Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 215/7029/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 липня 2026 року м. Дніпросправа № 215/7029/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 року (суддя Луговська Г.В., м. Дніпро, повний текст ухвали складено 03.12.2025 року) в справі №215/7029/23 за позовом ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень),- в с т а н о в и в: 28.11.2023 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернулась до суду з позовом до Криворізької міської ради (далі по тексту відповідач), в якому просила встановити наявність компетенції (повноважень) Криворізької міської ради за результатом розгляду заяви від 02.09.23р. вх.209 у сфері управління організовувати роботу таким чином, щоб зобов`язати підлегле підприємство проявляти ініациативу для прийняття ненормативного акту в розумінні ст.3, 144 Конституції України, п.22 ч.1 ст.26, пп.3 п. «б» ст.32 ЗУ «Про місцеве самоврятування в Україні» і визнати відмову від такої процедури протиправною бездіяльністю та зобов`язати організувати таку роботу. Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.11.2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень) передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2025 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу яка перешкоджає подальшому розгляду позову та направити справу до суду для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтувала тим, що судом не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Апелянт вказувала, що зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається що підставою відмови в проваджені є не можливість розгляду за правилами адміністративного судочинства на думку суду першої інстанції. Такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи в наслідок їх неповного з`ясування і не примінення п. 5 ч. 2 ст 245 КАС України, суд хибно відповідача не вважає суб`єктом владних повноважень, який здійснює управлінські функціє на підставі законодавства та Конституції України. Згідно до п. 4, 5 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право на визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії і звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень , що я і зробила. Повноваженнями суду при вирішенні справи є встановлення наявності чи відсутності компетенції. Суд першої інстанції залишив поза увагою право звернення до суду для захисту особою своїх прав. Апелянт вказує, що перш за все звертається до суду для захисту свого права на інформацію у порядку ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про доступ до публічної інформації». Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, виходив з того, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов`язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов`язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Під компетенційними спорами розуміються спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Суд першої інстанції вказував, що позивач не є суб`єктом владних повноважень, а отже, не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред`явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача. Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду. Поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Суд першої інстанції вказував, що пов`язаність вимоги про встановлення відсутності компетенції (повноважень) із конкретною заявою особи не змінює природу цієї вимогу та спору в цілому як такого, що може виникнути виключно між суб`єктами владних повноважень, яким позивач не є. Відповідно, неможливим є і розгляд похідних вимог про визнання поведінки протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, оскільки основною та визначальною позовною вимогою є вимога про встановлення відсутності компетенції, в той час як інші вимоги мають похідний характер та заявляються виключно в зв`язку з заявленням основної вимоги. Цей спір передусім є компетенційним, а тому не може бути ініційованим позивачем фізичною особою. Позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулась 02.09.2023 року до Криворізької міської ради з запитом, зареєстрованим за №

209. Не встановлено надання Криворізькою міською радою відповіді на звернення ОСОБА_1 . Підставою позову не є незгода позивачки з відповіддю або не відповіддю Криворізької міської ради на звернення. Позивач просить встановити наявність компетенції (повноважень) Криворізької міської ради за результатом розгляду заяви. Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу. Вирішуючи питання прийнятності розгляду спору у судовому порядку, слід встановити можливість звернення позивача до суду та можливість оскарження компетенції Криворізької міської ради. Згідно ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Оскарження дій щодо невідповідні на запит, оскарження інформації викладеної у відповіді на запит здійснюється у тому числі до суду за правилами КАС України. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам. Дійсно передбачено, що спори щодо розгляду або не розгляду звернення вирішуються в судовому порядку. Проте, ОСОБА_1 обрала шлях вирішення спору шляхом визначення повноважень Криворізької міської ради. Для виникнення спору, головною ознакою є обставина порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача, у разі коли позивач вважає, що відповідач щодо нього допустився протиправних дій. Позивач звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з`ясовано судом першої інстанції під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 826/6233/17 вказано, що якщо право звернення позивача до суду не закріплене у жодному нормативно-правовому акті, правильним є висновок, що позивач не має права на звернення до суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 2-а/489/7/2016 вказано, що за правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. «Право на суд» яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 01 березня 2002 року). Подібної практики дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16.09.2020 року у справі № 821/1524/17, від 13.11.2019 року у справі № 826/3115/17, Верховний Суд у постанові від 17.06.2021 року у справі № 826/19092/16. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін, як таку, що прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 160, ст. 170, ст. 312, п. 1 ч. 1 ст. 315, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 року в справі №215/7029/23 залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст. 328 329 КАС України. Головуючий - суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова