Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/16711/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16711/25 Перша інстанція: суддя Караван Р.В., повний текст судового рішення складено 29.09.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі ВЧ) та просив: - визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 02.09.2020 по 12.05.2025 включно; - зобов`язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 02.09.2020 по 02.03.2021 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у ВЧ. Наказом від 01.09.2020 №418-ОС начальника ВЧ позивача, інспектора прикордонного контролю 2 категорії, водія 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 1 категорії (тип Б), звільнено в запас Збройних сил України за підпунктом а (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військової обов`язок і військову службу. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі №420/26113/24 позовну заяву ОСОБА_1 до 3, НОМЕР_1 прикордонних загонів Державної прикордонної служби України задоволено. Визнано зокрема протиправними дії ВЧ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2016 року по 14.06.2017 року з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Зобов`язано ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.09.2016 року по 14.06.2017 року враховуючи базовий місяць - січень 2008 року. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року апеляційну скаргу ВЧ залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року залишено без змін. На виконання вказаного рішення суду 09 травня 2025 року відповідачем перераховано ОСОБА_1 27611, 34 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2024 року у справі №420/26127/24 позов ОСОБА_1 до ВЧ про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо не застосування з 29.01.2020 по 01.09.2020 при обчисленні розміру грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, премії, компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано ВЧ здійснити перерахунок з 29.01.2020 по 01.09.2020 сум грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, премії, компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 Постанови КМУ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30.08.2017 (далі Постанова №704), та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Вказане рішення суду набрало законної сили 07.03.2025 року. 09.05.2025 року на рахунок позивача надійшло зарахування від відповідача на суму 27611,34 грн. Вважаючи, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що аналізуючи норму ст.116 КЗпП України є очевидним, що закінчений склад такого порушення утворюється в день звільнення у випадку неповного розрахунку з працівником. При цьому, для застосування ст.117 КЗпП України є неважливим, які складові частини заробітної плати або інших виплат не були виплачені, та в якому розмірі. Суд зазначив, що застосування ст.117 КЗпП України не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер, а тому одночасне стягнення середнього заробітку за кожну невиплату працівнику є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання. Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що не відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ). Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов Військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення) встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі №828/598/17, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19. Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 02.09.2020 року (дата виключення зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення) усіх складових грошового забезпечення. На виконання рішення суду 09.05.2025 року відповідач виплатив на користь позивача недоплачені складові грошового забезпечення в сумі 27611,34 грн, що підтверджується банківською випискою. За правовими висновками Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього. Період з 02.09.2020 року до 18.07.2022 року включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, в якому застосовується розрахунок з визначенням відсоткового розміру невиплаченої суми до загальної суми, виплаченої при звільненні та може бути застосований принцип співмірності. Проте, період з 19.07.2022 року по день виплати коштів на виконання рішення суду регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23. Так, згідно ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Отже, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Інструкцією №558. Як вбачається з особистої картки грошового забезпечення позивача, його середньоденне грошове забезпечення становить 479,09 грн. Середній заробіток за період з 02.09.2020 по 18.07.2022 становить 328176,65 грн. (479,09 грн. х 685 робочих днів). При цьому, сума невиплаченого позивачу грошового забезпечення при звільненні становить 27611,34 грн., що становить 8,41%. належного до виплати при звільненні грошового забезпечення. Колегія суддів наголошує на тому, що існує істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, а тому є необхідним застосування принципу співмірності і зменшення такої виплати. Отже, оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні більша за суму виплаченої індексації, що свідчить про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2020 року по 18.07.2022 у сумі 27611,34 грн. у розмірі невиплаченої суми індексації. За період з 19.07.2022 по 13.01.2025 стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП. Середній заробіток за період з 19.07.2022 по 12.05.2025 становить 60365,34 грн. (479,09 грн. х 126 робочих днів). Резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.09.2020 по 12.05.2025 підлягає нарахуванню і виплаті у сумі 87976,68 грн, а зворотній висновок суду 1-ї інстанції є помилковим. Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.317 КАС України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення - про задоволення позовних вимог. З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Керуючись статтями 139, 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 02.09.2020 по 12.05.2025 включно. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 02.09.2020 по 12.05.2025 включно у загальній сумі 87976,68 грн (вісімдесят сім тисяч дев`ятсот сімдесят шість гривень 68 копійок). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Федусик Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький