Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/15978/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/15978/25 пров. № А/857/47546/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, суддя у І інстанції Щербаков В.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 30 жовтня 2025 року, ВСТАНОВИВ : У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ) щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості та ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати; - зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 заборгованість в сумі 51024,39 грн виплат, передбачених статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також нарахувати та виплатити, починаючи з 15.11.2022, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, згідно із Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. - зобов`язати ГУ ПФУ виплатити ОСОБА_1 заборгованість в сумі 62460,21 грн виплат, передбачених статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також нарахувати та виплатити, починаючи з 01.01.2025, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, згідно із Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. - зобов`язати відповідача виплатити позивачці заборгованість в сумі 22609,07 грн виплат, передбачених статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також нарахувати та виплатити, починаючи з 09.10.2024, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, згідно із Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі №460/15978/25 у задоволенні вказаного позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідача відсутні ознаки протиправності, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачкою, яка просила його скасувати та прийняти нове про задоволення її позовних вимог. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги зазначає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості за судовими рішенням та ненарахування та невиплати компенсації за втрати частини доходів, передбачених статтями 39 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв`язку з порушенням строків виплати даних доходів є протиправною. Наголошує, що оскільки суми на виконання судових рішень нараховані пенсійним органом, то вона має право на компенсацію втрати частини доходів. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на обліку в ГУ ПФУ. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/35507/22, яке набрало законної сили, зобов`язано ГУ ПФУ здійснити з 15.10.2022 нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача. На виконання вказаного рішення суду відповідачем нараховано доплату за період з 15.10.2022 по 28.02.2023 в сумі 51024,39, проте таку не виплачено. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/12045/24, яке набрало законної сили, зобов`язано ГУ ПФУ здійснити ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , з 09.09.2024 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання зазначеного рішення суду відповідачем нараховано доплату в сумі 22609,07 грн за період з 09.09.2024 по 31.12.2024, проте таку не виплачено. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/1563/25, яке набрало законної сили, зобов`язано ГУ ПФУ здійснити перерахунок і виплату основної пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №230/96-ВР, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, з 01.12.2024, з урахуванням раніше виплачених сум, до зміни законодавства або правового статусу позивача. На виконання рішення суду у справі №460/1563/25 відповідачем нараховано доплату в сумі 62460,21 грн за період з 01.12.2024 по 31.07.2025, проте не було виплачено. У подальшому позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою щодо виплати заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, та виплату компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати вищевказаних сум відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Однак, відповідач у відповіді зауважив, що кошти, нараховані на виконання судових рішень, будуть виплачені у порядку черговості за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України. Щодо виплати компенсації втрати частини доходів, позивачку повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Вважаючи таку відмову пенсійного органу протиправною, позивачка за захистом своїх прав звернулася до адміністративного суду із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Апеляційний суд вважає за необхідне зауважити на те, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012). Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68). Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Відповідно до пунктів 2, 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. В силу частин 1 та 2 статті 49 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Кабінетом Міністрів України 22.08.2018 року прийнято постанову № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», пунктом 1 якої затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. У свою чергу, пунктом 2 згаданої Постанови установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою. Пунктом 1 Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду передбачено, що цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету. За приписами пунктів 3 - 5 Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України. Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника. Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою. Системно проаналізувавши наведені вище положення чинного законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у зв`язку зі зміною правового регулювання підстав проведення перерахунку пенсії Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсій, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Апеляційний суд зазначає, що нарахована позивачу сума пенсії має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску та з інших джерел, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.01.2018 року у справі № 405/3663/13-а дійшов висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Апеляційний суд наголошує, що органи Пенсійного фонду України фінансують пенсійні виплати за рахунок коштів Державного бюджету у межах виділених асигнувань. Згідно підпунктом 6 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління № 28-2 від 22.12.2014 Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду. Тобто, виплати пенсій здійснюються Головними управліннями Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має. Виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від територіального органу Пенсійного фонду України. Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно із пунктами 20 та 29 Бюджетного кодексу України, взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ГУ ПФУ ведеться облік рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Черговість виконання рішень визначається датою набрання його законної сили. Станом на дату виникнення спірних правовідносин, рішення суду у справах №460/35507/22, №460/12045/24, №460/1563/25 обліковуються в Реєстрі судових рішень, про що позивачку повідомлено листом відповідача від 25.08.2025. Згідно Плану доходів та видатків ГУ ПФУ на 2024 рік, затвердженого Головою правління 19.10.2024, на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду було виділено 23008 тис. грн. У листопаді-грудні 2024 року, Пенсійним фондом України було погашено заборгованість за рішеннями суду включно по 19.11.2020. Сума коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду має бути визначена у бюджеті Пенсійного фонду України на 2025 рік, який згідно із підпунктом 1-1 пункту 14 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України затверджується Кабінетом Міністрів України в місячний термін. Суд першої інстанції доречно зауважив, що 30.12.2024 наказом Пенсійного фонду України № 172 затверджено тимчасовий розпис доходів та видатків на I квартал 2025 року. Проте таким коштів на виконання рішень суду не передбачено. Суд апеляційної інстанції наголошує, що невиконання судових рішень в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України і вимагати від нього дій, які виходять за межі його повноважень, не має правових підстав. Вини та умислу на навмисне невиконання рішення суду у даній справі з боку відповідача не встановлено. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, апеляційний суд зазначає таке. Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2020 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що з моменту набрання судовим рішенням законної сили правовідносини між сторонами спору трансформуються із пенсійних у процесуальні щодо виконання судового акта, фінансування якого покладено на державу через спеціальний правовий механізм та окрему бюджетну програму. Відтак, затримка у фінансуванні цієї програми не може вважатися протиправним простроченням виплати поточних доходів громадян у розумінні Закону України № 2050-ІІІ, що свідчить про безпідставність позовних вимог у цій частин. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі №460/15978/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар