Ухвала КЦС ВС № 727/4349/26

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ справа № 727/4349/26 провадження № 61-8182ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Янчук Людмила Іллівна, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Войціховський Андрій Васильович, про встановлення факту втрати особистих та майнових прав між дитиною та її біологічним батьком, звільнення дитини від обов`язків щодо свого біологічного батька, ВСТАНОВИВ: У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила встановити юридичний факт втрати особистих майнових прав і обов`язків між дитиною ОСОБА_2 та її біологічним батьком ОСОБА_3 і звільнення ОСОБА_2 від обов`язків щодо свого біологічного батька ОСОБА_3 . Також ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову, яка мотивована тим, що позивачка є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 . Вказувала на те, що після смерті брата приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войціховським А. В. відкрита спадкова справа за заявою біологічної дочки ОСОБА_3 - ОСОБА_2 . В свою чергу ОСОБА_1 як спадкоємець за законом також звернулася із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 . Предметом позову у цій справі є право на спадкування та визначення законного спадкоємця, а тому з метою збереження майна вважала, що є необхідність у забезпеченні позову, просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Войціховському А. В. вчиняти нотаріальні дії щодо видачі свідоцтв про право на спадщину у спадковій справі № 5/2024 до набрання рішенням суду у цій справі законної сили. Шевченківський районний суд міста Чернівців ухвалою від 09 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив. Вжив заходи забезпечення позову шляхом заборони приватному нотаріусу Чернівецького нотаріального округу Войціховському А. В. вчиняти нотаріальні дії щодо видачі свідоцтв про право на спадщину у спадковій справі № 5/2024 до набрання законної сили рішенням суду у справі. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що враховуючи наявність спору між сторонами, обсяг позовних вимог, враховуючи також вимоги співмірності виду забезпечення позову із заявленими вимогами, приймаючи до уваги предмет позову, суд визнав обґрунтованими вимоги представника позивача про забезпечення позову в частині заборони видачі свідоцтв про право на спадщину у спадковій справі № 5/2024, що відкрилася, після смерті ОСОБА_3 . Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Чернівецький апеляційний суд постановою від 15 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівців від 09 квітня 2026 року скасував та ухвалив нове судове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовив. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предметом спору у цій справі не є оспорювання права відповідачки на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 або захист права позивачки на спадкування. Тому заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони приватному нотаріусу Войціховському А. В. вчиняти нотаріальні дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину у спадковій справі № 5/2024 не відповідає принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими ОСОБА_1 вимогами. 18 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук Л. І., через підсистему «Електронний суд», подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2026 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Перевіривши доводи касаційної скарги у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 910/4445/21 сформульовано висновок, що у разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, задоволення якої не вимагатиме примусового виконання судового рішення, має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язане вирішення питання про це забезпечення. Судам слід враховувати, що як заходи забезпечення позову не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23 (пункт 80)). Характер спору (майновий або немайновий) і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення для оцінки наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Суд має встановити : 1) наявність у сторін спору; 2) ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача як через вплив на виконуваність рішення суду, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з позовними вимогами; 4) дійсну мету звернення позивача із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення зловживанням процесуальними правами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (пункти 46-47)). Суд апеляційної інстанції встановив, що предметом позову у цій справі є вимоги про встановлення юридичного факту втрати особистих майнових прав і обов`язків між дитиною ОСОБА_2 та її біологічним батьком ОСОБА_3 та звільнення ОСОБА_2 від обов`язків щодо свого біологічного батька ОСОБА_3 . В свою чергу фактичний зміст позовної заяви ОСОБА_1 свідчить про незгоду із віднесенням ОСОБА_2 до спадкоємців першої черги її померлого біологічного батька ОСОБА_3 через втрату правового зв`язку, що, на думку позивачки, безпосередньо впливає на можливість набуття відповідачкою спадкових прав. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд вірно виходив із того, що заявницею не доведено наявності обставини, які свідчать про те, що невжиття заходу забезпечення позову у виді заборони приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Войціховському А. В. вчиняти нотаріальні дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину у спадковій справі № 5/2024 унеможливить ефективний захист порушеного права ОСОБА_1 , адже предметом спору у цій справі не є оспорювання права ОСОБА_2 на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 або захист права позивачки на спадкування, а є вимоги про встановлення факту. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цій справі, оскільки заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачкою вимогами. Наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції й не дають підстав вважати, що суд порушив норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявниця. Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, суди під час вирішення справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції положень статей 149, 150 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Янчук Людмила Іллівна, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Войціховський Андрій Васильович, про встановлення факту втрати особистих та майнових прав між дитиною та її біологічним батьком, звільнення дитини від обов`язків щодо свого біологічного батька. Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Є В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко