Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/883/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" червня 2026 р. Справа № 911/883/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Корсака В.А. Євсікова О.О. секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В., за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" на ухвалу Господарського суду Київської області від 30.03.2026 про забезпечення позову у справі № 911/883/26 (суддя Ейвазова А.Р.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістіл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Полістіл" (далі - позивач; ТОВ "Полістіл"; заявник) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" (надалі - відповідач; ТОВ "НВН Плюс"; апелянт; скаржник) про стягнення 2 427 840,33грн, з яких: 1 746 325,87 грн - основний борг; 262 590,69 грн - 25% річних за період з 19.08.2025 по 25.03.2026; 64 431,90 грн - втрати від інфляції за період з 19.08.2025 по 25.03.2026; 31 510,88 грн - 3% річних за період з 19.08.2025 по 25.03.2026; 322 980,99 грн - пеня за період з 19.08.2025 по 25.03.2026. Позовні вимоги обґрунтовувались порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 07.07.2025 № 25-07/07.2П.01 в частині оплати переданого товару в установлений договором строк. Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.03.2026 заяву ТОВ "Полістіл" (вх. № 17/26 від 27.03.2026) про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на грошові кошти в сумі 2 427 840,33 грн, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс". Відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Полістіл" (вх. № 17/26 від 27.03.2026) в частині накладення арешту на все майно ТОВ "НВН Плюс" в межах ціни позову. Зобов`язано ТОВ "Полістіл" внести на депозитний рахунок Господарського суду Київської області (отримувач коштів - Господарський суд Київської області; код отримувача - 03499945; реєстраційний рахунок отримувача - UA578201720355269002000014298; банк отримувача - ДКСУ місто Київ) в строк - 10 днів з дня вручення даної ухвали зустрічне забезпечення у розмірі 218 505,63 грн. За висновками місцевого господарського суду, враховуючи предмет спору, а також заявлений захід забезпечення позову, зокрема накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми позову, - обраний позивачем спосіб забезпечення позову є розумним, обґрунтованим та адекватним, адже накладення арешту на грошові кошти відповідача, має логічний зв`язок з позовними вимогами, що заявлені, і такий захід може забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача у разі ухвалення рішення про задоволення позову. При цьому, вжиття такого заходу забезпечення позову є достатнім і співмірним із заявленими позовними вимогами, адже забезпечить акумулювання коштів та унеможливить розпорядження відповідачем коштами, що йому належать або надійдуть від третіх осіб, до фактичного виконання рішення суду у разі задоволення позову. Не погоджуючись із прийнятою ухвалою ТОВ "НВН Плюс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області про забезпечення позову від 30.03.2026 у справі № 911/883/26. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала є протиправною, а судом І-ої інстанції було не в повній мірі досліджено докази, неправильно встановлено як обставини справи, так і застосовано норми права. Апелянт зазначає, що місцевим господарським судом було встановлено, що ТОВ "Полістіл" звернулось з відповідним позовом до ТОВ "НВН Плюс" про стягнення 2 427 840,33 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки від 07.07.2025 № 25-07/07.2П.01 в частині оплати переданого товару в установлений договором строк. У той же час, задовольняючи заяву ТОВ "Полістіл" про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що аналогічний спір між тими ж сторонами по справі вже розглядається Господарським судом Київської області (справа № 911/3743/25). В межах вказаного скаржник акцентує, що в справі № 911/883/26 на підтвердження своїх позовних вимог позивачем було надано: видаткову накладну № 3542 від 18.08.2025, видаткову накладну № 3766 від 02.09.2025, у яких зазначається, що вони оформлені в рамках договору № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025. При цьому, у видатковій накладній № 3542 вказується, що на вказаний у ній товар позивачем було виставлено рахунок № 2328/1 від 18.08.2025, а у видатковій накладній № 3766 зазначено, що на вказаний у ній товар позивачем було виставлено рахунок № 2520/1 від 02.09.2025. Однак, під час розгляду справи № 911/3743/25 позивач особисто наголошував на тому, що вищевказані рахунки на оплату виставлялися ним в рамках договору № 07/06.1П від 03.06.2024 (зокрема в позовній заяві, а також заяві про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог за вих. № 09/03/2026-06П від 09.03.2026, поданій 11.03.2026 через «Електронний суд»). Дане, на думку відповідача, свідчить про вкрай суперечливу поведінку позивача та маніпулювання фактами, а тим самим позивач намагається на підставі одних і тих самих документів двічі стягнути з відповідача кошти в рамках двох окремих судових справ. Відтак, наявними є підстави для залишення позову в справі № 911/883/26 без розгляду та скасування заходів забезпечення позову. В рамках наведеного апелянт наголошує, що суд 1-ої інстанції обмежився висновком про те, що оскільки грошові кошти є засобом платежу і відповідач, здійснюючи господарську діяльність, в будь який момент може розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, то заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача підлягає задоволенню. Тоді як судом першої інстанції взагалі не було враховано інтересів відповідача, зокрема те, що накладення арешту в сумі 2 427 840,33 грн фактично блокує діяльність останнього. Не маючи доступу до власних грошових коштів відповідач позбавлений можливості здійснювати розрахунки з постачальниками, виплачувати працівникам заробітну плату, та, по-суті, змушений взагалі припинити господарську діяльність. Таким чином, як вважає скаржник, місцевим господарським судом не було належним чином здійснено співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, що додатково свідчить про протиправність оскаржуваної ухвали. Крім того, на думку відповідача, судом першої інстанції не було належним чином з`ясовано дані про відповідача, зокрема про особливості його господарської діяльності, а також не було встановлено існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. До апеляційної скарги апелянтом також долучені нові докази, а саме: видаткову накладну № 3542 від 18.08.2025; видаткову накладну № 3766 від 02.09.2025; рахунок на оплату № 2328/1 від 18.08.2025; рахунок на оплату № 2520/1 від 02.09.2025; позовну заяву в рамках судової справи № 911/3743/25; заяву про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог за вих. № 09/03/2026-06П від 09.03.2026, поданих ТОВ "Полістіл" 11.03.2026 через «Електронний суд» в рамках судової справи № 911/3743/25. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2026, апеляційна скарга в справі № 911/883/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" на ухвалу Господарського суду Київської області від 30.03.2026 про забезпечення позову у справі № 911/883/26. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" на ухвалу Господарського суду Київської області від 30.03.2026 про забезпечення позову у справі № 911/883/26 призначено на 18.05.2026. На адресу апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Згідно тверджень ТОВ "Полістіл", у справах № 911/3743/25 та № 911/883/26 предмети та підстави позовів є різними. Зазначає, що між позивачем та відповідачем існує два договори поставки: договір № 07/06.1П від 03.06.2024 та договір № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025. На підставі обох вищевказаних договорів відповідачем було здійснено замовлення товару. Факт замовлення товару за договором № 07/06.1П від 03.06.2024, шляхом підписання сторонами специфікацій № 19 від 18.08.2025 та № 20 від 02.09.2025 до вищезазначеного договору не заперечується відповідачем, та сам зазначає про це у своєму відзиві на позовну заяву по справі № 911/3743/25. Також у вищезазначеному відзиві відповідач зазначає, що товар, зазначений у видаткових накладних було поставлено йому за договором № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025. Тобто, позивач підкреслює, що відповідач визнав факт замовлення ним товару за договором № 07/06.1П від 03.06.2024, що підтверджується підписаними сторонами специфікаціями № 19 від 18.08.2025 та № 20 від 02.09.2025, а також факт замовлення ним товару за договором поставки № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № 3542 від 18.08.2025 та № 3766 від 02.09.2025. У зв`язку з цим, позивач, ознайомившись з такою позицією відповідача, в порядку, передбаченому ст. 46 ГПК України звернувся до суду із заявою про зміну підстави позову та зменшення позовних вимог (вих. № 09/03/2026-06П від 09.03.2026), яка була прийнята судом до розгляду відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 17.03.2026 у справі № 911/3743/25. Після чого, 27.03.2026, тобто вже після прийняття судом до розгляду заяви позивача про зміну підстави позову та зменшення позовних вимог, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025 (справа № 911/883/26). Отже, як вказує позивач, предметами та підставами позовів, що були пред`явлені позивачем є два окремих правочини (договір № 07/06.1П від 03.06.2024 та договір № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025), за якими внаслідок грубого порушення відповідачем своїх зобов`язань виникла заборгованість (заборгованість з оплати передплати за товар, замовлений згідно специфікацій № 19 від 18.08.2025 та № 20 від 02.09.2025, які є невід`ємною частиною договору № 07/06.1П від 03.06.2024 та заборгованість з оплати поставленого товару згідно видаткових накладних № 3542 від 18.08.2025 та № 3766 від 02.09.2025 до договору поставки № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025). В частині зазначеного позивач звертає увагу, що позов у справі № 911/3743/25 стосується невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 07/06.1П від 03.06.2024. Після зміни підстав позову предметом спору є стягнення заборгованості з оплати попередньої оплати (передплати) за товар, який був замовлений відповідачем згідно зі специфікаціями № 19 від 18.08.2025 та № 20 від 02.09.2025, які були укладені між сторонами в рамках договору № 07/06.1П від 03.06.2024. Оскільки відповідач порушив умови договору № 07/06.1П від 03.06.2024 щодо строків та повноти внесення передплати за замовлений товар за Специфікаціями № 19 від 18.08.2025 та № 20 від 02.09.2025, позивач змушений захищати свої законні права та інтереси у судовому порядку. Розгляд справи № 911/3743/25 станом на теперішній час триває. Позов у справі № 911/883/26 було пред`явлено 27.03.2026 (після прийняття судом до розгляду заяви позивача про зміну підстави позову та зменшення позовних вимог по справі № 911/3743/25). Предметом цього позову є стягнення заборгованості за фактично поставлений товар згідно з видатковими накладними № 3542 від 18.08.2025 та № 3766 від 02.09.2025 за договором поставки № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025. Факт поставки товару за договором поставки № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025 підтверджується видатковими накладними № 3542 від 18.08.2025 та № 3766 від 02.09.2025, підписаними відповідачем. Крім того, відповідач у наданому ним відзиві на позовну заяву по справі № 911/3743/25 також зазначив, що товар, зазначений у видаткових накладних № 3542 від 18.08.2025 та № 3766 від 02.09.2025 був йому поставлений за договором поставки № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025. При цьому він здійснив часткову оплату такого товару, що підтверджується платіжною інструкцією № 1094 від 15.10.2025, в якій у призначенні платежу зазначена видаткова накладна № 3542 від 18.08.2025. Також сума заборгованості з оплати поставленого товару є безспірною та підтверджується відповідачем актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.11.2025 по 24.11.2025, який було підписано сторонами 24.11.2025. Таким чином, позови у справах № 911/3743/25 та № 911/883/26 ґрунтуються на різних підставах, а саме договорі № 07/06.1П від 03.06.2024 та договорі поставки № 25 07/07.2П.01 від 07.07.2025, а також стосуються різних предметів: - заборгованість з оплати передплати за товар, замовлений згідно специфікацій № 19 від 18.08.2025 та № 20 від 02.09.2025, які є невід`ємною частиною договору № 07/06.1П від 03.06.2024; - заборгованість з оплати поставленого товару згідно видаткових накладних № 3542 від 18.08.2025 р. та № 3766 від 02.09.2025 до договору поставки № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025. Тому, згідно позиції позивача, твердження відповідача про нібито порушення позивачем вимог п. 10 ч. 3 ст. 162 ГПК України та наявність усіх підстав для залишення даного позову без розгляду, та відповідно скасування заходів забезпечення позову є таким, що не відповідає дійсним обставинам справ. Окремо позивач підкреслює, що відповідач посилається на номери рахунків № 2328/1 від 18.08.2025 та № 2520/1 від 02.09.2025, що вказані у видаткових накладних № 3542 від 18.08.2025 та № 3766 від 02.09.2025 як на доказ "однаковості" позовів. Так, позивач наголошує та звертає увагу, по-перше, що договором поставки № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025 не передбачено умову про виставлення рахунків як обов`язкової передумови для оплати замовленого товару. Відповідно до умов п.п. 3.2., 3.4. договору поставки № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025 обов`язок з оплати товару виник у відповідача за фактом замовлення товару та повинен бути виконаний ним на умовах 100% передплати. По-друге, відповідно до умов п.п. 1.3, 1.4. договору поставки № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025 факт замовлення відповідачем товару підтверджується належним чином підписаними з боку відповідача товаросупровідними документами (видаткові накладні № 3542 від 18.08.2025 та № 3766 від 02.09.2025). По-третє, зазначені номери рахунків на оплату, на які посилається позивач у позові про стягнення заборгованості за договором № 07/06.1П від 03.06.2024 у справі № 911/3743/25 у тексті видаткових накладних № 3542 від 18.08.2025 та № 3766 від 02.09.2025 є суто технічною помилкою оформлення, яка виникла через ідентичність асортименту та найменувань товару, що замовлявся в один період, але на підставі різних існуючих правочинів між сторонами. Крім того, до матеріалів справи № 911/3743/25 позивачем окрім вищевказаних рахунків на оплату було надано інші докази, що підтверджують факт відношення вищевказаних рахунків саме до договору № 07/06.1П від 03.06.2024. Технічна описка в первинному документі не може змінювати договірні зобов`язання та не свідчить про пред`явлення двох позовів з одним предметом. Видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує факт господарської операції. Тому, оскільки в накладних як підстава чітко зазначений договір поставки № 25 07/07.2П.01 від 07.07.2025, технічна помилка в номері рахунку не може бути підставою для визнання спору тотожним іншому договору. Щодо законності заходів забезпечення позову та висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваній ухвалі, позивач зазначив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Окрім цього, забезпечення позову в справі № 911/883/26 є виправданим, оскільки існують реальні ризики невиконання відповідачем майбутнього рішення суду через значний обсяг невиконаних зобов`язань перед позивачем. Додатково позивачем вказується, що на підтвердження необхідності збереження заходів забезпечення позову та спростування доводів скаржника про нібито блокування його діяльності, додається лист приватного виконавця Трофименка М.М. від 20.04.2026 № 2184, який (документ) підтверджує, що на банківських рахунках відповідача відсутні кошти в обсязі, достатньому для виконання зобов`язань. Оскільки даний доказ виник під час примусового виконання оскаржуваної ухвали, він не міг бути поданий суду першої інстанції, проте має суттєве значення для підтвердження обґрунтованості побоювань позивача щодо неможливості виконання майбутнього рішення суду. До відзиву на апеляційну скаргу позивачем долучено новий доказ, зокрема лист № 2184 від 20.04.2026 приватного виконавця Трофименка М.М. Окремо позивач зазначив, що всі документи та докази, на які містяться посилання у відзиві (зокрема: копії договорів № 07/06.1П від 03.06.2024 та № 25-07/07.2П.01 від 07.07.2025, специфікацій № 19 від 18.08.2025 та № 20 від 02.09.2025 до договору № 07/06.1П від 03.06.2024, видаткових накладних № 3542 та № 3766, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заяви по зміну підстави позову та зменшення позовних вимог у справі № 911/3743/25 та ухвал суду), вже містяться в матеріалах справи № 911/883/26 та були повторно надані апеляційному суду разом із запереченнями проти відкриття апеляційного провадження від 23.04.2026. Тому, з метою дотримання принципів процесуальної економії, позивач не додає повторні копії зазначених документів до цього відзиву. До суду апеляційної інстанції від відповідача надійшли додаткові пояснення від 14.05.2026, в яких ТОВ "НВН Плюс" звернуло увагу, що для ведення своєї господарської діяльності орендує нежитлові складські приміщення загальною площею 2922,6 кв. м. за адресою м. Київ, пр-т Берестейський (Перемоги),

53. Вказана обставина підтверджується договором оренди нежитлових приміщень № 184 від 01.07.2018 та договором оренди нежитлових приміщень № 192 від 01.06.2019, укладеними з ТОВ «ДІЛОР КОНСАЛТИНГ ЮКРЕЙН». У вищевказаних приміщеннях зосереджена уся (та єдина) виробнича лінія ТОВ "НВН Плюс", а також зберігається усе обладнання та механізми, які підприємство використовує у своїй діяльності. Зазначена обставина підтверджується повідомленням про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Форма № 20-ОПП) від 19.04.2021. Через накладений оскаржуваною ухвалою арешт на грошові кошти, ТОВ "НВН Плюс" не має доступу до свого рахунку, та починаючи з квітня 2026 року не має змоги сплачувати орендні платежі за вищезгаданими договорами оренди. Внаслідок цього, орендодавцем ТОВ «ДІЛОР КОНСАЛТИНГ ЮКРЕЙН» було пред`явлено вимогу про сплату заборгованості за договорами оренди за вих. № 16 від 24.04.2026, відповідно до якої було повідомлено про обмеження у доступі працівників ТОВ "НВН Плюс" до орендованих приміщень починаючи з 27.04.2026 до моменту погашення заборгованості з орендних платежів. Вищевказану вимогу було отримано директором ТОВ "НВН Плюс" лише 12.05.2026, після того як працівники підприємства повідомили керівництво про неможливість потрапити на виробництво. З метою з`ясування зазначених обставин директор ТОВ «НВН ПЛЮС» особисто домовлявся з орендодавцем про зустріч, на якій і отримав дану вимогу. З огляду на таке, апелянт об`єктивно не мав змоги надати зазначену вимогу разом з апеляційною скаргою. Таким чином, ТОВ "НВН Плюс" не має доступу до свого виробництва, а також усього обладнання, що йому належить. Відповідач вказує, що підприємство не може виконувати замовлення від клієнтів, внаслідок чого не отримує жодних прибутків, а лише накопичує борги за оренду приміщень, якими навіть не може користуватися. Фактично ТОВ "НВН Плюс" зупинило свою діяльність. Також згідно договору оренди нежитлових приміщень № О-451 2023 від 01.04.2023 ТОВ "НВН Плюс" орендує нежитлове офісне приміщення за адресою м. Київ, вул. Грушецька (Полковника Шутова), 9А. Вищевказане приміщення є основним офісом ТОВ "НВН Плюс", постійно використовується у його діяльності та відображене у Формі № 20 ОПП. Відповідач підкреслює, що через накладений оскаржуваною ухвалою арешт на грошові кошти, ТОВ "НВН Плюс" не має доступу до свого рахунку, та починаючи з квітня 2026 року не має змоги сплачувати орендні платежі за вищезгаданим договором оренди. Внаслідок цього, від орендодавця ТОВ «ПАСІФІК ІНВЕСТ ГРУП» надійшла вимога про сплату заборгованості за вих. № 21/2 від 11.05.2026, відповідно до якої окрім суми основної заборгованості було також нараховано штрафні санкції за несвоєчасну оплату орендної плати, а також повідомлено про одностороннє розірвання договору оренди з 01.06.2026. Зважаючи на дату отримання вищевказаної вимоги відповідач об`єктивно не мав змоги надати її разом з апеляційною скаргою. Тобто, не маючи можливості сплачувати орендні платежі, ТОВ "НВН Плюс" ризикує залишитися без офісу, що стане додатковим свідченням повного припинення діяльності підприємства. В межах вказаного відповідач наголошує, що судом першої інстанції не було належним чином здійснено співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, а також не було враховано інтересів відповідача. У додаткових поясненнях відповідач просить визнати поважними причини пропуску строку, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026, на подання цих пояснень, та поновити його. Прийняти дані пояснення з новими документами до розгляду, а саме: повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Форма № 20-ОПП) від 19.04.2021; вимогу про сплату заборгованості за договорами оренди за вих. № 16 від 24.04.2026; вимогу про сплату заборгованості за вих. № 21/2 від 11.05.2026; договір оренди нежитлових приміщень № 184 від 01.07.2018 (з додатками та додатковою угодою); договір оренди нежитлових приміщень № 192 від 01.06.2019 (з додатковими угодами) (перелічені докази долучені безпосередньо до клопотання від 19.05.2026). До суду ІІ-ої інстанції від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача від 14.05.2026. У запереченнях позивач зазначив, що згідно з реєстраційними даними ЄДР, місцезнаходженням відповідача є: Київська обл., м. Бровари, вул. Чкалова, буд.

3. Таким чином, відповідач має офіс та виробничі потужності за адресою реєстрації, доступ до яких не обмежений. Арешт конкретних грошових коштів на рахунках не перешкоджає керівництву компанії виконувати свої функції та організовувати роботу підприємства на базі наявних активів у м. Бровари. Тому твердження про «паралізацію бізнесу» є маніпулятивною спробою тиску без надання жодних фінансових доказів реального погіршення стану підприємства з дати застосування заходів по забезпеченню позову. Також позивач вказав, що відповідач безпідставно стверджує про неможливість використання майна у господарській діяльності, оскільки обраний судом спосіб забезпечення позову є повністю співмірним із заявленими вимогами: забезпечення стосується виключно грошових коштів у межах суми позову, а не виробничого обладнання, сировини чи нерухомості; арешт коштів на рахунках не перешкоджає відповідачу використовувати будь-яке інше майно (зокрема те, про яке він зазначає у Формі № 20-ОПП) для провадження статутної діяльності. Відтак, на думку позивача, вжитий захід забезпечення позову є найбільш збалансованим, оскільки він гарантує виконання майбутнього рішення суду, не втручаючись безпосередньо у виробничі процеси відповідача. Стосовно долучених відповідачем нових доказів, позивачем зазначається, що Форма № 20-ОПП від 2021 року була доступна відповідачу під час розгляду справи в суді першої інстанції, та під час звернення до суду з апеляційною скаргою. Тому такий доказ не може бути прийнятий апеляційним судом, оскільки відповідач не довів поважності причин їх неподання раніше. Крім цього позивачем 26.06.2026 подані до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення. ТОВ "Полістіл" зазначає, що відповідно до змісту наданого скаржником Повідомлення про об`єкти оподаткування (Форма № 20-ОПП) від 19.04.2021, у ТОВ "НВН Плюс" офіційно обліковується та декларується перед державними органами низка самостійних та відокремлених об`єктів, через які ведеться його діяльність, а саме: офіс за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Чкалова (Броварської сотні), буд. 3 (що також є зареєстрованим за ЄДРПОУ місцезнаходженням відповідача); складське приміщення за адресою: м. Київ, вул. Радищева, буд.

2. Зі змісту доданої відповідачем вимоги № 16 від 24.04.2026 чітко вбачається, що заходи щодо обмеження доступу та утримання майна вживалися орендодавцем виключно щодо об`єкта на проспекті Перемоги, 53 у м. Києві. Натомість інші зареєстровані об`єкти відповідача - офіс у м. Бровари, 3 а також складське приміщення у м. Києві по вул. Радищева, 2 - не мають жодного юридичного чи фактичного відношення до орендодавця ТОВ «ДІЛОР КОНСАЛТИНГ ЮКРЕЙН» та конфлікту з ним. Доступ до вказаного офісу та складу є відкритим, що дозволяє підприємству безперешкодно здійснювати управлінську, організаційну, логістичну, торговельну чи іншу статутну господарську діяльність. У судовому засіданні 18.05.2026 судом оголошено перерву до 03.06.2026. Представник апелянта в судовому засіданні 03.06.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив оскаржувану ухвалу скасувати. У судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив оскаржувану ухвалу залишити без змін. Щодо долучених сторонами нових доказів до: апеляційної скарги; відзиву на неї; додаткових пояснень від 14.05.2026 (згідно клопотання від 19.05.2026), а саме: видаткової накладної № 3542 від 18.08.2025; видаткової накладної № 3766 від 02.09.2025; рахунку на оплату № 2328/1 від 18.08.2025; рахунку на оплату № 2520/1 від 02.09.2025; позовної заяви в рамках судової справи № 911/3743/25; заяви про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог за вих. № 09/03/2026-06П від 09.03.2026; листа № 2184 від 20.04.2026 приватного виконавця Трофименка М.М.; повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Форма № 20-ОПП) від 19.04.2021; вимоги про сплату заборгованості за договорами оренди за вих. № 16 від 24.04.2026; вимоги про сплату заборгованості за вих. № 21/2 від 11.05.2026; договору оренди нежитлових приміщень № 184 від 01.07.2018 (з додатками та додатковою угодою); договору оренди нежитлових приміщень № 192 від 01.06.2019 (з додатковими угодами), а також долучених позивачем до заяви від 23.04.2026 про відмову у відкритті апеляційного провадження: відзиву на позовну заяву в справі № 911/3743/25, відповіді на відзив у справі № 911/3743/25, договору № 07-06.1П від 03.06.2024, специфікації № 19 від 18.08.2025, специфікації № 20 від 02.09.2025, заяви про зміну підстав позову та про зменшення розміру позовних вимог від 11.03.2026, поданих останнім ще до відкриття апеляційного провадження у цій справі, колегія суддів зазначає таке. Згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України). У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Системний аналіз положень статей 80 та 269 ГПК України дозволяє зробити висновок, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи. Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, адже наведені у них обставини не були відомі суду під час розгляду спору по суті у суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення. За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. У постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/17343/20, судом касаційної інстанції, серед іншого, зазначено наступне: - системний аналіз ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16); - так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи; - враховуючи висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, колегія суддів не може не погодитися з твердженням скаржника про те, що суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 11.11.2021 безпідставно відхилив клопотання позивача про прийняття до розгляду та дослідження нових доказів, долучених до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у цій справі, зокрема, протоколу огляду місця події від 12.07.2021, складеного старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУПН в м. Києві Трохимець А. О. в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, які (докази) в розумінні ст. 391 ГПК України можуть підтверджувати триваючий характер правопорушення та з об`єктивних причин не могли бути надані позивачем до місцевого господарського суду з огляду на ухвалення ним рішення від 24.06.2021, тобто до проведення зазначеної процесуальної дії; - натомість Верховний Суд зауважує, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 269 ГПК України апеляційний суд вибірково прийняв до уваги доказ (лист Печерського УП ГУНП у м. Києві від 08.10.2021 № 867-173/125/52-2021, в якому зазначено про закриття 01.10.2021 кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148), наданий відповідачем безпосередньо до апеляційного суду. Суд апеляційної інстанції вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій. Також Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992). Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20. У пункті 7 розділу II рішення у справі "Мінак та інші проти України" ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах "Авотіньш проти Латвії", заява № 17502/07, п. 119 та "Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів", п. 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пп. 17 - 18 рішення від 06.02.2001 у справі "Беер проти Австрії", заява № 30428/96). У рішенні від 03.01.2018 "Віктор Назаренко проти України" (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року). Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства. За ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо. В силу ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. За ст.ст. 138, 139, 140 ГПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Згідно ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Так, в межах вирішення питання щодо долучення до матеріалів справи: відзиву на позовну заяву в справі № 911/3743/25, відповіді на відзив у справі № 911/3743/25, договору № 07-06.1П від 03.06.2024, специфікації № 19 від 18.08.2025, специфікації № 20 від 02.09.2025, видаткової накладної № 3542 від 18.08.2025; видаткової накладної № 3766 від 02.09.2025; рахунку на оплату № 2328/1 від 18.08.2025; рахунку на оплату № 2520/1 від 02.09.2025; позовної заяви в рамках судової справи № 911/3743/25; заяви про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог за вих. № 09/03/2026-06П від 09.03.2026; листа № 2184 від 20.04.2026 приватного виконавця Трофименка М.М.; повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Форма № 20-ОПП) від 19.04.2021; вимоги про сплату заборгованості за договорами оренди за вих. № 16 від 24.04.2026; вимоги про сплату заборгованості за вих. № 21/2 від 11.05.2026; договору оренди нежитлових приміщень № 184 від 01.07.2018 (з додатками та додатковою угодою); договору оренди нежитлових приміщень № 192 від 01.06.2019 (з додатковими угодами), судовою колегією враховується прийняття місцевим господарським судом оскаржуваної ухвали без виклику сторін. Тому, з метою дотримання принципу змагальності сторін та забезпечення учасникам судового процесу реалізації прав, передбачених ГПК України щодо доведення всіх обставин, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, з огляду на специфіку правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, зважаючи на наведені процесуальні приписи, як винятковість випадку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про долучення до матеріалів справи всіх поданих сторонами до суду апеляційної інстанції доказів та про поновлення відповідачу пропущеного строку та прийняття доказів, поданих згідно клопотання від 19.05.2026, оскільки такі докази можуть підтвердити або спростувати правові позиції сторін і, відповідно, встановити наявність або відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а тим самим об`єктивно впливають на розгляд справи по суті в межах встановлення наявності/відсутності обставин наявності правових підстав для забезпечення позову. Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів та вимог, виходячи з наступного. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України). Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 910/1686/24, від 26.08.2024 у справі № 922/1454/24 тощо. Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»). Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо. Відповідно до пункту першого частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Частиною першою статті 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. Апеляційний господарський суд зазначає, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17). Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо заявлених позовних з огляду на співмірність та необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України). Колегія суддів враховує правові висновки, викладені Верховним Судом у низці своїх постанов щодо суті цих критеріїв. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18). Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення порушеного права (інтересу), про захист яких просить заявник, неправомірністю дій відповідача, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому, в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 921/333/23). Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24. Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Як вже зазначалось, Товариство з обмеженою відповідальністю "Полістіл" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" про стягнення 2 427 840,33грн, з яких: 1 746 325,87 грн - основний борг; 262 590,69 грн - 25% річних за період з 19.08.2025 по 25.03.2026; 64 431,90 грн - втрати від інфляції за період з 19.08.2025 по 25.03.2026; 31 510,88 грн - 3% річних за період з 19.08.2025 по 25.03.2026; 322 980,99 грн - пеня за період з 19.08.2025 по 25.03.2026. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував про неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки від 07.07.2025 № 25-07/07.2П.01 в частині оплати переданого товару в установлений договором строк. Разом із поданням позову, 27.03.2026 позивачем подано заяву про забезпечення відповідного позову, у якій позивач просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "НВН Плюс", які знаходяться на його рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, або підлягають передачі або сплаті йому і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також на все майно, яке належить ТОВ "НВН Плюс" на праві власності, в межах ціни позову в розмірі 2 427 840,33грн, без обмеження /позбавлення права користуватись ним. Заявляючи про застосування заходів забезпечення позову, позивач зазначав, що відповідач, зокрема: - систематично порушує свої зобов`язання; - не вчиняє ніяких дій щодо мінімізації прострочених зобов`язань; - відчужує активи та його фінансовий стан погіршується, про що свідчить зменшення його основних засобів та показників залишків продукції при скороченні дебіторської заборгованості; - протиправно ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань з оплати товару. Тому, невжиття заходів забезпечення позову призведе, на думку позивача, до того, що на момент ухвалення рішення у справі все ліквідне майно боржника буде або відчужене, або обтяжене на користь третіх осіб, що унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, досліджуючи питання адекватності та співмірності заходів забезпечення позову, а також наявності передумов для застосування таких заходів виходив з того, що грошові кошти є засобом платежу і відповідач, здійснюючи господарську діяльність, в будь-який момент може розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, а сума боргу є значною, виконання судового рішення в даній справі, у випадку ухвалення його на користь позивача, може бути суттєво утруднено. При цьому, відповідна обставина - право відповідача у будь-який час розпорядитись своїм майном - грошовими коштами є очевидною, а тому вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїми коштами) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін, тому не потребує доведенню позивачем. При цьому, як зазначив місцевий господарський суд, накладення арешту на грошові кошти відповідача у заявленому позивачем розмірі дозволить виконати рішення суду в разі задоволення позову, оскільки відповідні кошти будуть акумулюватись на рахунку та дозволять уникнути процедури звернення стягнення на майно, у разі їх достатності. За вказаного, беручи до уваги предмет спору, заявлений захід забезпечення позову, як-то накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми позову, суд 1-ої інстанції виснувався, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є розумним, обґрунтованим та адекватним, адже накладення арешту на грошові кошти відповідача, має логічний зв`язок з позовними вимогами, що заявлені, і такий захід може забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача в разі ухвалення рішення про задоволення позову. Вжиття такого заходу забезпечення позову є достатнім і співмірним із заявленими позовними вимогами, адже забезпечить акумулювання коштів та унеможливить розпорядження відповідачем коштами, що йому належать або надійдуть від третіх осіб, до фактичного виконання рішення суду в разі задоволення позову. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи правові позиції щодо застосування статей 136, 137 ГПК України та практику Верховного Суду, колегія суддів звертає увагу що саме на заявника покладено обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Нормами статті 136 ГПК України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. З огляду на викладене заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Зазначений висновок узгоджується з наведеними вище правовими висновками Великої Палати Верховного Суду та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог. Також судова колегія звертає увагу, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). З огляду на викладене, зазначений висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення. Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі № 918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025). З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд, частково задовольняючи заяву про забезпечення позову позивача - накладаючи арешт на грошові кошти у сумі 2 427 840,33 грн, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс", та вказуючи про наявність підстав для забезпечення позову, в порушення статей 86, 136, 137, 210, 237 ГПК України, не зазначив і не дослідив обґрунтованості позовних вимог з урахуванням співмірності, а відтак не встановив порушених відповідачем прав позивача, ризик незабезпечення ефективного захисту цих порушених прав, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, як одне з чотирьох ключових питань, які суд вирішує при забезпеченні позову. ТОВ "Полістіл" не надано доказів, а судом попередньої інстанції в оскаржуваній ухвалі в порушення статті 86 ГПК України не встановлено та не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б свідчили про неправомірність дій відповідача, порушення ним прав позивача та вчинення відповідачем дій спрямованих на реальне ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову. При цьому, сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися грошовими коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно відповідним позовом з огляду на його підстави та предмет. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2025 року в справі № 916/3385/25. Висновок суду першої інстанції щодо наявності конкретних фактичних обставин для забезпечення позову, до якого він дійшов з урахуванням дослідження поданих позивачем доказів на обґрунтування позовних вимог з урахуванням співмірності та необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача зводиться виключно до співмірності заходів забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами (предметом спору). Тоді як при вирішенні наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, першочерговим, в силу ст. 136 ГПК України, є встановлення підстав того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або його ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, а також факту вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду. Втім, місцевим господарським судом не зазначено мотивів щодо істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду та посилань на конкретні докази, які б підтверджували як необхідність забезпечення позову, так й існування реальних ризиків невиконання відповідачем майбутнього рішення суду. З огляду на наведене, колегія суддів вказує, що викладені в поданій 27.03.2026 заяві про забезпечення позову самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, з огляду на заявлені у цій конкретній справі предмет і підстави позову (прострочення оплати товару, проданого в 2025 році відповідачу в кредит (п. 3.2. договору поставки від 07.07.2025 № 25-07/07.2П.01), ст. 693 ЦК України; звернення до відповідача з вимогою про сплату заборгованості протягом 7 (семи) календарних днів у березні 2026 року, ст. 530 ЦК України, яка надійшла на адресу ТОВ "НВН Плюс" 15.03.2026 - згідно даних «Укрпошта» за поштовим повідомленням № 0420700226327) щодо неправомірності дій відповідача, які обґрунтовуються неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань за договором поставки від 07.07.2025 № 25-07/07.2П.01 з оплати в повному обсязі (200 000 грн частково оплачено відповідачем 15.10.2025) товару згідно видаткових накладних № 3542 від 18.08.2025 та № 3766 від 02.09.2025, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу. Отже, з огляду на викладене, висновки місцевого господарського суду про наявність підстав для накладення арешту в сумі 2 427 840,33 грн на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс", на переконання колегії суддів, - є передчасними. Окремо судовою колегією зазначається таке. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася з заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Як визначено ч.2 цієї норми, зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом; якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом: надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову. Розмір зустрічного забезпечення, як встановлено ч. 3 ст. 141 ГПК України, визначається судом з урахуванням обставин справи; заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. Так, враховуючи висновки щодо наявності правових підстав для накладення арешту на грошові кошти відповідача, визначаючи розмір зустрічного забезпечення - 218 505,63 грн, суд першої інстанції виходив з розміру грошових коштів, на які накладається арешт, середньої процентної ставки банків в Україні при кредитуванні суб`єктів господарської діяльності на строк від 6 місяців у гривнях, середню тривалість розгляду справ відповідної категорії в суді першої та апеляційної інстанції (враховуючи у цей час проміжок часу також й час можливого розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у разі оскарження прийнятого рішення та мінімального часу, необхідного для пересилання справи до суду апеляційної інстанції) - у сукупності 6 місяців та інші обставини. Таким чином, з огляду на зазначені в цій постанові висновки щодо передчасності висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту, судова колегія висновується про відсутність підстав для внесення Товариством з обмеженою відповідальністю "Полістіл" на депозитний рахунок Господарського суду Київської області зустрічного забезпечення у розмірі 218 505,63 грн. У свою чергу, приймаючи до уваги висновки суду попередньої інстанції про відмову в задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістіл" (вх. № 17/26 від 27.03.2026) в частині накладення арешту на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" в межах ціни позову, колегія суддів, з огляду на вимоги апеляційної скарги про скасування оскаржуваної ухвали повністю, не вбачає невмотивованості висновків місцевого господарського суду в межах відмови в задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістіл" в частині накладення арешту на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс". Поряд із цим, за висновками суду апеляційної інстанції, наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи є частково обґрунтованими. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору. Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК). Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. Частиною 1 статті 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку. У зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні заяви «Про забезпечення позову» від 25.03.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістіл" й накладення арешту в сумі 2 427 840,33 грн на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" та про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістіл" внести на депозитний рахунок Господарського суду Київської області (отримувач коштів - Господарський суд Київської області; код отримувача - 03499945; реєстраційний рахунок отримувача - UA578201720355269002000014298; банк отримувача - ДКСУ місто Київ) в строк - 10 днів з дня вручення даної ухвали зустрічне забезпечення у розмірі 218 505,63 грн, а апеляційна скарга, - частковому задоволенню. Водночас, заперечення позивача не знайшли свого підтвердження в межах спростувань викладених скаржником в апеляційній скарзі аргументів у частині відсутності підстав для накладення арешту на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс". Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Полістіл". Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" на ухвалу Господарського суду Київської області від 30.03.2026 про забезпечення позову в справі № 911/883/26 - задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 30.03.2026 у справі № 911/883/26 про забезпечення позову скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти в сумі 2 427 840,33 грн (два мільйони чотириста двадцять сім тисяч вісімсот сорок гривень 33 копійки), що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс", а також в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістіл" внести на депозитний рахунок Господарського суду Київської області (отримувач коштів - Господарський суд Київської області; код отримувача - 03499945; реєстраційний рахунок отримувача - UA578201720355269002000014298; банк отримувача - ДКСУ місто Київ) в строк - 10 днів з дня вручення даної ухвали зустрічне забезпечення у розмірі 218 505,63 грн (двісті вісімнадцять тисяч п`ятсот п`ять гривень 63 копійки), та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви «Про забезпечення позову» від 25.03.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістіл" й накладення арешту в сумі 2 427 840,33 грн на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" та про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістіл" внести на депозитний рахунок Господарського суду Київської області (отримувач коштів - Господарський суд Київської області; код отримувача - 03499945; реєстраційний рахунок отримувача - UA578201720355269002000014298; банк отримувача - ДКСУ місто Київ) в строк - 10 днів з дня вручення даної ухвали зустрічне забезпечення у розмірі 218 505,63 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістіл" (ідентифікаційний код - 43886054; 09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Біла Церква, просп. Незалежності, буд. 85) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс" (ідентифікаційний код 33927649; адреса: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Чкалова, буд. 3) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції - 3 328 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень).

4. У частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістіл" щодо накладення арешту на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю "НВН Плюс", в межах ціни позову, - ухвалу Господарського суду Київської області від 30.03.2026 у справі № 911/883/26 про забезпечення позову - залишити без змін.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.

6. Справу повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 24.06.2026. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді В.А. Корсак О.О. Євсіков