Постанова 4814 № 541/4000/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/4000/25 Номер провадження 22-ц/814/1391/26Головуючий у 1-й інстанції Морозовська О. А. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів Одринської Т.В., Панченка О.О., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі», в інтересах якого діє представник - адвокат Рудзей Юрій Володимирович, на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (далі ТОВ «ФК «Гелексі») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позову посилався на те, що між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір позики № 152002 від 12 березня 2020 року в електронній формі, відповідно до положень якого позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк встановлений цим договором. Зазначив, що позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування, тому з метою перерахування коштів позичальникам позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс» (далі ТОВ «ФК «Елаєнс»), яким, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника було успішно перераховано кошти у сумі 5 000,00 грн. на умовах строковості, поворотності та оплатності. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, заборгованість перед позивачем становить 24 669,50 грн, з яких: 5 000,00 грн - заборгованість за позикою; 19 669,5 грн - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. Посилаючись на наведене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики у сумі 24 669,50 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 423,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять належних доказів укладення 12 березня 2020 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 договору позики №152002 в електронному вигляді в порядку визначеного Законом України «Про електронну комерцію». Позивач не надав належних доказів, які підтверджують надання ним відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені, наявним у матеріалах справи, договором позики. Короткий зміст вимог апеляційної скарги З рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року не погодилось ТОВ «ФК «Гелексі», в інтересах якого діє представник - адвокат Рудзей Ю.В., та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохав суд рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Позиції учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначив, що укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему відповідає нормам Законів України «Про електронну комерцію», «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні довірчі послуги». Вказав, що довідка ТОВ «ФК «Елаєнс» містить ключові реквізити (платник, отримувач за іменем, дата, сума, номер транзакції) і в сукупності з договором та розрахунком є належним доказом надходження коштів. Грошові кошти були перераховані на картковий рахунок відповідача. Посилався на те, що відповідач не надав жодного документу, який би доводив, що карта з наведеним у довідці маскуванням належить іншій особі або що перерахування здійснено з інших підстав. Щодо відзиву на апеляційну скаргу Відзив на апеляційну скаргу з дотриманням вимог ЦПК України до Полтавського апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Щодо розгляду справи без виклику сторін Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що ціна позову становить 24 669,50 грн та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7, та статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено, що у матеріалах справи наявний договір позики №152002 від 12 березня 2020 року. Відповідно до пункту 1.1. договору позики №152002 від 12 березня 2020 року ТОВ «ФК «Гелексі» (позикодавець) надає ОСОБА_1 (позичальник) позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти, та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні, в сумі та строк: сума позики 5 000,00 грн. Згідно підпункту 1.1.2 договору позики №152002 від 12 березня 2020 року плата за користування позикою у вигляді: процентів складає 0,01% в день поточного залишку позики; комісії 1,1% вдень від початкового розміру позики відповідно підпункту 1.1.1 договору. Відповідно до підпункту 1.1.3 договору позики №152002 від 12 березня 2020 року нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Згідно з підпунктами 1.1.4. та 1.1.5 договору позики №152002 від 12 березня 2020 року нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Строк повернення позики (термін платежу): 10 квітня 2020 року. Пунктом 1.2 договору позики №152002 від 12 березня 2020 року визначено, що позика надається позичальнику у сумі, що зазначена в підпункті 1.1.1 договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника). У розділі 10 договору позики №152002 від 12 березня 2020 року зазначено, що позичальник підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором /7fww3xq2/, а позикодавець в особі директора /bde92ce6eb23ae04/. Позиція суду апеляційної інстанції Щодо підстав виникнення договірних відносин між сторонами Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина друга статті 639 ЦК України передбачає, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Згідно з вимогами статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Приписами частин четвертої та п`ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є: дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»); це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або SMS-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи. У розділі 10 договору позики №152002 від 12 березня 2020 року зазначено, що позичальник підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором /7fww3xq2/, а позикодавець в особі директора /bde92ce6eb23ae04/. Скаржник в апеляційній скарзі описав детальний порядок укладення договору позики, а саме, що алгоритм отримання позики складається з таких етапів: проставляння клієнтом чек-боксу «з умовами договору позики згоден»; підтвердження даних банківської картки; натискання кнопки «підтвердити заявку»; введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу. Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про здійснення відповідачем чітких послідовних дій щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вказаних обставин. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що долучені позивачем до позовної заяви докази не підтверджують факту надсилання позичальнику оферти про укладення кредитного договору та її акцепту, а також не містять доказів того, що сторони обмінялися відповідними електронними документами та що такі документи були підписані у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Щодо перерахування коштів за договором позики Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23). Пунктом 1.2 договору позики №152002 від 12 березня 2020 року визначено, що позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в підпункті 1.1.1 договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника). Відповідно до повідомлення ТОВ «ФК «Елаєнс» №152002 від 01 вересня 2025 року, вбачається, що у результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «Гелексі», на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти. Деталі транзакції (платіжної операції): 1) платник коштів ТОВ «ФК «Гелексі», 2) отримувач коштів: ОСОБА_1 , 3) номер транзакції в системі: 1192458037, 4) номер операції: 204302909, 5) дата проведення платежу: 12 березня 2020 року, 6) сума платежу 5000,00 грн, 7) валюта платежу: гривня UAH, 8) платіжний засіб (метод): карта, 9) банк емітент платіжної картки отримувача коштів PRIVATBANK, 10) номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 . Разом з тим, договір позики №152002 від 12 березня 2020 року не містить номеру банківського рахунку чи картки на яку мають бути перераховані грошові кошти. Тобто, змістом договору позики №152002 від 12 березня 2020 року не визначені обставини про перерахування позивачем коштів, саме на банківський рахунок № НОМЕР_1 . При цьому жодних даних про належність карткового рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не заявлялося клопотання про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» інформації про належність вказаної банківської картки ОСОБА_1 . Натомість, позивач після відкриття апеляційного провадження звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» інформації, а саме: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 платіжну картку НОМЕР_1 ; виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної карти НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 за період з 11 березня 2020 року по 13 березня 2020 року з відображенням часу зарахування коштів; інформацію про номер телефону на який надсилається інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою НОМЕР_1 в період з 11 березня 2020 року по 13 березня 2020 року. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2026 року клопотання ТОВ «ФК «Гелексі», в інтересах якого діє представник - адвокат Рудзей Ю.В., про витребування доказів залишено без задоволення, оскільки клопотання подане з порушенням строків визначених статтею 83 ЦПК України. Посилання скаржника на ненадання відповідачем належних і допустимих доказів того, що картка з наведеним у довідці маскуванням належить іншій особі, або що перерахування коштів здійснено з інших підстав є безпідставним, оскільки відповідно до статті 81 ЦПК України обов`язок доказування факту укладення договору, перерахування та отримання кредитних коштів покладається на позивача. Вимога до відповідача доводити факт неотримання коштів є застосовною лише після доведення позивачем факту перерахування кредитних коштів і за своїм змістом фактично означає покладення обов`язку доказування негативного факту, що суперечить засадам цивільного судочинства та принципу змагальності сторін. Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої-другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виникнення договірних відносин між позивачем та відповідачем, а також факту перерахування коштів ОСОБА_1 . Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення. Тому апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Гелексі», в інтересах якого діє представник - адвокат Рудзей Ю.В., слід залишити без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року без змін. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат в частині судового збору, понесених сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрат в частині судового збору у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі», в інтересах якого діє представник - адвокат Рудзей Юрій Володимирович залишити без задоволення. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді Т.В. Одринська О.О. Панченко