Постанова 4854 № 400/2864/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2864/25 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Миколаїв; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 08.07.2025 року; Головуючий в 1 інстанції: Дерев`янко Л.Л. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Бітова А.І. Градовського Ю.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 15.09.2021 року по 13.03.2025 року; стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за період з 15.09.2021 року по 13.03.2025 року. В обґрунтування позову зазначено, що позивачка проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та даний час виключена зі списків особового складу. На момент виключення зі списків особового складу із позивачкою не був проведений повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення у встановленому порядку та розмірах. Своє право на виплату вказаного грошового забезпечення позивачка була вимушена захищати в судовому порядку та відповідні розрахунки грошового забезпечення проводились відповідачем на виконання судового рішення. У зв`язку із чим, з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП України та фактичну затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, наполягає на відшкодуванні за рахунок відповідача середнього грошового забезпечення за відповідний період. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 15.09.2021 року по 13.03.2025 року. Стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 15.09.2021 року по 13.03.2025 року в сумі 130087,66 гривень. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що повний розрахунок з позивачкою проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому для відповідача настали підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у виді виплати позивачці середнього заробітку у межах шестимісячного строку затримки розрахунку. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати індексації грошового забезпечення чи заробітної плати. Виходячи з вищенаведеного, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що положення статті 116 та 117 КЗпП України передбачають право на отримання позивачем компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення, що мала місце після того, як її виплата була фактично призначена судом. Поряд з цим, положення статті 117 КЗпП України чітко визначають, що така виплата здійснюється працівникові за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тому заявлений період часу затримки остаточного розрахунку, а саме з 15.09.2021 року є помилковим. Апелянт просить враховувати, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Поряд з цим, суд необґрунтовано застосував механізм зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Як наслідок, визначений судом розмір відшкодування у виді середнього заробітку не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, призводить до надмірного фінансового тягаря для відповідача. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 14.09.2021 №196 виключена зі списків особового складу. Судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі №400/10273/23, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням виплаченої суми. На виконання вищезазначеного судового рішення відповідач 13.03.2025 здійснив позивачеві виплати у розмірі 31766,15 гривень. Натомість, обов`язок з нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідачем не виконано. Посилаючись на те, що обов`язок по нарахуванню та виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки вказаного розрахунку при виключенні зі списків особового складу відповідачем не виконано, позивачка звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. За правилами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Таким чином, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо). Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України. Слід враховувати, що згідно статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Зі змісту чинної норми 117 КЗпП України вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зроблено висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Апеляційний суд, з огляду на приписи Порядку №100, враховує, що згідно наданої відповідачем довідки, розмір грошового забезпечення позивачки у липні 2021 року склав у сумі 11735,9 гривень, у серпні 2021 року 11735,9 гривень. Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 378,58 гривень (11735,9 гривень + 11735,9 гривень) / 62 день (кількість днів у липні та серпні 2021 року). З метою правильного визначення розміру відшкодування у зв`язку з несвоєчасним розрахунком позивача, колегія суддів враховує, що перераховане на користь позивачки грошове забезпечення поза межами строків становить у сумі 31766,15 гривень. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачеві, з урахуванням положень Порядку №100, становить: 378,58 гривень (середньоденне грошове забезпечення) * 308 (кількість днів затримки розрахунку по 18.07.2022) + 378,58 гривень (середньоденне грошове забезпечення) *184 днів (кількість днів затримки розрахунку у межах шести місяців) = 173381,36 гривень. Як свідчать обставини справи, на момент виключення позивачки зі списків особового складу у вересні 2021 року позивачці нараховано грошове забезпечення у розмірі 29914,53 гривень. Таким чином, з урахуванням невиплаченої частини грошового забезпечення у сумі 31766,15 гривень, до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 61680,68 гривень (29914,53 гривень + 31766,15 гривень). Отже, невиплачене у строки, передбачені Положенням від 10.12.2008 року №1153/2008 та статтею 116 КЗпП України, грошове забезпечення складає 51,5 відсотків від належного позивачці на момент виключення зі списків особового складу грошового забезпечення. Таким чином, з метою дотримання співмірності між розміром середнього заробітку, пов`язаного із затримкою розрахунку при звільненні та часткою невиплаченого грошового забезпечення, нарахуванню на користь позивачки підлягає середнє грошове забезпечення у розмірі 89291,4 гривень, що становить 51,5 відсотків від 173381,36 гривень відшкодування в порядку статті 117 КЗпП України. Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильними, однак не у повній мірі відповідають нормам матеріального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що відповідно до статті 317 КАС України рішення суду підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частинах. Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року змінити в мотивувальній частині та резолютивній частині, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту: «Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 15.09.2021 року по 19.01.2023 року в сумі 89291 (вісімдесят дев`ять тисяч двісті дев`яносто одна) гривень 40 коп.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: А.І. Бітов Ю.М. Градовський