Постанова 4854 № 420/37161/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37161/25 Категорія: 106000000Головуючий у суді І інстанції: Самойлюк Г. П. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідачаСеменюка Г.В. суддів: Федусика А.Г. Шляхтицького О.І. розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії в с т а н о в и В: 03 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів за період з 03.04.2022 по 10.10.2025 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 03.04.2022 до 19.05.2023, виплаченого 10.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі №420/19106/24; - зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 03.04.2022 по 10.10.2025, у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 03.04.2022 до 19.05.2023 виплаченого 10.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі №420/19106/24. Обґрунтування позовних вимог полягає у тому, що в період проходження військової служби ОСОБА_1 не в повному обсязі отримував грошове забезпечення. Так, лише 10.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі №420/19106/24 відповідач виплатив у повному обсязі грошове забезпечення за період з 03.04.2022 до 19.05.2023 у загальній сумі 105 666,32 грн, здійснивши відповідний перерахунок. Проте, відповідач, у порушення Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159 (далі Порядок №159), не виплатив на користь позивача компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 28.04.2024 по 10.10.2025, у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 03.04.2022 до 19.05.2023, виплаченого 10.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі №420/19106/24. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 28.04.2024 по 10.10.2025, у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 03.04.2022 до 19.05.2023, виплаченого 10.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі №420/19106/24. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції неправильно застосував положення Закону №2050-ІІІ, оскільки зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Скаржник вважає, що, ураховуючи наявність факту невиплати йому належного грошового забезпечення за період з 03.04.2022 до 19.05.2023, він має право на компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме: з 03.04.2022 по день фактичної виплати, тобто по 10.10.2025. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, представник Військової частини НОМЕР_1 також подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Мотивуючи свою апеляційну скаргу, представник відповідача указує на те, що позивач не звертався до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невірно обчисленого грошового забезпечення, а відповідач відповідно не відмовляв у виплаті такої компенсації. Ураховуючи це, скаржник, в особі Військової частини НОМЕР_1 , вважає, що право позивача на отримання сум компенсації порушено не було, а відтак звернення позивача до суду з такими вимогами є передчасним. Крім того, представник Військової частини НОМЕР_1 вважає, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. На його думку, за відсутності нарахованого доходу, компенсація такого доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати не може бути проведена. Сторони не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справу судом апеляційної інстанції розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги належить задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позову, з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 03.04.2022 по 27.04.2024. Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №122 від 27.04.2024 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 27.04.2024. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року по справі № 420/19106/24, яке набрало законної сили 10 вересня 2025 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.04.2022 по 19.05.2023 включно та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум. 10.10.2025, на виконання указаного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 кошти у загальному розмірі 105 666,32 грн. У зв`язку з невиплатою відповідачем компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, проаналізувавши вимоги Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, виходив із того, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Однак, суд першої інстанції вважав, що позивач має право на таку компенсацію з наступного дня після звільнення з військової служби, тобто з 28.04.2024 і по день фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення, на виконання судового рішення. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції щодо дати з якої позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, з огляду на таке. За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване Законом №2050-ІІІ. Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. У розумінні Закону № 2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум. Як встановлено матеріалами справи, на виконання рішення суду у справі №420/19106/24 позивачу донараховано грошове забезпечення за період з 03.04.2022 по 19.05.2023 у розмірі 105 666,32 грн. Таке грошове забезпечення відповідач виплатив ОСОБА_1 10.10.2025. За таких умов, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, в особі ОСОБА_1 , що він набув право на компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 03.04.2022 по 10.10.2025 включно. Слід зазначити, що грошове забезпечення, яке було перераховано позивачу рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року по справі №420/19106/24, підлягало виплаті ОСОБА_1 саме з дати 03.04.2022. Тобто, виплата такого грошового забезпечення не пов`язувалась з фактом звільнення позивача зі служби. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів з наступного дня після його звільнення з військової служби, тобто з 28.04.2024. Відповідаючи на доводи скаржника, в особі Військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності нарахованого доходу та відповідно відсутності підстав для компенсації такого доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати, колегія суддів зазначає таке. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі №200/15033/21 від 06 березня 2024 року. Також суд апеляційної інстанції враховує останню позицію Верховного Суду щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 квітня 2026 року по справі №420/21093/23 дійшов такого висновку: нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Тобто, Верховний Суд указав, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. У цій постанові від 17 квітня 2026 року Верховний Суд також відзначив, що такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі №6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі №2а-1102/09/2670 та підтриманий Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20. Щодо доводів скаржника, в особі Військової частини НОМЕР_1 про те, що позивач не звертався із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невірно обчисленого грошового забезпечення, а відповідач відповідно не відмовляв у виплаті такої компенсації, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. З цього приводу слід звернути увагу на постанову Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, в якій Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказала на те, що відмова у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Також Верховний Суд у вказаній справі, серед іншого, дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Таким чином, з огляду на викладену правову позицію Верховного Суду, відповідні доводи Військової частини НОМЕР_1 суперечать положенням Закону № 2050-ІІІ, а тому судом апеляційної інстанції відхиляються. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частина 2 цієї статті передбачає, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Ураховуючи, що суд першої інстанції неправильно розтлумачив норми Закону №2050-ІІІ, колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції, в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позову та приймає в цій частині постанову про задоволення позову в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції установив, що позивач не поніс судових витрат, у зв`язку з розглядом даної справи, оскільки він звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні. Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року, в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати. Ухвалити у скасованій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 03.04.2022 по 27.04.2024, у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 03.04.2022 по 19.05.2023 виплаченого 10.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі №420/19106/24. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 03.04.2022 по 27.04.2024, у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 03.04.2022 по 19.05.2023 виплаченого 10.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі №420/19106/24. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач Г.В. Семенюк Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик