Постанова 4802 № 161/4922/21

Справа № 161/4922/21 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/591/21 Категорія: 39 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., з участю секретаря судового засідання Савчук О. В., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом. У своїх позовних вимогах позивач просив суд стягнути на його користь солідарно з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та окремо з відповідача ОСОБА_4 заборгованість за договорами позики, три відсотки річних, пеню та інфляційні збитки на загальну суму 5 479 361 грн 06 коп. Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернувся до суду із завою про забезпечення позову, яку мотивував тим, що для забезпечення реального виконання можливого рішення суду про задоволення позову існує необхідність у накладенні арешту на рухоме майно відповідачів та їх грошові кошти. Ураховуючи наведене, заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на легковий автомобіль Renault Kangoo, що належить ОСОБА_4 , легковий автомобіль Opel Combo, що належить ОСОБА_4 , а також на банківські рахунки відповідачів в межах суми стягнення. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на: автомобіль Renault Kangoo, 2013 року випуску, об`єм двигуна 1461, який 11 травня 2018 року зареєстрований за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; автомобіль Opel Combo, 2013 року випуску, об`єм двигуна 1598, який 03 листопада 2018 року зареєстрований за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Застосовано заходи зустрічного забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_2 протягом десяти днів з дня постановлення даної ухвали внести на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі 54 793 грн 61 коп. та надати суду оригінал відповідного платіжного документу. Ухвалу допущено до негайного виконання. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 , покликаючись на неправильну оцінку судом зібраних доказів, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу суду скасувати в частині застосування до позивача зустрічного забезпечення, в іншій частині просив ухвалу суду залишити без змін. Оскільки представником позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 ухвала суду оскаржується лише в частині зустрічного забезпечення, тому в іншій частині ця ухвала апеляційним судом у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається. Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 , дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами по справі існує спір щодо стягнення заборгованості за договором позики від 22 березня 2017 року, який був укладений між ОСОБА_2 та відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , та за договором позики від 28 грудня 2017 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з частинами 1, 3 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. За змістом ч. 7 ст. 153, ч. 6 ст. 154 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд вирішує питання зустрічного забезпечення. Згідно з ч. 1 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Перелік випадків, у яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, визначений у ч. 3 ст. 154 ЦПК України та є вичерпним. Вирішуючи питання про застосування зустрічного забезпечення суд першої інстанції виходив з положень п. 1 ч. 3 ст. 154 ЦПК України, а саме, що суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови від позову. Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом (ч. 4 ст. 154 ЦПК України). Частиною 5 ст. 154 ЦПК України визначено, що розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що застосування зустрічного забезпечення є правом суду, а в окремих випадках і обов`язком суду, який забезпечує позов та визначає розмір зустрічного забезпечення з урахуванням обставин справи та співмірності із заходами забезпечення позову. Отже, вживаючи заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби, які зареєстровані за відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , суд першої інстанції, виходячи із змісту заяви про забезпечення позову, характеру спору та змісту позовних вимог, а також враховуючи обставини справи, вважав за необхідне в межах наданого процесуального законом права застосувати зустрічне забезпечення шляхом зобов`язання ОСОБА_2 протягом десяти днів з дня постановлення даної ухвали внести на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі 54 793 грн 61 коп., що на думку колегії суддів, є співмірним із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких можуть зазнати відповідачі у зв`язку із забезпеченням позову. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду в частині застосування зустрічного забезпечення є обґрунтованою та відповідає вимогам закону. Покликання в апеляційній скарзі представника позивача на те, що суд першої інстанції не вжив жодних заходів з метою перевірки наявності у позивача житла та майна на території України та прийшов до помилкового висновку про його відсутність не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Як визначено ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Всупереч вимогам цивільного процесуального законодавства позивачем не надано суду першої інстанції доказів про зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України. Надання доказів до апеляційної скарги про наявність у позивача майна на території України не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивачем та його представником не надано доказів неможливості подання до суду першої інстанції доказів про наявність у позивача на праві власності майна на території України. Разом з тим, відповідно до вимог ч. 3 ст. 154 ЦПК України позивач повинен був надати докази про зареєстроване місце свого проживання (перебування) на території України. Таких доказів матеріали справи не містять. Зазначення в позовній заяві адреси місця проживання позивача в Україні: АДРЕСА_1 , не свідчить, що таке місце його проживання зареєстроване у встановленому законом порядку. Отже, у суду першої інстанції були всі підстави, які передбачені як ч. 1 ст. 154 ЦПК України так і п. 1 ч. 3 ст. 154 ЦПК України для застосування зустрічного забезпечення. Наведені в апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 доводи не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали. Крім того, доводів про те, яким чином застосування до позивача зустрічного забезпечення порушуватиме його права апеляційна скарга не містить. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права. Підстави для її зміни чи скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді: