Постанова 4807 № 336/2894/26

Дата документу 19.05.2026 Справа № 336/2894/26 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/2894/26 Головуючий у 1 інстанції: Дацюк О.І. Провадження № 22-ц/807/1273/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючої: Кочеткової І.В., суддів: Кухаря С.В., Подліянової Г.С., секретар: Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, про скасування арешту майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Козлов Олександр Юрійович, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2026 року УСТАНОВИВ: У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про скасування арешту майна, накладеного постановою слідчого СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області від 26.04.2011. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі. Судове рішення мотивовано тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Козлов О.Ю., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зазначені висновки суд зробив передчасно, оскільки ОСОБА_1 сама не була учасником кримінального провадження, а є лише спадкоємницею померлого сина ОСОБА_3 на частку квартири. Арешт на нерухоме майно було застосовано з метою забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні. З метою скасування арешту остання і звернулася до суду в порядку ЦПК. У судове засідання сторони по справі не з`явились, про розгляд справи вони повідомлялись належним чином та завчасно. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування арешту, накладеного постановою слідчого СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області від 26.04.2011. Арешт на квартиру був накладений в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом скоєння кримінальних правопорушень за ст. 286 ч. 1, ст. 135 ч. 1 КК України. За змістом позовної заяви, ОСОБА_1 порушено питання законності подальшого перебування належного їй рухомого майна під арештом, накладеним у кримінальному провадженні, що закрито. Питання скасування арешту майна при закритті провадження не вирішувалось. Відмова у відкритті провадження у справі з підстав пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України (не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) ґрунтується на тому, що питання накладення та зняття арешту за кримінальним провадженням має вирішуватися саме в межах кримінального провадження. При цьому ухвала суду містить посилання на роз`яснення постанову Великої палати Верховного суду від 27.03.2019 у справі № 202/1452/18. Аналогічна позиція підтримувалась Верховним Судом і в подальшому, зокрема у постанові від 01.02.2021 по справі № 127/21463/19. Поряд з цим при вирішенні питання відкриття провадження у справі не звернуто увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 в справі №371/2904/17-ц (провадження №14-496цс18) щодо порядку скасування накладеного у кримінальній справі арешту майна після закриття кримінального провадження. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає. Згідно зі статтею 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження КПК України не передбачає. Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7 , частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законо давства Чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі. Таким чином, вирішення порушеного позивачем питання в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито. Кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість. Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Відповідну правову позицію сформульовано Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року N 6-26цс13. Підстав для відступу від цієї позиції Велика Палата Верховного Суду не знаходить. У наведеній постанові закріплено правовий орієнтир, відповідно до якого в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви на правильність арешту майна. До цього ж зводяться і роз`яснення, надані Верховним Судом України у пункті четвертому постанови Пленуму від 27 серпня 1976 року "Про судову практику в справах про виключення майна з опису". Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження. Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин. З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Вказана правова позиція Великої Палати Верховного Суду орієнтує на те, що питання скасування арешту майна, накладеного у кримінальній справі, підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства у разі, коли кримінальне провадження закрито і до його закриття питання скасування арешту майна за правилами КПК України не було вирішено. Отже, при вирішенні питання відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , суд має виходити з того, чи є закритим кримінальне провадження, у якому було накладено арешт на майно. Якщо ж кримінальне провадження є закритим і це рішення є чинним, то, виходячи з роз`яснень Великої Палати Верховного Суду, порушене право власності ОСОБА_1 на рухоме майно, за захистом якого вона звернувся до суду, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За таких обставин, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання відкриття провадження у справі. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, ст.379, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Козлов Олександр Юрійович, задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повної постанови 20 травня 2026 року. Головуюча: І.В. Кочеткова Судді: С.В. Кухар Г.С. Подліянова