Постанова Сумський апеляційний суд № 587/3460/25

Справа №587/3460/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Гончаренко Л. М. Номер провадження 33/816/608/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю. Категорія 124 КУпАП ПОСТАНОВА Іменем України 18 червня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 587/3460/25 за апеляційною скаргою захисника МАХОВИКА Р. В. на постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 02.10.2025, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП, учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення: захисника адвоката Маховика Р. В., установив: У поданій апеляційній скарзі захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 адвокат МАХОВИК Р. В. просить скасувати постанову судді суду першої інстанції, а провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, оскільки в протоколі за ч. 1 ст. 130 КУпАП не зазначено дату, час та місце вчинення правопорушення, відсутні докази керування т/з ОСОБА_3 , вимога пройти огляд була незаконною, протокол складений після спливу двох годин з моменту встановлення підстав для проведення огляду, працівники поліції не здійснювали направлення ОСОБА_3 до медичного закладу, згідно протоколу за ст. 124 КУпАП ОСОБА_3 керував т/з не о 02:00, як це вказано в протоколі за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а о 08:30, що залишено поза увагою суду. Постановою судді Сумського районного суду Сумської області від 02.10.2025 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 124 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн, а також визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування т/з строком на 1 рік. На підставі ст. 36 КУпАП ОСОБА_3 призначене остаточне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_3 605,60 грн судового збору. Згідно постанови судді, 03.07.2025 о 08:30 в с. Сад, вул. Підгірна, 1 водій ОСОБА_3 керував т/з AUDI н. з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та скоїв наїзд на електрощитову з подальшим виїздом до ставка. При ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п. 12.1 ПДР. Крім того, 03.07.2025 о 02:00 в с. Сад, вул. Підгірна, 1 водій ОСОБА_3 керував т/з AUDI н. з. НОМЕР_1 та здійснив ДТП з ознаками алкогольного сп`яніння, порушення координації рухів, млява мова, почервоніння шкіри обличчя, запах алкоголю з порожнини рота, від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки т/з за допомогою газоаналізатора Алкотестер Драгер 6810 та в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР. Вислухавши доводи захисника Маховика Р. В., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Зокрема, розглянувши протоколи про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 379840 від 03.07.2025 та серії ЕПР1 № 379929 від 03.07.2025, суддя суду першої інстанції дійшла висновку, що ОСОБА_3 : - 03.07.2025 о 08:30 в с. Сад, вул. Підгірна, 1, керуючи т/з, порушив вимоги п. 12.1 ПДР, у результаті чого вчинив ДТП. Такі дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ст. 124 КУпАП; - 03.07.2025 о 02:00 в с. Сад, вул. Підгірна, 1, керував т/з, здійснив ДТП з ознаками алкогольного сп`яніння, від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки т/з та в медичному закладі відмовився. Такі дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Свою постанову суддя суду першої інстанції вмотивувала тим, що вина ОСОБА_3 у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколами про адміністративні правопорушення; рапортом; схемою місця ДТП; письмовими поясненнями ОСОБА_3 ; диском з відеозаписом. Однак вказані висновки судді суду першої інстанції не у повній мірі відповідають фактичним обставинам справи, належним чином не умотивовані та не ґрунтуються на вимогах законодавства України про адміністративні правопорушення. Законодавство України про адміністративне правопорушення складається з КУпАП та інших законів України (ч. 1 ст. 2 КУпАП), а органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). При цьому згідно ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 1-3 ст. 7 КУпАП), а особа, яка вчинила правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КУпАП). Як убачається з опису установлених поліцейським даних у протоколах про адміністративні правопорушення: - серії ЕПР1 № 379840 від 03.07.2025 (ст. 124 КУпАП), «03.07.2025 о 08:30 в с. Сад, вул. Підгірна, 1 водій ОСОБА_3 керував т/з AUDI н. з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та скоїв наїзд на електрощитову з подальшим виїздом до ставка. При ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п. 12.1 ПДР»; - серії ЕПР1 № 379929 від 03.07.2025 (ч. 1 ст. 130 КУпАП), «03.07.2025 о 02:00 в с. Сад, вул. Підгірна, 1 водій ОСОБА_3 керував т/з AUDI н. з. НОМЕР_1 та здійснив ДТП з ознаками алкогольного сп`яніння, порушення координації рухів, млява мова, почервоніння шкіри обличчя, запах алкоголю з порожнини рота, від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки тз за допомогою газоаналізатора Алкотестер Драгер 6810 та проходження такого огляду в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР». Вказані протоколи про адміністративні правопорушення у справі є не тільки джерелом доказів, але й виступають ще як юридичний документ (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення (ст. 254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов`язковими процесуальними документами, але й займають ключове положення серед інших доказів (ч. 1 ст. 251 КУпАП). Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом, а згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу. Як було установлено апеляційним судом під час перегляду справи, 03.07.2025 о 02:00 в с. Сад, вул. Підгірна, 1 водій ОСОБА_3 керував т/з AUDI н. з. НОМЕР_1 із ознаками алкогольного сп`яніння (порушення координації рухів, млява мова, почервоніння шкіри обличчя, запах алкоголю з порожнини рота), від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки т/з за допомогою газоаналізатора Алкотестер Драгер 6810 та в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і, крім протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 379929 від 03.07.2025, об`єктивно підтверджується, доказами у справі, а саме відеозаписами технічних засобів поліцейських, на яких зафіксовано як ОСОБА_3 пояснює поліцейському про те, що він керував т/з 03.07.2025 близько 02:00 та вчинив ДТП. У зв`язку з наявними у ОСОБА_3 ознаками алкогольного йому було запропоновано пройти огляд на відповідний стан у встановленому законом порядку, від чого він відмовився. Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності та достатності для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цьому доказу. Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського присутнє посилання на порушення ОСОБА_3 вимог п. 2.5 ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп`яніння, процедура якого (огляду) законодавчо закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду». Так, у разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває у стані сп`яніння, згідно з ознаками, визначеними в розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», така особа підлягає обов`язковому огляду на відповідний стан сп`яніння. Направлення особи для огляду на стан алкогольного сп`яніння і проведення такого огляду здійснюється в порядку, визначеному КМУ, а згідно вимог ч. 2-3 ст. 266 КУпАП огляд водія, зокрема на стан сп`яніння, проводиться: 1) поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; 2) у закладі охорони здоров`я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан сп`яніння затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан сп`яніння в інших закладах забороняється. Водій т/з, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки т/з або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я, а у разі відмови водія т/з від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (ч. 6 ст. 266 КУпАП, п. 6, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду»). Відеозаписи події правопорушення є об`єктивними доказами у справі і не залежать від суб`єктивного сприйняття будь-якою особою певної обставини, а засвідчують, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських щодо забезпечення можливості проходження ОСОБА_3 огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку, а із самих відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які оформлювали матеріали справи про адміністративне правопорушення, а той факт, що зафіксовані на них події за участю ОСОБА_3 мали місце у реальності та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється. Ці відеозаписи розкривають повну картину події та містять усі суттєві обставини, що підлягають з`ясуванню і встановленню під час розгляду справи в суді (ст. 280 КУпАП), зокрема: 1) факт керування особою т/з; 2) вимога поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння; 3) відмова особи, яка керувала т/з, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Саме недотримання ОСОБА_3 вимог п. 2.5 ПДР, а не дії інших осіб, призвело до складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, який містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до його змісту (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об`єктивна сторона) відмова особи, яка керує т/з, від проходження відповідно встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, конкретний пункт ПДР 2.5 і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за невиконання водієм цього обов`язку ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні протоколу дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_3 як учасника дорожнього руху. Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_3 не керував т/з, то апеляційний суд вважає їх такими, що задоволенню не підлягають, оскільки спростовуються відеозаписами, на яких зафіксовано, що поліцейський звертався до нього саме як до водія т/з, але жодних зауважень чи заперечень щодо керування ним т/з останній не висловлював, а навпаки, підтвердив факт керування т/з. При цьому, тільки Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3). Керування т/з означає не тільки виконання водієм технічних дій для приведення т/з в рух та зміни його напрямку або швидкості, але й включає також усі дії, пов`язані з наданням, зупиненням та маневруванням автомобілем. Тобто, керуванням т/з є процес управління та експлуатації будь-якого т/з, який використовується для пересування людей або вантажів, із дотримання правил дорожнього руху (включаючи дотримання 2.5 ПДР) та забезпечення безпеки, ураховуючи мету поїздки, її особливості, термін, маршрут руху, дорожні умови, швидкісний режим на різних ділянках, зупинки. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України (абз. 3 і 4 п. 27 постанови № 14 Пленуму від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами), згідно якої «керування т/з необхідно розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа т/з, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння, керувала т/з. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись». Іншими словами, водієві забороняється керувати т/з в стані (чи з ознаками) алкогольного сп`яніння у будь-якому випадку. Доводи апеляційної скарги захисника відносно того, що в протоколі за ч. 1 ст. 130 КУпАП не зазначено дату, час та місце вчинення правопорушення є безпідставними, оскільки спростовуються змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 379929 від 03.07.2025, у якому ці відомості зазначені, та у свою чергу знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду. Є необґрунтованими і доводи апеляційної скарги щодо незаконності вимоги пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, оскільки положення п. 2.5 ПДР містять дві конкретні дії: 1) це вимога поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; 2) це виконання водієм чи особою, яка керує т/з, висунутої поліцейським вимоги і проходження відповідного огляду, тому ігнорування цієї вимоги у будь-який спосіб (активними діями чи пасивною бездіяльністю) і утворює об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а про наявність у поліцейського обґрунтованих та об`єктивних підстав вважати, що водій підлягав огляду на стан сп`яніння, свідчили ознаки, що відповідали приписам розділу І вказаної вище Інструкції, тому вимога до водія пройти відповідний огляд на стан сп`яніння відповідає легітимній меті та завданням КУпАП, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП). Крім того, протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше 24-х годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (ч. 2 ст. 254 КУпАП). При цьому, положеннями ч. 4 ст. 266 КУпАП визначено, що огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. В даній справі після виявлення та встановлення особи, яка вчинила правопорушення ОСОБА_3 , йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, від чого останній відмовився, тому доводи апеляційної скарги про те, що протокол був складений поліцейським пізніше, ніж через 2 години з моменту встановлення підстав для його здійснення на увагу не заслуговують. Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність у справі направлення на проходження огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, то апеляційний суд вважає їх безпідставними, оскільки відповідне направлення виписується і надається поліцейським безпосередньо працівнику закладу охорони здоров`я при проходженні водієм чи особою, яка керує т/з, медичного огляду, а у разі відмови від проходження огляду таке направлення не виписується і у матеріалах справи не зберігається. Оскільки ОСОБА_3 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння як на місці зупинки т/з, так і у закладі охорони здоров`я, то поліцейським направлення на огляд не виписувалось. Враховуючи викладене, сукупність всіх фактичних обставин справи, здійснена апеляційним судом перевірка, безсторонній і неупереджений аналіз зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та в постанові судді обставин ОСОБА_3 керував т/з із ознаками алкогольного сп`яніння і відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку, так як будь-який наявний у справі обґрунтований сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що протокол про адміністративне правопорушення серії № 379929 від 03.07.2025 разом з іншими доказами, наведеними вище, у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення рішення про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, поза розумним сумнівом. Положеннями ст. 280 КУпАП визначено, що суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а згідно ч. 1 ст. 251 КУпАП цього Кодексу, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків тощо. Під час апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження викладені в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 379840 від 03.07.2025 та в постанові судді обставини правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме щодо часу його вчинення, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, на підставі яких можливо було б встановити, що ОСОБА_3 керував т/з «03.07.2025 о 08:30» в с. Сад і внаслідок порушення ним п. 12.1 ПДР вчинив ДТП. Зокрема, згідно відеозаписів ОСОБА_3 повідомив працівникам поліції, що керував т/з близько 02:00, тобто у зовсім інший проміжок часу, ніж зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення. Інших належних і допустимих доказів, які б спростовували ці пояснення чи об`єктивно підтверджували факт керування т/з саме о 08:30, матеріали справи не містять, хоча такі розбіжності у часі події є істотними, оскільки вони унеможливлюють достовірне встановлення фактичних обставин правопорушення, зокрема часу його вчинення, що є обов`язковим елементом об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Вказані обставини залишилися поза увагою судді суду першої інстанції, унаслідок чого були істотно порушені норми КУпАП, що у свою чергу перешкодило ухваленню законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення. Обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі (ст. 280 КУпАП), і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов`язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ст. 251 КУпАП), тому обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував в судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «+4 посилання). Вартою уваги в контексті вмотивованості постанови судді є правова позиція, викладена в окремих рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні № 19997/02 від 15.02.2007 в справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania), згідно якої «суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував надані докази, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити». З`ясування вказаних питань є вирішальним у цій справі, але водночас апеляційний суд, хоч і має юрисдикцію розглядати як питання права, так і питання факту, але за власною ініціативою не може здійснювати пошук ключових доказів та використовувати їх у своєму рішенні, оскільки встановлені обставини можуть не тільки підтвердити висунуті аргументи, але і спростувати їх, тобто потенційно вони можуть завдати шкоди становищу особи, а тому, за відсутності звернення заінтересованої особи з проханням встановити певні факти чи зібрати конкретні докази, апеляційний суд обмежується дослідженням лише тих доказів, які були надані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, та особою, щодо якої протокол складений. У своєму рішенні від 06.02.2025 «Гайдашевський проти України» ЄСПЛ констатував, що «здійснюючи власний пошук доказів та додатково засуджуючи заявника на основі отриманих таким чином доказів, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора і судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду з точки зору об`єктивного критерію. З огляду на їхню природу, обґрунтовані сумніви щодо об`єктивної неупередженості апеляційного суду, як це було виявлено у цій справі, не можуть розглядатися як такі, що відповідають ст. 6 Конвенції». Необхідно зазначити, що відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові. Конституційний Суд України (далі КСУ) зауважив, що «елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019. Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). «Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення». Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Послідовність викладення в диспозиціях наведених вище правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини. Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку проведення огляду на стан сп`яніння на доказове значення отриманих у його результаті відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суд повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання. Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді суду першої інстанції, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні цього правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. У зв`язку з цим, оскаржене судове рішення не можна вважати законним, обґрунтованим та належним чином умотивованим, внаслідок чого постанова судді суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції як норм матеріального права, так і порушення норм процесуального права, а провадження у справі за ст. 124 КУпАП закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу даного правопорушення. У той же час, апеляційний суд, не виходячи за межі зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини, вважає, що ОСОБА_3 як водій т/з порушив вимоги п. 2.5 ПДР і відповідно вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, тому після скасування постанови судді суду першої інстанції останнього необхідно визнати винним у вчиненні цього правопорушення і накласти на нього стягнення, установлене санкцією цієї норми закону у виді штрафу з позбавленням права керування т/з, а також стягнути одночасно на користь держави судовий збір з урахуванням положень ст. 40-1 КУпАП, задовольнивши таким чином частково апеляційну скаргу захисника. Керуючись ст. 294 КУпАП, постановив: Апеляційну скаргу захисника МАХОВИКА Р. В. задовольнити частково. Постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 02.10.2025 відносно ОСОБА_4 скасувати через порушення суддею суду першої інстанції норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нову постанову. ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і накласти на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік. Провадження у справі за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_4 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу даного правопорушення. На підставі ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніш як через 15 днів з дня вручення постанови про накладення штрафу і вноситься в установу банку України. На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати штрафу в установлений строк постанова надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання, роботи або за місцезнаходженням майна в порядку, встановленому законом. На підставі ст. 308 КУпАП у порядку примусового виконання постанови стягнути: - подвійний розмір штрафу, зазначеного у постанові; - витрати на облік правопорушення, розмір яких визначається Кабінетом Міністрів України. Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя В. Ю. Рунов