Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/1160/21

24.01.22 22-ц/812/146/22 Єдиний унікальний номер судової справи 490/1160/21 Номер провадження 22-ц/812/146/22 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 24 січня 2022 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Калашник А.О., за участі: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача - ОСОБА_3 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 06 грудня 2021 року, під головуванням судді Саламатіна О.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про скасування рішення та покладення обов`язку вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про скасування рішення та покладення обов`язку вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням зборів суддів Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 жовтня 2020 року вирішено надати ОСОБА_1 на склад сім`ї з трьох осіб службове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23 грудня 2020 року за №1343 було відмовлено у затверджені вищевказаного рішення зборів суддів Ленінського районного суду міста Миколаєва, у зв`язку із відсутністю підстав вважати позивача таким, що потребує поліпшення житлових умов. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки службове житло надається незалежно від перебування на квартирному обліку, а станом на день прийняття Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради оскарженого рішення у нього були відсутні на праві власності житлові приміщення, та відповідач не наділений повноваженнями надавати оцінку чи потребує він поліпшення житлових умов. Крім того, ЖК УРСР не передбачає повноважень виконавчого комітету затверджувати чи відмовляти в затверджені рішення зборів суддів. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив скасувати рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23 грудня 2020 року за №1343 та зобов`язати відповідача видати спеціальний ордер на ім`я позивача на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач Виконавчий комітет Миколаївської міської ради надав до суду відзив, в якому просив у задоволені позовних вимог відмовити. Зазначав, що до повноважень виконавчого комітету належить контроль житлового фонду, квартирного обліку та додержання житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності. Дані повноваження з контролю реалізуються шляхом затвердження відповідних рішень. Вказував на те, що 20 серпня 2021 року ОСОБА_1 отримав грошову компенсацію у розмірі 1 213 513 грн. 20 коп. для придбавання житла, у зв`язку із чим рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 жовтня 2020 року за №1075 позивача було знято з квартирного обліку. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 грудня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення мотивовано тим, що відповідач обґрунтовано, в межах наданих повноважень, ухвалив рішення від 23 грудня 2020 року №1343, яким відмовив у наданні службового приміщення та видачі спеціального ордера, у зв`язку з відсутністю підстав вважати ОСОБА_1 таким, що потребує поліпшення житлових умов. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись незаконність рішення районного суду, у зв`язку із неправильним встановленням обставин справи, порушенням норм матеріального права, просив вказане рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що згідно листа Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради від 08 вересня 2020 року №29066/09.01-3/20-2 ОСОБА_1 20 серпня 2020 року отримав грошову компенсацію у розмірі 1 213 513 грн. 20 коп. за належні для отримання жилі приміщення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року №280 (а.с.26). Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 15 жовтня 2020 року №985 включено житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 до числа службових приміщень Ленінського районного суду міста Миколаєва (а.с.33). Відповідно до рішення зборів суддів Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 жовтня 2020 року вирішено надати ОСОБА_1 на склад сім`ї з трьох осіб службове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 (а.с.24-25). Цього ж дня Ленінським районним судом міста Миколаєва витяг з вищевказаного рішення зборів суддів направлено Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, який отримано останнім 23 жовтня 2020 року (а.с.23). Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 жовтня 2020 року №1075 ОСОБА_1 , складом сім`ї з 2 осіб (він та дочка) знято з квартирного обліку. Облікову справу переоформлено на дружину - ОСОБА_4 , яку одночасно виключено зі списку громадян, які користуються першочерговим правом отримання житла (а.с.34). Згідно з рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23 грудня 2020 року №1343 «Про відмову у затвердженні рішення зборів суддів Ленінського районного суду міста Миколаєва про надання службового жилого приміщення та видачі спеціального ордеру», відмовлено у затверджені рішення зборів суддів Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 жовтня 2020 року (витяг з протоколу №10) про надання службового приміщення та видачі спеціального ордера на квартиру АДРЕСА_1 з числа службових приміщень Ленінського районного суду міста Миколаєва, на ім`я ОСОБА_1 на склад сім`ї з 3 осіб (він, дружина, дочка), у зв`язку з відсутністю підстав вважати ОСОБА_1 таким, що потребує поліпшених житлових умов (а.с.4). Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Статтею 1 Житлового кодексу УРСР встановлено, що відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги. Частиною першою ст.118 ЖК УРСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Відповідно до ст.121 ЖК УРСР порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу PCP, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української PCP. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації. Згідно з ст.138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» після призначення на посаду суддя, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1 розділу ІІ Положення про порядок надання службового житла й користування ним суддями, працівниками апаратів судів, працівниками Державної судової адміністрації України та територіальних управлінь Державної судової адміністрації України, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 22 грудня 2017 року №1122, після призначення на посаду суддя, працівник апарату, працівник адміністрації, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду, територіального управління ДСА України відповідно. Відповідно до п.2 розділу ІІ вказаного Положення надання службових жилих приміщень безпосередньо не пов`язане з перебуванням судді, працівника апарату, працівника адміністрації на квартирному обліку та здійснюється без додержання черговості та врахування пільг, установлених для забезпечення громадян житлом. Відповідно до п.41 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року №280 (далі - Порядок виплати грошової компенсації) виплати грошової компенсації після виплати внутрішньо переміщеній особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, грошової компенсації (перерахунку коштів на спеціальний рахунок внутрішньо переміщеної особи, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України) орган соціального захисту населення вносить інформацію про таке перерахування в базу даних, а також інформує відповідні органи (в тому числі на території інших населених пунктів) про необхідність зняття з квартирного обліку внутрішньо переміщеної особи, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, та членів її сім`ї, яких включено в розрахунок грошової компенсації. Враховуючи, що позивачем було отримано грошову компенсацію у розмірі 1 213 513 грн. 20 коп. для придбання житла, то його не можна вважати таким, що потребує поліпшення житлових умов, що є обов`язковою умовою для отримання службового житла. За такого, станом на 23 грудня 2020 року, тобто на момент розгляду відповідачем рішення зборів суддів Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 жовтня 2020 року про надання службового жилого приміщення та видачі спеціального ордера на ім`я позивача на вищевказану квартиру, ОСОБА_1 не потребував поліпшення житлових умов. Твердження позивача, що рішення зборів суддів Ленінського районного суду міста Миколаєва не підлягає жодному затвердженню, є безпідставним, оскільки до повноважень відповідача належить і контроль житлового фонду, і квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній територій незалежно від форм власності. Дані повноваження з контролю реалізуються шляхом затвердження відповідних рішень. Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до помилкового тлумачення позивачем норм матеріального права та незгоди із обставинами встановленими судом першої інстанції, не спростовують висновків вказаного суду та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального права або допущено такі порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). На думку колегії суддів, оскаржуване рішення суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 26 січня 2022 року