Постанова 4818 № 644/11547/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 644/11547/25 Номер провадження 22-ц/818/2307/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 травня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 18 грудня 2025 року в складі судді Сітало А. К. по справі № 644/11547/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежуваного припису, В С Т А Н О В И В : У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу обмежуваного припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 . Заява мотивована тим, що з 21 квітня 1998 року вона та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 16 березня 2016 року. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із нею. У серпні 2022 року у зв`язку із бойовими діями на території України заявниця та син виїхали за межі України та у липні 2025 року повернулися до місця постійного проживання: АДРЕСА_1 . В цей час ОСОБА_2 проживав у вказаному будинку. По поверненню вона попросила його звільнити належний їй будинок, але ОСОБА_2 це зробив лише через два місяці. За період з липня 2025 року по дату подання до суду заяви про видачу обмежувального припису ОСОБА_2 неодноразово вчиняв домашнє насильство в сім`ї відносно неї та їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 , яке виражалося в погрозах насильством, систематичному психологічному тиску, приниженні честі та гідності, образах нецензурною лайкою. ОСОБА_2 неодноразово здійснювалися хибні виклики поліції за адресою її місця проживання за період часу з 28 жовтня 2025 року по 13 листопада 2025 року. Також, він неодноразово погрожував її вбити та висловлював на її адресу нецензурні образи в стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку чим, ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство). Також, відносно кривдника уповноваженою особою інспектором СРПП ВПД №1 Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області 12 листопада 2025 року винесено терміновий заборонний припис строком на одну добу, після чого 13 листопада 2025 року було винесено терміновий заборонний припис строком на 7 діб. Син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 взятий на облік службою у справах дітей Шевченківської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, як дитина, яка постраждала від домашнього насильства з боку батька. Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , протягом 6 (шести) місяців та визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього такі обов`язки, а саме: заборонити ОСОБА_2 перебування в місці її проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 300 метрів до місця її проживання; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб її розшукувати, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 18 грудня 2025 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявницею не надано доказів вірогідності вчинення в майбутньому заінтересованою особою домашнього насильства відносно заявниці та неповнолітнього сина у зв`язку з чим, зіставляючи інтереси учасників справи та особи, в право якої здійснюється втручання, враховуючи суспільні інтереси та інтереси учасників справи, суд дійшов висновку про залишення заяви без задоволення. На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 08 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заяву. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги усі докази по справі. Судом невірно надано тлумачення показанням заявниці, оскільки нею зазначено про складання протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності за подіями від 12 листопада 2025 року та 13 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_2 . Проте вона не вказувала, що після вказаних подій не бачила та не спілкувалася з ним. Також посилалась на відповідь Шевченківського відділу поліцейської діяльності Куп`янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області, якою повідомлено про наявність складених п`яти протоколів про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. У судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 07 травня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_1 отримано 23 січня 2026 року (а.с. 93); Адвокатом Зінченко Світланою Анатоліївною, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано в електронному кабінеті 21 січня 2026 року (а.с. 90); ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 9192), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 87). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що з 21 квітня 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 16 березня 2016 року (а.с. 23). Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10). ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 11). Відповідно до листа Відділу поліцейської діяльності № 1 Куп`янського районного відділу поліції Головного управління поліції в Харківській області від 17 листопада 2025 року ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство), а саме ВАД № 701505 від 06 листопада 2025 року, ВАД № 701516 від 06 листопада 2025 року, ВАД № 701517 від 06 листопада 2025 року, ВАД № 701503 від 12 листопада 2025 року, ВАД № 699331 від 13 листопада 2025 року (а.с. 24). 12 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_2 складено терміновий заборонний припис, який виданий з 13-00 год 12 листопада 2025 року та діяв до 13.05 год 13 листопада 2025 року (а.с. 18). 13 листопада 2025 стосовно ОСОБА_2 складено терміновий заборонний припис, який виданий на 7 діб з 14-20 год 13 листопада 2025 року та діяв до 14-20 год 20 листопада 2025 року (а.с. 32). Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства. Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників. Згідно із частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 1, 4, 6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23). Відповідно до статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців. Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (див.: постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22). Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див.: постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону. Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Подібні висновки викладені Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України). Звертаючись до суду з заявою ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 неодноразово вчиняв домашнє насильство в сім`ї відносно неї та їх неповнолітнього сина, яке виражалося в погрозах насильством, систематичному психологічному тиску, приниженні честі та гідності, образах нецензурною лайкою. На підтвердження наведений обставин, заявницею надано 2 термінових заборонних приписи, лист Відділу поліцейської діяльності №1 Куп`янського районного відділу поліції Головного управління поліції в Харківській області від 17 листопада 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство), а саме ВАД № 701505 від 06 листопада 2025 року, ВАД № 701516 від 06 листопада 2025 року, ВАД № 701517 від 06 листопада 2025 року, ВАД № 701503 від 12 листопада 2025 року, ВА Д № 699331 від 13 листопада 2025 року (а.с. 24). Також на підтвердження наведених обставин ОСОБА_1 надала лист Департаменту ХОДА від 11 листопада 2025 року, відповідно до якого за повідомленням ВДП № 1 Куп`янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області у відношенні ОСОБА_2 складений протокол про адміністративне правопорушення від 05 листопада 2025 року ВАД № 701517 за частиною статті 173-2 Кодексе України про адміністративні правопорушення, а також він поставлений на облік у ВПД № 1 Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області як сімейний кривдник (а.с. 13-14). Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що ОСОБА_1 доведено наявність обставин вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 відносно неї та вірогідність продовження вчинення таких дій, наявні підстави для вжиття заходів тимчасового обмеження. Заявниця ОСОБА_1 , звернувшись до суду, мала на меті вжиття заходів попередження вірогідного продовження чи повторення вчинення насильства з боку ОСОБА_2 , запобігти настанню тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також шкоди для постраждалої особи, а тому видача такого припису направлена на забезпечення першочергової безпеки. З урахуванням вищевикладених норм матеріального та процесуального права, наданих ОСОБА_1 доказів, колегія суддів вважає, що заявницею доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 на три місяці та встановлення заходів тимчасового обмеження певних прав останнього, зокрема заборону перебування в місці проживання (перебування) заявниці за адресою: АДРЕСА_1 і таке втручання в особисті права ОСОБА_2 є пропорційним, відповідає меті його застосування та забезпечить дієвий та ефективний захист заявниці від кривдника. В іншій частині заявлених вимог судова колегія не вбачає підстав для задоволення заяви, оскільки доказів необхідності вжиття таких дій заявником не наведено. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням ного судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 18 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задовольнити частково. Видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає: АДРЕСА_2 , номер ідентифікаційної картки платника податків НОМЕР_1 , строком на 3 (три) місяці, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: - заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає: АДРЕСА_2 , номер ідентифікаційної картки платника податків НОМЕР_1 , перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання (ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 11 травня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук