Постанова 4856 № 120/15442/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/15442/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 19 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (з урахуванням подальших уточнень) про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів (далі - ЄДРПВР) про взяття на військовий облік. Також, позивач просив визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо виправлення дубльованих некоректних відомостей, зобов`язати видалити відомості у Єдиному державному реєстрі призовників, військовослужбовців та резервістів шляхом внесення відомостей про виключення позивача з військового обліку. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 19.02.1998 ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, проте ІНФОРМАЦІЯ_5 після зміни місця проживання поставлений на військовий облік за результатами проходження ВЛК від 09.02.2024. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.04.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.04.2026 позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повній мірі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 31.07.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , засобами поштового зв`язку звернувся зі скаргою до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) щодо виключення відомостей про нього про «непридатність в мирний час, обмежену придатність у воєнний час ОСОБА_1 (підстава Постанови ВЛК від 09.02.2024)» у зв`язку з виключенням з військового обліку ОСОБА_1 з 19.02.1998, якого військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 визнано непридатним з виключенням з військового обліку по гр. 1 ст., 70 а, наказ МОУ «Про затвердження Положення про військово - лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України №2 від 04.01.1994 року» (підстава Постанова ВЛК від 18.02.1998). Проте, ОСОБА_1 була надана відповідь ІНФОРМАЦІЯ_7 №952/8/10514 від 03.06.2025, а саме: «Відомості про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , 19.02.1998 року військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний непридатним з виключенням з військового обліку по гр. 1 ст. 70 а, наказ МОУ «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України №2 від 04.01.1994 року» внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.». Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 ОСОБА_1 прийнятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_5 01.03.2024, придатний до військового обліку за станом здоров`я 09.02.2024 ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 , визнаний обмежено придатним до військової служби за гр. ІІ ст. 23 б, 61 б, 62 б наказу МОУ від 14.08.2008 № 402 протокол № 200/27. Позивач не погоджується з діями ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо повторного взяття його на облік та бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невнесення відомостей щодо виключення його з військового обліку, а тому звернувся до суду з відповідним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до відомостей, наданих ІНФОРМАЦІЯ_9 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнаний ВЛК непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та виключений з обліку з 12.03.2024. При цьому, відповідно до наданих представником ІНФОРМАЦІЯ_2 на вимогу суду доказів, 09.02.2024 позивач добровільно пройшов медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 , а 01.03.2024 позивач самостійно написав заяву на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про постановку його на військовий облік та видачу військового квитка. Більш того, відповідно до відомостей з ЄДРПВР станом на 13.04.2026 ОСОБА_1 виключений з військового обліку. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції зазначив, що під час судового розгляду позивач не довів своє порушене право, а суд не встановив протиправність дій та бездіяльності відповідачів, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити, як необґрунтованих та безпідставних. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Частиною 3, 7 ст.1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Пунктом 2 вказаного Указу військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII). Згідно з ст.1 Закону №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Згідно з ст.33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до вимог ст.37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають зокрема громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі. В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до відомостей, наданих ІНФОРМАЦІЯ_9 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнаний ВЛК непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та виключений з обліку з 12.03.2024. Крім того, дану інформацію підтвердив, як ІНФОРМАЦІЯ_7 листом №952/8/10514 від 03.06.2025, так і ІНФОРМАЦІЯ_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . В свою чергу, згідно з ст.1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року №1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстр) інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1951-VIII призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру. Як передбачено ч.4 ст.10 Закону №1951-VIII за внесення завідомо недостовірної інформації про призовників, військовозобов`язаних та резервістів органи ведення Реєстру несуть відповідальність відповідно до законодавства. Згідно з ч.1 ст.14 Закону №1951-VIII Ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення. Крім того, колегія суддів ще раз зауважує, що згідно з ч.1 ст.34 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. З урахуванням вказаного, колегія суддів зауважує, що вимоги адміністративного позову щодо визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо виправлення дубльованих некоректних відомостей, зобов`язати видалити відомості у Єдиному державному реєстрі призовників, військовослужбовців та резервістів шляхом внесення відомостей про виключення позивача з військового обліку, не підлягають задоволенню, оскільки такі дії відповідач здійснив ще станом на 12.03.2024, про що свідчать матеріали справи. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в цій частині. Щодо вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів зазначає, що законодавець дійсно передбачив відповідальність за внесення завідомо недостовірної інформації про призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Однак, як встановлено з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами у справі, 09.02.2024 позивач добровільно пройшов медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 , а 01.03.2024 позивач самостійно написав заяву на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про постановку його на військовий облік та видачу військового квитка, як неперебуваючому на військовому обліку за місцем реєстрації. В подальшому ІНФОРМАЦІЯ_5 дійсно вніс відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів про проходження позивачем ВЛК та взяття на військовий облік. Разом з цим, вже 12.03.2024 ІНФОРМАЦІЯ_10 виправив вказану інформацію та вніс дані, що позивач визнаний ВЛК непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та виключив його з військового обліку. З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що в своїй сукупності вказані обставини свідчать про відсутність підстав для задоволенні вимог адміністративного позову і в частині до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Щодо доводів апелянта в частині, що на дату подання апеляції у витягу з "Резерв+" наявна інформація, що позивач згідно з постановою ВЛК від 09.02.2024 "Непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час", колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами. Як передбачено ч.1 ст.73 та ч.1 ст.75 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. В свою чергу, апелянтом не надано суду жодних доказів на підтвердження інформації, що станом на 27.04.2026 позивач згідно з постановою ВЛК від 09.02.2024 визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, без відповідних виправлень у ЄДРПВР. Крім того, позивач не спростовує, що 12.03.2024 ІНФОРМАЦІЯ_10 вніс дані, що позивач визнаний ВЛК непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та виключив його з військового обліку. Щодо доводів апелянта в частині повноважень ІНФОРМАЦІЯ_2 , незаконності повторної ВЛК, колегія суддів зазначає, що в даному випадку доводи апелянта в цілому не знайшли свого підтвердження, оскільки, як встановлено з наданих відповідачем доказів, позивач 09.02.2024 проходив медичний огляд ВЛК в добровільному порядку, а 01.03.2024 в добровільному порядку написав заяву про постановку його на військовий облік та видачу військового квитка. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.