Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/3535/25

26.05.26 22-ц/812/997/26 Єдиний унікальний номер судової справи 490/3535/25 Номер провадження 22-ц/812/997/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 26 травня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В., за участю: представника відповідача адвоката Костенка С.О., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» додаткове рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 11 лютого 2026 року під головуванням судді Чулупа О.С. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування, УСТАНОВИЛА: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі ПАТ «НАСК «Оранта») про стягнення страхового відшкодування. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 24 лютого 2025 року приблизно 13 год. в місті Миколаєві по вулиці 68 Десантників навпроти будинку №29 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля, марки і моделі BMW X5, 2022 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля, марки і моделі Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобіль, марки і моделі BMW X5, ОСОБА_1 отримав механічні пошкодження. ОСОБА_2 визнав свою вину у ДТП, а його автомобіль був застрахований в ПАТ «НАСК «Оранта», то ж сторонами було складено на місці події «Європротокол» в електронному вигляді №F744A369В316. 24 лютого 2025 року позивач звернувся із заявою про відшкодування шкоди до відділення ПАТ «НАСК «Оранта», де автомобіль BMW X5 реєстраційний номер НОМЕР_1 був оглянутий представником страхової компанії, який повідомив позивачу, що страхова сума за Європротоколом обмежена розміром у 80 000 грн. Згідно звіту про оцінку №113/02-25 вартість відновлювального ремонту автомобіля ОСОБА_1 становить 209 419 грн. 68 коп. У зв`язку з цим позивач запропоновував ОСОБА_2 добровільно відшкодувати суму збитків, які перевищують максимальний розмір страхового відшкодування за Європротоколом в розмірі 80 000 грн, з чим останній погодився і 27 лютого 2025 року перерахував на банківський рахунок позивача 120 000 грн. У квітні 2025 року йому надійшов лист від ПАТ «НАСК «Оранта» про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з тим, що вартість завданої шкоди була відшкодована позивачу винуватцем ДТП ОСОБА_2 . Позивач зазначив, що на час подання позову витратив на відновлення свого автомобіля 193 494 грн. 52 коп., а саме придбав в «АВТ Баварія Київ» запасні деталі (двері передні праві, двері задні праві, ущільнювач дверей, накладка арки переднього правого колеса, накладка арки заднього правого колеса, щиток швейлеру та тримач світлового модулю) загальною вартість 160 254 грн. Запчастини ОСОБА_1 отримував своїм транспортом у місті Києві, на що було витрачено 87.82 л палива загальною вартістю 5 340 грн. 54 коп., що підтверджується відповідними чеками. Крім того, 31 березня 2025 року позивачем було сплачено кошти в розмірі 27 900 грн. за ремонтні роботи з заміни пошкоджених деталей та фарбування дверей. Позивач вказував, що на даний час у зв`язку з відсутністю коштів не зроблені роботи із поклейки антигравійної плівки на відремонтовані деталі та фарбування дисків, вартість яких відповідно до звіту №113/02-25 складає 11 564 грн. 58 коп. Посилаючись на викладені обставини, вважаючи відмову НАСК «Оранта» у виплаті страхового відшкодування незаконною, необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам діючого законодавства, позивач просив стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 80 000 грн., витрати по оплаті звіту 6000 грн., а також судові витрати у справі. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 80 000 грн., судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп. та витрати за проведення оцінки в розмірі 6 000 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявленого позивачем позову. 24 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 12 000 грн. Додатковим рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 12 000 грн. витрат на правову допомогу. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 березня 2026 року апеляційну скаргу ПАТ «НАСК «Оранта» залишено без задоволення, рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2025 року залишено без змін. Відповідач ПАТ «НАСК «Оранта» не погодився із додатковим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення. Відповідач вказував, що згідно з даними з Єдиного реєстру адвокатів України Максимишин О.Л. має чинний статус адвоката відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №000952 та здійснював у даній справі самопредставництво власних інтересів. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач укладав договір про надання правничої допомоги з іншим адвокатом та доказів фактичної сплати гонорару адвокату. До того ж звернуто увагу, що розгляд справи проводився за спрощеним провадженням без виклику (повідомлення), а відповідно до ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В судове засідання до суду апеляційної інстанції, призначене на 26 травня 2026 року, позивач не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належними чином. 28 квітня 2026 року ОСОБА_1 надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. В силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності позивача. Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає не в повному обсязі. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що в травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «НАСК «Оранта» про стягнення страхового відшкодування (а.с.1-8). Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 березня 2026 року, позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 80 000 грн., судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп. та витрати за проведення оцінки в розмірі 6 000 грн. (а.с.142-144). 24 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. Вирішуючи справу, районний суд вважав за необхідне стягнути з відповідача ПАТ «НАСК «Оранта» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. Колегія суддів частково погоджується з таким висновком районного суду, з огляду на наступне. Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Згідно зі ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України). Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України). Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст.15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (ст.134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (ст.141 ЦПК України). У ч.2 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦК України). У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу ч.3 ст.141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. У додатковій постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Верховний Суд у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30 вересня 2020 року (провадження №61-22962св19), зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.137 ЦПК України. Крім того, згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. До того ж, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у ч.3 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23). Крім того, Верховний Суд уже наголошував на відсутності правових підстав для розподілу в порядку ст.141 ЦПК України витрат на підготовку заяв, які не відносяться до витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи (постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №914/1564/20, а також додаткові постанови Верховного Суду від 05 липня 2022 року у справі №910/10507/21, від 23 серпня 2022 року у справі №909/328/18, від 07 лютого 2023 року у справі №922/4022/20, від 25 липня 2023 року у справі №914/4092/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 911/3586/21, від 06 вересня 2023 року у справі № 914/131/22, від 14 вересня 2023 року у справі №911/3076/21, від 20 вересня 2023 року у справі №922/838/22). На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем було надано суду: - копію договору про надання правничої допомоги №19/3-1 від 19 березня 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Тітусь А.В., з якої вбачаються загальні положення щодо надання професійної правничої допомоги та передбачено, що правова допомога надається за винагороду, розмір якої становить 12 000 грн.(а.с. 164-165); - копію акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 20 листопада 2025 року за договором надання правничої допомоги №19/3-1 від 19 березня 2025 року, складеного між адвокатом Тітусь А.В. та ОСОБА_1 , в якому зазначено опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (а.с.162). Дослідивши надані докази та аналізуючи складені представником позивача документи під час розгляду даної справи, колегія суддів вважає, що розмір понесених судових витрат за представництво інтересів позивача у даній справі є завищеним, з огляду на те, що справа розглянута в спрощеному провадженні без виклику учасників справи, представник позивача не брав участі у судових засіданнях, не здійснював підготовчих чи процесуальних дій, які б свідчили про значний обсяг наданих послуг. Також, беручи до уваги відсутність доказів істотного обсягу здійсненої адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено необхідність понесення витрат у заявленому розмірі. Колегія суддів також зауважує, що предметом спору є стягнення страхового відшкодування в загальному розмірі 80 000 грн., тобто справа є незначної складності та не потребує дослідження великого обсягу доказів у справі, а розмір гонорару, визначений стороною позивача та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. Керуючись принципом справедливості, розумності та необхідності компенсації саме тих витрат, які безпосередньо пов`язані із розглядом цієї справи, враховуючи предмет спору, складність справи та фактично виконані роботи адвокатом, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, визначеного районним судом з 12 000 грн. до 7 000 грн., оскільки саме зазначена сума, на переконання колегії суддів, є достатньою, обґрунтованою, справедливою та відповідає критеріям співмірності й розумності понесених стороною витрат. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач зі статусом адвоката, має повне право залучити іншого адвоката для представництва своїх інтересів у суді, оскільки законодавство не забороняє особі користуватися професійною правничою допомогою. Отже, статус адвоката у позивача не позбавляє його конституційного права на професійну правничу допомогу. Посилання в апеляційній скарзі на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач укладав договір про надання правничої допомоги з іншим адвокатом та доказів фактичної сплати гонорару адвокату, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки таке спростовується наявними у справі доказами. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За такого, додаткове рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 лютого 2026 року слід змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, визначеного районним судом, з 12 000 грн. до 7 000 грн. Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» задовольнити частково. Додаткове рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 лютого 2026 року змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (ЄДРПОУ 0034186), на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_3 ) з 12 000 (дванадцять тисяч) грн. до 7 000 (сім тисяч) грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено 28 травня 2026 року