Постанова 4824 № 359/2974/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 року м. Київ Справа № 359/2974/25 Провадження: № 22-ц/824/3374/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Хоменка Євгенія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Журавського В. В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У лютому 2025 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 06.12.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір № 100034284 в електронній формі відповідно до порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». За умовами вказаного договору відповідачка отримала кредитні кошти в розмірі 11 000 грн зі сплатою комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом, передбачених кредитним договором. 16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 16072024, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) за плату ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. За наведених обставин, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило суд стягнути з відповідачки на свою користь 45 530,64 грн відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 16072024 від 16.07.2024 року, з яких: 10 670 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 33 650,64 грн - сума заборгованості за відсотками, 1 210 грн - заборгованість за комісією. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2025 року позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 530,64 грн та витрати на оплату судового збору у розмірі 3 028 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Хоменко Є. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні докази фактичного отримання відповідачкою кредитних коштів, первинних документів про їх перерахування та реквізитів карткового рахунку позичальника в кредитному договорі. Наголошував, що розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача і сам по собі не підтверджує ні видачу кредиту, ні розмір боргу. Крім того, зазначав, що позивач не довів належного переходу права вимоги за договором факторингу, зокрема, не надав доказів його оплати та погодження ціни продажу права вимоги. Вказував на неспівмірність заявленої заборгованості розміру кредиту, необхідність застосування законодавства про споживче кредитування та захист прав споживачів, а також про позбавлення відповідачки можливості подати відзив і заявити про застосування позовної давності. Ухвалами Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. У відзиві на апеляційну скаргу Ясницька Н. О. в інтересах ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заперечувала проти задоволення скарги та зазначала, що кредитний договір укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, кредитні кошти перераховано на банківську картку, реквізити якої надала позичальниця, а надані докази підтверджують факт укладення договору, отримання коштів і розмір заборгованості. Також посилалася на те, що право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору факторингу, акта приймання-передачі та витягу з реєстру боржників. Доводи про неповідомлення відповідачки про розгляд справи вважала безпідставними, оскільки її представник ознайомлювався з матеріалами справи та подавав відзив на позов. За правилом ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України та ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Позивач посилається на те, що 06.12.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено договір про споживчий кредит № 100034284 (індивідуальна частина), згідно з умовами якого відповідачка отримала 11 000 грн, зі сплатою комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом, що передбачені кредитним договором. Відповідно до п.п. 1.3., 1.4. договору, кредит надається строком на 11 днів з 06.12.2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 17.12.2021 року. Комісія за надання кредиту: 1 210 грн, яка нараховується за ставкою 11 % від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1. договору). Проценти за користування кредитом: 1 512,50 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2. договору). Відповідно до п.п. 1.6., 1.7. договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2, 2.3. цього договору. У п. 6.5. договору визначено, що цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (а.с. 5-9). До кредитного договору товариство додало паспорт споживчого кредиту № 100034284, відомості про щоденні нарахування та погашення, а також платіжне доручення 36195153 від 06.12.2021 року щодо переказу коштів у розмірі 11 000 грн на рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 10, 15, 17). Згідно з додатком № 1 до договору - графіку платежів за договором про споживчий кредит № 100034284 від 06.12.2021 року, загальна вартість кредиту складає 13 722,50 грн, з яких: 11 000 грн - заборгованість за сумою кредиту, 1 512,50 грн - проценти за користування кредитом, 1 210 грн - комісія за надання кредиту (зворот а.с. 9). 16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 16072024, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) за плату ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників (а.с. 11-12). Відступлення прав вимоги також підтверджується актом прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників від 16.07.2024 року, витягом з реєстру боржників (а.с. 13, 14). Задовольняючи позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог. Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Системний аналіз указаних норм закону свідчить про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19. У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Законом України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Така пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом його підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, положення вказаного законодавства свідчать про те, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У даній справі на підтвердження позовних вимог ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було надано суду копії договору про споживчий кредит № 100034284 від 06.12.2021 року, договору факторингу № 16072024 від 16.07.2024 року, акта прийому-передачі, а також витяг з реєстру боржників. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про доведеність факту укладення між відповідачем та первісним позикодавцем кредитного договору. Однак, надані позивачем документи, ні прямо, ні опосередковано, не підтверджують факт отримання ОСОБА_1 від первісного кредитора чи позивача коштів на підставі укладеного договору та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначено у позові ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». Матеріали справи містять копію платіжного доручення 36195153 від 06.12.2021 року, за яким ТОВ «Мілоан» перерахувало кошти згідно договору 100034284 ОСОБА_1 у сумі 11 000 грн на кредит рах. № НОМЕР_1 (а.с. 17). Водночас, неможливо встановити, що кредитний рахунок № НОМЕР_1 , вказаний у платіжному дорученні 36195153 від 06.12.2021 року, належить ОСОБА_1 , а номер рахунку IBAN взагалі не зазначено, то відсутні підстави вважати, що вказаний первинний бухгалтерський документ свідчить про виконання зобов`язань первісного кредитора щодо видачі грошових коштів на картковий рахунок позичальника. Документи, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації. Однак таких документів позивач суду не надав. У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. З наведених обставин справи вбачається, що надана ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відомість про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а тому не є належним доказом наявності заборгованості. Ця відомість із зазначенням конкретного розміру заборгованості є документом, що створений самим первісним кредитором, ТОВ «Мілоан», а, відтак, інформація зазначена у відомості, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вона була складена, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Суд апеляційної інстанції враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Такими доказами можуть бути також квитанції чи платіжні інструкції щодо перерахування кредитних коштів позичальнику на її банківський рахунок. Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документа, який би засвідчив, що відповідачці були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем у справі. Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності переходу права вимоги самі по собі не є визначальними для вирішення спору, оскільки позивач надав договір факторингу, акт приймання-передачі та витяг з реєстру боржників. Водночас навіть за умови підтвердження переходу до позивача прав кредитора, новий кредитор набуває права лише в тому обсязі та на тих умовах, які існували у первісного кредитора. Оскільки належними та достатніми доказами не підтверджено факт надання кредитних коштів відповідачці та розмір заборгованості, підстави для задоволення позову відсутні. Доводи апеляційної скарги про неповідомлення відповідачки про розгляд справи та неможливість заявити про застосування позовної давності не впливають на висновок апеляційного суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що представник відповідачки подавав відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову. Крім того, відмова в задоволенні позову зумовлена недоведеністю позивачем факту надання кредитних коштів та розміру заборгованості, а тому питання застосування позовної давності не має самостійного значення для вирішення цього спору. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких підстав, рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в позові. Згідно з вимогами п.п. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Як убачається з матеріалів справи, відповідачкою за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4 542 грн, а тому вказана сума у зв`язку з відмовою в позові підлягає відшкодуванню відповідачці за рахунок позивача у відповідності до ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367-368, 376, 381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Хоменка Євгенія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014, адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура