Ухвала КЦС ВС № 759/8074/24

УХВАЛА 24 червня 2026 року м. Київ справа № 759/8074/24 провадження № 61-7687ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Копєйчикова-Бригінець Катерина Іванівна, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, ВСТАНОВИВ: У квітні 2024 ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року позов задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно його дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалою Верховного Суду 11 травня 2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року у цій цивільній справі на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України (провадження № 61-5902ск26). Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 000 грн. 02 червня 2026 року ОСОБА_1 ,від імені якого діє адвокат Копєйчикова-Бригінець К. І., звернувся до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку із касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2026 року та ухвалити нове рішення в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам, наданим відповідачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, обсягу виконаної роботи та його відповідності заявленому розміру витрат. Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою. Як визначено у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За змістом частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частин третьої - шостої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Отже, ЦПК України передбачено основні критерії, які підлягають врахуванню при визначенні та розподілі судових витрат у вигляді правничої допомоги: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру та співмірність зі складністю справи і пропорційність до ціни позову. Аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). Таке тлумачення норм процесуального закону також узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) ЄСПЛ зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» («Lavents v. Latvia») (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18). Частиною першою статті 81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Такий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). Верховний Суд ураховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). З огляду на зміст оскаржуваної постанови, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Копєйчикова-Бригінець К. І., надано копії договору №08/01/26 від 08 січня 2026 року про надання правничої допомоги; опису робіт (наданих послуг) та розмір гонорару; акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 24 січня 2026 року. Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 24 січня 2026 року адвокатом надані, а клієнтом прийняті правові послуги: оформлення та направлення апеляційної скарги, що становить 8 000 грн. Здійснюючи розподіл між сторонами понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу адвоката, апеляційний суд керувався критерієм реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерієм розумності їхнього розміру, взявши до уваги конкретні обставини справи, складність цієї справи та обсяг наданих адвокатом послуг, виконаних робіт, та встановив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн є завищеним, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, що суперечить принципу розподілу судових витрат. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності відповідного заперечення іншої сторони, яка вказує на неспівмірність витрат та наводить відповідне обґрунтування, за потреби - з наданням доказів невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Схожі висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/2020, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17 та інших. Отже, суд врахував принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, урахували обсяг та зміст наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу. Доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції надано оцінку доказам, наданим на підтвердження понесених витрат на правову допомогу та застосовано критерії розумності та реальності адвокатських витрат, відтак відсутні підстави вважати, що оскаржуване судове рішення суперечить вказаному правовому висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди ухвалили судові рішення відповідно до таких висновків, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвалених судами рішень. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Копєйчикова-Бригінець Катерини Іванівни, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: Ю. В. Черняк Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник