Постанова 4824 № 369/12715/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2021 року місто Київ справа № 369/12715/20 провадження №22-ц/824/12490/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану адвокатом Кузнєцовим Костянтином Віталійовичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Усатова Д.Д., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу обмежувального припису для ОСОБА_2 внаслідок систематичного вчинення фізичного та економічного домашнього насильства. Заяву обґрунтовано тим, що з боку ОСОБА_2 по відношенню до нього має місце фізичне та економічне насильство. 23 серпня 2020 року він приїхав за адресою: АДРЕСА_1 , за цією адресою проживає його колишня дружина, батько та мати дружини. Однак ОСОБА_2 не пустив його до помешкання, чим скоїв факт економічного насилля щодо нього. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області визнано його право на користування будинком АДРЕСА_1 та його вселено до будинку, в якому також проживає його малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду йому встановлений графік побачень з дитиною - кожної неділі з 10 до 19 години. 13 вересня 2020 року близько 15 год. він приїхав задля побачень з дитиною, але сина йому надано не було. Він, не отримавши дитину, зламав калітку та намагався зайти на територію за адресою: АДРЕСА_1 , однак ОСОБА_2 намагався вдарити його сокирою у голову та намагався проткнути його вилами у груди. Посилаючись на зазначені обставини, заявник просив визнати ОСОБА_2 кривдником; винести обмежувальний припис строком на 6 місяців дл ОСОБА_2 , яким заборонити перебувати у місті спільного проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 ; обмежити ОСОБА_2 у спілкуванні з постраждалим, яким є заявник; заборонити ОСОБА_2 , наближатися на відстань 500 м до місця спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо останній за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати ОСОБА_1 та в будь-який спосіб спілкуватися з ним. Заборонити особисто ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку і через третіх осіб. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 червня 2021 року заява ОСОБА_1 задоволена частково. Встановлено наступні заходи тимчасового обмеження ОСОБА_2 строком на 6 місяців: заборонено ОСОБА_2 спілкуватися з ОСОБА_1 ; заборонено ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 10 метрів до ОСОБА_1 ; заборонено ОСОБА_2 вести листування, здійснювати дзвінки та вести телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; заборонено ОСОБА_2 переслідувати та/або в будь-який спосіб спілкуватись з ОСОБА_1 . В решті вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, погодився ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати судове рішення частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким визнати ОСОБА_2 кривдником, заборонити ОСОБА_2 перебувати у місті спільного проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення залишити без змін. В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не повністю встановив обставини, які мають значення для справи, та не застосував відповідні норми Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а саме не визнав ОСОБА_2 кривдником, е заборонив ОСОБА_2 , як особі, яка намагається його вбити, перебувати у місці спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Незастосування всіх можливих заходів може загрожувати настанню тяжких наслідків - шкодою здоров`ю або позбавлення життя. Не погодився з судовим рішенням і ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове удове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису В апеляційній скарзі посилається зокрема на те, що пояснення заявника про нанесення фізичного насилля, крім порушеного кримінального провадження, яке не має жодного відношення до подій, на які посилається заявник у заяві про видачу обмежувального припису, не містить причинно-наслідкового зв`язку, що саме діями заінтересованої особи вони були завдані. Не виконання рішення суду не є підставою для видачі обмежувального припису. Також не надано заявником будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 у будь-який спосіб переслідує ОСОБА_1 , погрожує йому, вчиняє інші насильницькі дії стосовно нього, а отже підстави для запровадження для нього заборони на листування, ведення телефонних переговорів та здійснення будь-яких контактів відсутні. Звертаючись до суду із заявою ОСОБА_1 не надав беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства стосовно нього у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» а також не доведено продовження настання ризиків вчинення насильства у майбутньому. Сам факт внесення відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», як наслідок встановлено судом заходів тимчасового обмеження щодо ОСОБА_2 є недоцільними та необґрунтованими. Правом на подання відзиву на апеляційні скарги учасники справи не скористалися. В судовому засіданні ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив залишити без задоволення. Представник ОСОБА_2 - адвокат Кузнєцов К.В. свою апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити без задоволення. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом установлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 лютого 2015 року шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зареєстрований у відділ реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м.Києві, актовий запис № 2751, розірвано. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2017 року визначено спосіб участі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у спілкуванні та вихованні онука - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : один день на тиждень (сім календарних днів) на три місяці, за умови не порушення порядку дошкільного навчання, а в подальшому навчання у школі, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 онуком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та участі у його вихованні, у визначений судом час. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року визнано за ОСОБА_1 право на користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 , та усунути перешкоди у користуванні зазначеним житловим будинком з боку ОСОБА_4 шляхом вселення ОСОБА_1 у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, судом установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склались вкрай напружені відносини, пов`язані як з поділом майна, користування спільним майном, так і прийняття батьком участі у вихованні та спілкуванні з спільним сином. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви, суд першої інстанції виходив із того, що наявні обґрунтовані ризики продовження вчинення ОСОБА_2 фізичного та економічного насильства щодо заявника. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного. Протидія насильству у сім`ї одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства. Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї. Основним нормативно правовим актом , який регулює спірні правовідносини. Є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з п.п.3,14, 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняється в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`є, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування та реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Кривдником особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник. У частині 2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкоду користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання(перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждало особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Згідно з ч.3 ст.26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 ч.1 ст. Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Відповідно до п.1 ч.1 ст.350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадку, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з п.3 ч.1 ст.350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують ( за наявності). Відповідно до ч.1 ст.350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову у її задоволенні. З урахуванням змісту вказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність. Звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , заявник посилався на те, що його колишній тесть 23 серпня 2020 року не допустив його до помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , чим вчинив економічне насильство щодо нього. Крім того, 13 серпня 2020 року, в день побачень з дитиною за графіком, він приїхав за адресою: АДРЕСА_1 , після того як йому не надали дитину, він зламав хвіртку та намагався зайти на територію домоволодіння, а ОСОБА_2 , перешкоджаючи йому, намагався вдарити його сокирою в голову, та проткнути його вилами в груди, чим вчинив фізичне насильство щодо нього. ОСОБА_1 , посилаючись на те, що внаслідок умисних дій ОСОБА_2 , що мають ознаки замаху на вбивство, фізичного насильства щодо нього, просив видати обмежувальний припис строком на шість місяців стосовно ОСОБА_2 та призначити такі заходи тимчасового обмеження його прав: заборонити перебувати у місті спільного проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 ; обмежити ОСОБА_2 у спілкуванні з ним як постраждалим; заборонити ОСОБА_2 , наближатися на відстань 500 м до місця спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо останній за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати ОСОБА_1 та в будь-який спосіб спілкуватися з ним; заборонити особисто ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку і через третіх осіб. Судом установлено, що станом на 2020 рік власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_7 , дружина ОСОБА_2 (а.с.40-41). ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа з січня 2015 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 5 січня 2015 року, від 9 серпня 2017 року ( а.с.38,39). Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , але останній з 2013 року і станом на 2020 рік в будинку не проживав. Рішення Києво -Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року про вселення ОСОБА_1 в спірний будинок було виконано виконавчою службою у квітні 2021 року. Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував, належну правову оцінку таким обставинам не надав і дійшов помилкових висновків про наявність підстав для призначення заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 Так, не можна погодитись з висновком суду щодо застосування таких заходів, як заборона ОСОБА_2 вести листування, здійснювати дзвінки та вести телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; заборона ОСОБА_2 переслідувати та/або в будь-який спосіб спілкуватись з ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин, зокрема, заявником не доведено, що ОСОБА_2 його переслідує шляхом направлення листів, телефонних дзвінків та переговорів по телефону, а також спілкується з ним. Відтак, оскільки ОСОБА_1 в обґрунтування своєї заяви на такі обставини не посилався і доказів відповідно на підтвердження цих обставин суду не надавав, у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування стосовно ОСОБА_2 таких обмежень. Крім того, зважаючи на вичерпність переліку заходів тимчасового обмеження прав кривдника у формі встановлення судом обмежувального припису, визначених ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд першої інстанції безпідставно застосував такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , як заборона ОСОБА_2 спілкуватися з ОСОБА_1 (останній не має статусу дитини), а також заборони ОСОБА_2 наближатися ближче ніж 10 метрів до ОСОБА_1 . Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 заслуговують на увагу, оскільки є обґрунтованими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для призначення ОСОБА_2 заходів тимчасового обмеження його прав. Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , то колегія суддів вважає, що вони не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 , виходячи з наступного. Як зазначалося раніше, судом установлено, що ОСОБА_1 з 2013 року і станом на серпень-вересень 2020 року не проживав в будинку АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог заяви ОСОБА_1 посилався на два факти, які мали місце 23 серпня та 13 вересня 2020 року, в ті дні, коли він за рішенням суду повинен був бачитися з малолітнім сином, у зв`язку з чим він приїздив до місця проживання дитини. В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що рішення суду про його вселення у будинок було виконано у квітні 2021 року. Крім того, судом установлено, що на даний час у Васильківському міськрайонному суді Київської області розглядається кримінальне провадження № 12017110200003819 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України. Потерпілим у цьому провадженні є ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначено про те, що 31 серпня 2017 року постановою Києво-Святошинської місцевої прокуратури про забезпечення безпеки особи було постановлено застосувати відносно ОСОБА_2 , який є потерпілим у кримінальному провадженні № 12017110200003819 від 25 червня 2017 року, заходи забезпечення безпеки у вигляді особистої охорони та охорони житла, в якому він проживає, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені обставини підтверджуються інформацією, яка міститься у відповіді Головного слідчого управління Національної поліції України від 26 січня 2021 року. Таким чином, враховуючи наведене, приймаючи до уваги всі обставини та докази, надані учасниками справи до матеріалів справи, суд вважає, що не можна визнати встановлення ОСОБА_2 обмеження у вигляді заборони перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 пропорційним меті застосування щодо нього обмежувального припису. Крім того, слід також зазначити, що судом не встановлено ризиків настання насильства з боку ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 в майбутньому. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 є законним, підстави для його скасування відсутні. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог заяви ОСОБА_1 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним встановленням обставин справи, висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають встановленим обставинам, тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви в цій частині. Відповідно до ст.141 ЦПК України витрати ОСОБА_2 по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Кузнєцовим Костянтином Віталійовичем, задовольнити. Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 4 червня 2021 року в частині задоволених вимог заяви ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 в цій частині. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 630,60 грн.. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 19 листопада 2021 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д.Поливач А.М.Стрижеус