LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова КАС ВС120/9475/21-а

від 29.03.2023 · Адміністративна
Резолютивна:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кунтого Назара Орестовича задовольнити. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2022 року скасувати.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2023 року м. Київ справа № 120/9475/21-а адміністративне провадження № К/990/11379/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мартинюк Н.М., суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №120/9475/21-а за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кунтого Назара Орестовича на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2022 року (головуючий суддя: Залімський І.Г., судді: Гонтарук В.М., Сушко О.О.). ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила суд: 1.1. визнати протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення за період із 1 січня 2016 року до 8 квітня 2021 року; 1.2. зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити їй індексацію грошового забезпечення за період із 1 січня 2016 року до 8 квітня 2021 року з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців для розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; 1.3. зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 1 січня 2016 року до дня фактичної виплати індексації.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , де з 1 січня 2016 року до листопада 2018 року відповідач не нараховував і не виплачував їй індексацію грошового забезпечення, а з грудня 2018 року до 8 квітня 2021 року нараховував цю індексацію неправильно. Стверджувала, що через такі дії відповідач порушив вимоги Закону України «Про індексацією грошових доходів населення», а також її права й інтереси. 2.1. Одночасно з цим, ОСОБА_1 доводила, що базовими місяцями для нарахування такої індексації грошового забезпечення військовослужбовців є січень 2008 року і березень 2018 року, оскільки саме тоді Уряд підвищив оклади для цієї категорії громадян. 2.2. Також ОСОБА_1 стверджувала, що на основі податкових правил відповідач повинен нарахувати й виплатити їй індексацію із одночасною компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб. 2.3. Зрештою ОСОБА_1 указувала на те, що сума індексації грошового забезпечення є доходом у розумінні Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», тож відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити їй відповідну компенсацію. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року позов задоволено частково: 3.1. визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування й виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період військової служби з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно, з урахуванням базового місяця січня 2008 року; 3.2. зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно, з урахуванням базового місяця січня 2008 року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; 3.3. зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 1 січня 2016 року до дня фактичної виплати індексації. 3.4. у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення є державною соціальною гарантією і у зв`язку із інфляцією відповідач був зобов`язаний її нарахувати й виплатити позивачці. Водночас, установивши, що з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року відповідач не нараховував і не виплачував позивачці цю індексацію, суд констатував обґрунтованість вимог в частині визнання таких дій протиправними та зобов`язання відповідача їх здійснити. 4.1. Також суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивачки стосовно того, що січень 2008 року і березень 2018 року є базовими місяцями для індексації її грошового забезпечення. Цей висновок суд мотивував тим, що базовий місяць визначається при підвищені посадових окладів і тільки в указані місяці був підвищений оклад за посадою позивачки. На цій основі суд констатував, що індексація за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року повинна обчислюватися із урахуванням січня 2008 року у якості базового місяця. 4.2. Одночасно з цим, суд відмовив у задоволенні вимог щодо індексації за період з 1 березня 2018 року до 8 квітня 2021 року, оскільки дійшов висновку про відсутність порушених прав позивачки в цій частині спору. 4.3. Цей висновок суд мотивував тим, що відповідач обґрунтовано враховував березень 2018 року базовим місяцем для подальшої індексації і виплатив її у грудні 2018 року, коли індекс споживчих цін склав 103,7 відсотки. Тож дії відповідача щодо невиплати цієї індексації з березня до листопада 2018 року суд вважав правомірними. 4.4. Стосовно періоду з грудня 2018 року до 8 квітня 2021 року, то суд зазначив, що в цій частині вимоги є безпідставними, позаяк у вказаний період відповідач виплачував позивачці індексацію як належить, з урахуванням березня 2018 року базовим місяцем. 4.5. Щодо грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, то суд підтвердив право позивачки на її отримання одночасно з виплатою індексації грошового забезпечення. 4.6. Стосовно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їхньої виплати, то суд визнав ці вимоги обґрунтованими, указавши на те, що позивачка має право на відповідну компенсацію незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2022 року задоволено апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , скасовано рішення суду першої інстанції в частині визначення базового місяця - січня 2008 року та в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 1 січня 2016 року до дня фактичної виплати індексації. 5.1. Ухвалено нове рішення в указаних частинах про відмову у задоволенні позову. 5.2. В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року залишено без змін.

6. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про протиправність дій відповідача щодо ненарахування й невиплати позивачці індексації грошового забезпечення з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року. 6.1. Одночасно з цим, апеляційний суд дійшов висновку про передчасність позовної вимоги щодо визначення січня 2008 року базовим місяцем для проведення індексації за указаний період. Цей висновок суд мотивував тим, що визначення базового місяця належить до дискреційних повноважень відповідача і до проведення відповідного нарахування не можна стверджувати про його протиправність. 6.2. Стосовно вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, то апеляційний суд зазначив, що визначальними обставинами для виплати цієї компенсації є дати нарахування та фактичної виплати доходу. Водночас суд наголосив, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. На основі цих міркувань суд визнав указану вимогу передчасною. Короткий зміст вимог касаційної скарги і відзиву

7. Скаржник просить Верховний Суд скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2022 року та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року.

8. В обґрунтування підстав касаційного оскарження покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України»).

9. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17, від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, від 5 лютого 2020 року у справі №825/565/17, від 10 вересня 2020 року у справі №200/9297/19-а, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513/20, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а (щодо застосування у якості базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовцям за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно січня 2008 року), а також у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 (щодо права працівника у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян на виплату компенсації відповідно до законодавства).

10. Позиція скаржника полягає в тому, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення місцевого суду в частинах визначення січня 2008 року базовим місяцем для проведення індексації грошового забезпечення позивачки з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року та зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити позивачці відповідну компенсацію. Стверджує, що у цих частинах рішення суду першої інстанції було законне й обґрунтоване.

11. Військова частина НОМЕР_1 у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувану постанову. Позиція відповідача полягає в тому, що суд апеляційної інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення і доводи скаржника не спростовують висновків, викладених в цьому рішенні. ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді механіка лінійно-експлуатаційного відділення зв`язку відділу телекомунікаційних систем інформаційно-телекомунікаційного вузла.

13. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 21 січня 2021 року №1-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).

14. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 8 квітня 2021 року №69 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення з 8 квітня 2021 року, а також направлено її для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1.

15. У період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року (включно) ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

16. У період із березня 2018 року до квітня 2021 року ОСОБА_1 виплачувалась індексація грошового забезпечення з грудня 2018 року до квітня 2021 року з урахуванням базового місяця березня 2018 року.

17. ОСОБА_1 , вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення за період військової служби з 1 січня 2016 року до 8 квітня 2021 року, звернулася до суду з метою їхнього оскарження та захисту своїх прав й інтересів. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Відповідно до частини першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

19. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

21. Спір у цій справі виник у зв`язку із ненарахуванням та невиплатою військовою частиною у період з 1 січня 2016 року до 8 квітня 2021 року позивачці (військовослужбовцю) індексації грошового забезпечення, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати.

22. У рамках касаційного перегляду спірні правовідносини обмежені питаннями правильності застосування норм матеріального права в частині ненарахування й невиплати індексації у період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати.

23. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - «Закон № 2011-XII», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

24. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

25. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

26. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).

27. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року №2017-III (далі - «Закон №2017-II»I) з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

28. Відповідно до статті 19 цього ж Закону №2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

29. Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

30. На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

31. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-XII (далі - «Закон №1282-XII», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

32. Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

33. Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

34. Відповідно до статті 4 Закону №1282-XII (у редакції Закону №911-VIII від 24 грудня 2015 року, що діє з 1 січня 2016 року) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

35. Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта статті 4 Закону №1282-XII).

36. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга статті 5 Закону №1282-XII).

37. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону №1282-XII).

38. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - «Порядок №1078»).

39. Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

40. У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

41. Механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513/20).

42. За змістом частини першої статті 9 Закону №1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці.

43. Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

44. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №206/4411/16-а).

45. У цій справі позивачка звернулася до суду за захистом права на індексацію свого грошового забезпечення, оскільки у період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року відповідач цієї індексації не нараховував і не виплачував та одночасно з цим не визнавав права позивачки на її отримання й покликався на відсутність бюджетних коштів для такої виплати.

46. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачка, перебуваючи на військовій службі, мала право на отримання індексації грошового забезпечення у період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року, проте ця індексація не нарахована й не виплачена їй через протиправні дії військової частини НОМЕР_1 . Адже на підставі закону у відповідача існував обов`язок вчинити конкретні дії на користь позивачки, але він цей обов`язок не виконав.

47. Водночас суди обох інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів, виплата яких передбачена законом.

48. На цій підставі суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалив рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення у період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року та про зобов`язання відповідача нарахувати й виплати позивачу таку індексацію.

49. Аналізуючи наведені положення законодавства і обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення вказаних позовних вимог із застосуванням спонукаючих засобів впливу шляхом зобов`язання відповідача виправити порушення у спосіб вчинення конкретної дії на користь позивачки.

50. Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про передчасність позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування індексації із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, виходячи з того, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача, як органу, в якому позивачка проходила службу і який виплачував їй грошове забезпечення. Вказаний висновок суд апеляційної інстанції обґрунтовував тим, що такі дії є дискрецією роботодавця, при тому, що предметом спору, є саме перевірка бездіяльності/дій відповідача щодо ненарахування позивачці індексації, а питання базового місяця обчислення, на думку суду цієї інстанції, пов`язується вже з виконанням рішення суду.

51. Стосовно дискреційних повноважень, Суд неодноразово зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один із правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

52. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (до прикладу, постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17).

53. Так, з 1 грудня 2015 року положення Порядку №1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

54. За змістом пояснюючої записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

55. У зв`язку з цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції).

56. Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.

57. На відміну від правил визначення «базового місяця» (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), «місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.

58. Термін «підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

59. Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону №1282-ХІІ), то зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник

60. Отже, з 1 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

61. Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

62. За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078, який уже діяв із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).

63. Так, якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для останніх «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013). 63.1. Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у пункті 58 постанови від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21, пункті 62 постанови від 22 березня 2023 року у справі №380/1730/22 з подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини третьої статті 341 КАС України підлягає врахуванню під час касаційного перегляду справи ОСОБА_1 .

64. Із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався Постановою №1294, яка була чинною з 1 січня 2008 та діяла до 1 березня 2018, тобто до набрання чинності Постановою № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

65. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013) є січень 2008 року.

66. З наведеного слідує логічний висновок, що у спірному періоді (з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року) повноваження державних органів щодо визначення «місяця підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.

67. Аналогічні правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень Порядку №1078 у подібних правовідносинах викладені у постановах від 10 вересня 2020 року у справі №200/9297/19-а, від 5 лютого 2020 року у справі №825/565/17, від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21 та ін.

68. На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, який повно та правильно встановив обставини справи, ухваливши у цій частині правильне по суті спору судове рішення.

69. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах в частині вирішення питання щодо права працівника у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян на виплату компенсації відповідно до законодавства, колегія суддів враховує таке.

70. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до дня фактичної виплати індексації та відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такі вимоги є передчасними, оскільки не відбулося нарахування індексації, визначення розміру та конкретного обрахунку якої, за помилковим висновком суду апеляційної інстанції, правова оцінка якому надана Верховним Судом вище, належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому у цій частині права позивача ще не порушені.

71. Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - «Закон №2050-ІІІ»), зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

72. Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

73. Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

74. Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

75. Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

76. На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.

77. У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

78. З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

79. Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

80. Колегія суддів при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної правової позиції та вважає, що указані правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, саме так належить застосовувати.

81. Зазначені висновки свідчать про безпідставність доводів суду апеляційної інстанції про те, що право на компенсацію позивачка набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

82. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом також у постановах від 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16, від 13 березня 2020 у справі №803/1565/17, від 21 січня 2020 року у справі №826/15879/18, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21 та ін.

83. Узагальнивши викладене, Суд констатує, що доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

84. За приписами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

85. Суд апеляційної інстанції, належним чином установивши фактичні обставини справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та дійшов помилкового висновку щодо питань визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

86. За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційну скаргу слід задовольнити, у порядку статті 352 КАС України скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

87. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кунтого Назара Орестовича задовольнити.

2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2022 року скасувати.

3. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена. ……………………………. ……………………………. ……………………………. Н.М. Мартинюк А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко, Судді Верховного Суду

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»