Постанова 4854 № 420/380/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/380/25 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 14.07.2025 року; Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Бітова А.І. Градовського Ю.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2018 року по 22.12.2024 року включно; зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2018 року по 18.07.2022 року включно у сумі 66920,29 грн. та за період з 19.07.2022 року по 22.12.2024 року включно у сумі 67593,45 грн., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100; зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період з 24.03.2015 року по 22.12.2024 року включно у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року по справі №420/37104/23. В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) та даний час виключений зі списків особового складу. На момент виключення зі списків особового складу із позивачем не був проведений повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення у встановленому порядку та розмірах. Своє право на виплату вказаного грошового забезпечення позивач був вимушений захищати в судовому порядку та відповідні розрахунки грошового забезпечення проводились відповідачем на виконання судового рішення. У зв`язку із чим, з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП України та фактичну затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, наполягає на відшкодуванні за рахунок відповідача середнього грошового забезпечення за відповідний період. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2018 року до 22.12.2024 року. Стягнув з НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2018 року до 22.12.2024 року у сумі 134513,74 грн. Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 24.03.2015 року по 19.04.2016 року, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 24.03.2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 22.12.2024 року. Зобов`язав НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації за період з 24.03.2015 року по 19.04.2016 року, за весь час затримки її виплати. Стягнув з НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1345,14 грн. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що повний розрахунок з позивачем проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому для відповідача настали підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у виді виплати позивачеві середнього заробітку у межах шестимісячного строку затримки розрахунку. Також, суд першої інстанції виходив з того, що положеннями Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. З огляду на те, що відповідачем виплачено заборгованість на виконання рішення суду, але не виплачено компенсацію втрати частини доходів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку провести на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує, судом першої інстанції помилково не враховано, що звернення із цих позовом відбулось з порушенням вимог статті 233 КЗпП України, а саме поза межами тримісячного строку з моменту отримання позивачем повідомлення про нараховані і виплачені суми. Поряд з цим, покладаючи на відповідача обов`язок щодо відшкодування позивачеві середнього грошового забезпечення за повний заявлений у позові період, судом першої інстанції помилково залишено поза увагою те, що згідно статті КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. Одночасно, судом першої інстанції проігноровано, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно враховувати принципи справедливості, співмірності та пропорційності. Натомість, тривале не звернення працівника за належними йому виплатами може бути безумовною підставою для зменшення суми середнього заробітку. Також, апелянт наполягає на тому, що позивач мав би право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення у разі невиконання судового рішення. Поряд з цим, позивач не звертався до відповідача із заявою щодо виплати компенсації втрати частини доходів на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки її виплати. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ). Судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі №420/37104/23, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 24.03.2015 року по 19.04.2016 року та з 27.10.2016 по 12.02.2018 року включно індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року. На виконання вищезазначеного судового рішення відповідач 22.12.2024 здійснив позивачеві виплати у розмірі 66942,41 гривень. Натомість, обов`язок з нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідачем не виконано. Також, позивачеві не проведено компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення. Посилаючись на те, що обов`язок по нарахуванню та виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки вказаного розрахунку, а також по здійсненню компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, при виключенні зі списків особового складу відповідачем не виконано, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. За правилами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Таким чином, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо). Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України. Слід враховувати, що згідно статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Зі змісту чинної норми 117 КЗпП України вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зроблено висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Таким чином, є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що спірне середнє грошове забезпечення за період за період з 19.07.2022 по 10.07.2022 підлягає обчисленню із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX у межах шести місяців затримки, однак без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Апеляційний суд, з огляду на приписи Порядку №100, враховує, що згідно довідки №350 від 19.12.2023 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 302,53 (9378,73+9378,73/62), за останні два місяці, що передували звільненню. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачеві, з урахуванням положень Порядку №100, становить: 302,53 гривень (середньоденне грошове забезпечення) * 1617 (кількість днів затримки розрахунку до 18.07.2022) + 302,53 гривень (середньоденне грошове забезпечення) *184 днів (кількість днів затримки розрахунку у межах шести місяців) = 544856,53 гривень. З метою правильного визначення розміру відшкодування у зв`язку з несвоєчасним розрахунком позивача, колегія суддів враховує, що перераховане на користь позивача грошове забезпечення поза межами строків становить у сумі 66942,41 гривень. Як свідчать обставини справи, на момент виключення позивача зі списків особового складу позивачеві нараховано грошове забезпечення у розмірі 30996,95 гривень. Таким чином, з урахуванням невиплаченої частини грошового забезпечення у сумі 13962,23 гривень, до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачеві належало 80904,64 гривень (13962,23 гривень + 66942,41 гривень). Отже, невиплачене у строки, передбачені Положенням від 10.12.2008 року №1153/2008 та статтею 116 КЗпП України, грошове забезпечення складає 82,74 відсотків від належного позивачеві на момент виключення зі списків особового складу грошового забезпечення. Таким чином, з метою дотримання співмірності між розміром середнього заробітку, пов`язаного із затримкою розрахунку при звільненні та часткою невиплаченого грошового забезпечення, нарахуванню на користь позивача підлягає середнє грошове забезпечення у розмірі 450814,29 гривень, що становить 82,74% від 544856,53 гривень відшкодування в порядку статті 117 КЗпП України. Поряд з цим, відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Як правильно зауважив суд першої інстанції, згідно частин 2, 3 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на користь позивача стягненню підлягає середнє грошове забезпечення у сумі 134513,74 гривень, тобто у межах заявлених позовних вимог. Поряд з цим, слід зауважити на тому, що розрахунок по індексації грошового забезпечення відповідачем проведено лише 22.12.2024. Із цим позовом позивач звернувся 05.01.2025, чим спростовуються доводи апелянта про порушення позивачем строків, встановлених статтею 233 КЗпП України. Також, відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян. Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Згідно статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації. Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу. Системний аналіз вищенаведених норм, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства. Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Тому, з урахуванням наявності факту невиплати позивачеві сум індексації грошового забезпечення у зв`язку з бездіяльністю уповноваженого органу щодо нарахування та виплати цього грошового забезпечення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач набув право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Поряд з цим, аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Водночас, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Вказане відповідає правовим позиціям Верховного Суду у постановах від 24 січня 2025 року у справі №380/1607/24, від 04 вересня 2025 року у справі №420/16557/24, які, з огляду на подібність спірних правовідносин, відповідно до положень частини 5 статті 242 КАС України, підлягають врахуванню у цій адміністративній справі. Враховуючи викладене, оскільки відповідачем виплачено заборгованість на виконання рішення суду, однак не виплачено компенсацію втрати частини доходів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Доводи ж апелянта про те, що позивач із відповідною заявою про проведення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати не звертався спростовуються наявною в матеріалах справи заявою, адресованою відповідачеві ще у грудні 2023 року. Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі є правильними, однак не у повній мірі відповідають нормам матеріального права, колегія суддів вважає, що відповідно до статті 317 КАС України рішення суду підлягає зміні в мотивувальній частині. Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року змінити в мотивувальній частині. В інших частинах рішення суду першої інстанції залишити без змін Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: А.І. Бітов Ю.М. Градовський