Постанова 4854 № 420/10959/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10959/25 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 29.07.2025 року; Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Бітова А.І. Градовського Ю.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26.05.2017 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 14.03.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26.05.2017 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 14.03.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.04.2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.04.2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та даний час виключений зі списків особового складу. На момент виключення зі списків особового складу із позивачем не був проведений повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення у встановленому порядку та розмірах. Своє право на виплату вказаного грошового забезпечення позивач був вимушений захищати в судовому порядку та відповідні розрахунки грошового забезпечення проводились відповідачем на виконання судового рішення. У зв`язку із чим, з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП України та фактичну затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, наполягає на відшкодуванні за рахунок відповідача середнього грошового забезпечення за відповідний період. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період, за період з 26.05.2017 по 14.03.2025 року. Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.05.2017 по 14.03.2025 року у розмірі 40000 гривень. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.04.2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.04.2025 року у суму 46637,08 гривень виплаченої 14.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі №420/9104/24. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що повний розрахунок з позивачем проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому для відповідача настали підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у виді виплати позивачеві середнього заробітку у межах шестимісячного строку затримки розрахунку. Також, суд першої інстанції виходив з того, що положеннями Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. З огляду на те, що відповідачем виплачено заборгованість на виконання рішення суду, але не виплачено компенсацію втрати частини доходів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку провести на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує, судом першої інстанції помилково не враховано, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. Натомість, компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватися за правилами статті 117 КЗпП України. Поряд з цим, покладаючи на відповідача обов`язок щодо відшкодування позивачеві середнього грошового забезпечення за повний заявлений у позові період, судом першої інстанції помилково залишено поза увагою те, що згідно статті КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. Одночасно, судом першої інстанції проігноровано, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно враховувати принципи справедливості, співмірності та пропорційності. Натомість, тривале не звернення працівника за належними йому виплатами може бути безумовною підставою для зменшення суми середнього заробітку. Також, апелянт наполягає на тому, що індексація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, тому відсутні підстави для проведення її компенсації відповідно до Закону №2050-III. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та на даний час виключений зі списків особового складу. Судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі №420/9104/24, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.05.2017 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. На виконання вищезазначеного судового рішення відповідач 14.03.2025 здійснив позивачеві виплати у розмірі 46637,08 гривень. Натомість, обов`язок з нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідачем не виконано. Також, позивачеві не проведено компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення. Посилаючись на те, що обов`язок по нарахуванню та виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки вказаного розрахунку, а також по здійсненню компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, при виключенні зі списків особового складу відповідачем не виконано, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. За правилами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Таким чином, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо). Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України. Слід враховувати, що згідно статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Зі змісту чинної норми 117 КЗпП України вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зроблено висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 26.05.2017 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 14.03.2025 - не більш як за шість місяців за затримку розрахунку при звільненні та виплати йому 12.03.2025 року на підставі рішення суду індексації у розмірі 46637,08 гривень не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також компенсаційному характеру вказаних виплат. Так, середньомісячне грошове забезпечення перед звільненням складає 7535,28 гривень (середньоденне 251,18 гривень). Отже лише за період з 19.07.2022 по 14.03.2025 року середній заробіток складає 46217,12 гривень (184х251,18 грн). Оцінюючи вимоги позивача щодо відповідності їх принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також компенсаційному характеру вказаних виплат, суд правильно врахував наступні обставини: - звернення до суду майже через сім років після звільнення; - позивач ніяким чином не зазначає про причини тривалого не звернення до суду після звільнення за захистом своїх прав, тобто поведінка позивача була пасивною та така поведінка є не виправданою. Нарешті принципи розумності, справедливості та пропорційності повинні бути застосовані враховуючи, що в Україні запроваджений воєнний стан, в якому Україна знаходиться третій рік, необґрунтоване навантаження на Державний бюджет не є розумним. Враховуючи вказані обставини, компенсаційний характер сум, які просив стягнути з відповідача позивач, застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що з відповідача підлягає стягненню за затримку розрахунку 40000 гривень. Як свідчать обставини справи, розмір середнього грошового забезпечення розрахований судом першої інстанції, виходячи з розміру простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінкою сторін тощо, з дотриманням справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, у тому числі застосовуючи положення статті 117 КЗпП України в частині присічного строку відшкодування шість місяців. Також, відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян. Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Згідно статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації. Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу. Системний аналіз вищенаведених норм, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства. Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Тому, з урахуванням наявності факту невиплати позивачеві сум індексації грошового забезпечення у зв`язку з бездіяльністю уповноваженого органу щодо нарахування та виплати цього грошового забезпечення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач набув право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Поряд з цим, аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Водночас, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Вказане відповідає правовим позиціям Верховного Суду у постановах від 24 січня 2025 року у справі №380/1607/24, від 04 вересня 2025 року у справі №420/16557/24, які, з огляду на подібність спірних правовідносин, відповідно до положень частини 5 статті 242 КАС України, підлягають врахуванню у цій адміністративній справі. Враховуючи викладене, оскільки відповідачем виплачено заборгованість на виконання рішення суду, однак не виплачено компенсацію втрати частини доходів, суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідно до статті 316 КАС України рішення суду підлягає залишенню без змін. Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: А.І. Бітов Ю.М. Градовський