Постанова 4851 № 520/21997/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2026 р. Справа № 520/21997/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, по справі № 520/21997/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі відповідач, апелянт), в якій просив: - визнати протиправними дії Головного управління національної поліції в Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 по 30 липня 2024 року, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями); - зобов`язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 по 30 липня 2024 року відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 позов задоволено частково. Суд вийшов за межі позовних вимог. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 по 30 липня 2024 року, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями). Зобов`язано Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 по 30 липня 2024 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями). Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 484, 48 грн. Решту судових витрат залишено за позивачем. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення змінити та викласти його в наступній редакції: «Визнати протиправними дії Головного управління національної поліції в Харківській області щодо щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, саме за період з 09 липня 2024 року по 30 липня 2024 року, відповідно до закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями). Зобов`язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, а саме за період з 09 липня 2024 року по 30 липня 2024 року відповідно до закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями)». В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що нормами законодавства не передбачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доплати до грошового забезпечення за несення служби у нічний час, адже ця виплата носить разовий характер. Зазначає, що судом помилково визначено період, за який зобов`язано відповідача сплатити компенсацію втрати частини доходів, а саме з 07.11.2015 по 30.07.2024, оскільки право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Просить врахувати постанову Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 817/621/18. В даному випадку, рішення суду від 11.04.2024 у справі № 520/3691/24, набрало законної сили 09.07.2024, та ним зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату за роботу в нічний час за період з 01.01.2019 по 31.12.2021. Після надходження коштів, ГУНП 30.07.2024 здійснило виплату коштів. Таким чином компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення можлива лише за період з 09.07.2024 по 30.07.2024, і тільки за індексацію грошового забезпечення, оскільки ця виплата не має разового характеру. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористалася. Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач в період з 07 листопада 2015 року по 20 грудня 2023 року проходив службу в Національній поліції України та відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 20 грудня 2023 року № 541о/с «По особовому складу» звільнений згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. № 580-VIII, за власним бажанням. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 р. у справі № 520/3691/24 зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення у вигляді доплати за 1280 годин несення служби в нічний час за період з 01 січня 2019 р. по 31 грудня 2021 р., а також індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2024р. рішення ХОАС від 11.04.2024р. скасовано в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення у вигляді доплати за 1280 годин несення служби в нічний час за період з 01 січня 2019 р. по 31 грудня 2021 р. та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення у вигляді доплати за 1280 годин несення служби в нічний час за період з 01 січня 2019 р. по 31 грудня 2021. Прийнято в цій частині постанову, якою визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення у вигляді доплати за 198 годин несення служби в нічний час за період з 01 січня 2019 р. до 31 грудня 2021 р. та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за 198 годин несення служби в нічний час за період з 01 січня 2019 р. до 31 грудня 2021 р. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виконано вищевказане рішення 30.07.2024р., а саме : перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 3307,92 грн., що підтверджується копією виписки надходжень грошових сум від 30.07.2024р. б/н (а.с. 19). Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ(далі - Закон №2050-ІІІ) визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі ст. 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). Відповідно до ст. 3 Закону №2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Крім того, згідно зі ст.4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 року прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (далі Порядок № 159). Згідно з п.2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року. Відповідно до п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення). Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані. Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Згідно зі ст.1 Закону №2050-ІІІ передбачено, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. У п. 4 Порядку №159 вказано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 року у справі №816/379/16, від 30.09.2020 року у справі №280/676/19 та від 13.09.2021 року у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19. Судом встановлено, що фактичну виплату позивачеві доплати за роботу в нічний час за період з 01.01.2019 по 31.12.2021, індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017 відповідачем здійснено на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 р. у справі № 520/3691/24 лише 30.07.2024. Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач бажає отримати компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, сум індексації грошового забезпечення, доплати за несення служби в нічний час, що виплачені позивачу у липні 2024 року на виконання судового рішення. Між тим, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, зокрема у випадку порушення строків виплати грошових доходів громадян. В свою чергу, виплата громадянам суми компенсації має провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. При цьому, право особи на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати набувається особою незалежно від обставин та підстав виплати доходу, право на отримання якого виникло у особи в минулому. Тобто, факт виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду не позбавляє позивача права на отримання спірної компенсації, так як відповідні нарахування складових грошового забезпечення, право на отримання яких позивачем підтверджено рішенням суду, мали здійснюватися або щомісячно з виплатою позивачу грошового забезпечення, або під час звільнення. В свою чергу, протиправне невиконання зазначеного обов`язку відповідачем тягне за собою негативні наслідки у вигляді додаткового обов`язку з виплати спірної компенсації. З огляду на наявність факту несвоєчасної виплати позивачу грошового забезпечення, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Щодо посилань представника відповідача на відсутність підстав для виплати компенсації, за несвоєчасну виплату доплати за службу в нічний час, оскільки така не має постійного характеру у розумінні Закону №2050-ІІІ, а тому не підлягає компенсації, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.94 Закону №580-VІІІ поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції (далі - Постанова №988) унормовано, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пп.3 п.5 Постанови № 988 визначено обов`язок виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний часу період з 01.05.2017 по 02.06.2023. Відповідно до ст. 94 Закону 580-VІІІ та Постанови № 988 з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260був затверджений Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі- Порядок №260). Відповідно до п. 11 Розділу II Порядку №260 поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40- годинному робочому тижні. Таким чином, доплата за службу в нічний час є складовою грошового забезпечення поліцейських Національної поліції та входить до структури заробітної плати (Додаткова заробітна плата згідно ст. 2 Закону України Про оплату праці). Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 520/22890/23 встановлено факт несення позивачем служби в нічний час. З урахуванням зазначеного, доводи відповідача, що доплата за службу в нічний час та грошова компенсація за невикористану частину щорічної відпуски, не є грошовим забезпеченням (заробітною платою) у розумінні Закону №2050-ІІІ, та не підлягає компенсації, є необґрунтованими. У той же час, згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). Таким чином, оскільки судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення суду виплачено позивачу частину недоотриманого грошового забезпечення, а також з огляду на те, що разом з виплатою вказаного грошового забезпечення за минулі періоди відповідачем не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходу, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 по 30 липня 2024 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями). Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багатьох інших досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення. В указаних постановах Верховний Суд зазначав, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги. Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 виходив з того, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу. Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо. У зазначеній справі Верховний Суд не погодився із позицією суду апеляційної інстанції, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 21 червня 2018 року й що саме з цієї дати останній має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації, вказавши на те, що моментом неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовими рішеннями у справі №380/1815/22, є саме 01 січня 2016 року. З огляду на наведені висновки Верховного Суду, суд першої інстанції, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 червня 2016 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що невиплата індексації грошового забезпечення позивачу тривала з 01 червня 2015 року, а не з 07 жовтня 2024 року (дати набрання законної сили відповідним судовим рішенням). Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 по справі № 520/21997/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій