Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/8112/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8112/25 Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г. Дата і місце ухвалення: 09 січня 2026 року, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року у справі №400/8112/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 31.10.2024 по 01.07.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; - зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 31.10.2024 по 31.12.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; - зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 по 01.07.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2024 по 01.07.2025 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078); - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2024 по 01.07.2025 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168); - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої Постановою №168; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані основної щорічної відпустки за 2022 рік за 30 діб, за 2024 рік за 30 діб, за 2025 рік за 30 діб з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704) та Постановою №168; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані основної щорічної відпустки за 2022 рік за 30 діб, за 2024 рік за 30 діб, за 2025 рік за 30 діб з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення, передбаченої Постановою №704 та Постановою №168; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абзацом другим частиною третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022-2025 роки за 56 діб з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення, передбаченої Постановою №704 та Постановою №168; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абзацом другим частиною третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022-2025 роки за 56 діб з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення, передбаченої Постановою №704 та Постановою №168; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 01.01.2025; - зобов`язати відповідача видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 01.01.2025; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 01.01.2025; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 01.01.2025; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою №168, за період перебування на лікуванні з 05.12.2024 по 16.12.2024, з 08.01.2025 по 15.01.2025, з 06.06.2025 по 27.06.2025; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою №168, за період перебування на лікуванні з 05.12.2024 по 16.12.2024, з 08.01.2025 по 15.01.2025, з 06.06.2025 по 27.06.2025. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визначення розміру його грошового забезпечення за період проходження військової служби з 31 жовтня 2024 року по 01 липня 2025 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року. На думку апелянта, після набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 підлягає застосуванню первісна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, відповідно до якої посадові оклади та оклади за військовими званнями повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Апелянт наголошує, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 10 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 10 січня 2023 року у справі №120/8682/21-а, а також висновки, наведені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі №580/4057/24. Крім того, апелянт зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18 червня 2025 року, визнано протиправними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 12 травня 2023 року №481 та визнано нечинним пункт 2 цієї постанови в частині внесення змін до пункту 4 постанови №704. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. На переконання апелянта, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, є складовою грошового забезпечення, а тому підлягала врахуванню при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток як учаснику бойових дій. Окремо апелянт зазначає, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, не видав довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 01 січня 2025 року, не виплатив компенсацію за неотримане речове майно, а також не нарахував і не виплатив додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні. Посилаючись на викладене, апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, та наводить такі доводи. Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 31 жовтня 2024 року по 01 липня 2025 року відповідач зазначає, що до березня 2025 року він перебував на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з чим вважає себе неналежним відповідачем у частині вимог, пов`язаних із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення. Щодо індексації грошового забезпечення відповідач вказує, що позивач не проходив військову службу у лютому та березні 2018 року, а тому, на його думку, не має права на індексацію-різницю відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Щодо грошової допомоги на оздоровлення та компенсацій за невикористані відпустки відповідач зазначає, що відповідні виплати були здійснені згідно з вимогами чинного законодавства, а додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, не включається до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються такі виплати. Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік відповідач посилається на наказ начальника 3 центру рекрутингу від 19 лютого 2025 року №50, яким ОСОБА_1 уже нараховано та виплачено зазначену допомогу. Щодо видачі довідки про вартість речового майна відповідач зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_2 06 травня 2025 року оформлено довідку №6 про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 01 січня 2025 року. Щодо компенсації за неотримане речове майно відповідач вказує, що компенсацію у сумі 13 691,61 грн виплачено позивачу 15 серпня 2025 року. Щодо додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за періоди стаціонарного лікування відповідач стверджує, що позивач не надав належних і достатніх доказів, які б безспірно підтверджували його право на таку виплату за заявлені періоди лікування. З огляду на наведене, відповідач вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та просить суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні. Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, а також надавши оцінку встановленим у справі обставинам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 31 жовтня 2024 року по 01 липня 2025 року. У період проходження військової служби позивач перебував на стаціонарному лікуванні, зокрема: з 05 грудня 2024 року по 16 грудня 2024 року; з 08 січня 2025 року по 15 січня 2025 року; з 06 червня 2025 року по 27 червня 2025 року. З наявних у матеріалах справи довідок військово-лікарської комісії вбачається, що отримана позивачем у 2022 році травма визнана такою, що пов`язана із захистом Батьківщини. Також матеріалами справи підтверджується, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19 лютого 2025 року №50 та грошовим атестатом від 28 лютого 2025 року №1790 ОСОБА_1 була нарахована та виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік. Крім того, відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 06 травня 2025 року №6 про вартість речового майна, що належало до видачі, позивачу визначено вартість неотриманого речового майна у сумі 13 691,61 грн, компенсацію за яке було виплачено 15 серпня 2025 року. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 липня 2025 року №187 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вважаючи, що під час проходження військової служби та при звільненні відповідачем не було здійснено належного нарахування та виплати грошового забезпечення та інших передбачених законодавством виплат, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач під час нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших належних виплат діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а заявлені позовні вимоги не знайшли свого належного підтвердження під час судового розгляду. Суд першої інстанції дійшов висновку, що положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у редакції, чинній у спірний період, не передбачали застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, як розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням. З огляду на це суд визнав відсутніми підстави для перерахунку грошового забезпечення, а також похідних виплат, розмір яких визначається виходячи з місячного грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані відпустки. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у позивача не виникло права на індексацію грошового забезпечення за спірний період, оскільки: у період з 31 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року поріг індексації не був перевищений; у першому півріччі 2025 року право на індексацію, з урахуванням положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», виникло лише з липня 2025 року; підстав для виплати індексації-різниці відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078 суд не встановив. Щодо позовних вимог про врахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, при визначенні розміру грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані відпустки, суд першої інстанції виходив із того, що така винагорода позивачу фактично не нараховувалась та не виплачувалась, а тому не могла бути включена до розрахункової бази для обчислення зазначених виплат. Стосовно позовних вимог про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, видачу довідки про вартість речового майна та виплату компенсації за неотримане речове майно суд першої інстанції встановив, що матеріальна допомога була нарахована та виплачена на підставі наказу від 19 лютого 2025 року №50, довідка про вартість речового майна була оформлена, а компенсація за неотримане речове майно у сумі 13 691,61 грн виплачена позивачу 15 серпня 2025 року. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення прав позивача у зазначеній частині. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн за періоди стаціонарного лікування суд першої інстанції виходив із того, що у спірні періоди позивач проходив лікування у зв`язку із захворюваннями, а не безпосередньо у зв`язку з бойовим пораненням, а також врахував, що за висновками військово-лікарської комісії травма позивача визначена як травма легкого ступеня тяжкості. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень Постанови №168. З огляду на наведене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 31 жовтня 2024 року по 01 липня 2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Правові засади соціального та правового захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Частинами першою - четвертою статті 9 зазначеного Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення, а порядок та розміри виплати грошового забезпечення визначаються Кабінетом Міністрів України. На виконання наведених положень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Пунктом 4 Постанови №704 у первісній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, відповідно до якої розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704, визнано протиправним та скасовано. Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 10 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 10 січня 2023 року у справі №120/8682/21-а, від 06 листопада 2023 року у справі №300/1947/22 та від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21 дійшов висновку, що після скасування пункту 6 Постанови №103 для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 31 жовтня 2024 року по 01 липня 2025 року. Отже, під час нарахування грошового забезпечення за вказаний період відповідач був зобов`язаний визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням: прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2024 року, - за період з 31 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року; прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2025 року, - за період з 01 січня 2025 року по 01 липня 2025 року. Оскільки розмір місячного грошового забезпечення є базою для визначення інших належних військовослужбовцю виплат, неправильне визначення його складових вплинуло також на розмір: грошової допомоги на оздоровлення; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки; компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; інших виплат, розмір яких визначається виходячи з місячного грошового забезпечення. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у належному розмірі за період з 31 жовтня 2024 року по 01 липня 2025 року є протиправною. Ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є зобов`язання відповідача: провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 31 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2024 року; провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 січня 2025 року по 01 липня 2025 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2025 року; здійснити пов`язаний із цим перерахунок та виплату інших належних позивачу виплат, розмір яких визначається виходячи з місячного грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсацій за невикористані відпустки, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням установлених законом податків і зборів. Отже, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31 жовтня 2024 року по 01 липня 2025 року колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців. Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період із застосуванням положень абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078, тобто з урахуванням можливого права як на поточну індексацію, так і на індексацію-різницю (фіксовану індексацію). У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що позивача лише 31 жовтня 2024 року призначено на посаду, а тому, на його думку, право на індексацію грошового забезпечення у нього не виникло. Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт призначення військовослужбовця на посаду не є достатньою правовою підставою для висновку про відсутність права на індексацію, оскільки питання щодо її нарахування вирішується на підставі спеціальних розрахунків відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078. Разом з тим цією постановою суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 31 жовтня 2024 року по 01 липня 2025 року із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Отже, після виконання судового рішення зміняться вихідні показники, необхідні для визначення: розміру грошового забезпечення позивача; суми підвищення доходу у відповідному місяці; розміру можливої індексації; наявності або відсутності права на індексацію-різницю відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078; остаточного розміру індексації. Верховний Суд у постанові від 03 червня 2025 року у справі №600/1889/24-а зазначив, що визначення розміру індексації грошового забезпечення належить до компетенції відповідного органу, а суд не має повноважень здійснювати такий розрахунок до моменту проведення його самим відповідачем. За таких обставин на момент ухвалення цієї постанови суд позбавлений можливості достовірно встановити: чи виникло у позивача право на індексацію грошового забезпечення за спірний період; який саме вид індексації підлягає застосуванню; чи наявні підстави для виплати індексації-різниці; остаточний розмір можливої індексації. Зазначені обставини безпосередньо залежать від результатів виконання судового рішення у частині перерахунку грошового забезпечення. За таких обставин заявлені позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому у їх задоволенні слід відмовити. При цьому така відмова не позбавляє позивача права після проведення відповідачем перерахунку грошового забезпечення звернутися із вимогою про проведення відповідних розрахунків індексації та, у разі виникнення спору, повторно звернутися до суду за захистом своїх прав. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 20242025 роки, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 30.1 розділу XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошова допомога на оздоровлення та компенсація за невикористані дні відпусток обчислюються виходячи з розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Пунктом 2 Постанови №168 передбачено, що додаткова винагорода виплачується на період дії воєнного стану та має спеціальний і тимчасовий характер. Правова природа зазначеної додаткової винагороди неодноразово була предметом дослідження Верховного Суду. Так, у постановах від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23, від 28 лютого 2024 року у справі №420/11411/23, від 16 травня 2024 року у справі №560/11062/23 та від 26 вересня 2024 року у справі №320/21545/23 Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, не є щомісячним основним видом грошового забезпечення постійного характеру та не підлягає включенню до розрахункової бази для визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення і компенсації за невикористані відпустки. Верховний Суд виходив із того, що така виплата: залежить від наявності спеціальних умов проходження військової служби; має тимчасовий характер; не є гарантованою постійною складовою місячного грошового забезпечення; не включається до складу виплат, що враховуються при обчисленні одноразових додаткових видів грошового забезпечення, якщо законодавством прямо не встановлено інше. Колегія суддів враховує наведені правові висновки Верховного Суду та зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Отже, правові підстави для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу грошового забезпечення для обчислення: грошової допомоги на оздоровлення за 2024 2025 роки; компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки; компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відсутні. Таким чином, у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, невидачі довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 01 січня 2025 року, а також ненарахування та невиплати компенсації за неотримане речове майно колегія суддів зазначає таке. Як установлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19 лютого 2025 року №50 ОСОБА_1 була нарахована та виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік. Крім того, відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 06 травня 2025 року №6 позивачу визначено вартість речового майна, що належало до видачі, а компенсація за неотримане речове майно у сумі 13 691,61 грн була фактично виплачена 15 серпня 2025 року. Отже, матеріалами справи підтверджується, що:матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік була нарахована та виплачена; довідка про вартість речового майна була оформлена та видана; компенсація за неотримане речове майно була нарахована та виплачена позивачу. Відповідно до статті 5 КАС України право на звернення до адміністративного суду пов`язується з наявністю порушеного права, свободи або інтересу особи. Оскільки на момент розгляду справи спірні виплати були проведені, а відповідна довідка видана, підстави вважати, що права позивача у цій частині залишаються порушеними, відсутні. Аналогічний підхід неодноразово застосовувався Верховним Судом, який виходив із того, що у разі фактичного виконання суб`єктом владних повноважень спірного обов`язку відсутній предмет судового захисту. При цьому колегія суддів враховує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та інші виплати, розмір яких визначається виходячи з місячного грошового забезпечення, підлягають перерахунку у зв`язку із задоволенням позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення відповідно до положень Постанови №704. Разом з тим зазначені обставини не свідчать про невиплату таких сум як окремого виду забезпечення, а стосуються виключно правильності визначення їх розміру. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог: щодо повторної виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік; щодо повторної видачі довідки про вартість речового майна; щодо повторної виплати компенсації за неотримане речове майно, відсутні. Отже, у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за періоди стаціонарного лікування та перебування у відпустках для лікування, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які перебувають на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а також перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії, виплачується додаткова винагорода у розмірі до 100000 гривень пропорційно часу перебування на лікуванні або у відповідній відпустці. З аналізу наведених положень убачається, що необхідною умовою для здійснення такої виплати є підтвердження факту перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні або у відпустці саме у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно отримав травму, пов`язану із захистом Батьківщини, та у різні періоди проходив стаціонарне лікування у закладах охорони здоров`я. Разом з тим надані до справи медичні документи не підтверджують належними та допустимими доказами того, що всі заявлені позивачем періоди лікування були безпосередньо пов`язані саме з лікуванням поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини, у розумінні Постанови №168. Як убачається з наявних у матеріалах справи виписок із медичних карт стаціонарного хворого, консультативних висновків та довідок військово-лікарських комісій, у спірні періоди позивач проходив лікування не лише наслідків вибухової травми та мінно-вибухового ураження, а й хронічних захворювань та супутніх патологій, зокрема остеохондрозу, спондилоартрозу, гастродуоденіту, хронічного пієлонефриту, нефропатії, сечокам`яної хвороби та інших захворювань. При цьому окремі медичні документи містять різні відомості щодо характеру лікування, підстав госпіталізації та причин проходження стаціонарного лікування у відповідні періоди. Колегія суддів враховує, що сама по собі наявність у військовослужбовця захворювань або наслідків захворювань, навіть пов`язаних із проходженням військової служби, не є безумовною підставою для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі відповідно до Постанови №168. Для отримання такої виплати необхідним є підтвердження того, що конкретний період стаціонарного лікування або відпустки був обумовлений саме лікуванням поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини. Однак належних, достатніх та безспірних доказів на підтвердження того, що всі заявлені позивачем періоди лікування підпадають під умови, визначені Постановою №168, матеріали справи не містять. Крім того, зі змісту листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 серпня 2025 року №1275 убачається, що під час розгляду звернення позивача відповідачем було досліджено надані медичні документи, довідки ВЛК, витяги з наказів та інші матеріали, за результатами чого зроблено висновок про відсутність належного документального підтвердження підстав для нарахування додаткової винагороди у спірні періоди. За правилами частини першої статті 77 КАС України саме позивач повинен довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Оскільки матеріалами справи не підтверджено наявності передбачених Постановою №168 умов для нарахування та виплати додаткової винагороди у заявленому позивачем розмірі за спірні періоди, підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача та задоволення позовних вимог у цій частині відсутні. З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року ухвалене без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також із неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову. Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме у частині: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення перерахунку грошового забезпечення за період з 31 жовтня 2024 року по 01 липня 2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року; зобов`язання здійснити відповідний перерахунок і виплату належних сум грошового забезпечення; проведення пов`язаного з цим перерахунку похідних виплат, розмір яких визначається виходячи з місячного грошового забезпечення. Водночас у задоволенні позовних вимог щодо: визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, за періоди стаціонарного лікування та перебування у відпустках для лікування; включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу грошового забезпечення для обчислення грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані відпустки; повторної виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; повторної видачі довідки про вартість речового майна; повторної виплати компенсації за неотримане речове майно, слід відмовити. Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо його неналежності як відповідача у справі, оскільки саме ІНФОРМАЦІЯ_1 є суб`єктом владних повноважень, у якому позивач проходив військову службу, який приймав накази щодо його забезпечення та звільнення, а також є відповідальним за проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки встановлених обставин справи. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій у справах, пов`язаних із захистом їхніх прав. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, а заявлені ним позовні вимоги стосуються реалізації прав, пов`язаних із проходженням військової служби та отриманням передбачених законом соціальних гарантій. За таких обставин позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Відповідно до статті 139 КАС України підстав для розподілу судових витрат між сторонами у даній справі немає, а тому судові витрати розподілу між сторонами не підлягають. Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року у справі №400/8112/25 скасувати. Прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 31 жовтня 2024 року по 01 липня 2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Зобов`язати 3 центр рекрутингу Військово-Морських Сил Збройних Сил України провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 31 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2024 року, а також здійснити пов`язаний із цим перерахунок та виплату інших належних йому виплат, розмір яких визначається виходячи з місячного грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсацій за невикористані відпустки, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням установлених законом податків і зборів. Зобов`язати 3 центр рекрутингу Військово-Морських Сил Збройних Сил України провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 січня 2025 року по 01 липня 2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2025 року, а також здійснити пов`язаний із цим перерахунок та виплату інших належних йому виплат, розмір яких визначається виходячи з місячного грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсацій за невикористані відпустки, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням установлених законом податків і зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук