Ухвала Апеляційна палата ВАКС № 991/8120/26

справа № 991/8120/26 провадження №11-сс/991/439/26 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2026 року м.Київ Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , представників ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 червня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52025000000000658 від 19 листопада 2025 року, ВСТАНОВИЛА: Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 червня 2026 року задоволено клопотання сторони обвинувачення та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на майно, вилучене 10 червня 2026 року за результатом проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон Apple Iphone, s/n: НОМЕР_1 , ІМЕІ: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 . Накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення збереження майна як речового доказу у кримінальному провадженні. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 червня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме на мобільний телефон Apple Iphone, s/n: НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , вилучений 10 червня 2026 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 . В обґрунтування апеляційної скарги та доповнень до неї представник посилався на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, постановленою без належного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про арешт майна, а також без дотримання вимог ст.132, 170, 173, 370 КПК. На переконання представника, матеріали, додані до клопотання про арешт майна, не містили належних і достатніх доказів причетності ОСОБА_5 до кримінального правопорушення, яке розслідується у кримінальному провадженні. Зокрема, представник звертав увагу, що більшість наданих стороною обвинувачення документів або взагалі не містили відомостей щодо ОСОБА_5 , або стосувалися інших осіб, або були процесуальними рішеннями та не могли самі по собі підтверджувати його причетність до обставин кримінального провадження. Представник зазначав, що єдиним матеріалом, у якому містилася згадка про ОСОБА_5 , є протокол негласної слідчої (розшукової) дії від 05 грудня 2025 року, однак наведені у ньому фрагменти розмови не містили фактичних даних про вчинення ОСОБА_5 будь-яких дій, пов`язаних із предметом досудового розслідування, розподілом коштів, прийняттям рішень, узгодженням протиправної поведінки чи одержанням неправомірної вигоди. На думку представника, прізвище ОСОБА_5 згадувалося лише побіжно у межах емоційної розмови третіх осіб, які обговорювали політичні процеси, міжособистісні конфлікти та власне ставлення до окремих депутатів і посадових осіб. Крім того представник наголошував, що матеріали клопотання не містили доказів того, що ОСОБА_5 брав участь у підготовці чи укладенні договорів, які є предметом дослідження у кримінальному провадженні, впливав на проведення закупівельних процедур, здійснював розпорядження бюджетними коштами, отримував будь-яку неправомірну вигоду або перебував у комунікації з особами, яким повідомлено про підозру, щодо реалізації ймовірно злочинної схеми. За таких обставин, на переконання представника, оскаржувана ухвала постановлена за відсутності належним чином підтвердженої обґрунтованої підозри щодо причетності ОСОБА_5 до кримінального правопорушення. Також представник вважав, що вилучений мобільний телефон не відповідає критеріям речового доказу, визначеним ст.98 КПК. За доводами апеляційної скарги, ані у клопотанні про арешт майна, ні в оскаржуваній ухвалі не зазначено, яким конкретно ознакам речового доказу відповідало вилучене майно, яке доказове значення воно мало для кримінального провадження та які саме відомості, що мають значення для досудового розслідування, могли на ньому міститися. Сторона обвинувачення обмежилася загальним посиланням на постанову детектива про визнання вилученого телефону речовим доказом, однак така постанова сама по собі не підтверджувала відповідність майна критеріям ст.98 КПК, оскільки не містила належного обґрунтування, у чому саме полягала наявність ознак речового доказу та суттєве значення вилученого телефону для досудового розслідування. Сам по собі факт існування мобільного телефону не свідчив про його доказове значення у кримінальному провадженні. Окремо представник посилався на формальний характер розгляду клопотання слідчим суддею. Зокрема, за даними журналу судового засідання, від моменту оголошення прокурором клопотання про арешт до проголошення рішення минуло близько п`яти хвилин, а перебування слідчого судді у нарадчій кімнаті тривало менше однієї хвилини. На думку представника, за такий проміжок часу слідчий суддя не мав фізичної можливості повноцінно дослідити матеріали, перевірити наявність підстав для арешту майна, оцінити відповідність вилученого телефону критеріям речового доказу, наявність обґрунтованої підозри та пропорційність втручання у право власності. Крім того, слідчий суддя поклав в основу оскаржуваної ухвали відомості, які, на думку захисту, не підтверджувалися матеріалами справи. Зокрема, в ухвалі зазначено про наявність у мобільному телефоні встановлених таймерів автоматичного видалення повідомлень з месенджерів, тоді як у постанові детектива від 10 червня 2026 року про визнання речовим доказом таких відомостей немає, а матеріали клопотання не містили протоколу огляду мобільного телефону, висновку спеціаліста або іншого процесуального документа, який би підтверджував такі обставини. Слідчий суддя не врахував наслідків арешту майна для ОСОБА_5 та не оцінив розумність і співрозмірність такого обмеження права власності завданням кримінального провадження. Вказував, що ОСОБА_5 є депутатом Полтавської міської ради, громадським діячем, особою, яка проходила військову службу та користується авторитетом серед мешканців міста Полтави, а тому арешт його майна за відсутності належних доказів причетності до кримінального правопорушення створює необґрунтований негативний суспільний ефект, впливає на його ділову репутацію, суспільний авторитет та довіру виборців. На підставі викладеного представник вважав, що потреба у застосуванні арешту майна належним чином не доведена, вилучений мобільний телефон не має підтверджених ознак речового доказу, а втручання у право власності ОСОБА_5 є непропорційним. Позиції учасників судового провадження. Представники ОСОБА_5 адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити її у повному обсязі з наведених у ній підстав. Прокурор ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Мотиви суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників власника майна та прокурора, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та доповнень до неї, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засаду недоторканості права власності. Згідно зі ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК. При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. За положеннями ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом кримінального правопорушення. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі чи відчуження. Відповідно до п.1 ч.2 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. За змістом ч.3 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК. Речовими доказами згідно з ч.1 ст.98 КПК є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя згідно з вимогами ст.94, 132, 170, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для третіх осіб. З матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52025000000000658 від 19 листопада 2025 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.368, ч.3 ст.369, ч.1 ст.387 КК. За версією сторони обвинувачення у виконавчому комітеті Полтавської міської ради та Полтавській міській раді сформувалася злочинна група, членами якої організовано вимагання та систематичне одержання неправомірної вигоди від виконавців робіт, надавачів послуг та постачальників товарів, замовником яких є Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради. 10 червня 2026 року в межах вказаного кримінального провадження при проведенні санкціонованого ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02 червня 2026 року обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , детективами НАБУ виявлено та вилучено мобільний телефон Apple Iphone, s/n: НОМЕР_1 , ІМЕІ: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 . Зі змісту клопотання прокурора про арешт майна та постанови детектива НАБУ ОСОБА_9 від 10 червня 2026 року про визнання речовими доказами вбачається, що під час обшуку встановлено наявність у вилучених електронних пристроях системи логічного захисту, паролі від якої власники відмовилися надати. Постановою детектива НАБУ ОСОБА_9 від 10 червня 2026 року вказаний мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора про арешт майна, виходив із того, що надані стороною обвинувачення матеріали у своїй сукупності підтверджують можливість вчинення кримінальних правопорушень, які розслідуються у цьому кримінальному провадженні, а вилучений мобільний телефон може містити відомості, які можуть бути використані як доказ фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Перевіривши матеріали провадження в межах доводів апеляційної скарги та доповнень до неї, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про наявність правових підстав для арешту вилученого мобільного телефону. Щодо доводів представника про відсутність належних доказів причетності ОСОБА_5 до кримінального правопорушення, колегія суддів зазначає таке. У межах апеляційного перегляду ухвали, якою накладено арешт на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, суд не вирішує питання про доведеність винуватості особи, наявність у її діях складу кримінального правопорушення чи достатність доказів для повідомлення такій особі про підозру. Предметом перевірки є наявність передбачених КПК підстав для тимчасового обмеження права власності, зокрема можливість використання вилученого майна як доказу у кримінальному провадженні та співрозмірність такого обмеження завданням кримінального провадження. За змістом ч.3 ст.170 КПК для забезпечення збереження речових доказів арешт може бути накладений на майно будь-якої фізичної або юридичної особи. Тому відсутність у ОСОБА_5 процесуального статусу підозрюваного сама по собі не виключає можливості арешту належного йому або такого, яким він користується, майна, якщо існують достатні підстави вважати, що це майно відповідає критеріям ст.98 КПК. Колегія суддів враховує, що в матеріалах провадження наявні дані щодо обставин, які перевіряються у межах досудового розслідування, а також відомості, на які сторона обвинувачення посилалася як на такі, що вказують на можливий зв`язок ОСОБА_5 з подіями, які є предметом розслідування. Зокрема, слідчий суддя врахував матеріали негласної слідчої (розшукової) дії, у яких згадується ОСОБА_5 у контексті обговорення обставин, що перевіряються органом досудового розслідування. Доводи представника про те, що така згадка є побіжною, має емоційний та оціночний характер, підлягають врахуванню при оцінці доказів у сукупності на відповідних стадіях кримінального провадження. Водночас на цьому етапі вони не спростовують висновку про наявність достатніх підстав для перевірки можливого доказового значення інформації, яка може міститися у мобільному телефоні особи, щодо якої у матеріалах провадження наявні відповідні відомості. При цьому суд наголошує, що наведений висновок не є встановленням причетності ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення та не свідчить про оцінку його винуватості. Йдеться виключно про оцінку достатності підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна з метою збереження речових доказів. Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність вилученого мобільного телефону критеріям речового доказу, суд зазначає таке. Специфіка кримінальних правопорушень, які розслідуються у цьому кримінальному провадженні, передбачає можливе використання засобів електронного зв`язку для комунікації між особами, узгодження дій, передання інформації, приховування слідів протиправної діяльності або фіксації інших відомостей, які можуть мати значення для кримінального провадження. Мобільний телефон є технічним пристроєм, який, окрім функції засобу зв`язку, може містити листування, журнали дзвінків, контакти, файли, дані месенджерів, відомості про місцезнаходження, інші електронні дані, що можуть мати значення для встановлення фактів та обставин, які перевіряються у межах кримінального провадження. Тому для вирішення питання про арешт такого майна з метою збереження речових доказів не вимагається остаточного встановлення конкретного змісту кожного електронного файла або повідомлення. Достатнім є встановлення обставин, які у своїй сукупності свідчать про розумну ймовірність того, що на відповідному пристрої можуть міститися відомості, які мають значення для кримінального провадження. У цьому випадку мобільний телефон вилучено під час санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 у межах кримінального провадження, в якому перевіряються обставини можливого вимагання та систематичного одержання неправомірної вигоди посадовими особами органу місцевого самоврядування та пов`язаними з ними особами. З огляду на характер розслідуваних діянь, можливу роль комунікацій між їх учасниками та наявні у матеріалах провадження відомості, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що вилучений телефон може містити інформацію, яка підлягає перевірці та може мати доказове значення. Посилання представника на те, що постанова детектива про визнання телефону речовим доказом сама по собі не підтверджує відповідність майна критеріям ст.98 КПК, є слушним у тій частині, що така постанова не має наперед визначальної сили для слідчого судді чи суду апеляційної інстанції. Водночас арешт майна у цьому випадку ґрунтується не лише на факті винесення відповідної постанови, а на сукупності матеріалів провадження, характері розслідуваних обставин, умовах вилучення майна та можливому доказовому значенні електронної інформації, яка може міститися на телефоні. Колегія суддів також враховує положення ч.2 ст.168 КПК, відповідно до яких тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин допускається лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду, а також у випадках, якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем чи утримувачем або пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. У цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення, звертаючись із клопотанням про арешт майна, обґрунтовувала необхідність збереження вилученого мобільного телефону, зокрема, тим, що доступ до інформації, яка може міститися на ньому, обмежений системою логічного захисту, а власник відмовився надати пароль доступу. У зв`язку з цим сторона обвинувачення зазначала про необхідність проведення експертного дослідження з метою подолання системи логічного захисту та дослідження вмісту пристрою. Наведене узгоджується з протоколом обшуку та постановою детектива від 10 червня 2026 року про визнання майна речовими доказами, зі змісту яких вбачається, що під час обшуку встановлено наявність у вилученому мобільному телефоні системи логічного захисту, а ОСОБА_5 відмовився надати пароль доступу до нього. За положеннями п.13.3 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5, для дослідження інформації, що міститься на комп`ютерних носіях, експерту надається сам носій, а за потреби - комп`ютерний блок, комплект комп`ютерних засобів, до складу якого входить досліджуваний носій. За необхідності копіювання даних з носіїв інформації експерту додатково надаються апаратні носії для збереження копійованої інформації. Отже, доводи сторони обвинувачення про необхідність збереження саме вилученого мобільного телефону узгоджуються зі спеціальними правилами проведення експертного дослідження комп`ютерних носіїв інформації, оскільки для такого дослідження має значення не лише зміст окремих файлів чи повідомлень, а й сам носій електронної інформації, його технічний стан, структура даних, можливість подолання системи логічного захисту, повного копіювання, фіксації, відновлення та перевірки електронних даних із застосуванням спеціальних знань. За таких обставин слідчий суддя обґрунтовано врахував наведені стороною обвинувачення доводи щодо необхідності збереження вилученого мобільного телефону у розпорядженні органу досудового розслідування на початковому етапі після його вилучення. Такий арешт спрямований не на невиправдане утримання речі як такої, а на забезпечення можливості повного та належного дослідження електронної інформації, яка може мати доказове значення у кримінальному провадженні. Щодо доводів представника про те, що матеріали клопотання не підтверджують наявність у мобільному телефоні встановлених таймерів автоматичного видалення повідомлень з месенджерів, колегія суддів зазначає таке. Колегія суддів враховує, що наявні матеріали не містять окремого протоколу огляду мобільного телефону або іншого процесуального документа, з якого безпосередньо вбачалося б встановлення у вилученому телефоні таймерів автоматичного видалення повідомлень з месенджерів. Водночас ця обставина не є самостійною та визначальною підставою для вирішення питання про законність арешту майна. Висновок про можливе доказове значення вилученого мобільного телефону та необхідність його збереження у розпорядженні органу досудового розслідування ґрунтується не виключно на твердженні про налаштування автовидалення повідомлень, а на сукупності обставин кримінального провадження, характері розслідуваних діянь, умовах вилучення пристрою, встановленні системи логічного захисту, відмові власника надати пароль доступу та потребі перевірки електронної інформації, яка може міститися на телефоні. За таких обставин наведений довід не спростовує наявності правової підстави для арешту майна та можливості використання вилученого телефону як джерела відомостей, що можуть мати значення для кримінального провадження. Щодо доводів апеляційної скарги про формальний характер розгляду клопотання слідчим суддею, колегія суддів виходить з такого. Сам по собі нетривалий час судового засідання або перебування слідчого судді у нарадчій кімнаті не є безумовною підставою для скасування судового рішення. Кримінальний процесуальний закон не встановлює мінімального часу, протягом якого слідчий суддя має перебувати у нарадчій кімнаті або розглядати клопотання про арешт майна. Водночас суд апеляційної інстанції повинен перевірити чи були дотримані вимоги кримінального процесуального закону, чи мав слідчий суддя у своєму розпорядженні матеріали, необхідні для вирішення питання про арешт майна, чи наведені в ухвалі мотиви дозволяють перевірити правильність зроблених висновків, а також чи допущені порушення, які могли перешкодити ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Колегія суддів, здійснивши власну перевірку матеріалів у межах доводів апеляційної скарги та доповнень до неї, не встановила таких порушень порядку розгляду клопотання, які б самі по собі або в сукупності з іншими обставинами давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали. Щодо доводів представника про неврахування наслідків арешту майна для ОСОБА_5 та непропорційність втручання у його право власності, колегія суддів зазначає таке. Арешт майна у цьому випадку застосований з метою забезпечення збереження речового доказу, має тимчасовий характер та не є позбавленням права власності. Таке обмеження спрямоване на забезпечення можливості належного дослідження електронної інформації, яка може міститися на вилученому телефоні та мати значення для кримінального провадження. Доводи представника про статус ОСОБА_5 як депутата Полтавської міської ради, громадського діяча, особи, яка проходила військову службу, а також про можливий негативний вплив арешту майна на його репутацію, не свідчать про незаконність або непропорційність арешту мобільного телефону за наявності достатніх підстав вважати, що цей пристрій може містити відомості, які підлягають перевірці в межах кримінального провадження. Суд враховує, що обмеження права власності полягає у тимчасовій забороні відчуження, розпорядження та користування конкретним технічним пристроєм. Водночас представником не наведено обставин, які б свідчили, що застосований арешт створює для ОСОБА_5 індивідуальний та надмірний тягар, несумірний із завданнями кримінального провадження. Крім того, у разі відпадання потреби у подальшому арешті майна або у разі встановлення його необґрунтованості власник чи володілець майна не позбавлений права звернутися з клопотанням про скасування арешту майна в порядку ст.174 КПК. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність правової підстави для арешту мобільного телефону Apple Iphone, s/n: НОМЕР_1 , ІМЕІ: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні, а також розумність і співрозмірність такого обмеження права власності завданням кримінального провадження. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено. За таких обставин оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга представника ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 - без задоволення. Керуючись ст.404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 червня 2026 року - без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді: _______________ _______________ _______________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3