Постанова 4851 № 520/17717/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 р. Справа № 520/17717/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., повний текст складено 27.02.26 по справі № 520/17717/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - ГУ ДСНС у Харківській області), у якому просить: визнати протиправними дії ГУ ДСНС у Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.04.2025, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон України № 2050-III) (зі змінами та доповненнями); зобов`язати ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.04.2025 відповідно до Закону України № 2050-III (зі змінами та доповненнями). В обґрунтування позову позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з несвоєчасною сплатою грошового забезпечення, є протиправною та такою, що порушує чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправними дії ГУ ДСНС у Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.04.2025, відповідно до Закону України № 2050-III (зі змінами та доповненнями). Зобов`язано ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.04.2025 відповідно до Закону України № 2050-III (зі змінами та доповненнями). Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що виплата грошового забезпечення позивачу за спірний період була здійснена відповідачем відповідно до чинного на той момент нормативно-правового регулювання. Нарахування окремих сум у подальшому відбулося у зв`язку із прийняттям судових рішень або уточненням правозастосовної практики, що саме по собі не може свідчити про порушення строків виплати доходу у розумінні зазначеного Закону. Отже, відсутній один із ключових елементів правовідносин щодо виплати компенсації - факт несвоєчасної виплати вже нарахованого доходу. Вказує, що органи та підрозділи Державної служби України з надзвичайних ситуацій не наділені повноваженнями самостійно змінювати порядок визначення грошового забезпечення та зобов`язані діяти виключно у межах чинних нормативно - правових актів. Відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу у повній відповідності до чинного нормативного регулювання, а тому підстави для висновку про наявність протиправної бездіяльності відсутні. Посилається на постанови Верховного Суду від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а, від 09.06.2021 по справі № 240/186/20 та від 17.11.2021 по справі № 460/4188/20, від 04.05.2022 по справі № 200/14472/19-а, від 10.07.2018 по справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, від 25.10.2018 у справі № 420/1410/17, від 10.07.2018 по справі № 404/6317/16-а, від 25.10.2018 по справі № 420/1410/17, від 10.02.2020 по справі № 134/87/16-а, від 16.04.2020 по справі № 200/11292/19-а та від 01.04.2021 по справі № 120/4555/18-а. Вказує, що відповідач не відмовляв позивачу у виплаті компенсації, право позивача ще не було порушене суб`єктом владних повноважень, тому звернення його до суду з цим позовом є передчасним. Необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України № 2050-Ш та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання в судовому порядку виплатити компенсацію. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом установлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 по 12.05.2020 проходив публічну службу в Державній службі України з надзвичайних ситуацій та у відповідності до наказу ГУ ДСНС України в Харківській області від 12.05.2020 № 150 о/с по особовому складу, звільнений зі служби в запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за п.п. 3 п. 176 Положення про проходження служби цивільного захисту особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593 (за станом здоров`я). Згідно з наказом ГУ ДСНС України у Харківській області від 12.05.2020 № 150 о/с (по особовому складу) ОСОБА_1 з 12.05.2020 виключено з кадрів ДСНС України та всіх видів забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 по справі № 520/30065/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправними дії ГУ ДСНС України у Харківській області щодо зменшення відсоткового розміру встановлених премій при перерахунку ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні за період з 29.01.2020 по 12.05.2020 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі № 520/4311/24. Зобов`язано ГУ ДСНС України у Харківській області провести з 29.01.2020 по 12.05.2020 ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, а саме щомісячних премій у належних відсоткових розмірах, установлених наказами: наказ від 11.02.2020 № 57 131% посадового окладу, наказ від 10.03.2020 № 92 131% посадового окладу, наказ від 09.04.2020 № 124 - 90% посадового окладу, наказ від 08.05.2020 № 148 - 131% посадового окладу, наказ від 12.05.2020 № 150 про звільнення - 131% посадового окладу, щомісячної надбавки за особливості проходження служби, установленої наказами: наказ від 11.01.2020 № 16 50%, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі № 520/4311/24 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення. 25.04.2025 на виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування позивачу невиплаченої суми грошового забезпечення у загальному розмірі 20 739.39 грн, що підтверджено квитанцією, яка міститься у матеріалах справи. Відповідач листом № 65050-5841/65190 від 12.06.2025 на звернення представника позивача повідомив, що рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/30065/24 прийнято до виконання. Вказує, що всі належні виплати були здійсненні в межах встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили 25.04.2025, в зв`язку з чим підстав здійснення додаткових платежів не вбачається. Не погодившись із вказаною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що 25.04.2025 на виконання судового рішення у справі № 520/30065/24 відповідачем виплачено позивачу кошти в сумі 20 739.39 грн, що підтверджується квитанцією про зарахування коштів на рахунок позивача, копія якої додана до позову. Вказані кошти є грошовим забезпеченням позивача, нарахованим та виплаченим відповідачем на підставі судового рішення з порушенням встановлених строків їх виплати. Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, нарахованого на підставі рішення суду по справі № 520/30065/24. Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон України № 2050-ІІІ у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Відповідно до статті 1 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону України № 2050-ІІІ). Згідно статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 Закону України 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону України 2050-ІІІ, Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1.01.2001. Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. З огляду на вказане, правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Так, у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць. Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З аналізу норм Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. При цьому, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої статті 2 Закону України № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Отже, за наявності визначених Законом України № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Враховуючи вищенаведене, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23, від 12.09.2024 у справі № 400/5837/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи. Враховуючи, що невиплачені позивачу суми грошового забезпечення з 29.01.2020 по 12.05.2020 у розмірі 20 739.39 грн, які були нараховані на підставі судового рішення 25.04.2025, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням відповідачем строків їх нарахування та виплати за період з 29.01.2020 по 25.04.2025. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20. Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом України № 2050-ІІІ строк у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Стосовно доводів відповідача про те, що право позивача на отримання компенсації, передбаченої Законом № 2050-ІІІ, не порушено, оскільки він не звертався із заявою про виплату останньої та відмова відповідача з цього приводу відсутня, колегія суддів зазначає таке. Варто зазначити, що вказані доводи відповідача ґрунтуються на правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а відповідно до якого необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті, а тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Разом з тим, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20, від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а. В указаній постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом України № 2050-ІІІ строк у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду. У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень. Тож, оскільки Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, на які посилається відповідач, то доводи останнього в аспекті спірного питання є необґрунтованими, позаяк суперечать актуальній судовій практиці Верховного Суду. Посилання апелянта на рішення Верховного суду від 10.07.2018 по справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, від 25.10.2018 у справі № 420/1410/17, від 10.02.2020 по справі № 134/87/16-а, від 16.04.2020 по справі № 200/11292/19-а та від 01.04.2021 по справі № 120/4555/18-а. є необґрунтованими, оскільки зазначені правові позиції не є релевантними до обставин цієї справи. Так, у справах від 10.07.2018 справа № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 справа № 522/535/17, від 25.10.2018 справа № 420/1410/17, від 10.02.2020 справа № 134/87/16-а, від 16.04.2020 справа № 200/11292/19-а та від 01.04.2021 справа № 120/4555/18-а. Верховним Судом зроблені висновки про те, що нарахування та виплата суми грошового забезпечення ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини доходу, який нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати суми доходу, а тому в даному випадку вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та зобов`язання відповідача вчинити дії є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню. В даній справі суми грошового забезпечення з 29.01.2020 по 12.05.2020 у розмірі 20 739.39 грн, були нараховані на підставі судового рішення : 25.04.2025. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 по справі № 520/17717/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий