Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/1690/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/1690/25 Головуючий суддя І інстанції Максименко Л.Я. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2025 в адміністративній справі №280/1690/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 , про стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулась із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі відповідач), третя особа на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 41681 гривень 56 копійки під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2025 адміністративний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 41 681 грн. 56 коп. під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимогах. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що виплата грошового забезпечення здійснювалась йому правомірно, і він не є недобросовісним набувачем грошового забезпечення. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2024 № 143 старшого солдата за мобілізацією ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу Військової частини на посаду робітника підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.7.2024 № 210 старшого солдата ОСОБА_1 направлено для проходження військово-лікарської комісії до Військової частини НОМЕР_3 . До стройової частини Військової частини НОМЕР_1 08.10.2024 надійшов рапорт командира інженерної роти Військової частини про неповернення старшого солдата ОСОБА_1 до Військової частини з військово-лікарської комісії, який на телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження його невідоме. За фактом самовільного залишення Військової частини наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.10.2024 № 557 призначено службове розслідування. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2024 № 627 за порушення ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, самовільне залишення Військової частини НОМЕР_1 та місце служби, притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді догани робітнику підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти Військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 та помічнику командира Військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи вказано не виплачувати в повному обсязі премію за жовтень місяць 2024 року. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2024 № 689 Про результати службового розслідування cлужбове розслідування за фактом не проходження військово-лікарської комісії робітником підсобним інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 завершено. У вказаному наказі зазначено, що за непроходження військово-лікарської комісії та неповернення до Військової частини НОМЕР_1 , порушення вимог ст. 3, 11, 12, 16, 17, 26, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; ст. 2, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, робітника підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти Військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 , згідно п. "в ст. 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнуто до дисциплінарної відповідальності, та накладено дисциплінарне стягнення СУВОРА ДОГАНА наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №627 від 31.10.2024 року. Начальнику фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 наказано провести розрахунки здійсненої переплати грошового забезпечення старшому солдату ОСОБА_2 , за період відсутності на службі з 01.08.2024. Згідно довідки про розрахунок заборгованості та грошові стягнення старшого солдата ОСОБА_1 сума незаконної переплати грошового забезпечення останньому складає 41681 грн. 56 копійок. У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості, позивач звернувся до суду із даним позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року №1075-XIV (далі по тексту - Закон 1075-XIV). Згідно зі статтею 7 Закону №1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом. Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Згідно із частиною першою статті 1 Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано. Відповідно до ч.1, 2 статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб» особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. За приписами частин 1-3 статті 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ. Отже, згідно зі статтями 10, 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом Військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом Військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом Військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування. У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Відповідач покинув місце проходження ВЛК та не прибув до Військової частини. При цьому, факт його недобросовісності, як набувача, підтверджується витягом з наказу про результати службового розслідування, довідкою про розрахунок заборгованості. З огляду на викладене, відповідач, як недобросовісний набувач фінансового забезпечення, на проходженні ВЛК з 01.08.2024 не перебував, доказів протилежного не надав та без поважних причин на службу в умовах воєнного стану не з`явився, проте продовжував отримувати фінансове забезпечення, а тому є недобросовісним набувачем таких виплат. Оскільки відповідач з 01.08.2024 не прибув до Військової частини, суд вірно вважав, що відповідач діяв недобросовісно та безпідставно отримав грошове забезпечення на суму 41681,56 грн. Доказів відшкодування відповідачем переплачених сум матеріали справи не містять. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вина відповідача в завданні матеріальної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою, є доведеними, оскільки підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2025 в адміністративній справі №280/1690/25 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя В.А. Шальєва суддя В.Є. Чередниченко