процедури є необхідною умовою збереження довіри до інституту банкрутства як механізму колективного захисту прав кредиторів та підтримання стабільності цивільного обороту загалом. За таких обставин витребування спірного майна спрямоване не на безпідставне позбавлення відповідачів майна, а на відновлення законного порядку реалізації майнових прав у межах процедури банкрутства та забезпечення справедливого балансу між приватними інтересами відповідачів та публічним інтересом у справі про банкрутство і захисті прав кредиторів.

178. Суд апеляційної інстанції також поклав в основу свого рішення висновок про те, що ліквідатор не звернувся до суду із позовами про визнання недійсними правочинів, які передували вибуттю спірного майна з власності боржника.

179. Однак такий висновок не узгоджується з природою віндикаційного позову.

180. Відповідно до статей 387, 388 ЦК України власник має самостійне речово-правове повноваження витребувати належне йому майно від особи, яка незаконно ним володіє. Реалізація цього способу захисту не поставлена законом у залежність від попереднього оспорювання всіх правочинів або інших юридичних фактів, що передували вибуттю майна.

181. Тому неподання ліквідатором інших позовів саме по собі не свідчить про відсутність у нього права на витребування майна та не може бути самостійною підставою для висновку про непропорційність такого способу захисту.

182. Крім того, касаційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності розумної обачності в діях відповідачів при придбанні спірних земельних ділянок з огляду на такі обставини.

183. В цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що необхідність дотримання критеріїв розумної обачності відповідає підходу ЄСПЛ, застосованому у справі "Галина Степанівна Нога проти України" (рішення від 19.03.2026, заява № 45763/20).

184. Суди встановили, що 12.04.2016 Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська ухвалив рішення, за яким звернуто стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності за ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" на належні позивачу земельні ділянки та одночасно скасовані записи про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

185. Однак лише 17.07.2018, тобто через більш ніж через два роки вказане додаткове рішення було оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

186. І лише 27.07.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права власності за ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" на спірні земельні ділянки.

187. А вже наступного дня - 28.07.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області здійснено виконавчий про стягнення з ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) невиплачені в строк до 27.07.2018 на підставі Договору позики грошові кошти в розмірі 20 000 000,00 грн. 188. 30.07.2018 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання указаного виконавчого напису нотаріуса. 189. 01.08.2018 ОСОБА_6 звернувся до приватного виконавця із заявою-згодою на отримання в рахунок часткового погашення боргу земельних ділянок і того ж дня приватним виконавцем прийнято постанову про передачу майна - спірних земельних ділянок стягувачу - ОСОБА_6 . 190. 03.08.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірні земельні ділянки.

191. А вже через шість днів, тобто 09.08.2018 Товарною біржею "Січеславська правова" проведено аукціон, за результатами якого ОСОБА_3 придбав спірні земельні ділянки, про що сторони підписали договір купівлі-продажу. 192. 10.08.2018 сторонами складений акт приймання-передачі майна. Цього ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права приватної власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_3 , який на момент придбання цього майна перебував у шлюбі з ОСОБА_4 .

193. Суд першої інстанції також встановив, що під час проведення Товарною біржею "Січеславська правова" на замовлення ОСОБА_6 аукціону з продажу спірних земельних ділянок та укладення договору купівлі-продажу майна від 09.08.2018 на користь ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були наявні відомості про арешт нерухомого майна ТОВ "Укрщеббуд". Зазначене обтяження було скасоване лише 16.08.2018.

194. Таким чином, спірне майно протягом менше місяця змінило декілька власників.

195. За наведених обставин відповідачі, що набули у спільну сумісну власність майно, не мали б обмежитися лише формальною перевіркою наявних на момент придбання реєстраційних записів, а мали б проявити розумну обачність та належну дбайливість, зокрема поцікавитися історією переходу права власності на спірне майно, підставами його відчуження та обставинами настільки стрімкої зміни кількох власників протягом вкрай короткого проміжку часу. В умовах сучасних суспільно-економічних реалій, де обіг нерухомого майна об`єктивно пов`язаний із необхідністю ретельної перевірки юридичної чистоти активу, така поведінка не є надмірним тягарем для потенційного набувача, а становить звичайний прояв розумної обачності, очікуваної від добросовісного учасника цивільного обороту, зокрема й з погляду стороннього розсудливого спостерігача. Особливо це стосується випадків, коли майно протягом менш ніж місяця неодноразово змінює власників, а підстави такого переходу пов`язані з примусовим стягненням, виконавчим провадженням та подальшим відчуженням через аукціон. Такі обставини об`єктивно мали викликати обґрунтовані сумніви щодо безспірності походження майна та вимагали від покупця більш ретельної перевірки правових підстав його відчуження.

196. Верховний суд також враховує, що відповідачі у цій справі наголошували, що витребування спірного майна за таких обставин становитиме непропорційне втручання у їх права на мирне володіння майном.

197. Водночас Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 у цій справі № 910/5808/20 звернув увагу, що саме по собі посилання на статтю 1 першого Протоколу до Конвенції та зазначення судами про непропорційність втручання у право власності в контексті витребування майна чи відмови у його витребуванні у добросовісного набувача повинні бути обґрунтованими, а кожна із сторін у цій справі повинна довести в порядку, передбаченому положеннями статей 13, 74, 76-77 ГПК України, що втрата такого майна є непоправною та невідворотною.

198. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про непропорційність втручання у мирне володіння майном відповідачів. Зазначив, що необхідний баланс не буде дотримано, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будуть нести "індивідуальний і надмірний тягар". Крім того, оскільки відповідачі мають намір використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, тому втрата майна призведе суттєвого впливу на майновий стан відповідачів, які будуть змушені шукати способи компенсації своїх втрат.

199. Як вбачається зі встановлених судами обставин та змісту процесуальних документів, що подавалися відповідачами (відзив на позовну заяву, апеляційні і касаційні скарги, відзиви на процесуальні документи інших учасників), відповідачі обмежилися загальними посиланнями на намір використовувати спірні земельні ділянки за цільовим призначенням та твердженнями про суттєвий вплив їх витребування на майновий стан. Водночас вони не надали жодних доказів, які б дозволяли оцінити реальне значення цього майна для них, зокрема не підтвердили, яке місце спірне майно займає у структурі належних їм активів, чи є воно для них основним або істотним майновим активом, чи пов`язане з їх можливою господарською діяльністю, джерелом доходу або задоволенням життєво важливих потреб. Так само відсутні докази фактичного використання спірних земельних ділянок, здійснення інвестицій у це майно, отримання дозвільної документації на вчинення будівельних робіт, понесення витрат на його утримання чи поліпшення, що унеможливлює висновок про те, що його витребування спричинить для відповідачів непропорційні або надмірно обтяжливі наслідки.

200. Матеріали справи не містять відомостей щодо розміру майнових витрат, фактично понесених відповідачами у зв`язку з придбанням спірного майна, їх співвідношення із загальним майновим станом відповідачів або інших обставин, які б свідчили про покладення на них надмірного індивідуального тягаря.

201. Наявна у матеріалах справи розписка продавця, яку дослідив суд першої інстанції, про здійснення повного розрахунку сама по собі не дає можливості встановити ані розмір фактично сплачених відповідачами коштів, ані оцінити значення відповідних витрат для майнового стану відповідачів. При цьому інших доказів, які б свідчили про обсяг майнових втрат, яких зазнають відповідачі внаслідок витребування майна, або дозволяли суду оцінити їх пропорційність, відповідачами не подано.

202. При цьому оцінка пропорційності втручання у право мирного володіння майном має враховувати не лише інтереси відповідачів як набувача спірного майна, а й значення цього майна для позивача та осіб, чиї права безпосередньо пов`язані з результатом розгляду цього спору.

203. У цій справі спірне майно має істотне значення, оскільки є активом, за рахунок якого потенційно можливе задоволення вимог кредиторів у межах процедури банкрутства. Позбавлення позивача можливості витребувати це майно фактично означатиме остаточну втрату активу, який має увійти до ліквідаційної маси, що, своєю чергою, перешкодить чи унеможливить досягнення цілей процедур банкрутства.

204. Натомість, як правильно зауважив суд першої інстанції, відповідачі як добросовісні набувачі мають законні способи захистити свої права у разі витребування у нього майна на користь первісного власника. Зокрема, у разі якщо позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутись до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

205. Так, згідно з частиною першою статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

206. Аналогічний підхід застосовано у рішенні ЄСПЛ у справі "Ібрагімбейов та інші проти Азербайджану" (CASE OF IBRAHIMBEYOV AND OTHERS v. AZERBAIJAN). У цій справі заявники скаржилися на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з анулюванням їхнього права власності на земельні ділянки, які були передані їм органом місцевого самоврядування, та переходом цього майна до державної компанії без виплати компенсації. Заявники стверджували, що були добросовісними набувачами та не повинні нести негативні наслідки помилок, допущених державними органами.

207. ЄСПЛ у наведеній справі зазначив, що позбавлення особи права власності може бути виправданим, якщо воно є законним, здійснюється в інтересах суспільства та забезпечує "розумне співвідношення пропорційності між застосованими засобами і досягнутою метою". Суд також наголосив, що принцип належного урядування не перешкоджає державі виправляти власні помилки, однак під час такого виправлення має бути забезпечений справедливий баланс між конкуруючими інтересами.

208. Оцінюючи дотримання такого балансу, ЄСПЛ дійшов висновку, що, незважаючи на відсутність виплати компенсації у межах спору про повернення майна, заявники мали реальну можливість вимагати її в інший спосіб відповідно до національного законодавства. Саме з огляду на те, що "скасування було необхідним для відновлення законності", а заявники "мали можливість вимагати компенсацію в різних формах", Суд визнав, що втручання не порушило справедливого балансу між правами особи та інтересами суспільства, а відтак не встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

209. Оцінюючи дотримання справедливого балансу між інтересами сторін, необхідно враховувати не лише наслідки витребування майна для відповідачів, а й правові наслідки відмови у задоволенні віндикаційного позову для власника майна.

210. У разі відмови у витребуванні майна власник фактично остаточно позбавляється можливості поновити своє право власності на майно, яке вибуло з його володіння поза його волею.

211. Натомість задоволення віндикаційного позову не позбавляє добросовісного набувача можливості захистити свої майнові інтереси іншими передбаченими законом способами. Зокрема, відповідно до статті 661 ЦК України покупець має право вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих вилученням товару за рішенням суду з підстав, що виникли до його продажу.

212. Отже, витребування спірного майна на користь власника саме по собі не покладає на відповідачів надмірного індивідуального тягаря, оскільки вони не позбавлені ефективних цивільно-правових засобів захисту своїх майнових інтересів, тоді як відмова у позові призвела б до остаточного позбавлення власника можливості відновити своє право.

213. Тож встановлені у цій справі обставини та матеріали справи не дають підстав для висновку, що ризики, пов`язані з набуттям цього майна, були для відповідачів об`єктивно непередбачуваними, а відповідачами не доведено наявності обставин, які б свідчили про покладення на них непропорційного індивідуального тягаря внаслідок задоволення позову.

214. Окремо Суд вважає за необхідне звернути увагу на хибність позиції ОСОБА_4 про те, що спірні земельні ділянки не можуть бути витребувані у неї, оскільки вона набула їх у власність на підставі рішення суд про поділ майна подружжя.

215. Так, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

216. Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

217. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

218. У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 182/7298/14-ц, від 03.06.2020 у справі № 477/2571/17, від 22.03.2021 у справі № 522/5302/16-ц).

219. Таким чином, за рішенням суду, на яке відповідачка посилалася, здійснено поділ раніше набутого майна подружжя.

220. За наведених обставин, колегія суддів вважає правильним висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позову та витребування у відповідачів спірного майна на користь позивача. Щодо позовної давності

221. Відповідачами у цій справі заявлено про застосування позовної давності, яку вони вважають необхідно обраховувати з 12.04.2016 - дати ухвалення рішення суду у справі № 202/2234/16-ц, на підставі якого майно вибуло із володіння позивача.

222. Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

223. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

224. Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції та практики ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

225. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме: - строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18.03.2008 у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04); - застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20.05.2010 у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08); - механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20.12.2007 у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

226. Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

227. Згідно з положеннями частини першої статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

228. Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

229. Суд зазначає, що і разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

230. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.

231. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний КУзПБ не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

232. Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися боржник в особі уповноваженого органу.

233. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, а також у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 922/1362/17 та від 02.12.2021 у справі № 922/1362/17.

234. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Така Правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18.

235. Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення до суду з цим позовом стала постанова Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2020 у справі № 202/2234/16-ц, якою скасовано додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц, на підставі якого спірні земельні ділянки вибули із власності ТОВ "Укрщеббуд".

236. Таким чином, за висновком суду, позовну давність на звернення до суду з цим позовом не пропущено.

237. Верховний Суд погоджується з висновком суду про відсутність підстав вважати, що позивач дізнався про порушення свого права з моменту ухвалення додаткового рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц (оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 17.07.2018), оскільки судами не встановлено та у справі відсутні дані, що позивач брав участь у зазначеній справі № 202/2234/16-ц.

238. Водночас Суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовну давність слід обраховувати саме з дати ухвалення постанови Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2020 у справі № 202/2234/16-ц, якою скасовано додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц.

239. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 зазначила, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

240. Оскільки, як встановлено судами, вказане додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2018, а запис про реєстрацію права власності за ТОВ НВЦ "Енергія-сервіс" на спірні земельні ділянки внесено до Державного реєстру речових прав 27.07.2018, тобто принаймні з липня 2018 року позивач як власник майна мав довідатися про вибуття майна з його володіння.

241. Разом з тим, враховуючи, що позивач звернувся до суду з цим позовом у квітні 2020 року, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позовну давність не пропущено. Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

242. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

243. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

244. З огляду на викладене, касаційні скарги слід частково задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі з мотивів, викладених у цій постанові. Керуючись статтями 300, 301, 308, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду П О С Т А Н О В И В:

1. Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.

2. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича та ОСОБА_1 задовольнити частково.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 у справі № 910/5808/20 скасувати.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 залишити в силі з мотивів, викладених у цій постанові. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. Пєсков Судді С. Жуков В. Картере