Постанова 4816 № 583/2312/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2025 року м.Суми Справа №583/2312/24 Номер провадження 22-ц/816/1042/25 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Кудіним Олександром Михайловичем, на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 листопада 2024 року у складі судді Соколової Н.О., ухваленого в м. Охтирка Сумської області, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и в : У травні 2024 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 липня 2021 року між товариством та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №128718-КС-003, що був укладений в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця - https://my.bizpozyka.com/. Відповідно до умов договору товариство надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 12000 грн 00 коп. на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1,0804736% за кожен день користування кредитом. Також 05 жовтня 2021 року між товариством та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору №128718-КС-003, відповідно до якої товариство надало відповідачці додатково кредит в сумі 10000 грн 00 коп., комісія, пов`язана з наданням додаткового кредиту складає 1500 грн 00 коп. Крім того, 08 листопада 2021 року між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №128718-КС-003, відповідно до умов якої сторони домовилися внести зміни, а саме: термін дії договору - до 29 серпня 2022 року, строк кредиту 415 днів. Однак відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, лише частково сплатила кошти, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 10 квітня 2024 року складає 84402 грн 55 коп., з яких: 19215 грн 19 коп. суми прострочених платежів по тілу кредиту; 64490 грн 29 коп. суми прострочених платежів по процентах; 697 грн 07 коп. суми прострочених платежів за комісією, яку і просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 листопада 2024 року позовні вимоги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за договором про надання кредиту №128718-КС-003 від 11 липня 2021 року в розмірі 84402 грн 55 коп. та 2422 грн 40 коп. в рахунок відшкодування судових витрат, а всього стягнути 86824 грн 95 коп. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кудіна О.М., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу мотивує тим, що відповідач особисто не укладала кредитного договору з ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» в письмовій формі, а наданий позивачем договір не підлягає врахуванню судом, адже він мав бути підписаний (скріплений) цифровим електронним підписом обох сторін. Вказує про відсутність доказів того, що номер абонента належить саме відповідачу, укладення кредитного договору на зазначених позивачем умовах, а також первинних документів видачі кредиту. На переконання заявника апеляційної скарги, у ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИК» не було законних підстав для генерації електронного цифрового підпису, так як дане товариство відсутнє в переліку кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг. Звертає увагу на відсутність доказів вручення примірника електронного договору відповідачу, як споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього. Вважає, що право ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору 26 грудня 2021 року. Посилається і на нікчемність умов кредитного договору щодо сплати комісії, а сплачені кошти підлягають зарахуванню в рахунок погашення тіла кредиту. ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить його залишити без змін, а доводи апеляційної скарги просить залишити без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що 11 липня 2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», було укладено договір про надання кредиту №128718-КС-003, відповідно до умов якого ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 12 000 грн 00 коп. на строк 24 тижні, тобто до 26 грудня 2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом. Сторонами було погоджено фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1,08047360% в день, а також комісію за надання кредиту у розмірі 1800 грн 00 коп. (а.с. 19, 21 зворот-22, 54). Відповідно до п. 2 договору про надання кредиту, протягом строку дії договору процентна ставка за кредитом, нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів. Пунктом 3 договору про надання кредиту встановлено графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору. До укладення кредитного договору, 11 липня 2021 року ОСОБА_1 підписано також паспорт споживчого кредиту, в якому їй була надана інформація щодо умов кредитування (а.с. 20-21). Укладення договору підтверджується візуальною формою послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту №128718-КС-003 від 11 липня 2021 року в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, з якої вбачається, що 11 липня 2021 року о 15.25 год. клієнт, використовуючи номер телефону ідентифікувався в ІТС, зайшов у особистий кабінет, ознайомився про доступні продукти товариства, отримав інформацію про обрані умови кредиту, ознайомився з паспортом споживчого кредиту та підписав його одноразовим ідентифікатором G-1505. Одноразовий ідентифікатор G-1505 направлявся відповідачці шляхом надсилання повідомлення на її мобільний номер, який вказувався нею при реєстрації на сайті. Відповідачка підписала договір одноразовим ідентифікатором G-8337 11 липня 2021 року о 15.36 год. (а.с. 33-34). Те, що мобільний номер НОМЕР_1 , який вказано в анкеті клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи) (а.с. 37 зворот), належить ОСОБА_1 , також підтверджується наданим позивачем відеозаписом (а.с. 150). З квитанції від 11 липня 2021 року №423393201 вбачається, що 11 липня 2021 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» перерахувало відповідачці на картку № НОМЕР_2 , номер якої надано йому позичальником та вказано у анкеті клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи) (а.с. 37 зворот), 12000 грн 00 коп. відповідно до кредитного договору №128718-КС-003 (а.с. 38а). 05 жовтня 2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання кредиту №128718-КС-003, відповідно до умов якого кредит збільшується на 10 000 грн 00 коп., продовжено строк кредиту на 86 днів, тобто до 22 березня 2022 року, комісія за зміну умов договору 1500 грн 00 коп. (а.с. 24 зворот 27, 56 зворот - 57). Пунктом 7 додаткової угоди встановлено новий графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору. До укладення додаткової угоди №1, 05 жовтня 2021 року ОСОБА_1 підписано також паспорт споживчого кредиту, в якому їй була надана інформація щодо умов кредитування (а.с. 22 зворот - 24). Укладення додаткової угоди №1 підтверджується візуальною формою послідовності дій клієнта щодо укладення електронної додаткової угоди №1 до договору про надання кредиту №128718-КС-003 від 11 липня 2021 року, відповідно до якої паспорт споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-0515, додаткова угода підписана ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-6191 (а.с. 34 зворот - 35). З квитанції від 05 жовтня 2021 року №450119235 вбачається, що 05 жовтня 2021 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» перерахувало відповідачці на картку № НОМЕР_2 , номер якої надано йому позичальником та вказано у анкеті клієнта (а.с. 37 зворот), 10 000 грн 00 коп. відповідно до додаткової угоди від 05 жовтня 2021 року до кредитного договору №128718-КС-003 (а.с. 38). З виписки по банківській картці № НОМЕР_2 , яка емітована АТ «Універсал Банк» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), вбачається, що 11 липня 2021 року та 05 жовтня 2021 року на картку відповідачки надійшли 12 000 грн 00 коп. та 10 000 грн 00 коп. надіслані ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» відповідно до договору про надання кредиту та додаткової угоди №1 до нього (а.с. 69-70). 08 листопада 2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», було укладено додаткову угоду №2 до договору про надання кредиту №128718-КС-003, відповідно до умов якого продовжено строк кредиту до 415 днів, тобто до 29 серпня 2022 року (а.с. 30-32, 55-56). Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору, повідомлення ним у встановленій законом формі позичальника про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України, та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис є одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Пунктами 12) та 15) частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Суб`єкт електронної комерції - суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-комунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України«Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Так, матеріалами справи підтверджується, що 11 липня 2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №128718 КС - 003 про надання кредиту, а 05 жовтня 2021 року та 08 листопада 2021 року додаткові угоди до цього договору, які позичальник підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором. У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 (провадження № 61-232св23) зазначено, що кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефону, email) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора. Доводи заявника апеляційної скарги про недоведеність підписання нею долученого до матеріалів справи договору про надання кредиту, колегія суддів вважає безпідставними, адже зі змісту цього договору вбачається, що при його укладенні, ОСОБА_1 були надані персональні дані, достатні для її ідентифікації, а саме: номер реєстраційного номеру платника податку, серія та номер паспорту, адреса реєстрації та контактна інформації. Відповідач, під час розгляду справи інстанційними судами не повідомляла про невідповідність зазначеної персональної інформації, чи про неправомірне використання цієї інформації сторонніми особами. Усупереч доводам апеляційної скарги, матеріали справи місять належні та достатні докази виконання позивачем умов договору в частині надання кредитних коштів, що підтверджується копією платіжного документу ТАС PAY та наданою АТ «Універсал Банк» випискою по картковому рахунку НОМЕР_2 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 . Також, як обґрунтовано вказував суд першої інстанції, часткове внесення відповідачем коштів на погашення кредитної заборгованості, що підтверджується наданими позивачем інформаційними довідками, свідчить про визнання відповідачем існування боргового зобов`язання перед позивачем. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору, адже приймаючи пропозицію укласти додаткову угоду №2 до договору, відповідач надала свою згоду на збільшення терміну договору до 413 днів, тобто до 29 серпня 2022 року. Норми чинного законодавства не вимагають від фінансової установи, як суб`єкта електронної комерції, бути кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про нікчемність умов договору в частині комісії. Встановлено, що відповідачці за укладеним між нею та ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» договором позики надано саме споживчий кредит, тому спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про споживче кредитування». Умовами укладеного договору про надання кредиту та додаткової угоди до цього договору, передбачено сплату комісії в розмірі 18000 грн 00 коп. за надання кредиту та 1500 грн 00 коп. за зміну умов договору. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: "відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що: "31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". 31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України "Про захист прав споживачів", визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України "Про споживче кредитування". 31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. 31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. 31.18. Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. 31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту". 31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. 31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. 31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. 31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів. 31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". 32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Ідея Банк", щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. 33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.» У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що : "згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що "у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Проте, укладаючи договір про надання кредиту та додаткової угоди до цього договору, фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку послуг, що надавалися позичальнику при наданні кредиту, за яку встановлено плату в сумі 1800 грн 00 коп. та при укладенні додаткової угоди, за яку встановлено плату в сумі 1500 грн 00 коп., тому положення договору та додаткової угоди до цього договору щодо встановлення комісії є нікчемними, а вимоги про стягнення комісії в сумі 697 грн 07 коп. задоволенню не підлягають. З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом слідує, що в рахунок погашення боргу за комісією товариством було зараховано 2602 грн 93 коп., а тому виходячи з положень ст. 534 ЦК України та ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» ці кошти підлягають зарахуванню в рахунок погашення боргу за відсотками. Таким чином, заборгованість відповідача за договором про надання кредиту становить 81102 грн 55 коп., з яких 19215 грн 19 коп. заборгованість за тілом кредиту та 61887 грн 36 коп. борг за відсотками, які і підлягають стягненню з позивача на користь позивача. На підставі п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду слід змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за договором в сумі 81102 грн 55 коп., а не в розмірі визначеному судом першої інстанції. На підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає зміні розподіл судових витрат. Пропорційно до частки задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2327 грн 69 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. В суді першої інстанції інтереси відповідача представляв адвокат Кудін О.М. Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу було надано: договір про надання правничої допомоги від 04 вересня 2024 року, умовами якого визначено, що за послуги, що надаються адвокатським бюро у відповідності із вимогами даного договору, клієнт сплачує адвокатському бюро гонорар готівковими кошами у розмірі, визначеному та погодженням сторін з урахуванням витрат часу на підготовку, складання процесуальних документів, участь у судовому розгляді справи, в розмірі що визначається і підтверджується актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) та квитанцією до прибуткового касового ордеру, які є невід`ємними додатками до цього договору (а.с. 81); акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої допомоги (визначений у фіксованому розмірі), складений 09 вересня 2024 року, відповідно до якого сторони домовилися про те, що замовник сплачує виконавцю гонорар за надані послуги у фіксованому розмірі, визначеному за погодженням на загальну суму 10 000 грн 00 коп. (а.с. 82); квитанцію до прибуткового касового ордера від 09 вересня 2024 року, яким підтверджується перерахування ОСОБА_1 адвокатському бюро Олександра Кудіна 10 000 грн 00 коп. (а.с. 96). З огляду на відсутність обґрунтованого клопотання про зменшення розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами, та часткове задоволення позовних вимог, з позивача на користь відповідача, пропорційно до частки вимог товариства у задоволенні яких було відмовлено, належить стягнути 390 грн 99 коп., понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Також, пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача належить стягнути 177 грн 59 коп. судового збору, сплаченого за апеляційне оскарження рішення суду. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Кудіним Олександром Михайловичем, задовольнити частково. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 листопада 2024 року змінити в частині присудженого до стягнення розміру заборгованості за кредитним договором та в частині розподілу судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за договором про надання кредиту №128718-КС-003 від 11 липня 2021 року в розмірі 81 102 гривні 55 копійок та 2 327 гривень 69 копійок в рахунок відшкодування судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на користь ОСОБА_1 390 гривень 99 копійок витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на користь ОСОБА_1 177 гривень 59 копійок судового збору, сплаченого за апеляційне оскарження рішення суду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - О. І. Собина Судді: В. І. Криворотенко В. Ю. Рунов