Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/18075/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18075/25 Перша інстанція: суддя Бабенко Д.А. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Військова частина НОМЕР_2 , про стягнення безпідставно сплачених коштів,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду першої інстанції із позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 60 532 гривень 59 копійки під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби В обґрунтування позову Військова частина НОМЕР_1 , покликаючись на норми Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», ст.1212 ЦК України, вважає, що стягнення отриманого відповідачем грошового забезпечення за період з 29.09.2024 до 11.12.2024 у сумі 60532,59 грн підлягає в судовому порядку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі, якою задовольнити позов. Мотивуючи свою позицію апелянт зазначає, що скоєння грубого порушення військової дисципліни, а саме неповернення з лікування до військової частини НОМЕР_1 , головним сержантом інженерного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_1 сержантом ОСОБА_1 - є правопорушенням умисним, пов`язаним з особистою недисциплінованістю, непрофесійністю та особистими якостями військовослужбовців. Всі ці обставини перебувають у причинно-наслідковому зв`язку зі скоєнням правопорушення. За час своєї відсутності на службі з 30.09.2024 року сержант ОСОБА_1 не законно отримував грошове забезпечення чим завдав матеріальної шкоди державі. Більше того, ОСОБА_1 будучи направленим на лікування та не проходячи його, однак повідомляючи свого безпосереднього командира про проходження лікування, чим вводив його в оману, діяв виключно недобросовісно та неправомірно отримував виплати грошового забезпечення, а таким чином у відповідача виник обов`язок у поверненні безпідставно набутого грошового забезпечення за вищевказаний період. Зважаючи на встановлені обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог військової частини НОМЕР_1 неправильно здійснив тлумачення закону та не застосував закон, який підлягав застосуванню. Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2024 №251 сержанта за мобілізацією ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини на посаду робітника підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти Військової частини НОМЕР_1 . Як свідчать матеріали справи, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2024 №278 сержанта ОСОБА_1 направлено на лікування до ВМКЦ ЦР м.Вінниця. В подальшому, у зв`язку з тим, що сержант ОСОБА_1 не прибув на лікування до ВМКЦ ЦР м. Вінниця, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2024 №786 призначено службове розслідування за фактом не проходження лікування. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2025 №7 №Про результати службового розслідування», за порушення ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 та місце служби, притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді Суворої догани робітнику підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_1 сержанту ОСОБА_1 та помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи вказано провести розрахунки здійсненої переплати грошового забезпечення за період відсутності на службі з 30.09.2024. Означеним наказом також притягнуто сержанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення за вересень, жовтень, листопад місяць. Окрім того, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2025 №22, сержанта ОСОБА_1 , за результатами службового розслідування за фактом не проходження лікування, притягнуто до повної матеріальної відповідальності до повного погашення переплати в сумі 60532,59 грн. Матеріалами справи також підтверджено, що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження 62025150010003581 від 16.06.2025 за фактом неприбуття ОСОБА_1 після лікування до місця служби Військової частини НОМЕР_1 . Позивач вважає, що відповідач своїми діями завдав шкоди державі у вигляді переплати грошового забезпечення в сумі 60532,59 грн. Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу щодо підписання відповідачем письмового зобов`язання про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого, керуючись ч.1 ст.6 Закону №160-IX, відповідач несе матеріальну відповідальність у повному розмірі у випадку встановлення факту завданої з його вини шкоди. Також, позивачем не було дотримано вимоги Закону №160-IX в частині проведення службового розслідування та притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, та, відповідно, порядку стягнення завданої шкоди, позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та задоволенню не підлягають. При прийнятті рішення суд першої інстанції також врахував те, що матеріали справи не містять (позивачем не надано) доказів того, що відповідач по факту нез`явлення з лікувального закладу до військової частини НОМЕР_1 притягувався до кримінальної відповідальності за ст.408 Кримінального кодексу України. Враховуючи усі встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідаючи на наведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів керується наступним. Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року №1075-XIV (далі по тексту - Закон 1075-XIV). Згідно зі статтею 7 Закону №1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом. Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Згідно із частиною першою статті 1 Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано. Відповідно до ч.1, 2 статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб» особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. За приписами частин 1-3 статті 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ. Отже, згідно зі статтями 10, 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування. У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2024 № 251 сержанта за мобілізацією ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу військової частини на посаду робітника підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2024 № 278 сержанта ОСОБА_1 направлено на лікування до ВМКЦ ЦР м. Вінниця. До стройової частини військової частини НОМЕР_1 11.12.2024 надійшов рапорт командира інженерної роти військової частини про те, що сержант ОСОБА_1 на лікування не прибув, на телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження його невідоме. За фактом самовільного залишення військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2024 № 786 призначено службове розслідування. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2025 №7 №Про результати службового розслідування», за порушення ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 та місце служби, притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді Суворої догани робітнику підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_1 сержанту ОСОБА_1 та помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи вказано провести розрахунки здійсненої переплати грошового забезпечення за період відсутності на службі з 30.09.2024. Означеним наказом також притягнуто сержанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення за вересень, жовтень, листопад місяць. Окрім того, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2025 №22, сержанта ОСОБА_1 , за результатами службового розслідування за фактом не проходження лікування, притягнуто до повної матеріальної відповідальності до повного погашення переплати в сумі 60532,59 грн. Матеріалами справи також підтверджено, що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження 62025150010003581 від 16.06.2025 за фактом неприбуття ОСОБА_1 після лікування до місця служби Військової частини НОМЕР_1 . Позивач вважає, що відповідач своїми діями завдав шкоди державі у вигляді переплати грошового забезпечення в сумі 60532,59 грн. Проте, колегія суддів зазначає, що доказів того, що за наслідками службового розслідування командир військової частини видав наказ про притягнення відповідача, як винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, і цей наказ був доведений до відповідача під підпис, як того вимагає частина 7 статті 8 Закону №160-ІХ, позивач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, та в матеріалах справи такі докази відсутні. Позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом про стягнення з відповідача шкоди в сумі 60532,59 грн. При цьому, правовою підставою, яка дає йому право на звернення до суду з таким позовом, вказує статтю 12 Закону №160-IX та статтю 1212 ЦК України. Слід зазначити, що згідно з нормами Закону №160-IX відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини до винної особи у таких випадках: - у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ними зборів, якщо така особа відмовилася від добровільного відшкодування шкоди (частина 3 статті 10 Закону №160-IX), - у разі відшкодування посадовою особою шкоди, завданої у зв`язку з виплатою незаконно звільненому чи перемішеному військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, якщо посадова особа, винна у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, відмовилася від добровільного відшкодування такої шкоди (частина 2 статті 6, частина 4 статті 10 Закону №160-IX), - у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні (частина 5 статті 10 Закону №160-ІХ), - у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ), - у разі звільнення військовослужбовця з військової служби якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до його звільнення і він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ). У спірних правовідносинах таких випадків не установлено. Позивач не надав суду доказів того, що військовослужбовець ОСОБА_1 на час подання цього позову вже був звільнений з військової служби, при цьому був ознайомлений із наказом «Про результати службового розслідування» та відмовився від добровільного відшкодування шкоди, що згідно зі статтею 12 Закону №160-ІХ давало б військовій частині НОМЕР_1 право на звернення з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у судовому порядку. Щодо шкоди про стягнення якої позивач пред`явив цей позов, то позивач розуміє кошти грошового забезпечення, виплаченого відповідачу за час його військової служби з 29.09.2024 року по 11.12.2024 року коли відповідач фактично був відсутній на службі (у лікувальному закладі) і через це грошове забезпечення йому не повинно було виплачуватися. Суд зазначає, що за правилами статей 1212, 1215 ЦК України обов`язковою умовою утримання/стягнення з військовослужбовця виплаченого йому грошового забезпечення є або рахункова помилка з боку фінансового органу військової частини, або допущення зловживань (недобросовісності) з боку військовослужбовця. Так, позивач добровільно виплатив відповідачу грошове забезпечення за період його військової служби з 29.09.2024 року по 11.12.2024 року і при нарахуванні грошового забезпечення рахункових/лічильних помилок не допустив. У цей період позивач не вживав заходів щодо перевірки та встановлення місця перебування відповідача, не з`ясовував поважність причин не явки його на службу і продовжував нараховувати та виплачувати грошове забезпечення. Також, у цей період позивач не видавав накази про призупинення військової служби відповідача та про призупинення виплати йому грошового забезпечення. Отже, несвоєчасне виявлення факту відсутності відповідача на службі (у лікувальному закладі) та переплата йому грошового забезпечення відбулася з вини позивача. Крім того, позивач в позовній заяві стверджує, що до заподіяння шкоди у виді надлишкових виплат грошових коштів призвело самовільне залишення військової частини або місця служби, тобто позиція відповідача фактично зводиться до того, що таке діяння містить ознаки військового кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, проте апелянт не надав суду обвинувальний вирок щодо відповідача, який би доводив вину останнього у такому правопорушенні. Відтак, позивач не довів недобросовісність з боку відповідача, яка б призвела до надлишкових виплат грошових коштів та покладала б на нього обов`язок повернути ці кошти позивачу, як безпідставно набуті. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову. Тому, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції. Будь-яких інших доводів, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить. Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України Головуюча суддя О. А. Шевчук суддя А. В. Бойко суддя І. І. Тарновецький