Ухвала КЦС ВС № 725/5165/25

У х в а л а Іменем України 29 червня 2026 року м. Київ Справа № 725/5165/25 Провадження № 61-5463ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник, батько) на постанову Чернівецького апеляційного суду від 8 квітня 2026 року, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) як особи, яка не брала участі у розгляді справи за позовом скаржника до ОСОБА_2 (далі - відповідачка, мати) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Служби у справах дітей Чернівецької міської ради як органу опіки та піклування про залишення дитини на самостійному вихованні й утриманні батька, і в с т а н о в и в:

1. У липні 2025 року скаржник звернувся до суду з позовом, у якомуз урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив залишити дитину - ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - донька), - на самостійному вихованні й утриманні скаржника. 2. 11 вересня 2025 року Чернівецький районний суд міста Чернівців ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов. Мотивував так: - за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може залишити дитину проживати з матір`ю чи батьком одночасно із вимогою про розірвання шлюбу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18); - батьки дитини у зареєстрованому шлюбі не перебувають, однак це не може бути перешкодою для вирішення питання про залишення дитини проживати з батьком чи матір`ю за відсутності спору з цього питання; - згідно з письмовим договором, який уклали батьки дитини, вони узгодили, що місцем проживання доньки буде місце проживання батька, який буде самостійно виховувати й утримувати дитину. 3. 8 квітня 2026 року Чернівецький апеляційний суд за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 як особи, яка не брала участі у справі, ухвалив постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову. Мотивував так: - домовленість про покладення обов`язку щодо виховання й утримання дитини лише на одного із батьків, як і визнання відповідачкою позову у частині самостійного виховання та утримання батьком дитини за відсутності для цього об`єктивних підстав суперечить закону та моральним засадам суспільства, а також порушує права й інтереси дитини. Тому суд не може прийняти таку домовленість за будь-яких обставин; - виняток із обов`язку обох батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття передбачений у статті 188 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (наявність доходу у дитини, який надає змогу повністю забезпечити її потреби та перевищує дохід кожного з батьків), статті 190 СК України (укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з переданням права власності на нерухоме майно); - донька проживає разом із батьком. Ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи, мати не заперечувала щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком; - сторони уклали договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, за яким визначили місце проживання доньки разом із батьком. Такі дії сторін узгоджуються з приписами статті 160 СК України, яка передбачає право батьків на визначення місця проживання дитини за їхньою згодою; - спір щодо залишення доньки на самостійному вихованні й утриманні батька ініціював скаржник, із яким дитина фактично проживала на підставі спільної домовленості з матір`ю, і продовжує проживати. Мати не вимагала та не вимагає зміни місця проживання доньки. Тому права скаржника вона не порушує; - він не надав належних і допустимих доказів винної поведінки й ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а суд не встановив обставин, які б підтверджували те, що відповідачка не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання обов`язків щодо виховання доньки; - встановлення обставини перебування доньки на самостійному вихованні й утриманні позивача впливатиме на права та законні інтереси відповідачки як матері дитини, бо у такий спосіб суд засвідчить невиконання чи неналежне виконання нею обов`язків, що є підставою для таких негативних наслідків як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав тощо; - договір про виховання та визначення місця проживання дитини не засвідчує те, що відповідачка відмовляється від утримання й виховання доньки, а надані скаржником докази підтверджують лише обставини проживання дитини разом із ним. Сторони це не заперечують. Однак ці докази не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини; - позов скаржника про залишення малолітньої дитини на самостійному вихованні й утриманні батька є штучним - з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23). 4. 21 квітня 2026 року скаржник подав касаційну скаргу. Просив скасувати постанову апеляційного суду та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтував так: - апеляційний суд неправильно застосував положення статті 19 СК України, не врахував, що орган опіки та піклування до участі у справі не залучався, участі у розгляді справи не брав, висновку не давав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19); - оскаржена постанова ухвалена внаслідок порушення положення частини другої статті 214 ЦПК України, оскільки 2 лютого 2026 року Чернівецький апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою залучив до участі у справі як третю особу Службу у справах дітей Чернівецької міської ради (орган опіки та піклування), зобов`язав надати висновок обстеження умов проживання батька у строк до 1 березня 2026 року, але не звернув увагу, що та ухвала суду всупереч приписам статті 18 ЦПК України не була виконана, обстеження житлових умов скаржника не проводили, висновок не склали, причин невиконання судового рішення в оскарженій постанові немає; - апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушив принцип юридичної визначеності, що зумовило порушення прав скаржника та принципу остаточності судових рішень. Крім того, не врахував докази, які спростовують доводи ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що той не був обізнаний про наявність оскарженого судового рішення першої інстанції до отримання листа Державного бюро розслідувань від 22 грудня 2025 року № 10-2-05-02-31072. 3 листопада 2025 року скаржник надіслав поштове відправлення № 5800500223698 із описом вкладенняІНФОРМАЦІЯ_1 . Серед іншого надіслав оскаржене рішення суду першої інстанції, а 4 листопада 2025 року поштове відправлення було вручене ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - відмежування від обласного ТЦК міського ТЦК, який не передав рішення суду першої інстанції обласному ТЦК, суперечить принципу належного урядування; - на підставі надісланого пакета документів скаржнику надали відстрочку від мобілізації, що підтверджує обізнаність ІНФОРМАЦІЯ_1 про наявність оскарженого судового рішення; - апеляційний суд вважав обґрунтованими доводи, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні кошти для сплати судового збору і безпідставно відстрочив сплату останнього (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18, від 21 вересня 2023 року у справі № 260/3564/22); - урахувавши доводи ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо того, що згідно з листом від 22 грудня 2025 року № 10-2-05-02-31072 Державне бюро розслідувань повідомило про системні зловживання судами при розгляді справ такої категорії, апеляційний суд, втрутився в остаточне рішення суду, порушив права скаржника на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і підмінив процедуру розслідування у рамках кримінального процесуального законодавства України.

5. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника немає.

6. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

7. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див. mutatismutandis постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

8. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. mutatismutandis постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

9. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

11. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

12. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (частини перша та друга статті 141 СК України).

13. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

14. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

15. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує її батьківські обов`язки щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання (у тому числі умисного) одним із батьків батьківських обов`язків і безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні юридичні наслідки, визначені законом. Лише факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23).

16. Приватноправовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) учасники цивільних відносин не повинні використовувати для невиконання публічних обов`язків або для створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).

17. Приписи статей 109, 141, 159, 160 СК України передбачають рівність прав батьків щодо дитини, можливість за згодою батьків визначення місця проживання дитини, її виховання й утримання. Реалізуючи ці приписи, батьки можуть укласти нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав і сплати аліментів на дитину і обрати згідно з таким договором місцем проживання дитини місце проживання її батька. Дублювання судом встановленого у договорі факту не відповідає вимогам частини другої статті 315 ЦПК України, оскільки такий факт вже встановлений у визначеному законом порядку. Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком не можна розцінювати як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для звільнення від військової служби. Крім того, договір, який уклали сторони, не підтверджує здійснення самостійного виховання й утримання дитини заявником, а лише виконання ним цих обов`язків відповідно до закону, бо договір визначає права й обов`язки обох сторін (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23, від 9 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22).

18. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі факти: - у сторін під час спільного проживання народилася донька. 17 травня 2025 року скаржник уклав із відповідачкою договір щодо здійснення виховання та визначення місця проживання дитини, який посвідчили нотаріально. Згідно з тим договором батьки погодили, що місцем проживання дитини буде місце проживання скаржника, а також він буде самостійно виховувати й утримувати дитину; - скаржник є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскарженого рішення, що вплине на обсяг прав та обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_1; - згідно із заявою від 2 квітня 2026 року Служба у справах дітей Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування на виконання ухвали Чернівецького апеляційного суду від 2 лютого 2026 року про зобов`язання надати висновок стосовно розв`язання спору скаржника з відповідачкою щодо визначення місця проживання дитини й участі батьків у її вихованні повідомила про відсутність такого спору між батьками. Тому вважала недоцільною підготовку відповідного висновку.

19. Сукупність встановлених у справі обставин засвідчує, що вимога про залишення дитини проживати разом зі скаржником на його самостійному утриманні та вихованні не була зумовлена наявністю реального спору між батьками стосовно здійснення батьківських прав та обов`язків. Суд апеляційної інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з іншою метою, ніж та, для якої такий спосіб захисту передбачений. Тому вказав на штучний характер спору. Те, що мати проживає окремо, не означає, що батько самостійно виховує й утримує дитину, як і не позбавляє іншого з батьків батьківських прав щодо доньки.

20. Немає належних і допустимих доказів того, що відповідачка самоусунулася від участі у вихованні чи утриманні дитини, тоді як лише факт окремого проживання матері не означає припинення її батьківських прав та обов`язків щодо доньки. Тому заявлений позов фактично спрямований на створення юридичних передумов для отримання скаржником відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто на іншу мету, ніж та, для якої закон передбачає можливість заявити відповідну вимогу. Враховуючи наведене, апеляційний суд обґрунтовано виснував про відсутність підстав для задоволення позову про залишення доньки проживати разом зі скаржником на його самостійному вихованні та утриманні.

21. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п`ята та шоста статті 19 СК України).

22. Висновок органу опіки та піклування не зумовлює прямих юридичних наслідків для сторін і безпосередньо не впливає на їхні права й обов`язки, тобто фактично є джерелом доказів у цивільному спорі та на відміну від рішень органу опіки і піклування має рекомендаційний характер. Отже, такий висновок є лише одним із доказів у справі, який суд оцінює лише сукупно з іншими доказами (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19 (пункт 59)).

23. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував приписи статті 19 СК України, не спростовують правильність висновку того суду про відмову у задоволенні позову. Участь органу опіки та піклування і подання ним письмового висновку мають значення для вирішення реального спору щодо місця проживання дитини, участі одного з батьків у її вихованні чи інших питань, які стосуються прав та інтересів дитини. Тоді як апеляційний суд встановив, що такого спору у скаржника з відповідачкою немає: дитина проживає з батьком за домовленістю батьків, а мати не заперечує проти такого проживання і не вимагає зміни місця проживання доньки.

24. Скаржник помиляється, вважаючи, що відсутність письмового висновку органу опіки та піклування у цій справі є підставою для скасування постанови апеляційного суду. Згідно з ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 2 лютого 2026 року цей суд залучив до участі у справі Службу у справах дітей Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування і зобов`язав її надати висновок стосовно розв`язання спору скаржника з відповідачкою щодо визначення місця проживання дитини й участі батьків у її вихованні. Твердження скаржника про те, що орган опіки та піклування не був залучений до участі у справі, не відповідає матеріалам справи, розгляд якої (а отже, і визначення кола учасників)ініціював сам скаржник.

25. На виконання зазначеної ухвали Служба у справах дітей Чернівецької міської ради у заяві від 2 квітня 2026 року повідомила апеляційний суд про відсутність спору між батьками. Тому вважала недоцільною підготовку відповідного висновку. Отже, не йдеться про ігнорування ухвали апеляційного суду чи невиконання судового рішення. Уповноважений орган повідомив суду свою позицію щодо неможливості підготовки висновку за відсутності спору між батьками. Це відповідає частині п`ятій статті 19 СК України. Апеляційний суд вказане врахував і оцінив.

26. Відсутність акта обстеження умов проживання скаржника не впливає на правильність вирішення справи апеляційним судом, бо підставою для відмови у позові були не неналежні умови проживання дитини зі скаржником, а відсутність спору між батьками, тобто відсутність передумови звернення до суду, штучний характер вимоги про залишення доньки на самостійному вихованні й утриманні скаржника, відсутність доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

27. Безпідставними є доводи скаржника про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 мав бути обізнаний про рішення суду першої інстанції з 4 листопада 2025 року, оскільки скаржник надіслав копію цього рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 . Надсилання скаржником процесуального документа до ІНФОРМАЦІЯ_1 у межах адміністративної процедури оформлення відстрочки не є тотожним належному доведенню судового рішення до відома ІНФОРМАЦІЯ_1 як юридичної особи, яка може бути учасником судового процесу та подати апеляційну скаргу навіть тоді, коли не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції.

28. Так само надання скаржнику відстрочки на підставі поданого ним пакета документів підтверджує лише використання судового рішення в адміністративній процедурі, але не спростовує висновок апеляційного суду про поважність причин звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 з апеляційною скаргою після отримання інформації, яка засвідчила використання приватноправового інструментарію не за його призначенням. Посилання скаржника на принцип належного врядування теж не спростовує правильність висновків апеляційного суду. Апеляційний суд не встановив, що у скаржника за добросовісної поведінки були які-небудь перешкоди надіслати рішення суду першої інстанції безпосередньо до обласного ІНФОРМАЦІЯ_1. Скаржник не довів, що ІНФОРМАЦІЯ_1 до моменту фактичного отримання відповідної інформації мав реальну можливість ознайомитися з рішенням суду першої інстанції, оцінити його вплив на права та обов`язки цього органу і своєчасно реалізувати право на апеляційне оскарження.

29. Вирішення судом апеляційної інстанції питання про відстрочення ІНФОРМАЦІЯ_1 сплати судового збору при поданні апеляційної скарги не порушує загальних принципів цивільного судочинства та з урахуванням обґрунтованості доводів апеляційної скарги і підтвердженого факту використання позивачем приватноправового інструментарію не за його призначенням не є підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23).

30. Необґрунтованими є доводи скаржника про те, що апеляційний суд, урахувавши інформацію Державного бюро розслідувань про можливі зловживання під час розгляду справ такої категорії, підмінив кримінальне провадження та втрутився у право скаржника на повагу до сімейного життя. Апеляційний суд не встановлював наявність або відсутність складу кримінального правопорушення та не вирішував питання кримінально-правової відповідальності скаржника чи інших осіб, а оцінив поведінку скаржника, характер заявленої позовної вимоги, її дійсну мету, обставини справи, відсутність спору між батьками та доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків і можливий вплив рішення суду першої інстанції на публічно-правові відносини у сфері мобілізації. Така оцінка належить до повноважень суду апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення у цивільній справі.

31. Посилання скаржника на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не змінює цих висновків. Оскаржена постанова апеляційного суду не змінює фактичного місця проживання дитини, не позбавляє скаржника можливості проживати з донькою, виховувати її, утримувати та повноцінно брати участь у її житті. Апеляційний суд відмовив у судовому захисті з огляду на відсутність спору, який потребував би судового рішення. За відсутності юридичного конфлікту (спору) батьків щодо самостійного виховання й утримання батьком їхньої дитини немає підстав для звернення до суду з відповідним позовом.

32. Отже, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника з постановою апеляційного суду, його оцінкою встановлених обставин справи та не спростовують правильність висновку цього суду про відмову у задоволенні позову.

33. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

34. Як зазначено вище, Верховний Суд уже викладав у постановах висновки щодо застосування норм права за подібних правовідносин, зокрема, приписів СК України щодо самостійного виховання й утримання дитини одним із батьків. Апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до таких висновків. Тому касаційну скаргу скаржника слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.

35. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

36. Оскільки колегія суддів зробила висновок про необґрунтованість касаційної скарги на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, то немає підстави для висновку про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд п о с т а н о в и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 8 квітня 2026 року, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 як особи, яка не брала участь у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Служби у справах дітей Чернівецької міської ради як органу опіки та піклування про залишення проживання дитини з батьком.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко