Постанова 4856 № 120/13004/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/13004/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 09 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кузьминецького професійного аграрного ліцею Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кузьминецького професійного аграрного ліцею Вінницької області, в якому просив: - визнати протиправними (незаконними) дії Кузьминецького професійного агарного ліцею Вінницької області, щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 01 серпня 2025 року №2916; - зобов`язати Кузьминецький професійний аграрний ліцей Вінницької області надати точну, повну та достовірну інформацію на запит ОСОБА_1 від 01 серпня 2025 року №2916. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку апелянта, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив докази, безпідставно визнав правомірною відмову відповідача у наданні публічної інформації та неправильно застосував норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 01.08.2025 позивач надіслав на офіційну електронну адресу відповідача, як розпорядника публічної інформації, запит на інформацію, який було зареєстровано за вх. № 2916. У своєму запиті позивач просив надати копії всіх заяв одного з працівників (Михайла Безсмертного), які були подані ним до Кузьминецького професійного аграрного ліцею в період з 01.10.2023 по 08.08.2025. Відповіддю за №3493 від 08.08.2025 позивачу було надано відмову у задоволенні запиту на інформацію з посиланням на те, що запитувані відомості належать до інформації з обмеженим доступом. На вказану відмову позивач подав скаргу до Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації, у якій, зокрема, вказав про незастосування трискладового тесту для обмеження у доступу до публічної інформації. На виконання вимог листа зазначеного Департаменту від 11.08.2025 №01.01.2-4520, відповідачем проведено повторний розгляд запиту позивача від 01.08.2025 і надано відповідь від 16.09.2025 за №3632, у якій повідомлено, що інформація, яка містить персональні дані, відноситься до інформації з обмеженим доступом. Надання такої інформації третім особам можливе виключно за письмовою згодою суб`єкта персональних даних (у цьому випадку - працівника ОСОБА_2 ), або в інших випадках, передбачених законом (частина друга статті 14 Закону № 2297-VI). Ліцеєм проведено процедуру оцінки можливості розголошення запитуваної інформації шляхом застосування "трискладового тесту", передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Також результати оформлені актом про застосування "трискладового тесту" від 15.09.2025 (копія акта додається). Результати "трискладового тесту": 1) інтерес, що підлягає захисту: запитувані документи містять відомості, що стосуються приватного життя працівника, а також інформацію про його трудову діяльність, які є персональними даними та потребують захисту; 2) істотність шкоди у разі розголошення: розголошення копій заяв може призвести до: втручання у приватне життя особи без її згоди; порушення її права на захист персональних даних; можливих негативних наслідків для репутації працівника; 3) порівняння суспільного інтересу: суспільний інтерес у забезпеченні прозорості діяльності ліцею визнається, однак він не переважає шкоду, яка може бути завдана працівникові в разі розголошення його персональних даних без законних підстав. Висновок: шкода від оприлюднення запитуваної інформації переважає суспільний інтерес у її отриманні. Відтак у вказаній відповіді відповідач повідомив позивача, що на підставі викладеного, та керуючись частиною другою статті 6, частиною першою статті 22 Закону №2939-VI та статтею 14 Закону №2297-VI Кузьминецький професійний аграрний ліцей відмовляє у наданні копій заяв працівника ОСОБА_2 , оскільки ці документи містять інформацію з обмеженим доступом (персональні дані), суб`єкт персональних даних не надав письмової згоди на їх розголошення та відсутні інші законні підстави для надання таких документів третім особам. Позивач вважає відмову відповідача у задоволенні його запиту на інформацію неправомірною, а тому, звернувся до суду з позовом про її оскарження. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та до інформації, що становить суспільний інтерес, визначено, головним чином, Законом України від 13.01.2011 №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі Закон №2939-VI). Метою цього Закону є надання запитувачам доступу до відкритої, конкретної інформації, інтерес до якої з боку запитувача є легітимним, зважаючи на мету запитувача, природу запитуваної інформації, роль запитувача та перевагу його інтересу в отриманні цієї інформації над інтересом в обмеженні доступу до неї. Така інформація може стосуватись особистих прав/обов`язків запитувача, а також інших осіб / подій, якщо інтерес до такої інформації пов`язаний з професійною, журналістською, громадською діяльністю запитувача тощо. Згідно із статтею 1, пунктом 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. За приписами статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Разом з тим статтею 22 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону №2939-VI). Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою (пункт 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ), тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав для обмеження у доступі до публічної інформації, встановлені шляхом застосування "трискладового тесту", передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Аналогічний за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/105/20. Отже, вказані положення закону вимагають від розпорядника публічної інформації надати повну та достовірну інформацію на запит, який йому адресований. При цьому відмова в задоволенні запиту можлива лише з виключних підстав, передбачених частиною першою статті 22 Закону № 2939-VІ. Перевіряючи законність відмови відповідач, суд зазначає, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (частина перша статті 20 Закону № 2657-ХІІ). Відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (частина друга статті 20 Закону №2657-ХІІ). Зокрема, відкритою, крім випадків, встановлених законом, є публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом (частина перша статті 1 Закону №2939-VI). У свою чергу, інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 21 Закону № 2657-ХІІ). До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону № 2657-ХІІ). Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30.10.1997 № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані. Водночас за положеннями частини п`ятої-сьомої статті 6 Закону № 2657-ХІІ до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: 1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; 2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; 3) про стан здоров`я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; 4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов`язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими особами, які брали участь або сприяли реалізації російської імперської політики, представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; 5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; 5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов`язковому оприлюдненню відповідно до закону; 6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім випадків, визначених зазначеним Законом. Також не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді. Під час розгляду справу, виходячи зі змісту запиту від 01.08.2025, судом не встановлено, що запитувана позивачем вищезазначеної інформації, яка не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом. Відтак, з огляду на віднесення відповідачем запитуваної інформації до категорії інформації з обмеженим доступом, підлягають застосуванню положення частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, згідно з якими обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. При цьому відповідно до частин четвертої-сьомої статті 6 Закону № 2939-VI інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Отже, запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI. При аналізі відповідних справ ЄСПЛ та вітчизняні суди застосовують "трискладовий тест", щоб визначити, чи було обґрунтованим обмеження в доступі до інформації. "Трискладовий тест" є юридичною конструкцією - засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації, умовною назвою, яка прямо не згадана в українському законі, однак вважається необхідною передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації. Відтак, якщо розпорядник інформації встановив, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, він має встановити вид інформації з обмеженим доступом, за якою звернувся запитувач (конфіденційна, таємна або службова). Наступний крок - потрібно визначити, чи запитувана інформація стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, чи можливі заворушення або злочини при наданні доступу до запитуваної інформації, чи в інтересах охорони здоров`я населення може обмежуватись доступ до цієї інформації, чи не постраждає репутація або права інших людей у результаті надання доступу до цієї інформації, чи отримано запитувану інформацію конфіденційно, чи стосується така інформація питання авторитету й неупередженості правосуддя. Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації. Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь - розпорядник інформації має визначити, чи не буде розголошенням запитуваної інформації завдана істотна шкода зазначеним інтересам, наявність яких у запитуваній інформації він встановив. Якщо відповідь на це питання негативна, розпорядник інформації надає запитувачу доступ до зазначеної інформації. Якщо відповідь на це питання позитивна, розпорядник інформації визначає: чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом у її отриманні. При позитивній відповіді на питання запитувачу інформації буде відмовлено в наданні доступу до запитуваної інформації. При негативній відповіді розпорядник інформації надає запитувачу доступ до запитуваної інформації. Як видно з матеріалів справи, запитувана позивачем інформація була визнана відповідачем такою, що стосується персональних даних фізичної особи (працівника ліцею), а тому відноситься до інформації з обмеженим доступом (конфіденційної інформації). При цьому, вирішуючи питання щодо можливості її надання на вимогу позивача, відповідач, застосував трискладовий тест та дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для обмеження у доступі до цієї інформації. Результати відповідного "трискладового тесту" відображені в акті від 15.09.2025 (затверджений в.о. директора Кузьминецького ПАЛ), копію якого надано позивачу разом з письмовою відповіддю про неможливість задоволення запиту на інформацію. Так, визначаючи інтерес, який потребує захисту, відповідач врахував, що запитувані документи (заяви працівника ОСОБА_2 ) містять персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по батькові; відомості про особисті обставини; кадрову інформацію, пов`язану з трудовою діяльністю особи (заяви про відпустки, переведення, звільнення тощо). Ця інформація підлягає захисту відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (конфіденційна інформація) та Закону України "Про захист персональних даних". Отже, інтерес, який підлягає захисту - право працівника на недопущення незаконного розголошення його персональних даних та захист його права на приватність. Оцінюючи істотність шкоди, у разі розголошення запитуваної інформації, відповідач взяв до уваги, що надання копій заяв запитувачу може бути завдано істотної шкоди інтересам працівника, оскільки буде розголошено дані, які стосуються його трудових відносин і особистого життя. Також це може призвести до порушення його права на захист персональних даних та дискримінації. Крім того, розголошення може спричинити негативні наслідки для репутації та прав працівника. Звідси, шкода, яка може бути завдана у разі розголошення запитуваної інформації, є істотною і такою, що потребує запобігання. Порівнюючи можливу шкоду із суспільним інтересом, відповідач виходив з того, що суспільний інтерес у отриманні цієї інформації полягає у забезпеченні прозорості діяльності закладу освіти та контролі за дотриманням законодавства. Проте розголошення повних текстів заяв без згоди працівника створює значно більшу шкоду, ніж суспільна користь від надання таких документів у відкритому вигляді. Тобто шкода від розголошення запитуваної інформації переважає суспільний інтерес у її отриманні. Відтак за результатами проведеного "трискладового тесту" відповідач дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні запиту позивача про надання йому копій заяв працівника ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що запитувана інформація належать до категорії інформації з обмеженим доступом. Суд зауважує, що, надаючи відповідь на запит про отримання конфіденційної інформації, відповідач повинен дотримуватись балансу між інтересами заявника в доступі до інформації, що може становити суспільний інтерес, та необхідністю захисту прав та репутації приватної особи, якою в цьому випадку є працівник закладу освіти, а також запобігати розголошенню інформації конфіденційного характеру, захищається Конституцією та законами України і не може розголошуватися без згоди особи, крім випадків, визначених законом. Велика Палата Верховного Суду вкотре акцентує увагу на тому, що Велика Палата ЄСПЛ у рішенні від 08.11.2016 у справі "Угорський гельсінський комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary) (заява №18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункти 158-170): 1) мета запитувача; 2) природа інформації; 3) роль запитувача; 4) готовність та доступність інформації. В цьому контексті привертає увагу той факт, що у запиті на інформацію від 01.08.2025 позивач просив надати йому копії всіх заяв працівників Кузьминецького професійного аграрного ліцею Безсмертного Михайла, поданих ним на адресу ліцею у період з 01.10.2023 по 08.08.2025. При цьому, незважаючи на те, що йдеться про персональні дані щодо фізичної особи, позивач ніяк не пояснив мети отримання відповідної інформації, так само як і не конкретизував, яка саме інформація, що міститься в цих заявах, запитується ним та є публічною, а відтак повинна бути надана без обмеження (наприклад, щодо виплачених працівникові бюджетних коштів). З цих мотивів суд також відхиляє посилання позивача на порушення вимог ч. 5 ст. 6 Закону № 2657-ХІІ, адже зміст його запиту не свідчить про те, що запитується саме та інформація, на яку поширюються відповідні застереження. Крім того, суд враховує, що позивач не навів переконливих обставин існування переважного суспільного інтересу у розкритті запитуваних відомостей щодо конкретного працівника, який би переважав можливу шкоду його правам на приватність та захист персональних даних. Посилання апелянта на те, що відповідачем не було належним чином обґрунтовано результати застосування трискладового тесту, є безпідставними. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, після повторного розгляду запиту відповідачем було складено окремий акт від 15.09.2025 про застосування трискладового тесту, у якому визначено інтерес, що підлягає захисту, наведено обставини, які свідчать про можливість заподіяння шкоди правам працівника у разі розголошення інформації, а також здійснено співставлення такої шкоди із суспільним інтересом в отриманні запитуваних документів. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди із висновками, викладеними у зазначеному акті, однак самі по собі не спростовують того, що відповідачем було виконано вимоги частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічну інформацію» та здійснено оцінку кожного із критеріїв, необхідних для обмеження доступу до інформації. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що предметом судового контролю є перевірка правомірності прийнятого рішення, а не підміна дискреційної оцінки розпорядника власною оцінкою суду за відсутності очевидної необґрунтованості такого рішення. Посилання позивача на обов`язковість надання запитуваних копій суд вважає безпідставними, оскільки унормування, що передбачене частиною восьмою статті 6 Закону № 2939-VI, не надає запитувачу безумовного права на отримання будь-яких документів із персональними даними третіх осіб у повному обсязі без їхньої згоди. Більше того, сам спосіб формулювання запиту "усі заяви працівника за період" без конкретизації предмета запитуваної інформації охоплює невизначено широкий масив документів, у більшості яких персональні дані є невіддільними від змісту, а деперсоніфікація таких відомостей потребувала б здійснення аналізу, відбору та технічного опрацювання інформації, що за своєю суттю виходить за межі обов`язків розпорядника надавати готову задокументовану інформацію і фактично означає створення нової інформації, чого Закон № 2939-VI не вимагає. Водночас суд враховує, що у наданій відповіді позивачу було роз`яснено, що в межах чинного законодавства він може отримати: інформацію, яка не містить персональних даних, наприклад: кількість поданих заяв у зазначений період; їх види, наприклад, заява про відпустку, переведення, звільнення тощо; дати подання без зазначення змісту та особистих відомостей. Тобто позивачу запропоновано уточнити характер запитуваної інформації, зважаючи на те, що запит стосувався надання інформації з обмеженим доступом. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що саме на відповідача покладено обов`язок самостійно визначати відкритість інформації незалежно від змісту сформульованого запиту. Суд першої інстанції не поклав на позивача обов`язок визначати правовий режим запитуваної інформації, а лише звернув увагу на те, що зміст сформульованого запиту свідчив про намір отримати копії всіх заяв конкретної фізичної особи за тривалий період без будь-якої конкретизації документів або інформації, яка, на думку запитувача, не підлягає обмеженню. За таких обставин відповідач був вправі оцінювати саме той обсяг інформації, який фактично був запитаний. Посилання апелянта на те, що відповідач нібито не пропонував уточнити характер запитуваної інформації, також не впливає на правильність висновків суду першої інстанції. Незалежно від формулювання відповіді розпорядника інформації, визначальним у цій справі є встановлення наявності чи відсутності законних підстав для відмови у наданні копій документів, а не спосіб викладення рекомендацій щодо можливості отримання іншої інформації. Отже, за встановлених обставин справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відмова відповідача у задоволенні запиту позивача на інформацію, а саме наданні копій заяв працівника ліцею є такою, що надана обґрунтовано та з підстав, передбачених частиною другою та пункту 2 частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що після звернення до суду відповідачем були надані копії аналогічних документів за іншим запитом. Правомірність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень оцінюється судом виходячи з фактичних та правових обставин, які існували на момент їх вчинення. Подальша поведінка відповідача, так само як і прийняття ним інших рішень щодо аналогічних звернень, сама по собі не свідчить про протиправність раніше прийнятого рішення та не може бути достатньою підставою для визнання його незаконним. Доводи апеляційної скарги щодо упередженості суду першої інстанції, порушення суддею присяги та наміру апелянта звернутися зі скаргою до Вищої ради правосуддя не стосуються предмета апеляційного перегляду, не містять жодних об`єктивних даних про порушення судом норм матеріального чи процесуального права та фактично зводяться до суб`єктивної незгоди апелянта з ухваленим судовим рішенням. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду незгода сторони із судовим рішенням сама по собі не може свідчити про упередженість суду або бути підставою для висновку про порушення суддею вимог законодавства щодо здійснення правосуддя. Отже, вказані доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, у зв`язку з чим підлягають відхиленню. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи та незгоди з його висновками, однак не містять посилань на нові обставини чи докази, які не були предметом дослідження суду першої інстанції та могли б вплинути на правильність прийнятого рішення. Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.