Постанова КЦС ВС № 947/30541/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ справа № 947/30541/23 провадження № 61-4626св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Бучанської міської ради, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Бучанської міської ради, про позбавлення батьківських прав за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Петренко Світлана Василівна, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Бескровного Я. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року, ухвалену у складі суддів Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сегеди С. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2023 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Бучанської міської ради, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову вказувала, що вона та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У шлюбі сторони не перебували, разом не проживали, спільного господарства не вели; з народження дитина проживає з матір`ю. 14 листопада 2008 року Марганецький міський суд Дніпропетровської області видав виконавчий лист № 2-396/08 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на ОСОБА_4 . Позивач вказувала, що з 30 липня 2010 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , який став для ОСОБА_4 фактичним батьком. Після 24 лютого 2022 року вона з дочкою з міста Нікополя Дніпропетровської області переїхала до міста Бучі Київської області. ОСОБА_2 відносини з дочкою не підтримує, не надає матеріальної допомоги на дитину, ухиляється від виконання батьківських обов`язків. За таких обставин просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позову. Суд першої інстанції зазначив про недоведення належними і допустимими доказами того, що поведінка відповідача відносно дочки є свідомим ухиленням від виконання батьківських обов`язків. Суд вказав, що позивач не зазначила, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька батьківських прав. Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла адвокат Петренко С. В., залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2024 року - без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання та утримання дочки ОСОБА_6 позивач не довела, тому передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України підстава для позбавлення батьківських прав відсутня. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У вересні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Петрова С. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (провадження № 61-17253св24), про те, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо. Також неврахованими судами заявник вважає висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 199/2403/18 (провадження № 61-1398св20), від 8 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21), від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), від 20 листопада 2024 року у справі № 490/3580/21 (провадження № 61-4197св25). Позиція інших учасників справи У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Канікаєв Ю. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність доводів касаційної скарги та правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції. Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 199/2403/18 (провадження № 61-1398св20), від 8 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21), від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), від 20 листопада 2024 року у справі № 490/3580/21 (провадження № 61-4197св25)та від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (провадження № 61-17253св24) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 з народження проживає з матір`ю. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області у справі № 2-396/08 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 стягнено аліменти на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 13 лютого 2008 року, до досягнення дитиною повноліття. Виконавчий лист № 2-396/08, виданий 14 листопада 2008 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області на підставі вказаного рішення суду перебуває на виконанні у Другому Малиновському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (виконавче провадження № НОМЕР_1). Орган опіки та піклування Бучанської міської ради у висновку від 12 липня 2023 року вважав за доцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час ухвалення постанови Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування норм матеріального права та додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України). Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України). Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20(провадження № 61-6807св21), від 3 серпня 2022 року у справі № 306/7/20(провадження № 61-3498св22), від 7 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20(провадження № 61-8203св22), від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17(провадження № 61-1858св22), від 6 вересня 2023 року у справі № 545/560/21(провадження № 61-9281св23). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки та, якщо це доречно, відновити сімейні стосунки. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї. У справі «Хант проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58рішення від 7 грудня 2006 року). За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19 (провадження № 61-15290св20), від 7 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23)). Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, та з урахуванням того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов`язків, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Такий висновок судів повністю узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 199/2403/18 (провадження № 61-1398св20), про неврахування якого зазначає заявник у касаційній скарзі. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (провадження № 61-17253св24), оскільки у вказаній постанові суд касаційної інстанції встановив, що батько дитини у нотаріально посвідченій заяві від 9 жовтня 2024 року, у поясненнях від 15 січня 2025 року та клопотанні про розгляд справи без участі від 2 лютого 2025 року вказав, що не заперечував (вважав за доцільне) щодо позбавлення батьківських прав відносно дитини; вважав, що це відповідає інтересам дитини; він не займався і не мав наміру займатися вихованням дитини, виконувати батьківські обов`язки; водночас, дитина зростає у повноцінній сім`ї і вихованням дитини фактично займається чоловік матері. Враховуючи викладене, у вказаній справі між сторонами виникли правовідносини, які не є подібними правовідносинам сторін у справі, що переглядається, в контексті доведення обставин винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми обов`язками. Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 8 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21), від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), від 20 листопада 2024 року у справі № 490/3580/21 (провадження № 61-4197св25) оскільки заявник, процитувавши дати постанов та номери справ, в яких вони ухвалені, не зазначила конкретний висновок, викладений у кожній з цих постанов, та в чому полягає неврахування судами першої і апеляційної інстанції відповідного висновку. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі. Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін. Щодо судових витрат Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Петренко Світлана Василівна, залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська