Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/13982/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 року справа №200/13982/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Сіваченка І.В., Ястребової Л.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі №200/13982/19-а (головуючий І інстанції Грищенко Є.І.) за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с.121-122) просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення перерахунку та не сплати індексації щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії та визначення базових місяців в яких відбулось підвищення пенсійних виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасність виплати індексації страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату донарахованої суми індексації щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії та з визначенням базових місяців в яких відбулось підвищення страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасність виплати індексації страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат; -стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн., завдану бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування і сплати індексації страхових виплат та компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації. В обґрунтування позову зазначив, що є особою з інвалідністю третьої групи, встановленої безстроково, перебуває на обліку в Бахмутському відділені управління як отримувач страхових виплат. В липні 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив повідомити про нарахування та виплату індексації страхових виплат за весь час перебування на обліку, на яку отримав відповідь, що з урахуванням місяців підвищення доходів, відділенням здійснено нарахування індексації страхових виплат з місяця перевищення порогу індексації індексом споживчих цін за період з січня 2004 року по травень 2017 року загальною сумою 16 408, 75 грн. З березня 2018 року нарахування індексації припинено у зв`язку зі збільшенням щомісячної страхової виплати. Тобто, з квітня 2001 року відповідач порушує право позивача на отримання індексації страхових виплат. Оскільки був позбавлений своєчасного і повного матеріального забезпечення, позивачу приходилось докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що призвело до моральних страждань та негативно вплинуло на його життя. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, що полягає у не здійсненні перерахунку та не сплаті на користь ОСОБА_1 індексації щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії та визначення базових місяців в яких відбулось підвищення пенсійних виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат. Зобов`язано управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату донарахованої суми індексації щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії та з визначенням базових місяців в яких відбулось підвищення страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року по день фактичної сплати донарахованих сум індексації щомісячних страхових виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач та відповідач звернулися з апеляційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, без врахування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та прийняти постанову, якою позов задовольнити повністю. Відповідач просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги позивача. З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними та самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Тому суд першої інстанції, не врахувавши зазначені критерії, дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди протиправними діями відповідача. Обґрунтування апеляційної скарги відповідача. Порядком індексації передбачено суттєву обставину: у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів, місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Для правильного визначення місяця, в якому відбулося підвищення доходу (у даному випадку пенсії) та який буде при розрахунку вважатися базовим, індексація за який не буде проводитися та у який буде змінюватися коефіцієнт інфляції, відповідачу необхідне отримання відомостей з Пенсійного фонду щодо розміру пенсії потерпілого при проведенні індексації. Не володіючи інформацією щодо місяців підвищення доходу потерпілого, визначитися з базовими місяцями та застосувати вірні індекси інфляції при проведенні індексації неможливо. Органи Фонду не повинні та не мають можливості звертатися до територіальних органів Пенсійного Фонду, до органів Державної фіскальної служби з метою отримання інформації про щомісячний розмір отримуваної пенсії та місяців її підвищення щодо будь-якого потерпілого на виробництві, оскільки ці відомості є персональними даними. Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Тому після отримання документів, необхідних для здійснення індексації щомісячної страхової виплати позивачу, Бахмутським відділенням нарахована та виплачена індексація за три роки з моменту надання документів. В зв`язку із змінами до Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-XII), внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі Закон № 2148-VIII) з 01 жовтня 2017 року суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, індексації не підлягають. Відповідно до Порядку №159 своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає. Оскільки індексація щомісячної страхової виплати не проводилася своєчасно через бездіяльність позивача, який не надавав до відділення відповідних документів, то він не має права на компенсацію за рахунок коштів Фонду. Крім того, компенсація повинна бути обчислена при виплаті доходу. Але матеріали справи не містять підтверджень розміру отриманої індексації позивачем, отже відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації як передчасної позовної вимоги. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, до суду не з`явилися, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, розглядаючи апеляційні скарги в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 (а.с.15-18). Актом про нещасний випадок від 02 лютого 1996 року, встановлено факт нещасного випадку з ОСОБА_1 , пов`язаний з виробництвом (а.с.19-20). Відповідно до довідки № 041685 про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги позивачу встановлено 80 % втрати працездатності (а.с.32). Відповідно до довідки № 104505 про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги позивачу встановлено 80 % втрати працездатності з 06 серпня 1999 року по 06 серпня 2000 року (а.с.31) Згідно довідки № 122819 позивачу встановлено інвалідність третьої групи безстроково (а.с.33) Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 09 серпня 2001 року №195 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну страхову грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 396,08 грн (а.с.55) Постановою від 05 квітня 2005 року № 195 позивачу призначено провести індексацію щомісячної страхової виплати, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у розмірі 118,61 грн. з виплатою 30 квітня 2005 року (а.с.56) Постановами від 05 січня 2006 року № 160 № 161 № 162 та № 163 позивачу призначено провести індексацію щомісячної страхової виплати, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у розмірі 332 грн. з виплатою у січні 2006 року (а.с.57-60) Постановами від 23 лютого 2006 року № 274, № 274/1, № 274/2 позивачу призначено провести індексацію щомісячної страхової виплати, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у розмірі 332 грн. з виплатою у березні 2006 року (а.с.61-63) Постановою від 28 травня 2006 року № 602 позивачу призначено провести індексацію щомісячної страхової виплати, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у розмірі 468 грн. з виплатою у червні 2006 року (а.с.64) Постановою від 11 грудня 2006 року № 706 позивачу призначено провести індексацію щомісячної страхової виплати, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у розмірі 366 грн. з виплатою 18 грудня 2006 року (а.с.65) Постановою від 01 червня 2007 року № 268 позивачу призначено провести індексацію щомісячних страхових виплат в розмірі 79,75 грн. з виплатою у липні 2007 року (а.с.66) Постановою від 30 серпня 2007 року № 0504/195/330 позивачу призначено розраховану суму індексації щомісячної страхової виплати за серпень 2007 року в розмірі 11,37 грн (а.с.67) Постановою від 28 лютого 2008 року № 0504/195/36 позивачу призначено розраховану суму індексації щомісячної страхової виплати за лютий 2008 року в розмірі 70,97 грн (а.с.68) Постановою від 11 лютого 2009 року № 0503/5195/132 позивачу призначено розраховану суму індексації щомісячної страхової виплати за січень 2009 року в розмірі 7,47 грн (а.с.69) Постановою від 11 лютого 2009 року № 0503/5195/132 позивачу призначено розраховану суму індексації щомісячної страхової виплати за лютий 2009 року в розмірі 17,93 грн (а.с.70) Постановою від 27 вересня 2011 року № 0503/5195/3 позивачу призначено розраховану суму індексації щомісячної страхової виплати за червень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року в розмірі 38,96 грн (а.с.710 Постановою від 02 листопада 2011 року № 0503/5195/4 позивачу призначено розраховану суму індексації щомісячної страхової виплати за вересень 2011 року в розмірі 19, 10 грн (а.с.72) 30 травня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення індексації щомісячних страхових виплат (а.с.73) Постановою від 01 червня 2017 року № 0503/5195/13 позивачу призначено розраховану суму індексації щомісячної страхової виплати за період червень - грудень 2014 року, січень - грудень 2015 року, січень - грудень 2016 року, січень - травень 2017 року в розмірі 8986,90 грн (а.с.77) Крім того відповідно до наданої відповідачем довідки про нараховані та виплачені суми індексації у період з червня 2017 року по грудень 2017 року позивачу нараховувалась індексація (а.с.79) Позивач звернувся до управління із заявою в якій просив надати інформацію чи нараховувалась та виплачувалась індексація щомісячних страхових виплат та просив нарахувати та виплатити суми індексації страхових виплат (а.с.34) Відповідач листом від 16 серпня 2019 року № 02-01-04/19-444 повідомив, що за наявності інформації, що призводить до зміни розміру матеріального забезпечення та з урахуванням місяців підвищення доходів відділенням здійснювалась індексація щомісячних страхових виплат з місяця перевищення порогу індексації індексом споживчих цін, а саме: за період з січня 2004 року по лютий 2005 року загальною сумою 118, 61 грн., за період з липня по жовтень 2005 року загальною сумою 17,28 грн., за період з листопада 2007 року по січень 2006 року загальною сумою 32,20 грн., за лютий 2006 року в сумі 16,80 грн., за період з вересня по листопад 2006 року загальною сумою 19,33 грн., за період з грудня 2006 року по лютий 2007 року загальною сумою 79,75 грн., за серпень 2007 року в сумі 11,37 грн., за вересень 2007 року в сумі 17, 05 грн., за лютий 2008 року в сумі 70,97 грн., за період з січня по лютий 2009 року загальною сумою 25,40 грн., за період з червня по серпень 2011 року загальною сумою 38,96 грн., за вересень 2011 року в сумі 19,10 грн., за період з червня 2014 року по травень 2014 року 2017 року загальною сумою 15278,28 грн., за період з червня по грудень 2017 року загальною сумою 662,65 грн (а.с.35) З січня 2018 року відділення припинило нарахування індексації у зв`язку з перерахуванням щомісячної страхової виплати відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахування розміру страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей" від 27 грудня 2017 року № 1053, тому що збільшення страхової виплати внаслідок перерахунку перевищило розмір нарахованої індексації. З 11 жовтня 2017 року індексація страхових виплат здійснюється відповідно до ч. 15 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" одночасно з проведенням перерахунку щомісячної страхової виплати відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 37 цього Закону з 01 березня 2018 року та з 01 березня 2019 року відділенням здійснено перерахунок щомісячних страхових виплат позивачу. В своєму листі відповідач також послався на п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", згідно з яким застраховані особи зобов`язані своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з протиправної бездіяльності відповідача, оскільки законодавством передбачений обов`язок здійснювати індексацію страхових виплат. Оскільки строки виплати індексації було порушено, тому позивач набуває право на компенсацію втрати частини грошових доходів незалежно від того, чи були йому муми нараховані, але не виплачені. Відмовляючи в задовленні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження її заподіяння. Оцінка суду. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон № 1105-XIV, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Вказаний Закон передбачає індексацію суми страхової виплати. Так, відповідно до частини 15 статті 42 Закон № 1105-XIV в редакції, яка була чинною, до 11 жовтня 2017 року було передбачено, що індексація суми страхової виплати провадиться відповідно до законодавства. Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. Статтею 2 вказаного Закону, яка визначає об`єкти індексації грошових доходів населення, в редакції, яка була чинною та підлягала застосуванню до 11 жовтня 2017 року, було визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (абз.5 ч. 1 ст. 2). Частиною п`ятою статті 2 Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно зі статтею 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі: до 01 січня 2016 року - 101 відсоток, після 01 січня 2016 року - 103 відсотки (з 01 січня 2016 року набрав чинності Закон від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, яким внесено зміни до вказаного Закону, зокрема змінено відсоток порогу індексації в сторону збільшення). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Згідно зі статтею 8 Закону № 1282-XII перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду. За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами. З 11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким, зокрема: - частину 15 статті 42 Закону № 1105-XIV викладено в редакції, згідно з якою індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону; - абзац п`ятий частини першої 1 статті 2 Закону № 1282-XII викладено в редакції, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, - суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування. Статтею 5 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 42 Закону № 1105-XIV індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону, якою передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики. Отже, законодавством передбачений обов`язок відповідача здійснювати індексацію страхових виплат. При цьому такий обов`язок не залежить від здійснення застрахованою особою певних активних дій, як помилково вважав відповідач. Посилання апелянта на неможливість отримання відомостей про доходи позивача є безпідставними з огляду за зміст Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України, що затверджено постановою правління Фонду соціального страхування України від 24 січня 2017 року №

5. Відповідно до вказаного Положення Фонд соціального страхування, в тому числі: забезпечує ведення реєстру потерпілих від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, а також осіб, які у разі смерті потерпілого мають право на одержання страхових виплат; здійснює обмін Інформацією з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, державної фінансової політики, реалізації державної податкової політики та з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Пенсійним Фондом України іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування та громадськими формуваннями для виконання Фондом покладених на нього функцій і завдань, визначених законодавством України (п.3.1.4) Крім того, спільною постановою правління Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, передбачено, що у разі необхідності органи Пенсійного фонду повинні безкоштовно надавати відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків додаткову інформацію щодо призначення та розміру пенсій, щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, допомоги на поховання і витрат на виплату та доставку пенсій (п.11). Так, порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року (далі - Порядок № 1078, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Положеннями абзаців 1-3 пункту 10 Порядку № 1078 встановлено, що у разі, коли потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання одночасно із щомісячною грошовою сумою, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, виплачується пенсія, в першу чергу індексується щомісячна грошова сума. Якщо особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, одночасно із щомісячною страховою виплатою виплачується пенсія, в першу чергу індексується сума щомісячної страхової виплати. Індексація пенсій у випадках, зазначених у першому і другому абзацах цього пункту, провадиться органами Пенсійного фонду на підставі довідок відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, в яких зазначається сума призначеної страхової виплати, проіндексована її сума і сума індексації. Таким чином, виходячи з наведених вище положень, правові підстави для здійснення індексації одного виду грошового доходу (щомісячної страхової виплати) населення у разі підвищення розміру іншого (пенсії) на підставі отриманих від органу Пенсійного фонду України довідок про підвищення розміру відсутні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 17 травня 2019 року у справі № 824/497/16-а (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 81795779). Також, суд першої інстанції обґрунтовано вважав недоречними посилання управління на відсутність підстав для нарахування сум індексації за минулий період є такими, що не ґрунтується на положеннях ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV, відповідно до якої якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Вказаний висновок не спростовує і зміст ч. 4 ст. 47 вказаного Закону, яка передбачає, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Адже зазначена норма передбачає випадки, коли виплати призначені, але не одержані потерпілим. Тоді як у цій справі судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що виплати індексації страхових виплат не були призначені саме управлінням. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку та не сплаті індексації щомісячних страхових виплат без врахування розміру пенсії та визначення базових місяців в яких відбулось підвищення пенсійних виплат за період з 01 квітня 2001 року за винятком виплачених сум та зобов`язання здійснити такі нарахування та виплати на користь позивача з урахуванням фактично виплачених сум підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги управління в цій частині наведених висновків судового рішення не спростовують. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат, суд зазначає наступне. При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159). Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Згідно з пунктом 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення). Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладеною у постанові від 7 листопада 2012 року № 6-131цс12. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. У такому випадку правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159, формулювання щодо обчислення компенсації, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень наведеного Порядку, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17). Підсумовуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат з 01.04.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат. Суд не приймає посилання апелянта на п.6 Порядку № 159, яким передбачено, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає, оскільки, як було встановлено судами у цій справі, індексація страхових виплат не була проведена саме з вини відповідача в наслідок неналежного виконання своїх повноважень. Таким чином, апеляційна скарга управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області задоволенню не підлягає. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, розміру шкоди, наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача, зазначивши, що лише факт порушення, на думку позивача, прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. З такими висновками суд апеляційної інстанції не може погодитись з наступних обставин. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі частини першої статті 2 Кодексу адімінстративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вимога ефективності судового захисту співвідноситься з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно. Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК україни), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2ст. 23 ЦК України). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн позивач обґрунтовує тим, що протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та несплати індексації страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації, позивачу були спричинені моральні страждання, оскільки він протягом тривалого часу, а саме протягом вісімнадцяти років, був позбавлений своєчасного, та у повному обсязі матеріального забезпечення, внаслідок чого йому доводилося докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку із чим він переносив фізичні страждання, біль та приниження, оскільки він, як особа з інвалідністю ІІІ групи, яка втратила працездатність через виробничу травму, отримував приниження через неналежне матеріальне забезпечення, що негативно вплинуло на його життя. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (стаття 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17; адміністративне провадження №К/9901/37372/18. У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності суб`єкта владних повноважень та додаткове психічне напруження. Відтак, у суду не має підстав вважати, що моральну шкоду позивачу не заподіяно. Що стосується розміру моральної шкоди, то відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд, насамперед, має широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Позивач не надав доказів на підтвердження погіршення стану здоров`я (його ступеня) у зв`язку із заподіяними душевними переживаннями. Доказів приниження своєї честі та гідності позивач суду також не надав. Разом з тим, наведені позивачем обставини у їх сукупності, за оцінкою суду свідчать про спричинення йому душевних страждань, переживань, та стресу, тобто заподіяння моральної шкоди. Оцінюючи рівень моральної шкоди суд враховує усі встановлені у справі обставини, які свідчать про тривалість протиправної бездіяльності з боку відповідача, а також враховує стан здоров`я позивача, характер, та тривалість його страждань у зв`язку із невиплатою індексації та компенсації втрати частини доходів, та вважає, що у даному випадку, розмір компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1000 грн. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню. Згідно частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Суд вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та ухвалив судове рішення стосовно частини позовних вимог з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позову з прийняттям в цій частині постанови про часткове задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди. Щодо розподілу судових витрат. За приписами частини першої статті 139 КАС України суд присуджує всі здійснені документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень. Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Як визначено частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_1 при поданні позову до суду першої інстанції сплачено судовий збір за вимоги немайнового характеру, крім стягнення моральної шкоди 1536,80 грн (а.с.3) Відповідно до пункту 13 частини другої статті 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. Судом першої інстанції стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 768, 40 грн. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року позивача було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги (а.с.192) З врахуванням вищенаведеного, з огляду на те, що позовні вимоги немайнового характеру задоволені судом першої інстанції у повному обмязі, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по справі в розмірі 1536,80 грн. Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі №200/13982/19-а - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі №200/13982/19-а - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі №200/13982/19-а - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення моральної шкоди. В цій частині прийняти нову постанову. Стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231, адреса: вул. Свободи, 5, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) 1000 (одну тисячу) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування і сплати індексації страхових виплат та компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: м. Слов`янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень) 80 копійок. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі №200/13982/19-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 01 червня 2020 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст.328 КАС України, пункту 3 розділу 6 «Прикінцеві положення» КАС України. Повне судове рішення складено 01 червня 2020 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді І.В. Сіваченко Л.В. Ястребова