Постанова Сумський апеляційний суд № 583/380/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року м.Суми Справа №583/380/25 Номер провадження 22-ц/816/270/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Замченко А. О. , Черних О. М. за участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Кириківської селищної ради, Охтирського району, Сумської області, служба у справах дітей виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кудіна Олександра Михайловича на заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2025 року, ухваленого у складі судді Сидоренка Р. В., у м. Охтирка, у с т а н о в и в: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та позбавлення батьківських прав. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 25.06.2008 р. вона зареєструвала шлюб з відповідачем. У шлюбі народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак спільне життя не склалося, рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 17.07.2012 р. шлюб було розірвано. З 2012 року і до часу подання позову до суду відповідач повністю самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, нехтує неповнолітньою дитиною, ігнорує інтереси сина, не цікавиться його життям та станом здоров`я, матеріально не утримує, не бажає брати участь у вихованні та спілкуванні з ним. Зазначає, що неповнолітній ОСОБА_4 є особою з інвалідністю з дитинства. Стягнутих судовим рішенням з відповідача аліментів у розмірі 1000,00 грн не вистачає на забезпечення потреб сина, тому вважає за доцільне змінити спосіб стягнення аліментів. З урахуванням викладеного просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та змінити спосіб стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина, стягнувши їх у розмірі ? частки від усіх видів доходів платника аліментів щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення сином повноліття. Заочним рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються, відповідно до заочного рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2017 року у справі №575/1060/17 з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та вирішено стягувати з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до його повноліття, починаючи стягування з дня набрання рішенням законної сили, які сплачувати на користь матері ОСОБА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на Бердянську міську раду Запорізької області, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків. Стягнуто з ОСОБА_2 1211,20 грн судового збору в прибуток держави. Не погоджуючись із судовим рішенням першої інстанції, позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Кудіна О.М., звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки ОСОБА_2 проживає у м. Запоріжжя з іншою новоствореною сім`єю, тривалий час, а саме 13 років, повністю самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо свого неповнолітнього сина. Зокрема, відповідач повністю нехтує сином ОСОБА_5 , ігнорує інтереси дитини, взагалі не цікавиться як проживає його син, що він їсть, в чому одягнений, які його успіхи в навчанні в школі, яке коло його оточення та друзів, не цікавиться станом його здоров`я, тощо. Відповідач не сплачує аліменти, не надає інші види допомоги, йому повністю байдужа доля сина-інваліда. Звертає увагу на постанову КЦС ВС від 19 лютого 2025 року у справі №147/277/24, де Верховний Суд виснуває, що «Свідоме, тривале (близько п`яти років) ухилення батька від виконання батьківських обов`язків щодо виховання малолітньої дитини, що призвело до відсутності психоемоційного зв`язку між батьком та дитиною, заяви останнього про позбавлення його батьківських прав стосовно дитини, адаптованість дитини до відносин у сім`ї з новим чоловіком матері, є достатніми підставами для позбавлення батьківських прав. Відповідач правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористався. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Кудіна О.М., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог щодо зміни способу стягнення аліментів не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції не переглядається. Отже, предметом апеляційного перегляду є законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 . Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони з 25.06.2008 р. по 27.07.2012 р. перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 17.07.2012 р. за №1803/1216/2012 (а.с. 13). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 30.07.2008 р. відділом реєстрації актів цивільного стану Великописарівського районного управління юстиції Сумської області, свідоцтвами про шлюб позивача. Неповнолітній ОСОБА_4 є особою з інвалідністю з дитинства, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с. 14-16). З довідки №01-16/1124 від 02.12.2024 р. вбачається, що ОСОБА_4 з 01.09.2023 р. навчається у відокремленому структурному підрозділі «Конотопський індустріально-педагогічний фаховий коледж Сумського державного університету», навчається на бюджетній основі, термін закінчення у червні 2027 року (а.с. 23). Неповнолітній ОСОБА_2 проживає разом з матір`ю, ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з Реєстру територіальної громади та довідками про взяття на облік ВПО (а.с. 7-8, 21-22). Заочним рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 05.10.2017 р. №575/1060/17 з ОСОБА_2 на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі, яка підлягає індексації відповідно до закону, у розмірі 1000,00 грн. щомісячно, починаючи з 04.09.2017 р. і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 17-18). Згідно з довідкою від 08.01.2024 р. №2793-5-261, виданою відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорозькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за виконавчим провадженням №55576974 ОСОБА_1 не отримує аліменти з боржника ОСОБА_2 у період з 01.02.2022 р. по 01.12.2023 р., відповідно до виконавчого листа по справі №575/1060/17, виданого 30.10.2017 р. (а.с. 24). Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №55576974, станом на 31.01.2024 р. заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів складає 45061,69 грн (а.с. 25-29). Згідно з довідкою лікаря від 25.03.2024 р., з 2012 року ОСОБА_2 не брав участь у амбулаторному лікуванні та профілактичних оглядах дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 31). З характеристики учня 9А класу ліцею імені І.М. Середи Великописарівської селищної ради Сумської області ОСОБА_4 від 07.05.2024 р. за №341 вбачається, що батько ОСОБА_4 участі у вихованні сина не брав (а.с. 32). Орган опіки та піклування Кириківської селищної ради, Охтирського району, Сумської області надав висновок, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_4 . Зі змісту висновку вбачається, що згідно з актом обстеження умов проживання сім`ї гр. ОСОБА_1 від 20.03.2025 року, проведеного Відділом «Служба у справах дітей та сім`ї» Кириківської селищної ради, встановлено що вона разом із чоловіком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дітьми: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживають, як внутрішньо переміщені особи, згідно довідок, за адресою: АДРЕСА_1 , з 19 вересня 2023 року. Згідно витягів з реєстру територіальної громади вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 . Під час обстеження встановлено, що родина ОСОБА_1 мешкає в одноповерховому приватному житловому будинку, який винаймає, так як змушені були переїхати із зони бойових дій. Старший син - ОСОБА_4 , навчається на другому курсі ВСП «Конотопський індустріально - педагогічний фаховий коледж Сумського державного університету», його вихованням, навчанням, розвитком, лікуванням займається мати, усвідомлюючи свою особисту відповідальність за його виховання та здоров`я, так як відповідно до медичного висновку 865 на дитину-інваліда віком до 18 років від 03.09.2020 року, неповнолітній ОСОБА_4 є дитиною інвалідом, має хронічне захворювання нирок. При проведенні Відділом «Служба у справах дітей та сім`ї» Кириківської селищної ради обстеження умов проживання родини ОСОБА_1 порушень та неналежного виконання нею своїх батьківських обов`язків не виявлено, мати створила для своїх дітей належні соціально-побутові умови проживання, забезпечила збереження психічного та фізичного здоров`я, розумового та духовного розвитку. Діти забезпечені всім необхідним для повноцінного проживання, навчання та розвитку. Спеціалістами Відділу «Служба у справах дітей та сім`ї» Кириківської селищної ради була проведена бесіда з ОСОБА_1 , у ході якої вона повідомила, що з 2012 року і по теперішній час батько неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_2 повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться життям, навчанням, здоров`ям, успіхами сина, з 01.02.2022 року не сплачує аліменти, не підтримує матеріально та взагалі не бажає мати нічого спільного з ним, доля дитини його не цікавить. Відмовляючи у задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав відповідача, суд першої інстанції зазначив, що позбавлення прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, тому вважав, що в інтересах дитини доцільно спочатку вжити відповідних заходів, спрямованих на зміну поведінки відповідача у кращу сторону. Такий висновок суду, на думку колегії суддів, відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства"). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII , іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав стосовної неповнолітнього сина ОСОБА_9 , посилається на те, що відповідач 13 років не бере участі у спілкуванні, вихованні, розвитку, утриманні сина. Всі питання щодо виховання їхнього сина вирішує позивач. Отже, правовою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав позивач визначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованим у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19). Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Позивач не надала, і матеріали справи не містять доказів, що характеризують особу батька. Самі по собі встановлені судом факти, що батько не спілкується з дитиною, не забезпечує її матеріально, не бере участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, слід зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22). Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів, та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не встановлено. Належних, допустимих, достатніх і переконливих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та обставин, які б свідчили про те, що відповідач втратив інтерес до сина, не бажає спілкуватися з ним та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, суд не встановив. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц). Отже, встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про неможливість змінити поведінку відповідача у кращу сторону, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав стосовно сина. Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22). Сама лише бездіяльність батька дитини не може бути підставою позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітнього сина. За встановлених у цій справі обставин: відсутності загрози здоров`ю, психічному розвитку і благополуччю дитини, колегія суддів вважає, що немає необхідності на сьогодні позбавляти відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, розривати сімейні зв`язки між дитиною та батьком, оскільки зазначене не ґрунтується на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики ЄСПЛ. Висновки суду, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в апеляційній скарзі. Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції залишає рішення суду без змін, підстави для перерозподілу судових витрат, відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України відсутні. Керуючись ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кудіна Олександра Михайловича залишити без задоволення. Заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 06 травня 2026 року. Головуючий - В. І. Криворотенко Судді: А. О. Замченко О. М. Черних