Постанова Миколаївський апеляційний суд № 486/592/25

04.06.26 22-ц/812/1086/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 486/592/25 Номер провадження 22-ц/812/1086/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О., розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді - Кологривої Т.М., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (надалі - ТОВ «Юніт Капітал») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У квітні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 23 вересня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 181100712, підписаний за допомогою одноразового ідентифікатору, за яким кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов договору. Відповідно до умов договору 23 вересня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 7 500 грн позичальнику на банківську картку № НОМЕР_1 . 28 листопада 2018 року між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01 (дія якого згідно додаткових угод подовжено до 31 грудня 2024 року), відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №181100712 від 23 вересня 2022 року. 23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №23/0224-01 у відповідності до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 181100712 від 23 вересня 2022 року у сумі 34865,25 грн.. 06 березня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено Договір факторингу №06/03/25-Ю, за умовами якого до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №181100712 від 23 вересня 2022 року у розмірі 34 865,25 грн. Посилаючись на те, що станом на день звернення до суду заборгованість не погашена, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 181100712 від 23 вересня 2022 року у розмірі 34 865, 25 грн, яка складається з: заборгованості по кредиту 7 500 грн, заборгованості по простроченим відсоткам - 27365,25 грн, 2 422,20 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн. У відзиві на позов ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів переходу права вимоги за кредитним договором до позивача від ТОВ «Манівео швидка допомога» і повідомлення його як боржника про зміну кредитора. Факт отримання ним кредитних коштів у розмірі 7500 грн не заперечував. Заборгованість у розмірі 34 865 грн вважає явно завищеною і такою, що не підтверджена первинними документами, реальним перерахунком відсотків, доказами допустимості штрафних санкцій. Реально обґрунтованою суму боргу вважав 7500 грн. Також відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності, у якій вказав, що трирічний строк позовної давності розпочався 23 вересня 2022 року та минув 23 вересня 2025 року. Представник позивача у відповіді на відзив вказав, що договір факторингу від 28 листопада 2018 року сторони виконали належним чином: підписали його, уклали відповідний реєстр прав вимоги та здійснили фінансування за відступлення прав вимоги відповідно до умов договору факторингу. Передача прав вимоги здійснюється за реєстрами, які позивач разом з договором факторингу долучив до позову. Право вимоги за кредитним договором, укладеним відповідачем, перейшло до позивача за реєстрами до договорів факторингу від 23 лютого 2024 року та 06 березня 2025 року. Позивач не зобов`язаний направляти письмове повідомлення боржнику про зміну сторони кредитодавця. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Відсотки по кредиту нараховані відповідно до умов договору. Нарахування штрафних санкцій позивачем не здійснювалось, кредитний договір укладено відповідачем добровільно. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт капітал» заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 865, 25 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 7 500 грн, заборгованості по простроченим відсоткам - 27 365,25 грн, 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 422,40 грн судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останнім у повній мірі зобов`язань з повернення кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, а також перехід прав вимоги за цим договором до ТОВ «Юніт Капітал», що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача у сумі 34 665, 25 грн. Також суд виходив з того, що з 2022 року до вересня 2025 року перебіг строку позовної давності було зупинено, а крім того строк позовної давності було продовжено у зв`язку з встановленням по всій території України карантину з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду змінити, стягнути суму фактичного отриманого кредиту у розмірі 7 500 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув увагу на те, що позивачем не доведено безперервний перехід прав вимоги до позивача щодо його кредитного зобов`язання. Вказує про те, що неправомірно нараховано відсотки, сума яких у понад три рази перевищує суму основного боргу, що є неспівмірним та порушує принципі добросовісності, розумності та справедливості. Вказує на неправильне застосування судом першої інстанції строків позовної давності. Крім того, судом не враховано його статусу військовослужбовця та проходження служби під час дії воєнного стану. ОСОБА_1 посилається також на безпідставне стягнення з нього витрат на правничу допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Юніт Капітал» просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін. Посилаючись на те, що строк позовної давності щодо повернення коштів на момент подачі позову не закінчився у зв`язку із зупиненням законодавцем перебігу позовної давності, а проценти нараховані відповідно до умов договору. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи і таке та встановлено судом, 23 вересня 2022 року між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 181100712 на суму 7 500 грн на строк до 28 вересня 2022 року (дисконтний період) у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV5М7Р2 (а.с. зв.14-22). Пунктом 8.5.2. договору передбачено, що з наступного дня після 28 вересня 2022 року позичальник сплачує проценти за ставкою 2,05% в день від суми кредиту за кожен день користування грошима. Сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовим коштами за ставкою 1087,70% річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України (п.12.4. Договору). 23 вересня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_1 , номер картки: 5168-74XX-XXXX-5343, грошові кошти, у розмірі 7 500 грн, призначення платежу: переказ коштів згідно договору № 181100712 від 23 вересня 2022 року що підтверджується копією платіжного доручення № 3762са67-6081-464d-8121…. (а.с.40). 28 листопада 2018 року, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», зобов`язується відступити ТОВ «Таліон Плюс», права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс», зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Манівео швидка допомога», за плату на умовах, визначених Договором (а.с. 43-46). В подальшому між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 було укладено декілька додаткових угод №19 від 28 листопада 2018 року, №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року, №32 від 31 грудня 2023 року згідно яких строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року (а.с. 49-57). Станом на 01 листопада 2022 року за відповідачем рахується заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 867,75 грн, яка складається з: 7500 грн - заборгованість за кредитом; 8 367,75 грн - заборгованість за процентами, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.75). Згідно реєстру прав вимоги №201 від 01 листопада 2022 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло права грошової вимоги до відповідача в сумі 15 867,75 грн, яка складається з: 7500 грн - заборгованість за кредитом; 8 367,75 грн - заборгованість за процентами (а.с. 58). Станом на 23 лютого 2024 року заборгованість за кредитним договором № 181100712 від 23 вересня 2022 року становить 34 865,25 грн, яка складається з: 7 500 грн - заборгованість за кредитом; 27 365,25 грн - заборгованість за процентами (а.с.76-77). 23 лютого 2024 року між ТОВ «Фінасова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 23/0224-01 за яким ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «Фінасова компанія «Онлайн Фінанс», права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Фінасова компанія «Онлайн Фінанс», їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 60-63). Згідно реєстру прав вимоги від 23 лютого 2024 року до договору факторингу № 23/0224-01 до ТОВ «Фінасова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло права грошової вимоги до відповідача в сумі 34 865,25 грн, яка складається з: 7 500 грн - заборгованість за кредитом; 27 365,25 грн - заборгованість за процентами (а.с. 72). 06 березня 2025 року між ТОВ «Юніт капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 060325-У, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» зобов`язується відступити ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Юніт Капітал», зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 65-68). Згідно реєстру боржників від 06 березня 2025 року до ТОВ «Юніт Капітал»» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №181100712 у сумі 34 865,25 грн, яка складається з: 7 500 грн - заборгованість за кредитом; 27 365,25 грн - заборгованість за процентами (а.с. 70-71). Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 181100712 від 23 вересня 2022 року. Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразових ідентифікаторів. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір були підписані позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатору, якій був надісланий первісними кредиторами, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору міститься код ідентифікатора відповідача, що і є його безпосереднім підписом. Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно розрахунку, станом на 23 лютого 2024 року заборгованість за кредитним договором № 181100712 від 23 вересня 2022 року становить 34 865,25 грн, яка складається з: 7 500 грн - заборгованість за кредитом; 27 365,25 грн - заборгованість за процентами (а.с.76-77). З огляду на викладені вимоги закону та встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу позивач ТОВ «Юніт Капітал»» набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за вказаним вище кредитним договором у розмірі 34 865,25 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено перехід прав вимоги до ОСОБА_1 щодо його кредитного зобов`язання за договором кредитної лінії №181100712 від 23 вересня 2022 року не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються доказами (договорами факторингу та реєстрами боржників) наявними в матеріалах справи. Що стосується доводів апеляційної скарги нарахування процентів за користування кредитними коштами то колегія виходить з наступного. Згідно п.8.2 договору проценти ставки за договором є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позивальника. Загальні витрати за договором та загальна вартість кредиту за договором залежить від обраної моделі поведінки позичальника і прораховуються в слідкуючому порядку. Так, пунктами 8.3, 8.4 договору за умови якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за договором на умовах пункту 8.5 договору, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним. Зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожен день користування ним. Пунктом 8.5.2. договору передбачено, що з наступного дня після 28 вересня 2022 року позичальник сплачує проценти за ставкою 2,05% в день від суми кредиту за кожен день користування грошима. Сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовим коштами за ставкою 1087,70% річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України (п.12.4. Договору). Отже, наведене свідчить про те, що сторони у договорі погодили умови нарахування процентів після закінчення строку дії договору як відповідальність за порушення зобов`язання щодо користування кредитними грошима, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16 від 05 квітня 2023 року. За такого, доводи апеляційної скарги щодо неправомірності нарахування процентів є безпідставними. Як вбачається з наданих розрахунків, позивачем відсотки були нараховані станом на 23 лютого 2024 року за період з 23 вересня 2022 року по 25 січня 2023 року. Разом з тим, згідно умов договору за період з 23 вересня 2022 року по 28 вересня 2022 року розмір процентів, який підлягає сплаті повинен становити 768,75 грн (7 500 грн х 2,05% х 5 дн.). За період з 02 жовтня 2022 року по 01 листопада 2022 року розмір процентів становить 6 705 грн (7500 грн х 2,98% х 30 дн.). За період з 02 листопада 2022 року по 25 січня 2023 року розмір процентів становить 18 997,50 грн (7500 грн х2,98%х 85 дн.) Отже, за період з 23 вересня 2022 року по 25 січня 2023 року заборгованість за процентами становить 26 471,25 грн (768,75 грн + 6 705 грн + 18 997,50 грн). Таким чином, заборгованість станом на 23 лютого 2024 року за договором кредитної лінії №181100712 від 23 вересня 2022 року, яка підлягає стягненню з відповідача становить 33 971,25 грн, яка складається з: 7500 грн - заборгованість кредитом та 26 471,25 грн - заборгованість за процентами. Посилання в апеляційній скарзі на не застосування судом першої інстанції строків позовної давності також не заслуговують на увагу з огляду на наступне. У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21) зазначено, що: тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року в справі № 6-3063цс16. У відзиві на позов ОСОБА_1 просив застосування строк позовної давності. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи договір кредитної лінії між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено 23 вересня 2022 року на строк 5 днів до 28 вересня 2022 року. Право грошової вимоги ТОВ «Юніт Капітал» до відповідача за договором кредитної лінії № 181100712 сумі 34 865,25 грн перейшло 06 березня 2025 року. З позовом ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду 04 квітня 2025 року, тобто в межах строку позовної давності - 28 вересня 2025 року. Разом з тим, суд першої інстанції вірно вказав, що згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п. 19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон від 14 травня 2025 року №4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» передбачає виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення», який передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦК України на період дії воєнного стану. Вказаний Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року та саме з цієї дати відновлюється обчислення строків позовної давності. Отже з 2022 року до вересня 2025 року перебіг строку позовної давності було зупинено. Також, судом зазначено, що строк позовної давності було продовжено у зв`язку з встановленням по всій території України карантину з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року. З огляду на вищевказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав задоволення заяви про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки такий строк позивачем не пропущений. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом не враховано його статусу військовослужбовця та проходження служби під час дії воєнного стану не заслуговують на увагу, оскільки згідно довідки від 11 березня 2026 року №443/2 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_2 лише з 25 лютого 2026 року по теперішній час, а відтак його статус як військовослужбовця не розповсюджується на спірні правовідносини, які виникли 23 вересня 2022 року у зв`язку з чим відсутні підстави для звільнення його від нарахованих процентів в розумінні пункту 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції який набрав чинності 18 травня 2024 року. За таких обставин, рішення суду на підставі п.1,2 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом часткового задоволення позову, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за договором кредитної лінії № 181100712 від 23 вересня 2022 року у сумі 33 971,25 грн, яка складається з: 7500 грн - заборгованість кредитом та 26 471,25 грн - заборгованість за процентами. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат. Положеннями частини 1 та 2статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Згідно пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи позов, який містить вимогу майнового характеру, підлягає частковому задоволенню на 97,43% то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 360,14 грн судового збору (2 422,40 грн х 97,43%) за подання позову, у зв`язку з чим апеляційну скаргу задоволено на 2,57%, а відтак з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 116,73 грн (4 542 грн х 2,57%) за перегляд справи в апеляційній інстанції. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат ч. 10 ст. 141 ЦПК України. За такого, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця судових витрат у розмірі 2243,41 грн (2 360,14 грн 116,73 грн). Що стосується судових витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Звертаючись до суду першої інстанції, позивач у позовній заяві заявив вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 6 000 грн. Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. У відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. На підтвердження факту надання адвокатом правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи до позовної заяви позивачем додано: копію договору про надання правничої допомоги № 10/03/25-02 від 10 березня 2025 року, укладеного між ТОВ «Юніт капітал» і адвокатським бюро «Тараненко та партнери», копію додаткової угоду до договору від 10 березня 2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 10 березня 2025 року. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки викладені у постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Великої Палати Верховного Суду яка зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Таким чином, аналізуючи матеріали справи колегія суддів вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесений у суді першої інстанції, визначений адвокатом є дещо завищеним, враховуючи, що предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 34 865,25 грн, тобто справа відноситься до малозначних, сума заявлених витрат на правову допомогу у загальному розмірі 6000 грн є непропорційною щодо ціни позову, а також враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково на суму 33 971,25 грн, суд апеляційної інстанції вважає, що сума витрат на правову допомогу підлягає зменшенню до 3 000 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2026 року змінити. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за договором кредитної лінії №181100712 від 23 вересня 2022 року у розмірі 33 971,25 грн, яка складається з: 7500 грн - заборгованість кредитом та 26 471,25 грн - заборгованість за процентами. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 2 243,41 грн судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 04 червня 2026 року.