Постанова 4803 № 214/9041/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4703/26 Справа № 214/9041/24 Суддя у 1-й інстанції - Євтушенко О.І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Івасик Тетяна Романівна, на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Євтушенком О.І.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15.01.2026року, - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (надалі - ТОВ «ФК "ЄАПБ") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , у різний період часу, уклав ряд договорів позики/кредиту з фінансовими компаніями, а саме: з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» кредитний договір №6647537 від 09.05.2023; з ТОВ «МІЛОАН» кредитний договір №5854456 від 27.06.2023; з ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» договір позики №78121418 від 04.07.2023. Усі договори було укладено у вигляді електронного документу, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи та застосуванням електронного підпису за одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За умовами договорів, позичальник ОСОБА_1 отримав кредит у безготівковій формі, шляхом перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на банківський картковий рахунок позичальника, в обмін на зобов`язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики та сплатити проценти від суми позики. Підписанням договорів позичальник підтвердив, що він ознайомився на сайті товариства з повною інформацією щодо позикодавця, його послуг, погодився, що до моменту підписання договорів ознайомився з їх умовами, Правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, їх зміст, суть, обсяг зобов`язань сторін та наслідки укладення договорів йому зрозумілі. Свої зобов`язання за договорами позики/кредитними договорами кожен із кредиторів виконав належним чином, надавши позичальникові кредит в обумовленому розмірі. Натомість, ОСОБА_1 в порушення умов договорів, свої зобов`язання не виконав належним чином, в результаті чого утворилась кредитна заборгованість у загальному розмірі 76 995 грн. 00 коп., що включає: заборгованість за кредитним договором №6647537 від 09.05.2023 у розмірі 13 695 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 5 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 8 695 грн. 00 коп.; заборгованість за кредитним договором №5854456 від 27.06.2023 у розмірі 47 400 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 12 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 34 200 грн. 00 коп., заборгованість за комісією 1 200 грн. 00 коп.; заборгованість за договором позики №78121418 від 04.07.2023 у розмірі 15 900 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 4 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 11 900 грн. 00 коп. При цьому, первісні кредитори ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», ТОВ «МІЛОАН», ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», кожен окремо, у різний проміжок часу, уклали з ТОВ «ФК «ЄАПБ» договори факторингу, у відповідності до умов яких передали (відступили) на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні їм права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за укладеними із ОСОБА_1 , а саме: за кредитним договором №6647537 від 09.05.2023 у розмірі 13 695 грн. 00 коп., за кредитним договором №5854456 від 27.06.2023 у розмірі 47 400 грн. 00 коп. та за договором позики №78121418 від 04.07.2023 у розмірі 15 900 грн. 00 коп. З моменту отримання права вимоги до відповідача за кожним із вищевказаних договорів позики та кредитних договорів нарахування жодних санкцій, процентів на заборгованість не здійснювалось. З огляду на те, що відповідач наявну кредитну заборгованість за договорами в добровільному порядку не погашає, позивач, будучи дійсним кредитром, просив суд: стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі вимог 76 995 грн. 00 коп., що включає: заборгованість за кредитним договором №6647537 від 09.05.2023 у розмірі 13 695 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 5 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 8 695 грн. 00 коп.; заборгованість за кредитним договором №5854456 від 27.06.2023 у розмірі 47 400 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 12 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 34 200 грн. 00 коп., заборгованість за комісією 1 200 грн. 00 коп.; заборгованість за договором позики №78121418 від 04.07.2023 у розмірі 15 900 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 4 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 11 900 грн. 00 коп.; стягнути з відповідача судовий збір у сумі 3 028 грн. 00 коп. Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» кредитну заборгованість у загальному розмірі 68 095 грн. 00 коп., що включає: - заборгованість за кредитним договором №6647537 від 09.05.2023 у розмірі 13 695 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 5 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 8 695 грн. 00 коп.; - заборгованість за кредитним договором №5854456 від 27.06.2023 у розмірі 47 400 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 12 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 34 200 грн. 00 коп., заборгованість за комісією 1 200 грн. 00 коп.; - заборгованість за договором позики №78121418 від 04.07.2023 у розмірі 7 000 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 4 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 3 000 грн. 00 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» 2 664 грн. 64 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору пропорційно частині задоволених вимог. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Івасик Т.Р., просить скасувати рішення суду в частині стягнення кредитної заборгованості у загальному розмірі 68 095 грн. 00 коп. і ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази укладення відповідачем ОСОБА_1 кредитних договорів. Доводи позивача підтверджують лише правову можливість укладення електронного правочину, але не доводять факту його укладення саме відповідачем, адже, опис алгоритму роботи інформаційної системи не є доказом участі конкретної особи у правочині. Позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинила дії з укладення договору, зокрема: логів входу до особистого кабінету; IP-адрес; метаданих електронного документа; історії надсилання SMS-повідомлень; доказів належності телефонного номеру відповідачу» підтвердження контролю над SIM-картою. Саме по собі зазначення номеру телефону у договорі не доводить, що відповідні дії здійснював відповідач. Позивачем не надано до суду первинний електронний доказ дій користувача-відповідача, з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору у відповідній інформаційно-комунікаційній системі. Наполягає на тому, що первинні бухгалтерські документи відображають господарські операції в обліку юридичної особи та мають значення для внутрішнього фінансового обліку позивача. Разом з тим, такі документи самі по собі не доводять фактичне передання коштів конкретній фізичній особі. Належними доказами надання кредиту можуть бути виключно документи банківської установи або платіжної системи, які підтверджують рух коштів та дозволяють ідентифікувати отримувача. Жодних банківських виписок, підтверджень платіжних операцій або інших документів, що свідчили б про зарахування коштів на рахунок чи платіжний інструмент відповідача, позивач суду не надав. Також, вважає, що позивачем не доведено факт набуття прав вимоги за кредитними договорами, оскільки, позивачем не надано: первинних бухгалтерських документів, що підтверджують рух грошових коштів, доказів оплати за договором факторингу, підтвердження фактичної передачі права вимоги та доказів обсягу переданого боргу; документів, що забезпечують безперервність правонаступництва. Надані копії реєстрів боржників не можуть розглядатися як належні докази, без перевірки первісного зобов`язання та реальної передачі права вимоги. Крім того, судом першої інстанції допущено грубе порушення норм процесуального права. Так, ухвалою суду від 16.01.2025 було задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів, зокрема, оригіналів електронних договорів та оригіналів документів факторингу. Позивач вимоги ухвали суду не виконав, витребувані оригінали доказів суду не надав. Незважаючи на це, суд першої інстанції поклав у основу рішення копії документів, автентичність яких була поставлена під сумнів стороною відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ»зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду та слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у різний період часу уклав ряд договорів позики/кредиту з фінансовими компаніями, а саме: - з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» договір про надання споживчого кредиту №6647537 від 09.05.2023, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 5 000 грн. 00 коп., строком на 360 днів; за кожен день користування кредитом позичальник сплачує проценти за стандартною ставкою 1,99% - фіксована. Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів кредитодавцем зі свого поточного рахунку на банківський картковий рахунок позичальника з використанням картки № НОМЕР_1 (п.2.1 договору); - з ТОВ «МІЛОАН» договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) №5854456 від 27.06.2023, за умовами якого отримав кредит у розмірі 12 000 грн. 00 коп. строком на 100 днів з 27.06.2023 (дата надання кредиту), що складається з пільгового та поточного періодів: пільговий 10 днів, що завершується 07.07.2023 (рекомендована дата платежу), поточний 90 днів, що настає з наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 05.10.2023 (дата остаточного погашення кредиту). Комісія за надання кредиту 1 200 грн. 00 коп., що нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.1.5.1 договору). Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду нараховуються за ставкою 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду (у грошовому еквіваленті 1 800 грн. 00 коп.). Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за ставкою 3% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду (у грошовому еквіваленті 32 400 грн. 00 коп.). Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів кредитодавцем зі свого поточного рахунку на банківський картковий рахунок позичальника з використанням картки № НОМЕР_1 (п.2.1 договору); - з ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №78121418 від 04.07.2023, за умовами якого отримав кредит у розмірі 2 000 грн. 00 коп. строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 2,5% в день (фіксованою), 2,70% за день за понадстрокове користування позикою (її частиною). Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів кредитодавцем зі свого поточного рахунку на банківський картковий рахунок позичальника з використанням картки № НОМЕР_1 . При укладенні кожного із вищевказаних договорів, ОСОБА_1 був ознайомлений з паспортом споживчого кредиту до кожного з договорів, який містить деталізовану інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма). Свідченням цьому є наявність у паспортах електронного підпису позичальника у формі одноразового ідентифікатора. Свої зобов`язання за кредитними договорами кредитори виконали належним чином, надавши позичальникові кредит в обумовленому розмірі. ОСОБА_1 , у порушення умов договорів, свої зобов`язання не виконав належним чином в обумовлені строки, в результаті чого утворилась заборгованість: - за кредитним договором №6647537 від 09.05.2023 у розмірі 13 695 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 5 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 8 695 грн. 00 коп.; - за кредитним договором №5854456 від 27.06.2023 у розмірі 47 400 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 12 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 34 200 грн. 00 коп., заборгованість за комісією 1 200 грн. 00 коп.; - за договором позики №78121418 від 04.07.2023 у розмірі 15 900 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 4 000 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 11 900 грн. 00 коп. Первісні кредитори ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», кожен окремо, у різний проміжок часу, уклали з ТОВ «ФК «ЄАПБ» договори факторингу, у відповідності до умов яких передали (відступили) на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні їм права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за укладеними із ОСОБА_1 , а саме: - за кредитним договором №6647537 від 09.05.2023, укладеним із ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», у загальному розмірі відступлених вимог 13 695 грн. 00 коп. за договором факторингу №13022024 від 13.02.2024; - за кредитним договором №5854456 від 27.06.2023, укладеним із ТОВ «МІЛОАН», у загальному розмірі відступлених вимог 47 400 грн. 00 коп. за договором факторингу №27102023/1 від 27.10.2023; - за договором позики №78121418 від 04.07.2023, укладеним із ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», у загальному розмірі відступлених вимог 15 900 грн. 00 коп. за договором факторингу №14/06/21 від 14.06.2021. Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» про стягнення заборгованості за наведеними вище договорами, суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів та неналежного виконання зобов`язання за укладеними договорами позичальником в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування й права позивача, у зв`язку з цим, вимагати від відповідача повернення заборгованості за кредитними договорами та відсотків за користування кредитними коштами, у межах строку кредитування. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 укладено наступні договори: з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» про надання споживчого кредиту №6647537 від 09.05.2023, з ТОВ «МІЛОАН» про споживчий кредит (індивідуальна частина) №5854456 від 27.06.2023, з ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №78121418 від 04.07.2023. Зазначені договори укладено в електронній формі, а тому є чинними. Слід зазначити, що особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних. Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України). З матеріалів справи слідує, що наведені вище договори укладені сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Так, Договір № 5854456 від 27.06.2023 підписаний відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № S425449. Договір № 78121418 від 04.07.2023 підписаний відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № 1Fs2BPjKnK. Договір № 6647537 від 09.05.2023 підписаний відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № С4306. Отже, вказані договори відповідають вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписівстатті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору, й доводи апеляційної скарги в цій частині є неприйнятними. При цьому, посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинила дії з укладення договорів, колегією суддів відхиляються, оскільки наведені вище договори містіть інформацію, яка ідентифікує позичальника ОСОБА_1 , зокрема, щодо його особистих персональних даних, й останнім не надано доказів щодо використання такої інформації третіми особами. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що суду не було надано оригіналів наведених вище договорів, оскільки, на виконання ухвали суду від 16 січня 2025 року, позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ», через систему «Електронний суд», було надано електронні копії всіх витребуваних документів, які містять всю інформацію, яка є предметом доказування у даній справі, та є належними та допустими доказами, оскільки, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України Про електронну комерцію, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом є оригіналом такого документа. Отже, підписавши вказані договори, відповідач погодився з умовами договору та правилами надання споживчих кредитів від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ». Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20). При цьому, у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20 (провадження № 61-2904св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною. Кредитодавці ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» свої обов`язки за кредитними договорами виконали у повному обсязі. Факт отримання відповідачем кредитних коштів та непогашення простроченої заборгованості підтверджується змістом самих договорів та довідками ТОВ «ФК «ЄАПБ»про рух коштів по кредитам, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що надані позивачем розрахунки суми боргу за кредитними договорами не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами. Відповідач, в обґрунтування своїх заперечень та доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції, указував на те, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів, однак, наголошуючи на відсутності доказів наявності заборговансоті за отриманими ним коштами, які за умовами договорір переховувались в безготівковій формі на платіжну банківську картку, не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту погашення ним заборгованості у повному обсязі, враховуючи, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не є первісним кредитором та не є банківською установою. У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Отже, в даному випадку надано достатні докази на підтвердження порушення відповідачем умов кредитних договорів та наявності у відповідача відповідного розміру заборгованості, при цьому відповідачем доказів на спростування вказаних обставин не надано. Спірні договори про споживчий кредит та позику та їх умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковими для виконання. Доказів належного виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісних кредиторів матеріали справи не містять. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Частиною 1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», кожен окремо, уклали з ТОВ «ФК «ЄАПБ» договори факторингу, у відповідності до умов яких передали (відступили) на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні їм права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за укладеними із ОСОБА_1 , а саме: - за кредитним договором №6647537 від 09.05.2023, укладеним із ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», у загальному розмірі відступлених вимог 13 695 грн. 00 коп. за договором факторингу №13022024 від 13.02.2024; - за кредитним договором №5854456 від 27.06.2023, укладеним із ТОВ «МІЛОАН», у загальному розмірі відступлених вимог 47 400 грн. 00 коп. за договором факторингу №27102023/1 від 27.10.2023; - за договором позики №78121418 від 04.07.2023, укладеним із ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», у загальному розмірі відступлених вимог 15 900 грн. 00 коп. за договором факторингу №14/06/21 від 14.06.2021. Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, витягам з реєстру боржників і прав вимог, які належно засвідчені, підтверджується перехід права вимоги до позивача. Тобто, ТОВ «ФК «ЄАПБ»набуло право грошової вимоги до відповідача за наведеними вище договорами, й доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують. При цьому, відповідачем належних та допустимих доказів виконання зобов`язань, ні перед первісними кредиторами, ні перед позивачем, не надано, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач умови кредитних договорів та договорів позики не виконує, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість, яка правомірно стягнута судом першої інстанції на користь нового кредитора - ТОВ «ФК «ЄАПБ». Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та комісію. Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Встановлено, що нарахування відсотків за наведеними вище договорами здійснено судом першої інстанції в межах строку, узгодженого сторонами, й в апеляційній скарзі відповідач наведенного не спростував. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Івасик Тетяна Романівна, залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 07 травня 2026 року. Головуючий: Судді: