Постанова КЦС ВС № 372/816/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 372/816/23 провадження № 61-12875св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідачі: Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Юлія Олегівна, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року у складі судді Тиханського О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру в м. Києві та Київській області), про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації земельних ділянок. Позовну заяву обґрунтувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1127 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:0172, що розташована на території Феодосіївської сільської територіальної громади Київській області. 26 серпня 2014 року їй надано дозвіл на відведення земельної ділянки із земель комунальної власності Ходосівської сільської ради. Згідно з викопіюванням з генерального плану ця земельна ділянка станом на 26 серпня 2014 року була не сформована та нікому раніше не відводилася. Вказувала, що у грудні 2022 року вона звернулася до землевпорядної організації - фізичної особи - підприємця ОСОБА_11 (далі - ФОП ОСОБА_11 ) з метою розробки проєкту землеустрою та реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі. Проте останнім листом від 03 січня 2023 року він їй повідомив, що розробка проєкту землеустрою неможлива, оскільки на місці розташування виділеної земельної ділянки 06 червня 2016 року зареєстровано іншу земельну ділянкою площею 0,4564 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, цільове призначення - для колективного садівництва, яка надалі декілька разів була поділена. Так, 06 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ракул О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1969. Стверджувала, що державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, проведено незаконно, без надання нотаріусу оригіналу державного акта на право власності на цю земельну ділянку, оскільки такого взагалі не існує. Крім того, вказану земельну ділянку було неодноразово продано, поділено та об`єднано. Так, станом на 03 січня 2022 року в Державному земельному кадастрі зареєстровані такі земельні ділянки, які були сформовані шляхом поділу земельної ділянки площею 0,4564 га, кадастровий номер 3222487000:04:02:0092, а саме: - земельна ділянка площею 0,0816 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5442, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); - земельна ділянка площею 0,0815 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5443, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); - земельна ділянка площею 0,0826 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5444, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); - земельна ділянка площею 0,0814 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5445, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); - земельна ділянка площею 0,0607 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5446, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); - земельна ділянка площею 0,0686 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5447, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка). Наголошувала на тому, що земельна ділянка площею 0,4564 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, була незаконно сформована як об`єкт цивільних прав на підставі неіснуючого державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 жовтня 2006 року серії ЯА № 579119, тому державна реєстрація цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі проведена всупереч вимогам законодавства України є недійсною; відповідач ОСОБА_2 в установленому порядку не набув право власності на зазначену земельну ділянку та не мав права розпоряджатися нею, а отже, всі подальші дії щодо цього майна є незаконними. Також наголошувала на тому, що незаконна реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, її відчуження та поділ позбавляють її можливості завершити розпочату процедуру отримання у власність власної земельної ділянки, що порушує її цивільні права. Вважає, що її правомірні очікування щодо оформлення права власності на земельну ділянку у процесі приватизації підлягають судовому захисту. З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 06 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ракул О. В. та зареєстрованого за реєстровим № 1969, шляхом: - визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Ракул О. В. індексний номер 29915445 від 06 червня 2016 року 13:01:49 про реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, за ОСОБА_3 із одночасним закриття розділу в Державному реєстрі речових прав нерухоме майно та їх обтяжень; - визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Саєнко О. О. за номером 791 - визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Саєнко О. О., за номером 794; - визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 грудня 2020 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського округу Літвінчуком І. А. за номером 11350; - визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11 березня 2021 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського округу Погребняком О. А. за номером № 1261; - визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08 грудня 2020 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Саєнко О. О. за номером № 4743; - визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 січня 2021 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського округу Погребняком О. А. за номером № 1263; - визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 січня 2021 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Саєнко О. О. за номером № 341; - визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 жовтня 2021 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е. В. за номером № 4063; Відновити становище шляхом: - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:5442, загальною площею 0,0816 га; скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:5442 та запису у Поземельній книзі; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:5443, загальною площею 0,0815 га; скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:5443 та запису у Поземельній книзі; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:5444, загальною площею 0,0826 га; скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:5444 та запису у Поземельній книзі; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:5445, загальною площею 0,0814 га; скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:5445 та запису у Поземельній книзі; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер: 3222487000:04:002:5446, загальною площею 0,0607 га; скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:5446 та запису у Поземельній книзі; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:5447, загальною площею 0,0686 га; скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:5447 та запису у Поземельній книзі; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:5040, загальною площею 0,01644 га; скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:5040 та запису у Поземельній книзі; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:5041, загальною площею 0,1293 га, скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:5041 та запису у Поземельній книзі; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:5042, загальною площею 0,1627 га, скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:5042 та запису у Поземельній книзі; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:5113, загальною площею 0,3271 га, скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:5113 та запису у Поземельній книзі; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, загальною площею 0,4564 га, скасування кадастрового номера 3222487000:04:002:0092 та запису у Поземельній книзі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не довела наявності у неї порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або законного інтересу, який підлягає судовому захисту, оскільки рішення Ходосівської сільської ради від 26 серпня 2014 року про надання їй дозволу на розроблення проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом, не породжує права власності чи користування земельною ділянкою та не гарантує її подальшого набуття у власність. Суд першої інстанції установив, що позивачка протягом восьми років після отримання такого дозволу не вживала заходів щодо розроблення та погодження проєкту землеустрою, унаслідок чого відповідна процедура приватизації не була завершена, а уповноважений орган не приймав рішення про передачу їй земельної ділянки у власність. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів накладення земельної ділянки, щодо якої їй було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, на земельні ділянки відповідачів, а також не довела, що оспорювані договори та реєстраційні дії порушують саме її права чи інтереси. Крім того, суд першої інстанції також врахував, що право на розроблення проєкту землеустрою саме по собі не є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та не створює «правомірних очікувань» щодо набуття права власності на земельну ділянку. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Ткаченко Ю. О., залишено без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року - без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Ю. О. із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою нарішення Обухівського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а та у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 20 грудня 2023 року у справі № 363/3206/20, від 25 квітня 2018 року у справі № 461/2132/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій: - не дослідили належним чином всіх зібраних у справі доказів; - не врахували, що земельна ділянка загальною площею 0,4564 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, не відводилась та не відчужувалась у законний спосіб, не могла бути сформована в порядку, визначеному законом, і відповідно не могла бути об`єктом цивільних прав, внаслідок чого ОСОБА_2 не міг набути право власності на цю земельну ділянку; - не надали належної оцінки тому, що після незаконної державної реєстрації земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, була неодноразово продана, поділена та об`єднана, в результаті чого утворилися шість нових земельних ділянок; - не звернули увагу на те, що заявниця, набувши право на розроблення документації із землеустрою, не має можливості завершити розпочату нею законну процедуру отримання у власність земельної ділянки (процедуру приватизації); - безпідставно послались у своїх судових рішеннях на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16, оскільки обставини цієї справи суттєво відрізняються від обставин справи № 688/2908/16; - не врахували, що надання заявниці дозволу на розроблення проєкту землеустрою породило у неї «правомірні очікування» щодо набуття права власності на земельну ділянку, які підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції; - не надали належної оцінки всім доводам заявниці тощо. У грудні 2025 року ОСОБА_8 , в інтересах якої діє адвокат Марисик О. О., із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів такої касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої інстанції та апеляційної інстанцій. Рух справи в суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Ю. О., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року передано на розглядсудді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Ю. О., залишено без руху та надано заявниці строк на усунення її недоліків. Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Ю. О. з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Обухівського районного суду Київської області матеріали справи № 372/816/23; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву. У грудні 2025 року матеріали справи № 372/816/23 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2026 року справу № 372/816/23 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке. Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій встановили, що 26 серпня 2014 року рішенням Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 697/3 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га, у власність громадянці України ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства, на АДРЕСА_1 (землі господарського призначення). Пунктом 4 цього рішення визначено, що розробка проєкту землеустрою не дає права на використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує право на неї. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до землевпорядної організації - ФОП ОСОБА_11 з метою розробки проєкту землеустрою та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Листом інженера-землевпорядника ОСОБА_11 від 03 січня 2023 року № 03-01 позивачку повідомлено, що розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га, виділеної їй для особистого селянського господарства неможлива, оскільки на місцерозташуванні виділеної земельної ділянки 06 червня 2016 року була зареєстрована земельна ділянка площею 0,4564 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, цільове призначення - для колективного садівництва, яка надалі була декілька разів поділена. Також повідомлено, що станом 03 січня 2022 року в Державному земельному кадастрі зареєстровані такі земельні ділянки, які були сформовані шляхом поділу земельної ділянки площею 0,4564 га, кадастровий номер: 3222487000:04:002:0092, а саме: - земельна ділянка площею 0,0816 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5442, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); - земельна ділянка площею 0,0815 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5443, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); - земельна ділянка площею 0,0826 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5444, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); - земельна ділянка площею 0,0814 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5445, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); - земельна ділянка площею 0,0607 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5446, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); - земельна ділянка площею 0,0686 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5447, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка). З огляду на вищезазначене, розробка проекту землеустрою є неможливою. Згідно з копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 579119, власником земельної ділянки площею 0,4564 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, розташованої на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, цільове призначення - ведення садівництва, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 квітня 2006 року № 4251 є ОСОБА_2 . Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06 червня 2016 року № НВ-3206626202016, земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, розташована на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, цільове призначення - для колективного садівництва, категорія земель - сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення садівництва, форма власності - приватна, площа земельної ділянки - 0,4564 га, зареєстрована 17 жовтня 2006 року, підстава здійснення державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі - технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 19 травня 2016 року, документ, що посвідчує право - свідоцтво про право власності на нерухоме майно, державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 жовтня 2006 року ЯА № 579119. 06 червня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ракул О. В. Згідно з пунктом 1.1 цього договору купівлі-продажу продавець передав земельну ділянку площею 0,4564 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, яка розташована за адресою: Ходосівська сільська рада, Києво-Святошинський район, Київська область, у власність покупцю, а покупець прийняв у власність зазначену ділянку і сплатив за неї грошову суму, визначену цим договором. Цільове призначення земельної ділянки - для колективного садівництва. Земельні угіддя - сади. Відповідно до пункту 1.2 цього договору купівлі-продажу, земельна ділянка вказана у пункті 1.1 цього договору, належить продавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 579119, виданого від 17 жовтня 2006 року, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 квітня 2006 року № 4251, Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області, і зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 010732900387. Земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, неодноразово відчужувалася на підставі договорів купівлі-продажу, проводився її поділ та об`єднання. В результаті таких дій утворилися земельні ділянки, які є предметом цього спору. Так, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна: - земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5040, цільове призначення - для колективного садівництва, власник - ОСОБА_3 , дата державної реєстрації - 16 серпня 2016 року, підстава для державної реєстрації - витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер НВ-3207032222016, виданий 08 серпня 2016 року, видавник - Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області; - земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5041, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), власник - ОСОБА_4 , дата державної реєстрації - 18 травня 2020 року, підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу земельної ділянки № 791, виданий 04 березня 2020 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О. О.; - земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5042, цільове призначення - для колективного садівництва, власник - ОСОБА_3 , дата державної реєстрації - 16 серпня 2016 року, підстава для державної реєстрації - витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер НВ-3207032222016, виданий 08 серпня 2016 року, видавник - Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області; - земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5442, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), власник - ОСОБА_8 , дата державної реєстрації - 08 грудня 2020 року, підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу земельної ділянки № 4743, виданий 08 грудня 2020 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О. О.; - земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5113, ОСОБА_5 , дата державної реєстрації - 04 березня 2020 року, підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу земельної ділянки № 794, виданий 04 березня 2020 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О. О.; - земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5443, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), власник - ОСОБА_7 , дата державної реєстрації 11 березня 2021 року, підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1263, виданий 26 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняк О. А.; - земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5447, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), власник - ОСОБА_7 , дата державної реєстрації 11 березня 2021 року, підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1261, виданий 26 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняк О. А.; - земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5446, цільове призначеннят - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), власник - ОСОБА_6 , дата державної реєстрації 26 грудня 2020 року, підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу земельної ділянки № 11350, виданий 26 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчук І. А.; - земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5444, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), власник - ОСОБА_9 , дата державної реєстрації - 29 січня 2021 року, підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 341, виданий 29 січня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О. О.; - земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5445, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), власник - ОСОБА_10 , дата державної реєстрації - 20 жовтня 2021 року, підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 4063, виданий 20 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. Правове обґрунтування Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). У частинах першій та другій статті 78 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Згідно з частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Згідно зі статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. У частині шостій статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Згідно з частинами восьмою та дев`ятою статті 118 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, саме по собі рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на бажану земельну ділянку. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18). Відповідно до частини першої статі 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивачка не довела наявності у неї порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або законного інтересу, який підлягає судовому захисту, оскільки рішення Ходосівської сільської ради від 26 серпня 2014 року про надання їй дозволу на розроблення проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом, не породжує права власності чи користування земельною ділянкою та не гарантує її подальшого набуття у власність. Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивачка протягом восьми років після отримання такого дозволу не вживала заходів щодо розроблення та погодження проєкту землеустрою, унаслідок чого відповідна процедура приватизації не була завершена, а уповноважений орган не приймав рішення про передачу їй земельної ділянки у власність. Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів накладення земельної ділянки, щодо якої їй було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, на земельні ділянки відповідачів, а також не довела, що оспорювані договори та реєстраційні дії порушують саме її права чи інтереси. Посилання у касаційній скарзі на те, що надання заявниці дозволу на розроблення проєкту землеустрою породило у неї «правомірні очікування» щодо набуття права власності на земельну ділянку, які підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. Поняття «легітимні очікування» головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений цей термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги). За змістом практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) концепція «правомірних очікувань» захищає особу лише тоді. коли її законне сподівання на отримання майна має достатнє правове підґрунтя у національному законодавстві або базується на чинному судовому рішенні. Надія на визнання права власності, яка не має під собою чіткого нормативного підґрунтя, або прагнення отримати майно за відсутності виконання особою встановлених законом умов, не утворюють «правомірного очікування» (див. рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2024 року у справі «Корескy v. Slovakia», заява N 44912/98). У контексті земельних правовідносин Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є лише початковою стадією процедури безоплатної приватизації або передачі землі у користування. Такий дозвіл не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі безумовного набуття права власності на земельну ділянку. Він лише наділяє особу правом звернутися до розробника землевпорядної документації для ідентифікації бажаної ділянки на місцевості. Процес приватизації завершується лише після погодження проєкту, його державної реєстрації у Державному земельному кадастрі та остаточного затвердження відповідним органом. У справі, що переглядається, позивачка, отримавши у 2014 році дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, протягом восьми років виявляла пасивну поведінку та не вчинила передбачених законом дій для завершення процедури приватизації - не розробила, не погодила та не подала на затвердження відповідну землевпорядну документацію. Рішення про передачу спірної земельної ділянки у її власність не приймалося. За таких обставин, а також ураховуючи недоведеність позивачкою факту просторового накладання меж бажаної нею земельної ділянки на вже сформовані та зареєстровані ділянки відповідачів, суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у позивачки як оформленого майнового права, так і реального законного інтересу чи «правомірного очікування», які б могли протиставлятися зареєстрованим правам власності інших осіб та підлягали судовому захисту. Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а та у постановах Верховного Суду: від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 20 грудня 2023 року у справі № 363/3206/20, від 25 квітня 2018 року у справі № 461/2132/17, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів. Посилання у касаційній скарзі на те, що земельна ділянка площею 0,4564 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, була сформована та відчужена з порушенням вимог закону, а також про те, що після її державної реєстрації відбулося неодноразове відчуження, поділ та об`єднання цієї земельної ділянки, внаслідок чого утворилися нові земельні ділянки, є безпідставними, оскільки не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій. У цій справі, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачка не набула у встановленому законом порядку права власності чи користування на спірну земельну ділянку, не завершила процедуру її відведення та не довела накладення земельної ділянки, щодо якої їй було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, на земельні ділянки відповідачів. За таких обставин питання законності первісного формування земельної ділянки кадастровий номер 3222487000:04:002:0092, а також подальших правочинів щодо неї не можуть бути самостійною підставою для задоволення позову, оскільки позивачка не довела наявності у неї права або охоронюваного законом інтересу, які були б порушені внаслідок відповідних дій щодо цієї земельної ділянки та земельних ділянок, утворених у результаті її поділу чи об`єднання. Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам заявниці, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99). Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно послались у своїх судових рішеннях на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16, оскільки обставини цієї справи суттєво відрізняються від обставин справи № 688/2908/16, Верховний Суд також відхиляє з огляду на таке. У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16 Велика Палата Верховного Суду сформувала фундаментальний правовий висновок загального характеру, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом, не породжує права власності чи користування земельною ділянкою та не гарантує набуття особою відповідного права у майбутньому. Цей правовий висновок має важливе значення для вирішення спору сторін у цій справі, оскільки позовні вимоги заявниці ґрунтуються на твердженні про виникнення у неї внаслідок отримання дозволу самостійного права або правомірного очікування на набуття земельної ділянки у власність. Відмінність фактичних обставин справ не спростовує релевантності наведеного правового висновку, оскільки ключовим для його застосування є однакова правова природа дозволу на розроблення проєкту землеустрою та однакове нормативне регулювання відповідних земельних правовідносин. Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16, при вирішенні цього спору, а наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з її змістом, а не свідчать про можливість її застосування до спірних правовідносин. Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04). Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої інстанції апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Щодо розподілу судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Юлія Олегівна, залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк