Постанова КЦС ВС № 404/2898/17

Постанова Іменем України 10 червня 2026 року м. Київ справа № 404/2898/17 провадження № 61-473св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: нотаріус Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Юлія Вадимівна, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Грициною Валентиною Іванівною, на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницький від 03 жовтня 2025 року у складі судді: Кулінка Л. Д. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року (повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року) в складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Історія справи Короткий зміст позову У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними скасування державної реєстрації права власності. Позов мотивований тим, що 03 липня 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу прийняли у спільну часткову власність (по 1/2 частки кожен) житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під номером АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 95128635101. Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2013 року ОСОБА_5 придбала земельну ділянку площею 0,0341 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3510100000:46:380:0017. 26 квітня 2017 року приватний нотаріус Задніпряний О. А., використовуючи нотаріально засвідчену нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В. довіреність (реєстраційний номер 44538070, бланк НВА 963753), видану ОСОБА_2 , посвідчив договори купівлі-продажу нерухомого майна, яке перебувало у власності ОСОБА_5 , на ім`я ОСОБА_4 , а саме: 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:46:380:0017 площею 0,0341 га, що розташовані по АДРЕСА_1 . Позивачка зазначала, що вказані дії стали можливими внаслідок того, що приватний нотаріус Задніпряний О. А. у змові з ОСОБА_2 в порушення чинного законодавства, що регулює діяльність нотаріуса, без відповідної перевірки особи представника та за відсутності у нього оригіналів догорів власника на спеціальних бланках, а також інших документів, лиш на підставі довіреності без звіряння особистого підпису довірителя, маючи зразки її підписів за попередніми договорами, надав можливість ОСОБА_2 заволодіти нерухомим майном позивача, продавши його своєму батьку ОСОБА_4 , без її відома. Під час оформлення 04 жовтня 2016 року ОСОБА_2 довіреності позивач не могла бути в місті Черкаси, оскільки на вказану дату не мала такої необхідності, при цьому, працює в ГУ ДКС України в Харківській області та знаходилась в цей час на роботі. Оскільки оспорювані правочини було укладено всупереч волі ОСОБА_5 , остання звернулась до суду з відповідним позовом. ОСОБА_5 , з урахуванням уточнень позову, просила: визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена 10 травня 2016 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В., та зареєстрована в реєстрі за № 1-1376; визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена 04 жовтня 2016 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В., та зареєстрована в реєстрі за № 1-4224; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 26 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 95128635101, зареєстрований в реєстрі за № 75 та скасувати державну реєстрацію цього договору, номер запису про право власності: 20212624; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , загальною площею 0,0341 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3510100000:46:380:0017, зареєстрований в реєстрі за № 76, та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки: об`єкт № 65932435101, номер запису про право власності: 20212602; вирішити питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 вересня 2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/77319075) залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: нотаріус Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Юлія Вадимівна про визнання правочину недійсним правонаступників відповідача ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 . Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 квітня 2019 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/80870962) залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: нотаріус Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Юлія Вадимівна про визнання правочину недійсним, правонаступників відповідача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 03 жовтня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зробила такі правові висновки: «основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 Цивільного кодексу України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати. Правовий наслідок, передбачений частиною першою статті 220 ЦК України, недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору у виді нікчемності такого правочину застосовується лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема щодо його форми, що включає в себе його підписання сторонами. Факт нотаріального посвідчення такого правочину не свідчить про дотримання сторонами письмової форми правочину, невід`ємним реквізитом якої є підписи сторін, та не змінює правового наслідку неузгодження сторонами правочину його істотних умов у виді його неукладеності. Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами). Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, зокрема за неукладеним правочином»; обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання правочинів - довіреність видану ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена 10 травня 2016 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В., та зареєстрована в реєстрі за № 1-1376 та довіреність видану ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена 04 жовтня 2016 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В. та зареєстрована в реєстрі за № 1-14224 недійсними позивачка вказувала, що довіреності не підписувала. Суд вважав, оскільки нотаріально посвідчені довіреності від 10 травня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року від імені ОСОБА_6 , підписані сторонньою особою, що підтверджується висновком експерта № СЕ-19-23/58455-ПЧ від 16 листопада 2023 року судово-почеркознавчої експертизи, який судом приймається, то такий правочин є неукладеним. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Оскільки на підставі довіреностей від 10 травня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року, які є неукладеними, укладено договори купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 26 квітня 2017 року, та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2017 року, посвідчені приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Задніпряним О. А. та зареєстровані в реєстрі за № 75, за № 76, отже частка спірного житлового будинку та земельна ділянка вибули з володіння позивачки за договорами, які вона не укладала, та є неукладеними. За наведених підстав позову договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки є неукладеним, тому право власності позивача не підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і земельну ділянку за ОСОБА_4 , з відновленням права власності, оскільки сама собою державна реєстрація не була підставою виникнення у відповідача права власності, такою підставою вибуття з володіння позивача майна виступали договори купівлі-продажу; неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати. За викладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача про визнання недійсними довіреності виданої ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена 10 травня 2016 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., зареєстрованої в реєстрі за № 1-1376, довіреності, виданої ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена 04 жовтня 2016 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., зареєстрованої в реєстрі за № 1-14224 та договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 26 квітня 2017 року, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2017 року, посвідчені приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Задніпряним О. А. та зареєстровані в реєстрі за № 75, за № 76, скасування державної реєстрації права власності номер запису про право власності: 20212624, державної реєстрацію земельної ділянки: об`єкт № 65932435101, номер запису про право власності: 20212602; за ОСОБА_4 з відновленням права власності та державної реєстрації задоволенню не підлягають, оскільки є неналежними, так як не призведуть до відновлення порушених прав позивачки; відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства. Відчуження нерухомого майна за неукладеним договором потрібно розглядати як вибуття такого майна з володіння власника не з його волі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23)). Отже належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача. Беручи до уваги фактичні обставини цієї справи, суд вважав, що належним способом захисту прав позивача як власника житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки, що є предметом неукладених договорів купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 26 квітня 2017 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2017 року, є витребування майна з незаконного володіння відповідачів шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України. Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23)). Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, суд вважав неможливим захист права позивача в обраний ним спосіб; відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення; рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 03 жовтня 2025 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зробила такі правові висновки: «основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати. Правовий наслідок, передбачений частиною першою статті 220 ЦК України, недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору у виді нікчемності такого правочину застосовується лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 ЦК України, зокрема щодо його форми, що включає в себе його підписання сторонами. Факт нотаріального посвідчення такого правочину не свідчить про дотримання сторонами письмової форми правочину, невід`ємним реквізитом якої є підписи сторін, та не змінює правового наслідку неузгодження сторонами правочину його істотних умов у виді його неукладеності. Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами). Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, зокрема за неукладеним правочином». обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання довіреностей недійсними позивачка вказувала, що вона їх не підписувала. За таких обставин, оскільки нотаріально посвідчені довіреності від 10 травня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року від імені ОСОБА_6 підписані сторонньою особою, що підтверджується висновком експерта № СЕ-19-23/58455-ПЧ від 16 листопада 2023 року судово-почеркознавчої експертизи, то такі правочини є неукладеними. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Оскільки на підставі довіреностей від 10 травня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року, які є неукладеними, укладено договори купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 26 квітня 2017 року, та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2017 року, посвідчені приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Задніпряним О. А. та зареєстровані в реєстрі за № 75, за № 76, частка спірного житлового будинку та земельна ділянка вибули з володіння позивача за договорами, які вона не укладала, та які відповідно також є неукладеними. За наведених підстав, право власності позивача не підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і земельну ділянку за ОСОБА_4 , з відновленням права власності, оскільки сама собою державна реєстрація не була підставою виникнення у відповідача права власності, такою підставою вибуття з володіння позивача майна виступали договори купівлі-продажу; неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати. З огляду на викладене, вимоги позивачки про визнання недійсними довіреностей та договорів купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку і земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності з відновленням права власності та державної реєстрації задоволенню не підлягають, оскільки є неналежними, так як не призведуть до відновлення порушених прав позивача. Якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства. Відчуження нерухомого майна за неукладеним договором потрібно розглядати як вибуття такого майна з володіння власника не з його волі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23). Отже належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача; тому належним способом захисту прав позивача як власника житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки, що є предметом неукладених договорів купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 26 квітня 2017 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2017 року, є витребування майна з незаконного володіння відповідачів шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України. Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23). Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано вважав неможливим захист права позивача в обраний нею спосіб, як наслідок, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог; таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку в тій частині, що в даній справі належним способом захисту прав позивача є подача віндикаційного позову про витребування майна з незаконного володіння відповідачів, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги про те, що суду першої інстанції потрібно було врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 682/179/17-ц та від 30 вересня 2020 року № 1007/115/20 не підтверджують доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судом у розглядуваній справі. Обставини у відповідних постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в апеляційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У справах, на яку посилається позивач, суд виходив із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому не дають підстав для скасування судового рішення. Аргументи учасників справи 06 січня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницький від 03 жовтня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року (повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року), в якій просила: рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати; ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що: оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають даним вимогам закону. Тому вони незаконні, необґрунтовані і підлягають скасуванню в зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права. В травні 2017 року позивачці стало відомо про те, що за договорами купівлі-продажу від 26 квітня 2017 року частки житлового будинку та земельної ділянки вищезазначені об`єкти нерухомого майна продані ОСОБА_4 . Зазначені договори купівлі-продажу позивачка не підписувала, як і не уповноважувала інших осіб бути моїм представником при укладенні оспорюваних правочинів. Як вбачається зі змісту договорів купівлі-продажу від 26 квітня 2017р., в моїх інтересах на підставі довіреностей діяв відповідач ОСОБА_2 ; форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (стаття 245 ЦК України). Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України); позивачка не уповноважувала ОСОБА_2 на представництво моїх інтересів щодо відчуження належних позивачці на праві власності 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельної ділянки, загальною площею 0.0341 га, кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:46:380:0017, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Про існування довіреностей від 10 травня 2016 року та 04 жовтня 2016 року посвідчених державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В., позивачці стало відомо в травні 2017 року. Позивачка ніколи не зверталася до Першої Черкаської державної нотаріальної контори для вчинення нотаріальних дій, в житті ніколи не бачила державного нотаріуса Починок Ю. В., і відповідно не надавала їй копії свого паспорту, не підписувала зазначені довіреності. Отже, позивачка не мала волевиявлення уповноважувати ОСОБА_2 на представництво моїх інтересів щодо відчуження належних мені на праві власності вищезазначених об`єктів нерухомого майна. 09 квітня 2016 року о 03.00 год. ночі перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_2 спричинив позивачці множинні удари кулаками в ділянки шиї, плечей, гомілки. Кримінальне провадження за частиною першою статті 125 КК України відносно нього перебувало в провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда. Ухвалою суду від 13 квітня 2018 року по справі № 4045/7999/16-к обвинуваченого звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Побоюючись за своє життя та здоров`я, після 09 квітня 2016 року позивачка була вимушена змінити місце проживання, переїхавши до м. Харків та працевлаштувавшись до Головного Управління Державної казначейської служби України в Харківській області. Тобто, починаючи з 09 квітня 2016 року між позивачкою і ОСОБА_2 були неприязнені відносини, вони не спілкувалися і не зустрічалися в одному місці. Дні, коли були сфальсифіковані довіреності - 10 травня 2016 року (вівторок) та 04 жовтня 2016 року (вівторок) - робочі дні позивачка перебувала на роботі, що підтверджується довідками № 03-43/564-9186 від 22 грудня 2016 року та № 03-42/153-3062 від 10 травня 2017 року. Відповідно, враховуючи вищезазначені обставини та значну відстань між м. Харків та м. Черкаси (410 км) в зазначені дні виключається перебування позивачки та підписання оспорюваних довіреностей в м. Черкаси. По справі проводилась повторна комісійна судова почеркознавча експертиза. За висновком експерта №СЕ-19-23/58455-ПЧ від 16 листопада 2023 року відповідно до якої позивачка не підписувала довіреності. Всі зазначені обставини дають підстави для задоволення моїх позовних вимог про визнання недійсними довіреностей, договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності; віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19). Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав, (пункти 10.7-10.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, провадження №12-158гс19). Виходячи з викладеного, суд дійшов неправильного висновку в тій частині, що в цій справі належним способом захисту прав позивача є подача віндикаційного позову про витребування майна з незаконного володіння відповідачів. судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені в наступних постановах Верховного суду: в постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року по справі № 682/179/17-ц (провадження № 61-40722св18), в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року по справі № 1007/115/2009 (провадження № 61-17375св19). Тобто, фактичні обставини в наведених, як приклад, справах, аналогічні обставинам, які встановлені в даній справі - позивачі не підписували довіреності, які згодом були використані при відчуженні їх майна; позивачка звернулася до суду в 2017 року, на той час саме таким чином підлягало захисту порушене право власника при відчуженні майна з використанням сфальсифікованих довіреностей - шляхом визнання недійсними їх та договорів купівлі-продажу. Справа тривалий час слухалася в суді першої інстанції не з вини позивачки. Декілька років було витрачено на витребування оспорюваних довіреностей для проведення судово почеркознавчої експертизи. За приписами частини третьої статті 49 ЦПК України позивачка мала право до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову. Тобто, судова практика змінилася саме в той час, коли суд вже розпочав слухання справи по суті і позивачка не могла змінити позовні вимоги. Враховуючи викладені обставини, позивачка вважає, що оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі. 04 червня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 03 лютого 2026 року вказано, що: як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_5 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку). Так, заявниця зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 682/179/17-ц та від 30 вересня 2020 року у справі № 1007/115/2009. Наведене свідчить, що касаційна скарга подана у передбачений законом строк та з дотриманням вимог закону щодо форми та змісту. Фактичні обставини На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями від 03 липня 2013 року, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряним О. А., зареєстровано в реєстрі за № 3609, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , купили (прийняли у спільну часткову власність по 1/2 частки кожен) житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під номером АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 95128635101. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2013 року, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряним О. А., зареєстровано в реєстрі за № 3610, ОСОБА_6 прийняла у власність (купила) земельну ділянку, площею 0,0341 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:46:380:0017. ОСОБА_7 є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 3510100000:46:380:0017, площею 0,0341 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер: 76, видавник: Приватний нотаріус Задніпряний О. А., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. ОСОБА_7 є власником 1/2 частки житлового будинку, об`єктом житлової нерухомості, загальною площею: 60,61 кв. м, житлова площа 40,11 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер: 75, видавник: Приватний нотаріус Задніпряний О. А., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. В подальшому, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були укладені оспорюванні договори: договір купівлі-продажу частки житлового будинку від 26 квітня 2017 року, який посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Задніпряним О. А., зареєстровано в реєстрі за № 75 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2017 року, який посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Задніпряним О. А., зареєстровано в реєстрі за № 76, за якими позивачем відчужено ОСОБА_4 1/2 (одну другу) частку житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,0341 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:46:380:0017, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (том 1 а. с. 94-101). При укладенні вказаних договорів в інтересах позивачки діяв ОСОБА_2 за оспорюваними довіреностями від 10 травня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року, які посвідчені державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В. У висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 1748/19-23, 281/20-23 від 30 липня 2020 року експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, вказано, що: підпис від імені ОСОБА_6 в графі «Підпис» довіреності від 10.05.2016, в графі «Підпис» довіреності від 04.10.2016, в графі «Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії» (№ нотаріальної дії 1-1376) та в графі «Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії» (№ нотаріальної дії 1-4224) реєстру для реєстрації нотаріальних дій, кожен виконані рукописно пишучим приладом без будь-якої попередньої технічної підготовки і технічних засобів; підпис від імені ОСОБА_6 в довіреності, посвідченій 04 жовтня 2016 державним нотаріусом Першої Черкаської нотаріальної контори Починок Ю. В. від імені ОСОБА_6 , якою уповноважено ОСОБА_2 бути її представником при відчуженні 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 виконаний, ОСОБА_6 ; підпис від імені ОСОБА_6 в довіреності, посвідченій 10 травня 2016 державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В. від імені ОСОБА_6 , якою уповноважено ОСОБА_2 бути її представником при отриманні дублікатів договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_6 .. Підпис від імені ОСОБА_6 в графі «Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії» (№ нотаріальної дії 1-1376) реєстру для реєстрації нотаріальних дій та в графі «Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії» (№ нотаріальної дії 1-4224) реєстру для реєстрації нотаріальних дій виконаний ОСОБА_6 (том 3 а. с. 44-51). У висновку спеціаліста науково-дослідної лабораторії експертних досліджень ПП «Агенція 007» № 3 від 14 червня 2023 року зазначено, що: підписи від імені ОСОБА_6 , розташовані в довіреностях, посвідчених державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В.: - від 10 травня 2016 року, реєстровий номер 1-1376 щодо уповноваження громадянкою ОСОБА_6 громадянина ОСОБА_2 , бути її представником в усіх державних, громадських та інших компетентних органах по питанню отримання дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченому приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряним О. А. 03 липня 2013 року, реєстровий номер 3610, в графі «Підпис»; від 04 жовтня 2016 року, реєстровий номер 1-4224, щодо уповноваження громадянкою ОСОБА_6 громадянина ОСОБА_2 , бути її представником в усіх державних, громадських та інших компетентних органах з питань збору документів необхідних для відчуження і продажу належній їй частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельної ділянки площею 0.0341 га, що знаходяться в АДРЕСА_1 , в графі «Підпис»; реєстрах Першої черкаської державної нотаріальної контори для реєстрації нотаріальних дій в яких зареєстровані нотаріальні дії за № 1-1376 та № 1-4224, в графах «Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії», виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою (особами), з наслідуванням підпису ОСОБА_6 ; підписи від імені ОСОБА_6 , розташовані в довіреностях посвідчених приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряним О. А.: від 10 травня 2016 року, виготовленій на спеціальному бланку серії НАІ 815632, щодо уповноваження громадянкою ОСОБА_6 громадянина ОСОБА_2 , бути її представником в усіх державних, громадських та інших компетентних органах по питанню отримання дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки, в графі «Підпис»; від 04 жовтня 2016, виготовленій на спеціальному бланку серії НВА 963753, щодо уповноваження громадянкою ОСОБА_6 громадянина ОСОБА_2 , бути її представником в усіх державних, громадських та інших компетентних органах з питань збору документів необхідних для відчуження і продажу належній їй 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельної ділянки площею 0,0341 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , в графі «Підпис», виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою (особами); рукописні тексти змістом: « ОСОБА_6 », розташовані в: довіреностях посвідчених державним нотаріусом Першої черкаська державної нотаріальної контори Починок Ю. В.: від 10 травня 2016, реєстровий номер 1-1376, щодо уповноваження громадянкою ОСОБА_6 громадянина ОСОБА_2 , бути її представником в усіх державних, громадських та інших компетентних органах по питанню отримання дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченому приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряним О. А., 03 липня 2013 року, реєстровий номер 3610, в графі «Підпис»; від 04 жовтня 2016 року, реєстровий номер 1-4224, щодо уповноваження громадянкою ОСОБА_6 громадянина ОСОБА_2 , бути її представником в усіх державних, громадських та інших компетентних органах з питань збору документів необхідних для відчуження і продажу належній їй 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельної ділянки площею 0.0341 га, що знаходяться в АДРЕСА_1 , в графі «Підпис»; довіреностях посвідчених приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряним Олегом Анатолійовичем: від 10 травня 2016 року, виготовленій на спеціальному бланку серії НАІ 815632, щодо уповноваження громадянкою ОСОБА_6 громадянина ОСОБА_2 , бути її представником в усіх державних, громадських та інших компетентних органах по питанню отримання дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки, в графі «Підпис»; від 04 жовтня 2016 року, виготовленій на спеціальному бланку серії НВА 963753, щодо уповноваження громадянкою ОСОБА_6 громадянина ОСОБА_2 , бути її представником в усіх державних, громадських та інших компетентних органах з питань збору документів необхідних для відчуження і продажу належній їй 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельної ділянки площею 0,0341 га, що знаходяться в АДРЕСА_1 , в графі «Підпис»; виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою (особами) (том 5 а. с. 46-70). Відповідно до висновку експерта № СЕ-19-23/58455-ПЧ від 16 листопада 2023 року Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру: підпис на довіреності виданій від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 ,, посвідченій 10 травня 2016 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В. за реєстровим номером 1-1376 виконано не ОСОБА_6 , а іншою особою (том 5 а. с. 27); підпис на довіреності виданій від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченій 04 жовтня 2016 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В. за реєстровим номером 1-4224 виконано не ОСОБА_6 , а іншою особою (том 5 а. с. 28); рукописний запис « ОСОБА_6 » на довіреності, виданій від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченій 10 травня 2016 року державним нотаріусом Першої Черкаської державною нотаріальної контори Починок Ю. В. за реєстровим номером 1-1376 (том 5 а.с. 21) виконано не ОСОБА_6 , а іншою особою (особами). Рукописний запис « ОСОБА_6 » на довіреності, виданій від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 посвідченій 04 жовтня 2016 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю. В. за реєстровим номером 1-4224 (том 5 а. с. 28) виконано не ОСОБА_6 , а іншою особою (особами) (т. 5 а. с. 165-186). Позиція Верховного Суду Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких мотивів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)). Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що: «у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що: «укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зроблений висновок, що «232. Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

233. Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.

234. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

235. Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

236. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

237. Правовий наслідок, передбачений частиною першою статті 220 ЦК України, недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору у виді нікчемності такого правочину застосовується лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 ЦК України, зокрема щодо його форми, що включає в себе його підписання сторонами.

238. Факт нотаріального посвідчення такого правочину не свідчить про дотримання сторонами письмової форми правочину, невід`ємним реквізитом якої є підписи сторін, та не змінює правового наслідку неузгодження сторонами правочину його істотних умов у виді його неукладеності.

239. Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

240. Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, зокрема за неукладеним правочином. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зазначено, що: «157. З урахуванням наведених мотивів цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про: - наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2020 року у справі № 911/1693/18, за змістом яких підписання договору купівлі-продажу невстановленою особою від імені продавця є підставою для визнання такого договору недійсним згідно із статтями 203, 215 ЦК України; - відсутність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 760/10998/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 759/1692/18, згідно з якими непідписання письмового правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, його стороною свідчить про його неукладеність.

158. З метою формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду відступає від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 753/15818/19, згідно з якими: непідписання правочину однією з його сторін свідчить про недотримання як письмової форми договору, так і, відповідно, норм закону щодо нотаріального посвідчення правочину, укладеного між указаними в ньому сторонами, наслідком чого є нікчемність такого правочину». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: «за вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)). У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за ОСОБА_4 права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки. Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі. Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у статті 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у статті 367 ЦК України. Вказане уможливлюється після витребування 1/2 спірного нерухомого майна на користь позивачки. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі». Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)). У справі, що переглядається: суди встановили, що, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання довіреностей недійсними, позивачка вказувала, що вона їх не підписувала. За таких обставин, оскільки нотаріально посвідчені довіреності від 10 травня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року від імені ОСОБА_6 підписані сторонньою особою, що підтверджується висновком експерта № СЕ-19-23/58455-ПЧ від 16 листопада 2023 рокусудово-почеркознавчої експертизи, то такі правочини є неукладеними. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Оскільки на підставі довіреностей від 10 травня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року, які є невчиненими, підписані договори купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 26 квітня 2017 року та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2017 року, посвідчені приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Задніпряним О. А. та зареєстровані в реєстрі за № 75, за № 76, частка спірного житлового будинку та земельна ділянка вибули з володіння позивача за договорами, які вона не укладала, та які відповідно також є невчиненими; позивачка висновків судів щодо неукладеності правочинів не оскаржує, а тому з урахуванням принципу заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) касаційний суд не може ставити їх під сумнів; суди врахували, що власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеними правочинами, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами); встановивши, що оспорювані правочини позивачка не вчиняла, суди обґрунтовано вважали, що позовні вимоги про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації є неефективними, а належним способом захисту є віндикаційний позов. Тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову. Як наслідок судові рішення належить залишити без змін. Аргументи касаційної скарги про те, що слід застосовувати висновки, які зроблені в постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року по справі № 682/179/17-ц (провадження № 61-40722св18), в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року по справі № 1007/115/2009 (провадження № 61-17375св19) касаційний суд відхиляє, оскільки цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)); висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24)). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Грициною Валентиною Іванівною, залишити без задоволення. Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницький від 03 жовтня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко