Постанова КЦС ВС № 126/1157/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 126/1157/25 провадження № 61-4460св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Юлія Олегівна, на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року у складі судді Губка В. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Матківської В. М., Стадника І. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області (далі - Служба у справах дітей Дашівської селищної ради), про позбавлення батьківських прав. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вони з відповідачем є батьками неповнолітніх дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом із матір`ю та перебувають на її повному утриманні. Відповідач понад три роки участі у житті дітей не бере, їхнім життям, навчанням та станом здоров`я не цікавиться, аліменти не сплачує, у зв`язку з чим станом на квітнень 2025 року він має заборгованість у розмірі 222 451,20 грн. Відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, зокрема не забезпечує дітей харчуванням, лікуванням та належними умовами для навчання, не виявляє наміру піклуватися про дітей, всі обов`язки щодо виховання та утримання дітей, а також вирішення питань, пов`язаних із їхнім життям, він фактично поклав на позивачку, надавши відповідну довіреність. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу свідомо нехтує та ухиляється від виконання батьківських обов`язків, позивачка просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Короткий зміст судових рішень Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який допускається лише за наявності доведеного свідомого та винного ухилення батьків від виконання своїх обов`язків і застосовується з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, принципу пропорційності, усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Верховного Суду. Позивачка не довела свідомого та систематичного невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків, а також, що позбавлення його батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам дітей, а тому суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У квітні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Ю. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди належно не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обмежились загальним посиланням на винятковість позбавлення батьківських прав, помилково не застосували до спірних правовідносин положення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України), не звернули уваги на те, що відповідач тривалий час не бере будь-якої участі у житті дітей, матеріальної допомоги не надає та має заборгованість зі сплати аліментів. Суди помилково не взяли до уваги висновок Служби у справах дітей Виконавчого комітету Дашівської селищної ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав від 19 вересня 2025 року. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково не взяв до уваги думку дітей, які мають право бути почутими. Тривала відсутність відповідача у житті дітей, невчинення ним будь-яких дій, спрямованих на відновлення сімейних зв`язків, а також невиконання ним обов`язку щодо утримання дітей свідчить про відсутність об`єктивних передумов для зміни такої поведінки у майбутньому та, відповідно, є підставою для позбавлення його батьківських прав. Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Рух справи у суді касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Ю. О., на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2026 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Ю. О., на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Бершадського районного суду Вінницької області матеріали справи № 126/1157/25. У травні 2026 року матеріали справи № 126/1157/25 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що з 18 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 грудня 2020 року у справі № 131/1314/20 було розірвано. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судовим наказом Іллінецького районного суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року у справі № 131/1316/20 з ОСОБА_2 стягнено аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 листопада 2020 року і до досягнення старшою дитиною повноліття. Згідно з розрахунком заборгованості у виконавчому провадженні № 72751199 станом на 01 травня 2025 року ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 222 451,20 грн. Відповідно до доручення від 20 квітня 2023 року відповідач уповноважив позивачку представляти його інтереси перед фізичними та юридичними особами й органами влади, у тому числі в закладах охорони здоров`я та освіти, та надав їй право приймати рішення щодо життя, здоров`я і добробуту дітей до 20 квітня 2028 року. Згідно з інформацією, наданою Адміністрацією Державної прикордонної служби України, відповідач 15 (виїзд, в`їзд) та 16 січня 2022 року (виїзд) перетинав державний кордон України, інші відомості про перетин кордону за період з 01 січня 2022 року до 22 вересня 2025 року відсутні. Відповідно до довідки Дашівської селищної ради від 14 травня 2025 року № 99 позивачка разом із дітьми зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 понад три роки з сім`єю не проживає, участі у вихованні дітей не бере. Згідно з довідками навчальних закладів, у яких навчаються діти, відповідач не бере участі у їх вихованні та освітньому процесі, не контактує з педагогами та не цікавиться навчанням дітей. Мати активно займається вихованням і розвитком дітей. Відповідно до акта обстеження умов проживання від 16 травня 2025 року діти проживають у належних побутових умовах, забезпечені окремою кімнатою, необхідними речами та технікою, у сім`ї склалися доброзичливі стосунки. Згідно з висновком Служби у справах дітей Виконавчого комітету Дашівської селищної ради, затвердженим рішенням Виконавчого комітету від 19 вересня 2025 року № 169, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 та дочки ОСОБА_4 визнано доцільним та таким, що відповідає їхнім інтересам. Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав посилалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей, зокрема тривалий час він не бере участі у житті дочок, не спілкується з ними, не піклується про їхній фізичний та духовний розвиток, матеріально не забезпечує, тобто свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. Отже правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19). Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка не довела факту злісного та свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо дітей; до відповідача не застосовувалися заходи впливу з боку органів опіки та піклування, органів місцевого самоврядування чи правоохоронних органів, відсутні відомості про проведення з ним профілактичної роботи або офіційні попередження. Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б давали підстави для висновку пронеможливість змінити ставлення ОСОБА_2 до дочок, а також тих, які негативно характеризують особу відповідача, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення відповідача батьківських прав на цей час не є виправданим та пропорційним втручанням у його приватне і сімейне життя. Зазначене спростовує аргументи позивачки про те, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Перевіривши доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги висновок Служби у справах дітей Виконавчого комітету Дашівської селищної ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав від 19 вересня 2025 року, Верховний Суд виходить з такого. Відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Згідно з частиною шостою статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21). Надіючи оцінку висновку Служби у справах дітей Виконавчого комітету Дашівської селищної ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав від 19 вересня 2025 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що зазначений висновок не містить переконливих відомостей про наявність виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем батьківськими обов`язками та реальну загрозу для дітей, оскільки ґрунтується переважно на поясненнях матері та характеристиках із навчальних закладів, у яких навчаються діти сторін. Перебування відповідача за кордоном і наявність заборгованості зі сплати аліментів не є безумовними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, шо відповідачу відомо про наявність судового наказу про стягнення з нього аліментів на утримання дітей. Таким чином, вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дотримався вимог процесуального закону щодо дослідження та надання оцінки висновку Служби у справах дітей Виконавчого комітету Дашівської селищної ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав від 19 вересня 2025 року. Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував думку дітей, Верховний Суд звертає увагу на те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17). Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб. Із матеріалів справи відомо, що у судовому засіданні 05 листопада 2025 року суд першої інстанції заслухав думку дочки сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зазначила, що не заперечує щодо позбавлення її батька батьківських прав. Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій врахували висловлену думку дитини системно, з`ясували фактичні обставини справи, дослідили та надали належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, та ухвалили судове рішення всупереч думці дитини, оскільки цього вимагають її інтереси. У контексті наведеного Верховний Суд, зазначає, що висловлене дитиною бажання позбавити відповідача батьківських прав не свідчить про те, що вона усвідомлює наслідки позбавлення його батьківських прав та свідомо бажає розірвати з ним сімейні стосунки, а тому ухвалення судових рішень всупереч думці ОСОБА_5 є виправданим. Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Отже, встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками, а також обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про неможливість змінити поведінку відповідача у кращу сторону, суд попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав стосовно дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22). Вирішуючи позові вимоги, суди попередніх інстанцій врахували, що позивачка не довела, якої конкретної мети буде досягнуто шляхом позбавлення відповідача батьківських прав і яким чином це рішення покращить становище дітей. Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки. Обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з дочками, брати участь у їх вихованні, розвитку та піклуванні. Верховний Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (див. постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій загалом дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, аргументи касаційної скарги, в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення оскаржуваних судових рішень без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Юлія Олегівна, залишити без задоволення. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк