Постанова 4824 № 372/4380/20

справа № 372/4380/20 головуючий у суді І інстанції Тиханський О.Б. провадження № 22-ц/824/5006/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 10 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І., суддів Суханової Є.М., Сушко Л.П., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 січня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про застосування обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, - в с т а н о в и в : 21 грудня 2020 року заявник звернулась з заявою до Обухівського районного суду Київської області про застосування обмежувального припису, в якому зазначила, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Під час спільного проживання, ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_2 . З липня 2020 року до початку грудня 2020 року сторони проживали окремо, оскільки у липні 2020 року, ОСОБА_3 вчинив відносно заявника фізичне насильство, яке полягало в нанесені побоїв. В подальшому сторони примирилися та знову почали проживати разом. 13 грудня 2020 року, ОСОБА_3 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння вчинив сварку та наніс заявнику декілька ударів в голову. Також, в результаті сварки, син вдарився лобом в голову заявника. Крім того, заявник зазначила, що дії ОСОБА_3 носять систематичний характер, останній і раніше застосував до неї фізичне насильство, завдавав тілесних ушкоджень, принижував її, ображав, тому заявник неодноразово викликала поліцію. У зв`язку з цим, заявник просить суд застосувати відносно ОСОБА_3 обмежувальний припис терміном 6 місяців, а саме обмежити спілкування з нею та їх дитиною, заборонити перебувати у місці їх спільного проживання та інших місцях, вести листування, телефонні переговори або контактувати іншим чином. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 про застосування обмежувального припису, заінтересовані особи ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області задоволено частково. Видано обмежувальний припис терміном 2 (два) місяці, яким ОСОБА_3 визначено заходи тимчасового обмеження його прав, а саме: Заборонено перебувати в місці проживання дружини ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; Заборонено наближатись на відстань до 100 метрів до місця проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; В задоволенні заяви в частині заборони спілкування, вести листування, телефонні переговори відмовлено. Рішення суду допущено до негайного виконання. Задовольняючи заяву частково, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що заявник ОСОБА_1 , як жертва домашнього насильства, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», наявні обґрунтовані ризики вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства щодо заявника та їх малолітньої дитини. Обираючи види таких обмежувальних заходів, суд першої інстанції врахував характер правовідносин, що виникли між учасниками, та вважав за можливе заборонити ОСОБА_3 наближатись до відстань до 100 метрів до місця проживання заявника. Щодо заборони вести листування, телефоні переговори або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви в цій частині, оскільки такі можливі дії ОСОБА_3 не можуть становити реальної загроз заявнику та дитині. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 січня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов не обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви, оскільки ОСОБА_3 вже не перший раз вчиняє домашнє насильство у сім'ї як по відношенню до заявника так і по відношенню до спільної дитини. В судовому засідання, що відбулося 12 січня 2021 року, заявник надала через канцелярію суду додаткові докази протиправної поведінки заінтересованої особи по відношенню до заявника та їх спільної дитини, а також докази понесених судових витрат на правову допомогу, однак суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права протиправно не прийняв, пославшись на не виконання вимоги про надання доказів іншим учасникам у справі. Не прийняття судом першої інстанції поданих заявником доказів та відповідно не оцінка їх в судовому засіданні прямо вплинуло на ухвалене рішення, у їх дослідженні судом першої інстанції було неправомірно відмовлено, а в оскаржуваному рішенні відмову судом першої інстанції - необґрунтовано. А також, заявник посилається на те, що в порушення строків, встановлених частиною 2 статті 350-2 ЦПК України, заява була розглянута майже через місяць. До суду апеляційної інстанції заявником було подано клопотання про приєднання доказів до апеляційної скарги та дослідження їх в судовому засідання вх. № 3204/21 від 01 лютого 2021 року (а.с. 45?46). До клопотання заявником було додано копії таких документів: Постанова Обухівського районного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року у справі № 372/3422/20 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення насильства у сім`ї; адвокатський запит; відповідь на адвокатський запит; талон-повідомлення від 11 січня 2020 року; витяг з ЄДРПОУ від 08 січня 2021 року; лист Обухівського ВП ГУНП у Київській області від 03 грудня 2020 року; лист Обухівського ВП ГУНП у Київській області від 24 грудня 2020 року; висновок від 22 грудня 2020 року; пояснення ОСОБА_3 ; розрахункові документи (а.с. 47-59). Клопотання обґрунтовується тим, що у прийняті додаткових доказів стосовно протиправної поведінки заінтересованої особи по відношенню до заявника та їх спільної дитини та доказів понесених судових витрат на правову допомогу, - було неправомірно відмовлено судом першої інстанції, а вказані докази наявні у заінтересованої особи ОСОБА_3 . Розглянувши подане клопотання, колегія апеляційного суду вважає, що відсутні правові підстави для його задоволення, враховуючи таке. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частина 3 статті 294 ЦПК України). Відповідно до частин 8, 9 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (частина 9 цієї статті). Оскільки, до клопотання заявника ОСОБА_1 не додано підтвердження надсилання (надання) копій документів іншим учасникам справи, а в судовому засіданні 12 січня 2021 року заінтересована особа ОСОБА_3 заперечував наявність у нього вказаних доказів (а.с. 28), до заяви ОСОБА_1 не доданий попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, - клопотання не підлягає задоволенню, вказані докази підлягають поверненню особі, що їх подала. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства. Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 цього закону, обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Відповідно до положень статті 24 вказаного закону, до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника; взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; направлення кривдника на проходження програми для кривдників. Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Відповідно до положень статті 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують. За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 14 лютого 2020 року серії НОМЕР_1 (а.с. 7). Відповідно до свідоцтва про народження від 21 липня 2020 року, актовий запис № 139, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Звертаючись із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 зазначала, що 13 грудня 2020 року, ОСОБА_3 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння вчинив сварку та наніс заявнику декілька ударів в голову. Також, в результаті сварки, син вдарився лобом в голову заявника. Крім того, заявник зазначила, що дії ОСОБА_3 носять систематичний характер, останній і раніше застосував до неї фізичне насильство, завдавав тілесних ушкоджень, принижував її, ображав, тому заявник неодноразово викликала поліцію. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суд має встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Разом з тим, застосовуючи обмежувальний припис суд має надати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. 14 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Обухівського ВП ГУ НП в Київській області з повідомленням про те, що 14 грудня 2020 року її чоловік ОСОБА_3 протягом ночі бив дитину та заявницю. 17 грудня 2020 року відомості по заяві ОСОБА_1 по факту нанесення її чоловіком тілесних ушкоджень внесенні до ЄРДР за № 12020110230001689 статті 126-1 КК України, стосовно потерпілої ОСОБА_1 . Відповідно до довідок № 8129 та № 8130 від 14 грудня 2020 року, в ОСОБА_2 діагноз забій м`яких тканин ділянки голови, а в ОСОБА_1 діагноз ЗЧМТ, струс головного мозку. В судовому засіданні 12 січня 2021 року, ОСОБА_1 пояснила щодо подій, що стали підставою для звернення до суду, наступне: у нас був конфлікт, ОСОБА_3 мене штовхнув, дитина вдарилася об мене (а.с. 20). Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду, вважає, що вказане свідчить про вчинення ОСОБА_3 насильства лише стосовно ОСОБА_1 . Отже, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявником було доведено, що вона дійсно є постраждалою особою від домашнього насильства, а її кривдником є заінтересована особа ОСОБА_3 . Разом з тим, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що заявником не було доведено, що ОСОБА_3 є кривдником малолітнього сина, а судом не встановлено випадків насильства у будь-якій формі стосовно малолітнього сина, а також ризиків настання насильства в майбутньому. Також, колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»). Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»). Окрім цього, оцінюючи загальну пропорційність будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, потрібно ретельно оцінювати низки факторів. Зокрема, у цій конкретні ситуації суд повинен виходити з «найкращих інтересів дитини». Найбільш змістовий підхід для реалізації принципу «якнайкращих інтересів дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе положення; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту. Також Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 згадуваного вище рішення у справі «Мамчур проти України»). Таким чином, оцінка найкращих інтересів дитини повинна здійснюватися з врахування усіх вищенаведених елементів з оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими. Таким чином, співставляючи інтереси учасників справи та особи, в право якої здійснюється втручання, враховуючи суспільні інтереси та інтереси малолітнього сина, колегія суддів дійшла висновку, що аргументи заявника для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя ОСОБА_3 як обмеження спілкування з малолітнім сином, - не є достатніми. Разом з тим, враховуючи вік дитини (до року), та те, що дитина у такому віці потребує особливого піклування та повинна проживати разом зі своєю матір`ю, колегія апеляційного суду вважає обґрунтованим задоволення заяви в цій частині частково та видачу обмежувального припису строком на два місяці шляхом заборони ОСОБА_3 перебувати в місці проживання дружини ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 . Також колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви в частині заборони вести листування, телефоні переговори або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, оскільки такі можливі дії ОСОБА_3 не можуть становити реальної загроз заявнику та дитині. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права протиправно не прийняв додаткові докази та не дослідив їх у судовому засіданні, то колегія апеляційного суду встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи, заявник у судовому засіданні 12 січня 2021 року звернулася з клопотанням про доручення доказів (а.с. 26) та заявою про стягнення судових витрат (а.с. 27).Заінтересована особа ОСОБА_3 заперечував наявність у нього вказаних доказів (а.с. 28). Як вбачається з звукозапису судового засідання 12 січня 2021 року (а.с. 36), суд першої інстанції роз`яснив заявнику: порядок подання доказів та необхідність їх вручення/надсилання іншим учасникам справи, право вручити копії вказаних доказів іншим учасникам безпосередньо у судовому засіданні 12 січня 2021 року, право на подання клопотання про відкладення розгляду справи для належного виконання вимог ЦПК України та надсилання копій вказаних доказів іншим учасникам процесу. Також, суд першої інстанції надав можливість заявнику звернутися телефоном за правовою допомогою до свого адвоката стосовно роз`яснених судом першої інстанції прав та дій заявника у зв`язку з цим, а також стосовно можливості розглядати справу без залучення та дослідження вказаних доказів. Заявник у судовому засідання заявила про можливість розглядати справу без залучення та дослідження вказаних доказів. Крім цього, при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом (частини 3, 7 статті 294 ЦПК України). Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави (частина 3 статті 350-5 ЦПК України). Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Відповідно до частин 1,2 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Як вбачається з матеріалів справи, до заяви ОСОБА_1 не доданий попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (а.с. 4). Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при розгляді вказаних клопотання та заяви повторно роз`яснив заявнику його права та обов`язки, попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, та враховуючи заяву ОСОБА_1 про можливість розглядати справу без залучення та дослідження вказаних документів, - обґрунтовано повернув докази, подані заявником з порушенням частин 8,9 статті 89 ЦПК України. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення строків розгляду справи, то колегія апеляційного суду встановила таке. В судому засіданні 28 грудня 2020 року заявник ОСОБА_1 заявила про відкладення розгляду справи з метою примирення, а заінтересована особа ОСОБА_3 підтримав подане клопотання (а.с. 20-21). Суд першої інстанції задовольнив клопотання заявника та відклав розгляд справи для примирення сторін. За вказаних обставин, колегія апеляційного суду вважає, що відкладення за заявою ОСОБА_1 розгляду справи з метою примирення та надання можливості родині за взаємним бажанням, висловленим у судовому засіданні, вирішити питання спільного безконфліктного проживання, не є порушенням процесуальних строків розгляду справи. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 259, 268, 385 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання тексту повного судового рішення. Головуючий Г.І. Мостова Судді Є.М. Суханова Л.П. Сушко