Постанова 4807 № 337/4476/25

Дата документу 26.05.2026 Справа № 337/4476/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №337/4476/25 Головуючий у 1-й інстанції: Котляр А. М. Провадження № 22-ц/807/1237/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кухаря С.В., Камалової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Вартанової Гаяне Михайлівни на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району, Мелітопольська районна військова адміністрація, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району, Мелітопольська районна військова адміністрація, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову зазначено, що 09 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2025 року у справі №337/1596/25 було розірвано. Під час перебування у шлюбі у сторін народилося двоє дітей, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Донька ОСОБА_3 , як внутрішньо переміщена особа проживала разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Пізніше вони змінили адресу фактичного проживання на АДРЕСА_2 , де наразі донька перебуває на повному його утриманні. Відповідачка не бере участі у вихованні доньки, не виявляє інтересу до її життя і навчання, не надає дитині матеріальної допомоги, не забезпечує їй необхідного медичного догляду. ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з нею. Син ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю, яка забороняє батькові спілкуватися з сином попри його бажання та незліченні спроби зв`язатися з дитиною, що порушує його право на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з батьком. ОСОБА_2 покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Всі питання щодо виховання вирішуються ним самостійно без участі та підтримки з боку матері. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір`ю, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення ОСОБА_2 до своїх батьківських обов`язків. За таких обставин ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року у задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник, адвокат Вартанова Гаяне Михайлівна подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що дії відповідачки свідчать про свідому та винну поведінку ОСОБА_2 в ухиленні від виконання обов`язків щодо виховання дитини. Зазначені обставини підтверджуються наданими позивачем доказами, довідкою з навчального та медичного закладу, актом проживання, поясненнями свідків та іншими доказами наявними в матеріалах справи, на які суди не звернули уваги. Причина зникнення матері з життя дитини стала її свідома поведінка. Натомість батько належним чином виконував свої батьківські обов`язки: дитина навчається в школі, забезпечена належним доглядом і харчуванням, він піклувався про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, створив належні умови для розвитку її природних здібностей і підготовки до самостійного життя. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило.Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району, Мелітопольська районна військова адміністрація, як орган опіки та піклування, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, а саме шляхом надсилання судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника суду про доставку судової повістки повідомлення в їх електронний кабінет 02.05.2026 року (а.с.193-195) до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_2 та третіх осіб. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд керувався тим, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками ОСОБА_2 , які б свідчили про її ухилення від виховання дитини, а тому відсутні підстави, передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України, для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав. Відсутність спілкування між матір`ю та дочкою обумовлена зокрема тим, що відповідач проживає на тимчасово окупованій території. Цей факт беззаперечно впливає на можливість регулярного спілкування між ними, проте не свідчить про те, що ОСОБА_2 умисно не піклується про фізичний і духовний розвиток свої дитини. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що 09 серпня 2008 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 24 березня 2023 року видане повторно Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі, про що зроблено відповідний актовий запис №06 (а.с.15). Відповідно до рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 09 серпня 2008 року виконавчим комітетом Жовтневої сільської ради Токмацького району Запорізької області, актовий запис №06 - розірвано (а.с.22-24). Під час перебування у любі, у сторін народили діти: - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04 лютого 2009 року видане Токмацьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №41 (а.с.17); - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 19 березня 2025 року, видане повторно Оріхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №90 (а.с.16). ОСОБА_1 та неповнолітня дочка ОСОБА_3 зареєстровані як внутрішньо переміщені особи у м. Запоріжжі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними довідками Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району від 03 травня 2022 року за №2327-5001494393, №2327-5003148029 (а.с.18,19). В подальшому їх фактичне місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідними довідками Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради від 23 січня 2025 року за №2327-5003589173, №2327-5003589182 (а.с.20,21). Відповідно до довідки директора Закладу загальної середньої освіти №2 Токмацької міської ради Запорізької області Чаговець О. від 22 січня 2025 року №5, видана ОСОБА_1 , в тому, що його донька є ученицею 10 класу Закладу загальної середньої освіти №2 Токмацької міської ради. Форма навчання дистанційна. Батько підтримує зв`язок з класним керівником ОСОБА_5 , так як він проживає з донькою в місті Запоріжжі. Під час видачі ноутбуків для учнів закладу супроводжував доньку та заповнював відповідний акт про отримання гаджету для навчання, надав відповідні копії документів, зокрема довідку ВПО (а.с.25). Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6» Запорізької міської ради від 09 квітня 2025 року за №01-15/76, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в КНП «ЦПМСД №6» амбулаторії №9. В 2024 році прибула з міста Токмак, має статус ВПО. Декларація укладена з лікарем-педіатром ОСОБА_6 17 квітня 2024 року. На огляд до лікаря педіатра дитину завжди супроводжує батько, ОСОБА_1 .. Останній візит до амбулаторії у супроводі батька був 08 квітня 2025 року, дівчина була оглянута педіатром. На момент огляду скаргу не було, встановлено діагноз: соматично здорова. Проведено профілактичне щеплення АДП-М. В декларації контактною особою зазначено батька дівчини, ОСОБА_1 (а.с.26). Відповідно до Судового наказу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2025 року у справі №337/1595/25, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 31.03.2025 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.27). Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області від 02 вересня 2025 року за №2301.3-9915/23 (а.с.43-44), що є тимчасово окупованою територією. Відповідно до Відповіді №1756478 від 10 вересня 2025 року щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, сформованої суддею Хортицького районного суду м. Запоріжжя Котляр А.М., ОСОБА_2 як внутрішньо переміщена особа не зареєстрована (а.с.53). Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 14 жовтня 2025 року за №19/81584-25, ОСОБА_2 в період з 08 листопада 2017 року по 14 жовтня 2025 року відомості щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України в Базі даних не виявлено (а.с.81). Згідно акту обстеження умов проживання Відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради від 08 жовтня 2025 року, в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , проживає позивач ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 .. Умови проживання: наявні централізоване опалення, газо-водо-електропостачання. Гаряча вода підігрівається бойлером. Помешкання умебльоване, є необхідна побутова техніка. Прибрана, винаймається родиною. Дівчина доброзичлива, відповідає прихильністю до батька. Мати з молодшим братом залишилась на окупованій рф території. Дівчина з серпня 2022 року з матір`ю не спілкується, матір нічим не допомагає, не цікавиться її здоров`ям, навчанням, матеріально не підтримує (а.с.89). Відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого 22 грудня 2025 року, наведені факти стосовно невиконання батьківських обов`язків відповідачкою не надають достатніх, переконливих доказів, які свідчать про реальну загрозу для здоров`я та психічного розвитку дитини, винної поведінки ватері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками. Враховуючи наявну інформацію, яка не містить достатньо фактів стосовно невиконання батьківських обов`язків відповідачкою, переконливих доказів, які свідчать про реальну загрозу для здоров`я та психічного розвитку дитини, винної поведінки матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, органу опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.112-113). Між сторонами склались правовідносини з приводу невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків та позбавлення її батьківських прав. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства"). Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України). Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України). Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі "Странд Лоббен та інші проти Норвегії" (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї. У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. . Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22). Судом першої інстанції встановлено, що з 03 травня 2022 року ОСОБА_3 як внутрішньо переміщена особа проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресю АДРЕСА_2 . Син, ОСОБА_4 проживає з матір`ю ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території, а саме: АДРЕСА_3 . Орган опіки та піклування надав висновок про не доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її доньки ОСОБА_3 .. На обгрунтування такого висновку зазначено, що наведені факти стосовно невиконання батьківських обов`язків відповідачкою не надають достатніх, переконливих доказів, які свідчать про винну поведінку матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками. Позивачем не доведено, що матір дитини ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. Відсутність спілкування між матір`ю та дочкою обумовлена зокрема тим, що відповідач проживає на тимчасово окупованій території. Цей факт безпосередньо впливає на можливість регулярного спілкування між ними, проте не свідчить про те, що ОСОБА_2 умисно не піклується про фізичний та духовний розвиток своєї дитини.. Матеріали справи не містять доказів протиправної поведінки матері по відношенню до своєї дочки. Посилання позивача, що саме він виховує дочку, не може бути достатньої підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Колегія суддів зауважує, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23). Суд першої інстанцій надав належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, що визначені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав. Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено. Верховний суд також зауважував, що заява відповідачки про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнання позову про позбавлення батьківських прав, не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову у цій справі, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за обставин справи, що переглядається в апеляційному порядку, заява ОСОБА_2 не може слугувати достатньою підставою для розірвання кровного споріднення між матір`ю і донькою та позбавлення останньої права на материнську турботу в умовах воєнного стану. Необхідність забезпечення опіки та турботи з боку матері є нагально необхідною для повноцінного і гармонійного розвитку дівчинки. Думка дитини ОСОБА_3 , яка підтримала позов, не має вирішального значення для вирішення справи, оскільки з її пояснень можна зробити висновок лише про наявність непорозуміння між нею та матір`ю з приводу розлучення батьків. Дитина не повідомила жодні факти про протиправну поведінку матері, які виправдовують позбавлення матері батьківських прав. Очевидно, що сімейні відносини мають складний характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Встановивши ці обставини та врахувавши інтереси дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу сімейно-правової відповідальності у виді позбавлення батьківських прав відсутні. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. З огляду на зазначене, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Вказані та інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають. При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Вартанової Гаяне Михайлівни залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 27 травня 2026 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С. Кухар С.В.