Постанова 4812 № 759/15826/25

16.06.26 22-ц/812/1178/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 759/15826/25 Номер провадження 22-ц/812/1178/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 червня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О., розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Ремським Євгеном Вікторовичем на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Шикері І.А., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (надалі - ТОВ «Юніт Капітал») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У вересні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 13 травня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 369299434, підписаний за допомогою одноразового ідентифікатору, за яким кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 8 300 грн зі сплатою 2,10% в день від суми кредиту протягом дисконтного періоду та 2,98% в день від суми кредиту після закінчення дисконтного періоду, строком на 30 днів. Відповідно до умов договору, 13 травня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 8 300 грн позичальнику на банківську картку № НОМЕР_1 . 28 листопада 2018 року між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (дію якого згідно додаткових угод подовжено до 31 грудня 2024 року), відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 369299434 від 13 травня 2023 року. 27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 27/0524-01, у відповідності до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 369299434 від 13 травня 2023 року. 04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено Договір факторингу №04/06/25-Ю, за умовами якого до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №369299434 від 13 травня 2023 року у розмірі 39 302,16 грн. Посилаючись на те, що станом на день звернення до суду заборгованість не погашена, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 369299434 від 13 травня 2023 року у розмірі 39 302,16 грн, яка складається з: заборгованості по кредиту 8 300 грн, заборгованості по відсоткам 31 002,16 грн, 2 422,20 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн. У відзиві на позов представник ОСОБА_1 адвокат Ремський Є.В. просив позов задовольнити частково у розмірі 8 300 грн. У відзиві зазначено про те, що умови пролонгації на пільгових умовах передбачені умовами договору, згідно яким Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитовцем надана така можливість позичальнику відповідно до Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Строк продовження кредитування на 3 дні зі сплатою комісії 3 % від суми поточного залишку кредиту, на 7 днів зі сплатою комісії 5,00 % від суми поточного залишку кредиту, на 15 днів зі сплатою комісії 10 % від суми поточного залишку кредиту. Умовами договору передбачені умови пролонгації на стандартних (базових) умовах. Так, визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою. Указане свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони погодили порядок продовження строку кредитування, умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання позичальника за цим договором, у тому числі, а не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений умовами договору або у дату завершення періоду пролонгації. Разом із тим, позивачем не надано доказів звернення кредитора з вимогою до позичальника про сплату процентів за період після погодженого строку кредитування з урахуванням пролонгації, як передбачено умовами Договору, тому обов`язок позичальника по сплаті таких процентів не настав, у зв`язку з чим підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивача немає, а відтак вважав, що стягненню підлягає лише сума за тілом кредиту. Крім того, заявлені позивачем витрати на правничу допомогу, в сумі 7000 грн. вважав завищеними та виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат розміру задоволених позовних вимог, встановленого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, а також беручи до уваги категорію справи предмет спору, який не є складним та не вимагає вивчення великого обсягу фактичних даних, а складення позовної заяви не потребувало багато часу, враховуючи однотипність спорів щодо стягненні кредитної заборгованості, вважав, що розмір витрат на правничу допомогу має складати 1000 грн. У відповіді на відзив представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт капітал» заборгованість за кредитним договором у розмірі 39 302,16 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 8 300 грн, заборгованості по відсоткам 31 002,16 грн, 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 422,40 грн судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останнім зобов`язань з повернення кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, а також перехід прав вимоги за цим договором до ТОВ «Юніт Капітал», що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача у сумі 39 302,16 грн. Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вважав за доцільне зменшити їх до 5000 грн з урахуванням вимог ч.3 ст. 141 ЦПК України. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Ремський Є.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду змінити, стягнути суму фактичного отриманого кредиту у розмірі 8 300 грн та 1000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув увагу на те, що позивачем не надано доказів звернення кредитора з вимогою до позичальника про сплату процентів за період після погодженого строку кредитування з урахуванням пролонгації, як передбачено умовами Договору, тому обов`язок позичальника по сплаті таких процентів не настав, у зв`язку з чим підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивача немає, а відтак вважав, що стягненню підлягає лише сума за тілом кредиту. Крім того, вважав, що 1000 грн витрат на правничу допомогу є пропорційним розміром з урахуванням обставин даної справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Юніт Капітал» просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній відповідає. Як вбачається з матеріалів справи і таке та встановлено судом, що 13 травня 2023 року між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 369299434 на суму 8300 грн на строк до 22 травня 2023 року (дисконтний період) у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV4V3A5. 13 травня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 8300 грн на банківську карту відповідача № НОМЕР_2 . Крім того, факт укладення кредитного договору та перерахування кредитних коштів, відповідачем не заперечувався. Пунктом 7.1 передбачено, що на момент укладення цього Договору, сторони дійшли згоди, що сума Кредиту за всіма наданими Траншами має бути повернена Кредитодавцю не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду кредитування 22 травня 2023 року, а саме протягом 9 днів від дати отримання першого Траншу Позичальником. За користування кредитом клієнт сплачує 766,50% річних від суми кредиту в розрахунку 2,10% за кожний день користуванням ним на період визначений у п. 2.3. Договору, 1087,70% річних від суми кредиту в розрахунку 2,98 % в день на період визначений після закінчення дисконтного періоду, передбаченого п.2.3. Договору, 766,50% річних від суми кредиту в розрахунку 2,10% в день на умовах, передбачених п. 8.3 Договору. Пункт 6.4. Договору передбачає, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором. Відповідно до п. 7.2. Договору, дата повернення Кредиту, що вказана в п.7.1. Договору, переноситься, а вказаний строк кредитування продовжується при настанні наступних відкладальних обставин: 7.2.1.у разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту кожен раз переносяться на нову дату закінчення Дисконтного періоду кредитування, вирахувану відповідно до правил цього Договору; 7.2.2.у разі якщо позичальник продовжує користуватись кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування, зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду. Згідно з умовами п. 8.7 Договору, якщо Позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду, умови про розрахунок загальних витрат за кредитом та загальної вартості кредиту на умовах описаних в п. 8.5. Договору не застосовуються. Відповідно загальна вартість кредиту за період всього дисконтного періоду визначається відповідно до розміру базової процентної ставки вказаної в п.8.3. Договору. Відповідно до п. 8.8. Договору, підписуючи цей договір позичальник підтверджує, що визначення розміру зобов`язань позичальника по оплаті процентів за дисконтний період кредитування відповідно до розміру дисконтної та індивідуальної ставки чи базовою ставкою є відкладальною обставиною в розмінні ст. 212 ЦК України та залежить від виконання чи не виконання ним описаних вище умов. Визначення зобов`язань позичальника за базовою процентною ставкою (без врахування знижок вказаних в п. 8.5. Договору) не є односторонньою зміною умов Договору в сторону погіршення для позичальника, адже порядок розрахунку вартості послуг Кредитодавця прописаний в договорі на момент його укладення, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. Згідно з п. 12.4. Договору, сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70% річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01, який неодноразово продовжувався за додатковими угодами, від 28.11.2019; 31.12.2020; 31.12.2021; 31.12.2022; 31.12.2023; залишивши незмінними інші умови договору факторингу. Пунктом 2.1. Розділу 2 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Отже, предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, як зазначає позивач. Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги. В той же час, відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Згідно п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. З наданого розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на дату продажу, розмір заборгованості становив 39 302,16 грн, яка складається з заборгованості за кредитом, в сумі 8300 грн та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 31 002,16 грн. Відповідно до п.5.3.3 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що Фактор (ТОВ «Таліон Плюс») має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі, відступати Право вимоги на користь третіх осіб. 27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 27/0524-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 369299434 від 13 травня 2023 року. Предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 27/0524-01 від 27 травня 2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача, в сумі 39302,16 грн, яка складається з заборгованості за кредитом, в сумі 8300 грн. та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 31002,16 грн. 04 червня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 0406/24, відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 369299434 від 13 травня 2023 року. За цим договором Фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 0406/24 від 04 червня 2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором. Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 369299434 від 13 травня 2023 року. Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразових ідентифікаторів. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір були підписані позичальником ОСОБА_2 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатору, якій був надісланий первісними кредиторами, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору міститься код ідентифікатора відповідача, що і є його безпосереднім підписом. Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно розрахунку, станом на 23 лютого 2024 року заборгованість за кредитним договором № 369299434 від 13 травня 2023 року становить 39 302,16 грн, яка складається з: 8 300 грн - заборгованість за кредитом; 31 002,16 грн - заборгованість за процентами. З огляду на викладені вимоги закону та встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу позивач ТОВ «Юніт Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за вказаним вище кредитним договором у розмірі 39 302,16 грн. Що стосується доводів апеляційної скарги про нарахування процентів за користування кредитними коштами то колегія виходить з наступного. Згідно п.8.2 договору проценти ставки за договором є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позивальника. Загальні витрати за договором та загальна вартість кредиту за договором залежить від обраної моделі поведінки позичальника і прораховуються в слідкуючому порядку. Так, пунктами 8.3, 8.4 договору за умови якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за договором на умовах пункту 8.5 договору, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним. Зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожен день користування ним. Сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовим коштами за ставкою 1087,70% річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України (п.12.4. Договору). Отже, наведене свідчить про те, що сторони у договорі погодили умови нарахування процентів після закінчення строку дії договору як відповідальність за порушення зобов`язання щодо користування кредитними грошима, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16 від 05 квітня 2023 року. За такого доводи апеляційної скарги щодо неправомірності нарахування процентів за період після погодженого строку кредитування з урахуванням пролонгації є безпідставними. Що стосується судових витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач у позовній заяві заявив вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 7 000 грн. Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України). З огляду на положення статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19)). На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18). Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони. З власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24). У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року та від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20). Крім того, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зробив висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову. На підтвердження факту надання адвокатом правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи до позовної заяви позивачем додано: ксерокопію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Тараненка А.І.; ксерокопію довіреності від 05 червня 2025 року; договір про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05 червня 2025 року, додаткову угоду № 25770729051 до договору № 05/06/25-01 від 05 червня 2025 року, згідно якої адвокатське об`єднання зобов`язалось надати юридичну допомогу позивачу, щодо кредитного договору ОСОБА_1 № 369299434 від 13 травня 2023 року; акт прийому-передачі наданих послуг від 25 червня 2025 року. Згідно акту прийому-передачі наданих послуг товариство в особі директора ОСОБА_3 отримало юридичні послуги на суму 7000 грн і включає наступні роботи: складання позовної заяви, 2 год - 5000 грн; вивчення матеріалів справи за договором № 369299434 від 13 травня 2023 року, 2 год - 1000 грн.; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за договором № 369299434 від 13 травня 2023 року на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 , 1 год - 500 грн.; підготовка та подача клопотання інформації про зарахування кредитних коштів за договором № 369299434 від 13 травня 2023 року на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 , 1 год - 500 грн. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки викладені у постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Великої Палати Верховного Суду яка зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Таким чином, аналізуючи матеріали справи колегія суддів вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесений у суді першої інстанції, визначений адвокатом є дещо завищеним, враховуючи, що предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 39 302,16 грн тобто справа відноситься до малозначних, сума заявлених витрат на правову допомогу у загальному розмірі 7000 грн є непропорційною щодо ціни позову, суд апеляційної інстанції вважає, що сума витрат на правову допомогу підлягає зменшенню до 3 000 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. За таких обставин, рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України в частині вирішення питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні. Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів та не можуть бути підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Ремським Євгеном Вікторовичем задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 березня 2026 року в частині судових витрат на професійну правничу допомогу змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ 43541163) 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова О.О. Ямкова Повний текст складено 16 червня 2026 року.