Постанова 4852 № 340/5918/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 березня 2026 року м. Дніпросправа № 340/5918/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року в адміністративній справі №340/5918/24 (головуючий суддя першої інстанції - Черниш О.А.) за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В : Позивач 09.09.2024 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути майнову шкоду, яка виникла внаслідок переплати грошового забезпечення у сумі 79801,40 грн.. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач проходить військову службу по мобілізації та з 01.02.2024 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення. Відповідач самовільно залишив військову службу 20.05.2024 року, тому його звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . У ході службового розслідування встановлено факт переплати грошового забезпечення відповідачу в сумі 79801,40 грн. за травень-червень 2024 року. Оскільки відповідач знятий з грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , то позивач не має можливості утримувати ці кошти з його грошового забезпечення на відшкодування заподіяної шкоди. Таким чином, на підставі статті 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», статті 1212 ЦК України позивач вважає обґрунтованими вимоги щодо стягнення вищевказаної суми коштів з відповідача на свою користь. Відповідач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У період з 24.07.2025 року по 29.07.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 01.09.2025 року по 15.09.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 24.09.2025 року по 09.12.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 29.12.2025 року по 11.01.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період 20.01.2026 року по 12.02.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала у відпустці. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» у грудні 2023 року призваний на військову службу по мобілізації. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) №17-РС від 31.01.2024 року солдат ОСОБА_1 призначений на посаду гранатометника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №33 від 01.02.2024 року солдат ОСОБА_1 з 01.02.2024 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення. У період проходження військової служби ОСОБА_1 , перебуваючи у районі виконання бойових завдань, у лютому 2024 року отримав тяжке поранення та вибув на лікування. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №52 від 17.02.2024 року солдата ОСОБА_1 на підставі пп.15 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, у зв`язку з його перебуванням та тривалому лікуванні увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 17.02.2024 року з утримуванням на грошовому забезпеченні. За наказами командира військової частини НОМЕР_1 №87 від 19.03.2024 року, №116 від 17.04.2024 року, №151 від 22.05.2024 року солдата ОСОБА_1 з 19.03.2024 року направлено у відпустку за станом здоров`я терміном 30 днів, з 16.04.2024 року направлено для проходження реабілітаційного лікування до військової частини НОМЕР_3 , з 14.05.2024 року направлено для проходження ВЛК до військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 ). У липні 2024 року військова частина НОМЕР_4 на запит командира військової частини НОМЕР_1 повідомила, що солдат ОСОБА_1 був зареєстрований на проходження гарнізонної військово-лікарської комісії на 19.05.2024 року, проте документи на розгляд комісії не надав. У зв`язку з ухиленням від проходження ВЛК знятий з проходження комісії без винесення рішення. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №212 від 18.07.2024 року наказано солдата ОСОБА_1 вважати таким, що з 20.05.2024 року перебуває у самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з відсутністю у лікувальному закладі, зняти його з усіх видів забезпечення з 20.05.2024 року. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №215 від 21.07.2024 року солдата ОСОБА_1 на підставі пп.14 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України увільнено із займаної посади у зв`язку з його відсутністю понад 10 діб. Згідно з висновками службового розслідування, проведеного за наказом командира військової частини НОМЕР_5 №397 від 18.07.2024 року, солдат ОСОБА_1 з 20.05.2024 року самовільно залишив військову частину. Бухгалтер фінансово-економічної служби та командир військової частини НОМЕР_1 склали довідку від 23.07.2024 року, згідно якої солдат ОСОБА_1 у період з 20.05.2024 року по 30.06.2024 року, перебуваючи у самовільному залишенні військової частини, отримав грошове забезпечення в сумі 79801,40 грн.. У серпні 2024 року командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ №441 від 01.08.2024 року «Про результати службового розслідування», згідно з яким: - за неналежне виконання службових обов`язків, порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнути солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «сувора догана», - помічнику командира з фінансово-економічної роботи начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 занести до Книги обліку грошових стягнень та нарахувань фінансово-економічної служби суму 79801,40 грн. як переплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 , - помічнику командира з правової роботи військової частини НОМЕР_1 подати адміністративний позов до суду відносно солдата ОСОБА_1 про відшкодування шкоди державі в розмірі 79801,40 грн.. З урахуванням наказу №441 від 01.08.2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року №1075-XIV (далі по тексту - Закон 1075-XIV). Згідно зі статтею 7 Закону №1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом. Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Згідно із частиною першою статті 1 Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано. Відповідно до ч.1, 2 статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб» особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. За приписами частин 1-3 статті 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ. Отже, згідно зі статтями 10, 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування. У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Судом встановлено, що відповідач з 26.12.2023 року розпочав військову службу в Збройних Силах України, коли був призваний на військову службу під час мобілізації. Під час проходження військової служби відповідач з 01.02.2024 року перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . З 17.02.2024 року виведений у розпорядження командира цієї військової частини у зв`язку з потребою у тривалому лікуванні зі збереженням виплати грошового забезпечення за останньою займаною посадою. Також, відповідачу виплачувалася додаткова винагорода на період дії воєнного стану у зв`язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Таке грошове забезпечення щомісячно виплачувалося відповідачу, зокрема у травні та червні 2024 року, коли він був направлений на лікування та проходження ВЛК. У липні 2024 року позивач виявив, що відповідач не з`явися до лікувального закладу для проходження ВЛК на 19.05.2024 року і з того часу не повернувся до військової частини. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №212 від 18.07.2024 року солдата ОСОБА_1 наказано вважати таким, що з 20.05.2024 року перебуває у самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 , та знято з усіх видів забезпечення з 20.05.2024 року. За твердженням позивача, оскільки з 20.05.2024 року відповідач вважається таким, що самовільно залишив військову частину (місце служби), і не повернувся на місце служби, то з цього дня виплата грошового забезпечення йому мала бути призупинена, а отже кошти грошового забезпечення за період з 20.05.2024 року по 30.06.2024 року виплачені позивачу безпідставно. За цим фактом військова частина НОМЕР_1 провела службове розслідування та установила, що в діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України. (Самовільне залишення військової частини або місця служби). Крім того, встановила факт заподіяння ним шкоди державі - збитків у розмірі 79801,40 грн., які завдані військовій частині НОМЕР_1 у вигляді надлишкових виплат грошових коштів - переплати грошового забезпечення за період з 20.05.2024 року по 31.06.2024 року. Проте, доказів того, що за наслідками службового розслідування командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ про притягнення відповідача як винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, і цей наказ був доведений до відповідача під підпис, як того вимагає частина 7 статті 8 Закону №160-ІХ, позивач не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, та в матеріалах справи такі докази відсутні. Позивач у вересні 2024 року звернувся до суду з цим адміністративним позовом про стягнення з відповідача шкоди в сумі 79 801,40 грн. При цьому, правовою підставою, яка дає йому право на звернення до суду з таким позовом, вказує статтю 12 Закону №160-IX та статтю 1212 ЦК України. Слід зазначити, що згідно з нормами Закону №160-IX відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини до винної особи у таких випадках: - у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ними зборів, якщо така особа відмовилася від добровільного відшкодування шкоди (частина 3 статті 10 Закону №160-IX), - у разі відшкодування посадовою особою шкоди, завданої у зв`язку з виплатою незаконно звільненому чи перемішеному військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, якщо посадова особа, винна у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, відмовилася від добровільного відшкодування такої шкоди (частина 2 статті 6, частина 4 статті 10 Закону №160-IX), - у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні (частина 5 статті 10 Закону №160-ІХ), - у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ), - у разі звільнення військовослужбовця з військової служби якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до його звільнення і він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ). У спірних правовідносинах таких випадків не установлено. Позивач не надав суду доказів того, що військовослужбовець ОСОБА_1 на час подання цього позову у вересні 2024 року вже був звільнений з військової служби, при цьому був ознайомлений із наказом №441 від 01.08.2024 року «Про результати службового розслідування» та відмовився від добровільного відшкодування шкоди, що згідно зі статтею 12 Закону №160-ІХ давало б військовій частині НОМЕР_1 право на звернення з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у судовому порядку. Щодо шкоди про стягнення якої позивач пред`явив цей позов, то позивач розуміє кошти грошового забезпечення, виплаченого відповідачу за час його військової служби з 20.05.2024 року по 30.06.2024 року коли відповідач фактично був відсутній на службі (у лікувальному закладі) і через це грошове забезпечення йому не повинно було виплачуватися. Суд зазначає, що за правилами статей 1212, 1215 ЦК України обов`язковою умовою утримання/стягнення з військовослужбовця виплаченого йому грошового забезпечення є або рахункова помилка з боку фінансового органу військової частини, або допущення зловживань (недобросовісності) з боку військовослужбовця. Так, позивач добровільно виплатив відповідачу грошове забезпечення за період його військової служби з 20.05.2024 року по 30.06.2024 року і при нарахуванні грошового забезпечення рахункових/лічильних помилок не допустив. У цей період позивач не вживав заходів щодо перевірки та встановлення місця перебування відповідача, не з`ясовував поважність причин не явки його на службу і продовжував нараховувати та виплачувати грошове забезпечення. Також, у цей період позивач не видавав накази про призупинення військової служби відповідача та про призупинення виплати йому грошового забезпечення. Про зняття відповідача з грошового забезпечення з 20.05.2024 року позивач видав наказ аж 18.07.2024 року, тобто після того як виплатив позивачу грошове забезпечення. Отже, несвоєчасне виявлення факту відсутності відповідача на службі (у лікувальному закладі) та переплата йому грошового забезпечення відбулася з вини позивача. Крім того, позивач стверджуючи, що до заподіяння шкоди у виді надлишкових виплат грошових коштів призвело діяння відповідача, яке містить ознаки військового кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, не надав суду обвинувальний вирок щодо відповідача, який би доводив вину останнього у такому правопорушенні. Відтак, позивач не довів недобросовісність з боку відповідача, яка б призвела до надлишкових виплат грошових коштів та покладала б на нього обов`зок повернути ці кошти позивачу, як безпідставно набуті. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року в адміністративній справі № 340/5918/24 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року в адміністративній справі № 340/5918/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко